Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції, юридичні властивості.Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Конституція (від латинського слова конститутіо — встановлення, твердження) — це основний закон держави, який приймається в особливому порядку, має вищу юридичну силу і регулює найбільш важливі суспільні відносини, які визначають принципи організації публічної влади, закріплюючи при цьому основи конституційного ладу, гарантії прав і свобод людини і громадянина, систему, порядок організації і компетенцію органів державної влади, територіальний устрій держави, державні символи. У науці конституційного права поняття конституції має 2 значення. Зазвичай розрізняють формальну і матеріальну конституцію. Різні автори вкладають неоднаковий зміст в ці поняття. У західноєвропейській науці під конституцією у формальному значенні, як правило, розуміється закон, що приймається і змінюється в особливому порядку і має вищу юридичну силу в порівнянні з іншими нормативними актами. Під конституцією в матеріальному значенні розуміється сукупність норм, предметом регулювання яких є головним чином організація державної влади. При цьому не має значення походження норм: чи містяться вони в одному особливому правовому акті, декількох актах або взагалі є нормами неписаного, судового і звичаєвого права. Головне — це їх зміст, предмет регулювання. За такого широкого розуміння можна говорити про наявність конституції в будь-якій державі, наприклад, в рабовласницькій чи феодальній. Проте в сучасній зарубіжній конституційній доктрині існує і інший підхід, при якому проблема переноситься в абсолютно іншу площину. Мова йде не про співвідношення форми і змісту, а про співвідношення формальної (юридичної) і реальної (фактичної) конституцій. Подібний підхід переважає в російській науці конституційного права. За такого підходу під конституцією у формальному значенні розуміється юридична конституція, тобто основний закон держави(має вищу юридичну силу щодо всіх інших законів і інших нормативно-правових актів), що закріплює основи організації державної влади і правовий статус особи. У матеріальному значенні це — фактична конституція, реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні відносини між державою і суспільством. Юридична і фактична конституції не завжди збігаються. Ті положення юридичної конституції, які збігаються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, а ті, які не узгоджуються, — фіктивними. Розбіжності між юридичною і фактичною конституцією, як правило, є результатом зміни співвідношення політичних сил порівняно з тим, що існувало на момент її прийняття. Фіктивність конституцій характерна також для країн з авторитарним і особливо з тоталітарним політичним режимами, де демократичні норми, закріплені в конституції, покликані приховати антидемократичну сутність режиму. Наука конституційного права не обмежується наведеними вище значеннями терміна "конституція". Серед інших визначень цього терміна найбільш цікавим уявляється визначення конституції як системи обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав і свобод громадян. Це визначення має своєю основою загальну ідею конституціоналізму як форми державного правління, яке обмежене і базується на основному законі. У сучасній науці конституцію розглядають як юридичний, політичний та ідеологічний документ. Суть конституції як юридичного документа полягає в її особливому змісті, вищій юридичній силі, ролі як юридичної основи законодавства, що має підвищену стабільність. Як політичний документ конституція закріплює співвідношення соціальних сил в суспільстві, їх боротьбу і співпрацю, досягнутий компроміс, або панування певних верств населення, регулює політичний процес в суспільстві. Як ідеологічний документ конституція в концентрованому вигляді відображає пануючу в суспільстві або прийняту його керівними силами соціально-політичну доктрину, певний світогляд. Зміст конституції визначається об'єктом регулювання. За загальним правилом конституціями регулюються суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави і безпосередньо пов'язані із здійсненням державної влади. Це відносини між людиною, суспільством і державою та основоположні засади, що визначають устрій держави і порядок його функціонування. Окрім цього в конституціях, як правило, містяться відмітні особливості, характерні для конкретної країни. Основний закон має соціальний і юридичний зміст. Соціальний зміст конституції — це конкретизація її соціальної суті, що відображає основи існуючого ладу (вони залежать від того, які конкретні соціальні сили визначають шляхи розвитку держави) і специфічні національні особливості конкретної країни. Правовий, юридичний зміст конституції — це сукупність норм, інститутів і принципів, що закріплюють основи суспільного і державного устрою, основні права громадян. Структура конституції — це спосіб її внутрішньої побудови, тобто порядок об'єднання конституційних норм в певні комплекси — розділи і послідовність їх розміщення. Функції конституції: юридична, політична, ідеологічна. Юридична функція конституції полягає в тому, що це — основний закон, головне джерело права держави, що знаходиться в основі всієї системи правового регулювання суспільних відносин. Політична функція полягає в тому, що конституція визначає устрій держави, її відносини з окремими людьми і їх групами, слугує правовою основою політичної системи. Ідеологічна функція полягає в тому, що конституція, як найбільш авторитетний закон, звертається до визнаних в суспільстві цінностей і спонукає людину цих цінностей дотримуватись і захищати. Юридичні властивості конституцій— це ознаки, які відрізняють їх від інших актів законодавства, зокрема: 1. Верховенство в системі законодавчих актів держави. 2. На нормах і принципах конституцій базується поточне законодавство. 3.Закони і інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі конституції і відповідати їй. 4. Норми конституції є нормами прямої дії. 5. Дія конституції поширюється на всю територію держави. 6. Особливий порядок змін і доповнень. 7. Особливий правовий захист. Щодо класифікації конституцій за різними критеріями існують наступні основні підходи. Згідно сучасним підходам за соціальними ознаками розмежовують напівфеодально-теократичні конституції (Бруней, Катар, Саудівська Аравія), конституції капіталістичного суспільства, конституції тоталітарного соціалізму і постсоціалістичні конституції. Класифікація конституцій за юридичними ознаками здійснюється за наступними критеріями. 1. За структурою: а) консолідовані; б)сконсолідовані. 2.За формою: а)писані; б) неписані. 3. За порядком видання: а) октройовані (даровані); б) прийняті представницьким органом (установчими зборами; парламентом); в)схвалені на референдумі. 4. За способом зміни: а) гнучкі; б) жорсткі; в) змішані. 5. За періодом дії: а) постійні; б)тимчасові. 6. За цілями: а) програмного характеру; б) констатуючі. 7. З точки зору державного устрою: а) конституції федеральних держав; б)конституції унітарних держав; в) конституції суб'єктів федерації; г) конституції автономій політичного характеру. Реалізація конституційних норм, тобто здійснення їх розпоряджень на практиці здійснюється в наступних формах — застосування, використання, виконання і дотримання. Застосування конституційних норм здійснюється органами державної влади і посадовими особами. Основним способом застосування є прийняття законів і інших нормативно-правових актів. Дотримання конституційних норм має місце тоді, коли суб'єкти конституційних правовідносин утримуються від здійснення дій, заборонених конституцією. Виконання конституційних норм відбувається у тому випадку, коли суб'єкти конституційних правовідносин виконують покладені на них конституційні обов'язки. Використання конституційних норм відбувається у тому випадку, коли суб'єкти конституційних правовідносин на свій розсуд, бажання використовують надані їм права.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 492; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.251.22 (0.009 с.) |