Заняття 16. Тема 16. Основи конституційного права Італії та Іспанії.

4. Вищі органи державної влади Іспанії.

(2 2 -; Семінарське заняття; [1]: с. 189-203

[2]: с. 360-377)

 

1. Конституція Італії 1947 року.

Конституція Італії була прийнята Установчими зборами 22 грудня 1947 р. і набула чинності з 1 січня 1948 р. Конституція Італії складається з 139 статей і має наступну структуру:

"Основні принципи";

"Права і обов'язки громадян" (частина 1);

"Устрій республіки" (частина 2);

"Перехідні і прикінцеві постанови".

Відкриває Конституцію розділ, присвячений основам кон­ституційного ладу держави. В ньому закріплюється принцип народного суверенітету, республіканська форма правління, де­мократичний характер держави, основи правового статусу особи, основи державної символіки, відкидається війна, як спосіб вирішення міжнародних спорів. У частині 1 Конституції за­кріплений обширний перелік прав і свобод людини і громадя­нина. Частина 2 Конституції, присвячена вищим органам дер­жавної влади, територіальному устрою держави і конституцій­ним гарантіям. Повноваження органів держави і система забо­рон і противаг, закріплені в Конституції, наближають Італію до класичної моделі парламентської республіки. Прогресивність Основного закону виявилася у встановленні демократичного порядку формування палат парламенту, у включенні в дер­жавну систему інституту народної ініціативи і референдуму, в створенні Національної ради економіки і праці, у скасуванні спеціальних трибуналів. Конституція Італії вперше в історії капіталістичних держав закріпила принцип визнання і вико­ристання різних форм власності і обмеження права приватної власності, як умову демократичного розвитку суспільства. Кон­ституція закріплює унітарну форму державного устрою з широ­кою територіальною автономією для областей держави. В той же час Основний закон передбачає ряд дуже важливих гаран­тій, що забезпечують цілісність держави. До них належить право парламенту приймати нормативні акти, що стосуються конститу­ційно-правового статусу областей, зокрема заборону областям вирішувати певні питання у сфері торгівлі і правового статусу громадян.

Конституція також містить розділ "Перехідні і прикінцеві постанови". Слід зазначити, що багато демократичних положень Конституції було реалізовано тільки через тривалий період часу. За способом внесення змін італійська Конституція належить до "жорстких". За період чинності в неї внесено всього лише 10 поправок, які не стосувалися принципів устрою італійської держави.

1. Вищі органи державної влади Італії.

За формою правління відповідно до Конституції 1947 р. Італія — парламентська республіка. Парламент Італії, вищий орган законодавчої влади, складається з 2 палат — Палати де­путатів і Сенату.

Палата депутатів, до складу якої входять 630 депутатів. Від­повідно до законів № 274 і № 276 від 4 серпня 1993 р. і закону "Про новий порядок проведення виборчої кампанії" (1993 р.) вони обираються на основі загального, рівного, прямого вибор­чого права при таємному голосуванні. 475 депутатів обира­ється за мажоритарною системою в одномандатних округах, 155 — за пропорційною системою. Депутатами можуть бути громадяни не молодші 25 років. Строк повноважень палати — 5 років. Повноваження можуть бути продовжені "тільки в за­конодавчому порядку і лише у випадку війни" (ст. 60 Консти­туції). Перше засідання палати проводиться не пізніше 20 дня після виборів, на ньому обирається голова і президія — постійно діючий орган палати, що виконує її функції в перервах між сесіями. Палата обирає зі своїх членів представників в створені нею постійні і тимчасові комісії, які відіграють важливу роль в її роботі. У них здійснюється, зокрема, розробка законопроек­тів, причому, на відміну від парламентських комісій інших країн, комісії італійського парламенту наділені правом не тіль­ки розглядати, але і приймати законопроекти. Виняток станов­лять законопроекти з конституційних і виборчих питань, з питань делегування законодавчої влади, бюджету тощо (ст. 72 Конституції).

Сенат республіки — верхня палата парламенту, обирається строком на 5 років на основі мажоритарно-пропорційної виборчої системи. Сенат є палатою областей, в його складі 315 осіб. 3/4 сенаторів обираються за мажоритарною виборчою системою і 1/4 — за пропорційною. Кількість сенаторів від області залежить від чисельності її населення. Для обрання в Сенат встановле­ний віковий ценз — 40 років. Згідно з Конституцією, той, хто обирався Президентом республіки, стає автоматично сенатором, "якщо не відмовиться від цього" (ст. 59). Крім того, Президент може призначити в Сенат довічно 5 осіб з числа почесних громадян, що прославили батьківщину досягненнями в області науки, літератури, мистецтва. За пропорційним принципом пред­ставництва партій Сенат створює постійні і тимчасові комісії. їх роль так само велика, як і роль комісій в Палаті депутатів.

Обидві палати працюють в сесійному порядку, починаючи свою діяльність, як правило, в перший робочий день лютого і жовтня. Кожна палата встановлює свій регламент роботи. За­сідання палат відкриті, проте, кожна з них може прийняти рішення про закрите засідання (ст. 64 Конституції). Вони воло­діють однаковою правомочністю у сфері законодавства, на рівних началах щорічно затверджують бюджети і кошториси їх виконання (ст. 81 Конституції). До компетенції однієї і іншої палати входить оголошення стану війни і надання уряду необ­хідних повноважень. Палати ратифікують міжнародні договори. Кожна з палат може проводити розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Здійснення основної правомочності парламенту — прийняття законів — відбувається так. Законопроект проходить декілька читань. В ході першого читання у палатах оголошуються назва і мета законопроекту і вирішується питання про те, чи прий­мати його до розгляду (законопроект може бути відхилений). Далі законопроект передається на розгляд в одну з комісій, де відбувається друге читання — комісія обговорює законопро­ект, вносить до нього зміни, доповнення. Потім проводиться третє читання — обговорення законопроекту на пленарному засіданні палат і голосування щодо нього. У разі розбіжностей між палатами для вироблення спільної думки створюється погоджувальна комісія з представників обох палат. За рішен­ням палат третє читання законопроекту (виняток становлять поправки до Конституції, законопроекти щодо виборів, законо­проекти про затвердження бюджету тощо) може бути пере­несене в постійну комісію, що розглядала цей законопроект. Переважна частина законів приймається саме таким способом. Після прийняття закону, він надходить на затвердження Президенту республіки. Закон публікується протягом місяця з дня затвердження і набуває чинності на 15-й день після публіка­ції, за винятком випадків, коли в самому законі встановлений інший строк.

Ще одна важлива правомочність парламенту — контроль за діяльністю уряду. Парламентський контроль здійснюється у формі інтерпеляцій, резолюцій, що виражають ставлення депу­татів до того або іншого питання, а також розслідувань, що проводяться слідчими комісіями.

Президент республіки є главою держави. Він обирається на спільному засіданні палат абсолютною більшістю голосів. У виборах беруть участь по 3 депутати від кожної області (від області Валле д'Аоста — 1 депутат). Строк повноважень Прези­дента — 7 років. Відповідно до Конституції (ст. 84) Президен­том може бути обраний будь-який громадянин, що досяг 50 років і користується цивільними і політичними правами. Право­мочність глави держави встановлена Конституцією. Він визначає день загальних виборів до парламенту, може розпустити палати парламенту, призначає і звільняє вищих посадових осіб держави, має право помилування і пом'якшення вироків, є верховним головнокомандуючим, приймає дипломатичних представників іноземних держав. Президент наділений також значними правами у сфері законодавства. Він промульгує закони, прий­няті парламентом, і сам видає декрети, що мають силу закону. Президент володіє правом відкладального вето щодо парла­ментських законів, яке може бути подолане тільки повторним прийняттям закону абсолютною більшістю голосів обох палат. Президент не несе відповідальності за дії, що здійснюються ним під час виконання своїх обов'язків, крім відповідальності за зраду або посягання на Конституцію. Акти Президента мають скріплятися підписом міністра, який несе відповідальність за їх виконання.

Уряд Італії — Рада міністрів — здійснює вищу виконавчу владу в країні. Президент призначає главу (одного з лідерів парламентської більшості) і за його поданням решту членів уряду. Парламент повинен винести уряду вотум довіри протя­гом 10 днів після його створення. У Конституції не міститься повний перелік повноважень уряду, хоча його компетенція досить широка — практично уряд здійснює керівництво держа­вою. Особливо широкі повноваження уряду в сфері управління державним апаратом: всі адміністративні установи і відомства країни знаходяться під його контролем. Рада міністрів відіграє велику роль в законодавчому процесі. Користуючись правом законодавчої ініціативи, вносить свої законопроекти на обгово­рення парламенту і завдяки підтримці парламентської більшості досягає їх прийняття. Уряд видає також різні акти підзаконного характеру — регламенти. Крім того, в порядку делегованого законодавства він здійснює безпосередньо законодавчі функції, видаючи акти, що мають силу закону. Глава уряду спрямовує загальну політику уряду і несе за неї відповідальність. Відпо­відно до Конституції прем'єр-міністр і міністри відповідальні перед парламентом: прем'єр-міністр за загальну політику уряду, міністри несуть колегіальну відповідальність за дії уряду і індивідуальну — за дії своїх міністерств. Уряд повинен піти у

відставку, якщо одна з палат винесе йому резолюцію недовіри, яка має бути підписана не менше 1/10 членів палати і представлена на обговорення не раніше 3 днів після її винесен­ня. За злочини, здійснені при виконанні своїх обов'язків, глава Ради міністрів і міністри можуть бути піддані суду. Ухвала про судове переслідування виноситься парламентом на спільному засіданні палат.

Досить важливим органом, хоча і консультативного характеру, є Національна рада економіки і праці, до складу якої входять представники Президента, уряду, експерти у різних галузях. Вони призначаються строком на 5 років. Рада наділена правом законодавчої ініціативи і координує питання взаємозв'язків з Європейським Співтовариством.

Серед вищих органів юстиції можна виділити Державну раду, Вишу раду магістрату і Рахункову палату.

Державна рада формується Президентом країни. Цей орган виконує консультативні функції в області адміністративного права, дає висновки по законопроектам, здійснює юрисдикцію з захисту законних інтересів, пов'язаних з діями державних органів.

До складу Вищої ради магістрату входять вищі посадові особи судової системи, а також виборні представники від парламенту і судів, що мають юридичну освіту і значний стаж роботи. Цей орган покликаний забезпечити автономію і незалежність судової системи.

Важливу роль відіграє досить численна Рахункова палата. До її складу входить близько 450 магістратів (представників прокуратури і судів) і 3400 адміністративних працівників. Цей орган здійснює попередній контроль законності актів уряду, стежить за правильним виконанням державного бюджету, здій­снює контроль за діяльністю органів, фінансування яких здій­снює держава.

Конституційний суд держави складається з 15 суддів, при­значених Президентом (5), обраних парламентом на спільному засіданні палат (5) і вищими органами юстиції (5). Строк їх повноважень складає 9 років без права повторного переобран­ня. Членами Конституційного суду можуть бути судді вищих, загальних і адміністративних судів, професори права і адвокати із стажем роботи не менше 20 років. До повноважень цього органу належать спори про конституційність законів, спори про компетенцію між вищими органами держави, між державою і областями, а також між самими областями, питання, пов'яза­ні із обвинуваченнями і процедурою імпічменту Президента і міністрів. У останньому випадку, в розгляді питання додатково бере участь 16 парламентаріїв.