Регіональне і місцеве самоврядування і правління у Великобританії.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Регіональне і місцеве самоврядування і правління у Великобританії.



Великобританія — центр Співдружності, політичного і еко­номічного об'єднання країн і територій, що входили раніше в Британську імперію. Окрім Великобританії членами Співдруж­ності є Австралія, Бангладеш, Нова Зеландія і інші держави (всього їх 15).

Великобританія — унітарна держава.З точки зору особли­востей управління і самоврядування до складу Великобританії входять — Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія, де­кілька дрібних островів навколо Великобританії, деякі коло­ніальні володіння, Гібралтар. Управління Англією здійснюють загальнодержавні органи. Шотландія і Уельс користуються адмі­ністративною автономією своєрідного характеру, але насправді управління ними здійснюється з центру особливими міністрами. Північна Ірландія володіє законодавчою (політичною) авто­номією. Адміністративно-територіальний поділ цих складових частин також різний.

Муніципальні органи у Великобританіїстворюються вже на рівні адміністративно-територіальних одиниць, на які поділено її складові частини. У Англії і Уельсі це графства з населенням понад 1 млн. осіб (44 в Англії і 8 в Уельсі). Графства в Англії поділяються на метрополітенські, муніципальні райони тощо. Графства поділено на округи, які замінили існуючі, до 1974 р. адміністративно-територіальні одиниці — міста, що мали різний статус. Округ може охоплювати як міські, так і сільські території. Всього створено 36 округів в метрополітенських і 333 округи в інших муніципальних районах, з них 37 в Уельсі. Самостійною адміністративно-територіальною одиницею є Великий Лондон, який включає 32 міських райони і Сіті. Північна Ірландія поді­ляється на 6 графств і 2 міста з правами графств, Шотландія — на області.

У кожному графстві, окрузі, області діють ради,які обира­ються на 4 роки. Склад рад оновлюється щорічно на третину. Голова ради (у містах — мер) і віце-голова переобираються щорічно. Виконавчих комітетів у радах немає. У складі ради створюються спеціальні комісії. До відання рад належать справи місцевого значення (протипожежна служба, ринки, соціальні служби, дороги тощо).

Низовими територіальними одиницями місцевого самовряду­вання в Англії є приходи,а в Уельсі і Шотландії — громади,що створюються на сільських і деяких міських територіях. У великих приходах обираються ради. По всій країні їх налічу­ється понад 8000. У приходах з населенням менше 150 осіб рішення приймаються на загальних зборах мешканців.

Чиновників, що призначаються, для контролю за органами місцевого самоврядування немає. Контроль центру здійсню­ється:

—шляхом видання міністрами обов'язкових для виконання підконтрольними місцевими службами інструкцій;

—за допомогою видання адаптивних законів (типових ін­струкцій міністерств);

—у формі перевірки міністерствами (в межах їх компетенції) деяких видів робіт (освіта, поліція тощо);

—міністри мають право організувати спеціальні розсліду­вання, якщо в підконтрольних їм місцевих органах виявлено "нечесні дії";

—деякі посадові особи муніципального управління призна­чаються не тільки радами, але і департаментами відповідних міністерств.

Існують також фінансовий, судовий і інші види контролю.

 

 

Конституція Канади.

Конституція Канади складається з кількох законодавчих актів. Найважливішими з них є Квебекський закон 1774 р., Конститу­ційний закон 1791 р., Закон про об'єднання Канади 1840 р., За­кон про Британську Північну Америку 1867 р. та Конституцій­ний закон 1982 р., який став останнім із числа конституційних актів Канади, прийнятих Британським парламентом.

Канадська писана Конституція - на відміну від американської - не становить цілісного документу і не є кодифікованою. На дода­ток до інших документів, вона містить у собі 25 основних актів, закріплених у Конституційному акті 1982 р.: чотирнадцять актів Британського парламенту, сім - парламенту Канади і чотири за­кони від імені англійського монарха і Таємної ради. Стрижневим у цьому зведенні законів залишається Закон про Британську Північну Америку від 29 березня 1867 р. Саме він започаткував сучасну канадську державність. Сьогодні цей закон, визначений як конституційний закон 1867 р., зберігає силу і є одним із скла­дових елементів Конституції Канади. Законом 1867 р. було пе­редбачено об'єднання колоніальних володінь, що існували на півночі Північно-американського субконтиненту, в єдине тери­торіальне утворення - Канаду, яке з часом отримало статус домініона. Такий статус означав тоді певний рівень самоврядування і самостійності у вирішенні внутрішніх справ. Акт про Бри­танську Північну Америку дав життя федерації - новій державі.

Організація державного механізму регламентована, насампе­ред, Законом 1867 р. Хоча при виданні Акта 1867 р. його творці мали намір дати Канаді конституцію, але в жодному положенні документа цей термін не був ужитий. Тільки після прийняття Акта про Британську Північну Америку (№ 2) 1949 р., яким були вне­сені чергові зміни до Акта 1867 р. (ст. 91), термін «конституція» (точніше - «конституційний акт») був згаданий. 1965 р. канадсь­кий уряд розповсюдив цей термін, опублікувавши Білу книгу з назвою «Зміна Конституції Канади». Країна тривалий час зазна­вала впливу англійського права, що мало пряму дію на території цієї держави. У другій половині XIX ст. екстериторіальна дія англійського права спочатку обмежується статутним правом (за­коном про дієвість колоніальних законів 1865 р.), а потім його дія детермінується Вестмінстерським статутом 1931 р., прийнятим Британським парламентом. Цим статутом права домініонів, вклю­чаючи Канаду, значно розширено, вони, по суті, здобули неза­лежність. Але з колишньою метрополією збереглися певні кон­ституційно-правові зв'язки, які з часом були звужені. Ці зв'язки визначають особливості форми державного правління.

Після прийняття Закону 1867 р. до початку 80-х років XX ст. було прийнято близько тридцяти актів, які змінювали і доповню­вали його зміст. Та вже 17 квітня 1982 р. парламент прийняв змістовний Конституційний закон. Відповідно до нього Канада сьогодні має право самостійно вносити поправки та доповнення до Конституції за встановленою процедурою. Конституція Кана­ди 1982 р. (ст. 2) безпосередньо встановлює, що жодний акт анг­лійського парламенту, прийнятий після Конституції, не буде по­ширюватися на Канаду і не стане частиною його внутрішнього права. Канада, таким чином, одержала власний Основний закон.

Зазначимо дванадцять важливих положень писаної Конституції Канади разом із поправками, що вносилися до кінця 1981 р.: 1 - створення федерації, провінцій, територій, національного парла­менту, провінційних законодавчих установ і деяких кабінетів; 2 - національний парламент дістав повноваження щодо утворення з територій нових провінцій, зміни кордонів провінцій за погоджен­ням з останніми; 3 - визначено повноваження парламенту і провінційних законодавчих установ; 4 - офіційна виконавча влада пе­редана Королеві і проголошено створення Королівської Таємної ради для Канади (юридична основа федерального Кабінету); 5 - парламенту надано повноваження формувати Верховний суд Ка­нади (його було створено 1875 р.); 6 - гарантовані певні права на використання англійської та французької мови у федеральному парламенті й судах, а також у законодавчих установах і судах Кве­бека та Манітоби; 7-а) гарантовано роздільне навчання у школах для протестантської і римо-католицької меншості; б) закріплено спеціальні статті щодо Манітоби (утвореної 1870 р.), більш обме­жені гарантії для Альберти і Саскачевану (утворених 1905 р.) та для Ньюфаундленда (який увійшов до складу Федерації 1949 р.); в) надано гарантію роздільних шкіл для представників численних християнських сповідань; 8 — гарантовано особливе цивільне пра­во для Квебека; 9 - надано парламенту право брати на себе повно­важення у розв'язанні правових питань власності та громадських прав, а також впливу на вирішення проблем у провінціях за їхньою згодою (це право ніколи не використовувалося); 10 - заборонені провінційні тарифи; 11 - надані провінційним законодавчим уста­новам повноваження вносити поправки до конституцій провінцій, за винятком тих, що стосуються посади лейтенант-губернатора; 12 - надані національному уряду (Раді генерал-губернатора, тобто фе­деральному Кабінету) певні права щодо контролю над провінціями;

а) призначення, інструктаж та звільнення лейтенант-губернаторів;

б) відхилення законів провінцій протягом року після їх прийнят­тя; в) використання повноважень лейтенант-губернаторів надси­лати провінційні законопроекти до Оттави без отримання на це санкції (за цих умов законопроект не набуває юридичної сили, доки протягом року не отримає санкції центральної виконавчої влади); у зв'язку з цим із 70 таких законопроектів (останній подано 1961 р.) від усіх провінцій, крім Ньюфаундленда, тільки 14 набули сили закону. Ці основні принципи писаної Конституції на кінець 1981 р. прем'єр-міністр сер Роберт Борден назвав «проявом звичайного здорового глузду», що дозволило регулювати суспільні відносини Канади, маневрувати, втілювати нове, йти на компроміси, доходи­ти згоди.

Конституційний акт 1982 р. вніс до Конституції певні зміни. 1. Встановив чотири правових формули або процеси внесення поправок до Конституції, яких до 1982 р. взагалі не існувало (за винятком вузько обмежених і зараз скасованих повноважень, що були надані національному парламенту 1949 р.). Перша формула охоплює поправки: щодо функції Королеви, генерал-губернато­ра, лейтенант-губернаторів, права провінції на кількість місць у Палаті громад, що, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 р.; використання англійської та французької мов (за винятком поправок, що стосуються лише однієї провінції); струк­тури Верховного суду Канади; а також щодо поправок до самої формули внесення поправок. Такого типу поправки мають прий­мати Сенат і Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Се­нат не схвалив пропозицію протягом 180 днів після того, як це зробила Палата громад), а також законодавчі установи кожної провінції, що надає кожній провінції право накладати вето. Друга формула охоплює поправки: щодо скасування будь-яких прав, повноважень або привілеїв провінційних урядів або законодав­чих установ; пропорційного представництва провінцій у Палаті громад; повноважень Сенату та способу відбору сенаторів; кількості сенаторів від кожної провінції; щодо визначеного Кон­ституцією місця Верховного суду Канади у державній структурі (це не стосується структури самого Верховного суду, то охоп­люється першою формулою); розширення існуючих провінцій і перетворення їх на території; взагалі - щодо Канадської Хартії прав і свобод (див. далі). Такі поправки мають приймати Сенат і Палата громад (або, знов таки, - лише Палата громад, якщо Се­нат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів), а також законодавчі установи двох третин провінцій, в яких мешкає при­наймні половина населення, від загальної кількості усіх провінцій (мається на увазі загальна кількість населення Канади без ураху­вання територій). Це означає, що будь-які чотири провінції укупі (наприклад, чотири Приморські провінції або чотири Західні) можуть накласти вето на будь-яку з поправок. У такий спосіб можуть діяти Онтаріо і Квебек. Сім провінцій, якщо їм треба було б прийняти будь-яку поправку, мали включити до сукупності або Квебек, або Онтаріо. Кожна провінція за резолюцією, схваленою її законодавчою установою, може ухилитися від прийняття за цією формулою поправки, що ліквідує будь-яке з її повноважень, прав або привілеїв; і, якщо така поправка стосується передачі повно­важень в освіті або інших сферах культури національному парла­менту, останній повинен сплатити провінції «відповідну компенсацію у прийнятних розмірах». Третя формула охоплює поправ­ки щодо положень, які стосуються однієї або кількох провінцій: питання змін кордонів провінцій або нововведень, що стосують­ся використання англійської або французької мов у певних про­вінціях. Такі поправки мають приймати Сенат, Палата громад (або тільки Палата громад, якщо Сенат зволікає і не вирішує питання протягом 180 днів) та законодавчі установи відповідних провінцій. Четвертою формулою провадяться зміни у виконавчому уряді Канади або Сенаті чи у Палаті громад (крім тих, що передбачені першими двома формулами). Ці поправки можуть бути прийняті звичайними рішеннями парламенту Канади.

2. Другою докорінною зміною, яку вніс Конституційний акт 1982 р., є «закріплення» певних частин писаної Конституції пер­шими трьома формулами внесення поправок, тобто, відповідні статті Конституції виявляються недосяжними з точки зору пов­новажень парламенту або будь-яких провінційних законодавчих установ. Наприклад, монархія тепер може підлягати будь-яким змінам тільки за умов одностайної згоди провінцій. Це саме сто­сується інституту влади генерал-губернатора, лейтенант-губернаторів, структури Верховного суду Канади (дев'ять суддів, троє з яких обов'язково мають бути представниками Квебека; усі вони призначаються федеральним урядом і можуть бути звільнені тільки за зверненням Сенату і Палати громад), це стосується права провінції мати таку кількість представників у Палаті громад, яка, принаймні, дорівнювала б кількості її місць у Сенаті 1982 р., а та­кож внесення поправок до самих формул. На жодне з цих поло­жень ніяка провінція окремо накласти вето не може. Положення, яких стосується друга формула, можуть бути змінені тільки за згодою семи провінцій, населення яких складає, принаймні, по­ловину населення десяти провінцій. Гарантії щодо використання англійської і французької мов у Нью-Брансвіку, Квебеку і Мані-тобі можуть зазнати змін тільки за умови їх схвалення як законо­давчими установами відповідних провінцій, так і Сенатом і Па­латою громад (або тільки Палатою громад - з урахуванням поло­ження про 180 днів). Гарантії існування шкіл за віросповіданням у Ньюфаундленді можуть бути змінені лише за згодою законо­давчих установ Ньюфаундленда; це саме стосується Лабрадорсь­кого кордону. Процес внесення поправок за першими трьома фор­мулами можуть ініціювати Сенат, Палата громад або провінційні

законодавчі установи. Звичайне рішення парламенту може бути ініційоване кожною з палат.

3. Новим Конституційним актом стверджується Хартія прав і свобод, до якої не можуть внести зміни ні парламент, ні законо­давчі установи будь-якої провінції. Такі зміни вносяться за дру­гою формулою (або, якщо вони стосуються однієї чи кількох, а не всіх провінцій, - за третьою формулою).

4. Четверта велика зміна, внесена Конституційним актом 1982 ро­ку, надає провінціям широкі повноваження щодо використання їхніх природних ресурсів. Кожна провінція матиме змогу конт­ролювати вивезення до будь-якої частини Канади основної сиро­вини, що добувається на шахтах, у нафтових та газових свердло­винах, а також лісу, електроенергії за умови, що інші частини Ка­нади не дискримінуються з огляду на ціни та постачання.

Усі ці зміни, зокрема формули внесення поправок і Хартія, дуже важливі. Та вони залишають основну структуру уряду, а також розподіл повноважень між національним парламентом і провінційними законодавчими установами такими, якими вони були перед тим. До речі, провінційним Законодавчим зборам та­кож залишено їхні повноваження щодо конфіскації майна будь-якої особи або корпорації та передачі його будь-кому без компен­сації попередньому власнику.

Конституційний акт 1982 р. вносить інші зміни, і одна з них здається справді важливою. Акт про Британську Північну Амери­ку 1867 р. надав Національному парламенту виняткові повнова­ження щодо «індіанців та земель, зарезервованих для індіанців». Суди постановили, що до «індіанців» належать також іннуїти, а до аборигенів взагалі - ще й метиси. До 1982 року у Конституції про корінні народи нічого більше не зазначалося. Нині Конституція містить три статті щодо правового статусу аборигенних народів.

Наприкінці акт ухвалює англійську та французьку версії всієї писаної Конституції, починаючи з Акта 1867 р. і до Акта 1982 р., та робить обидві версії однаковою мірою чинними.

Але писана Конституція, саме конституційний закон, навіть з останнім доповненням - Конституційним актом 1982 р., є тільки частиною всієї діючої Конституції - системи регулювань, завдя­ки якій здійснюється управління державою. Вона не становить усієї тканини Конституції, а є лише її основою. Відповідальний уряд, національний Кабінет, прем'єр-міністр, бюрократична система, політичні партії, федерально-провінційні наради - основні ознаки урядової системи Канади. Але писана Конституція не містить про них ані слова. Значну частину Конституції Канади утворюють законодавство (наприклад, федеральний і про­вінційний закони про вибори, Акт про парламент Канади, акти про законодавчі збори, закони про державну службу), традиційні структури (прем'єр-міністр, Кабінет, уряд, політичні партії, фе­дерально-провінційні наради), постанови судів (що тлумачать Акт 1867 р. та поправки до нього), договори між національними та провінційними урядами. Тобто Конституція Канади є змішаною за типом і складається як із писаної некодифікованої частини, так і з судових прецедентів, звичаїв і наукових доктрин. Більше того, вся правова система Канади (включаючи Канадське конститу­ційне право), будучи наступницею Англійської правової системи, постійно відчуває вплив права країн, що входять до правової сім'ї загального права, і такий вплив взаємний. Це пов'язано з поши­реним твердженням принципу «переконливого прецеденту», коли судове рішення, затверджене в одній судовій ієрархії обов'язко­вим прецедентом, тобто джерелом права, може видатися настільки переконливим для суду іншої судової ієрархії (у тому числі іншої країни), що суд може прийняти своє рішення на його основі, й іноземний прецедент, таким чином, стане джерелом права країни суду. Наприклад, прецедент, встановлений Вищим судом Авст­ралії, - для Верховного суду Канади тощо. Завжди спостерігався конкуруючий вплив американського права. З іншого боку, інте­рес Канади й Австралії до американського права зумовлений по­дібністю ряду проблем (дія писаної Конституції у загальному праві, взаємодія права федерації і ЇЇ суб'єктів). Таким чином, у традиці­ях англосаксонської правової сім'ї багато галузей права одержа­ли подальший розвиток, у тому числі й конституційне право.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.27.11 (0.011 с.)