Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління.

Концепція російською федералізму визначена, перш за все, Конституцією 1993 р. Стаття 5 Основного закону закріплює принципи державного устрою країни: державна цілісність, єдність системи державної влади, розмежування предметів відання і повноважень між органами державної влади федерації і її суб'єктів, рівноправ'я суб'єктів федерації, принцип рівно­прав'я і самовизначення народів Російської Федерації.

Конституція Російської Федерації закріплює її суверенітет, який поширюється на територію всієї країни. Федеральна кон­ституція закріплює єдине громадянство. Те, що кожна респуб­ліка має своє громадянство, не породжує інституту подвійного громадянства. Суб'єкти федерації (за винятком Татарстану і Чечні) 31 березня 1992 р. підписали Федеральний договір. Він включає 3 близьких за змістом договори про розмежування предметів відання і повноважень між федеральними органами державної влади і органами влади суб'єктів федерації різного виду. Суб'єкти федерації поділяються на 3 групи:

1) республіки, що мають статус держави;

2) політико-територіальні утворення: краї (6), області (49), міста федерального значення (2 — Москва і Санкт-Петербург);

3) національно-територіальні утворення: автономна область (1) і автономні округи (10). Всього суб'єктів федерації — 89.

Місцеве самоврядування є багатосторонньою діяльністю місцевого співтовариства з вирішення завдань, що стоять перед ним, на основі принципів самоорганізації, самофінансування, самовідповідальності з метою покращення якості життя насе­лення відповідної території. Основи правового статусу місце­вого самоврядування регулюються Конституцією і законом "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації", статутами відповідної території. Терито­ріальною основою місцевого самоврядування є міські, сільські населені пункти і інші території з урахуванням історичних і інших місцевих традицій. Фінансово-економічною основою місцевого самоврядування є: муніципальна власність і фінансові ресурси (місцевий бюджет і позабюджетні фонди).

Представницькими органами місцевого самоврядування є думи, муніципальні збори, муніципальні комітети тощо. Вони обираються на основі традиційних принципів виборчого права відповідно до федеральних законів і законів суб'єктів федерації. Чисельний склад і повноваження таких органів визначаються статутом муніципального утворення.

Статутом муніципального утворення може бути передбачена посада голови муніципального утворення — виборної посадової особи, що керує діяльністю зі здійснення місцевого самоврядування на території муніципального утворення. Голова наділений власною компетенцією на вирішення питань місцевого значення. У статуті можуть бути передбачені інші органи місцевого само­врядування і посадові особи, як виборні, так і ті, які признача­ються.

Закон передбачає можливість утворення територіального громадського самоврядування комітетів, рад мікрорайонів, вулиць, кварталів, будинків.

Закон встановлює основні функції органів місцевого само­врядування, зокрема: здійснення нормотворчої і наглядової діяльності, забезпечення реалізації федерального і місцевого законодавства; володіння, користування і розпорядження муні­ципальною власністю, місцевими фінансами; формування, затвердження і виконання місцевого бюджету; встановлення місцевих податків і зборів; забезпечення комплексного соці­ально-економічного розвитку території; забезпечення утримання і розвитку соціальної і інженерно-комплексної інфраструктури території; надання повного комплексу послуг населенню; охорона громадського порядку; забезпечення законності тощо.

Наділення органів місцевого самоврядування окремими дер­жавними повноваженнями здійснюється тільки федеральними законами або законами суб'єктів федерації з одночасною пере­дачею необхідних засобів.

Федеральні органи і органи державної влади суб'єктів феде­рації наділені досить широкими можливостями для контролю за органами місцевого самоврядування

 

 

Заняття 13. Тема 13. Основи конституційного права Польщі.

Місцеве самоврядування.

(4 2 2; ПЗНЗ; [2]: с.437-460)

 

Конституція Польщі.

У січні 1997 р. після тривалих дискусій Конституційна комі­сія схвалила проект Конституції, а 2 квітня 1997 р. Національні збори прийняли його необхідною більшістю. На референдумі, який відбувся 25 травня 1997 р., за Конституцію висловилися 56,8 %, проти - 43,2 %, а всього до урн прийшло 39,8 % тих, хто мав на це право, тобто, за Основний закон проголосували трохи більше, ніж одна п'ята дорослих громадян. Конституція набрала чинності через три місяці з дня її оголошення (ст. 243 Консти­туції 1997 р.).

У розділі І Конституції Республіка регулює основи політич­ного та громадянського устрою. Республіка Польща - проголо­шує стаття 1 Конституції - є загальним добром усіх громадян. Республіка Польща є демократичною правовою державою, яка здійснює принципи соціальної справедливості. Вона є єдиною державою, в якій найвища влада належить нації. Нація здійснює владу через своїх представників або безпосередньо. З питань, які мають особливе значення для держави, може бути проведено загально польський референдум. Конституція передбачає також проведення місцевого референдуму (статті 125,170).

Органи публічної влади діють на основі і в межах права. Консти­туція проголошується верховним правом країни. Норми Конституції є нормами прямої дії, якщо Конституція не передбачає іншого.

Устрій Республіки Польща базується на поділі і рівновазі за­конодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавчу владу здійснюють Сейм і Сенат, виконавчу - Президент Республіки Польща і Рада Міністрів, а судову - суди і трибунали.

Республіка Польща забезпечує свободу створення та діяльності політичних партій. Вони об'єднують на принципах добровільності та рівності польських громадян з метою впливу демократичними методами на формування політики держави. Республіка забезпе­чує свободу утворення та діяльності професійних громадсько-професійних організацій сільських об'єднань, громадських рухів, а також інших добровільних об'єднань і фондів.

Забороняється утворення політичних партій та інших об'єд­нань, програма або діяльність яких передбачає або допускає ра­сову та національну ненависть, застосовує насильницькі методи з метою захоплення влади або впливає на політику держави, або передбачає збереження в таємниці структури та членства.

Конституція, зокрема, закріплює ринкове господарство, охо­рону власності та право її спадкоємності, охорону праці; відноси­ни між Церквою та державою.

Збройні сили Республіки слугують охороні незалежності дер­жави й цілісності її території, а також забезпечення безпеки і не­доторканності її кордонів.

У розділі II закріплюються права і обов'язки людини й грома­дянина. Частина цього розділу закріплює такі політичні права і свободи, як свобода організації мирних зборів і участь у них; кож­ному забезпечується свобода на об'єднання, одержання інформації про діяльність державних органів і посадових осіб.

Польський громадянин має право брати участь у референдумі, а також обирати Президента Республіки Польща, депутатів, се­наторів і представників до органів місцевого самоврядування.

Далі у цьому розділі закріплюються економічні, соціальні та культурні свободи і права; захист прав і свобод та обов'язки польських громадян.

У розділі III - Джерела права - до джерел загальнообов'язко­вого права відносять Конституцію Республіки Польща, закони, ратифіковані міжнародні договори, а також розпорядження.

Джерелом загальнообов'язкового права, яке діє на даній тери­торії, є акт місцевого органу, який його прийняв.

Розпорядження приймаються органами, зазначеними в Кон­ституції, на основі конкретного повноваження, передбаченого за­коном, і з метою його виконання.

Рішення Ради Міністрів, а також розпорядження Голови Ради Міністрів і міністрів мають внутрішній характер і є обов'язкови­ми тільки для одиниць, підпорядкованих органу, який приймає ці акти, розпорядження приймаються тільки на основі закону.