Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Поняття, сутність і принципи виборчого права.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Поняття виборчого права вживається в 2 значеннях: об'єктивному і суб'єктивному. Об'єктивне виборче право — це система правових норм, які регулюють порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Ці норми поділяються на матеріальні і процесуальні. Матеріальні норми закріплюють основні принципи виборчого процесу, їх керівні начала, що містяться, як правило, в конституції держави. Процесуальні норми регулюють порядок і організацію проведення виборів і вміщені в законі про вибори. Суб'єктивне виборче право — це гарантована громадянину державою можливість брати участь у виборах органів державної влади і органів місцевого самоврядування. Суб'єктивне виборче право поділяється на активне і пасивне. Активне виборче право — це право громадянина обирати осіб в органи державної влади і місцевого самоврядування; а пасивне — це право бути обраним у ці органи. Виборець — особа, за якою конституцією і/або законом визнано право голосу. Виборчий корпус (електорат) — сукупність виборців країни або територіальної одиниці. Юридичний виборчий корпус — сукупність виборців, внесених до списків (зареєстрованих). Фактичний виборчий корпус — сукупність голосуючих виборців. Потенційний виборчий корпус — сукупність всіх виборців, як зареєстрованих, так і за певних причин не внесених до списків. Цензи — встановлені законом обмеження виборчого права громадян. З XVIII ст. найбільш поширеним в державах Європи і Америки був майновий ценз. З середини XIX ст. обмеження майнового характеру починають поступово скасовуватися. Одним з найбільш поширених є віковий ценз. У більшості європейських держав віковий ценз для набуття активного виборчого права спочатку становив 21—25 років. Поступово його прирівняли до віку повноліття. В переважній більшості країн це відбулося після Другої світової війни. Право брати участь у виборах з 18 років громадяни Великобританії отримали в 1969 р., в США і більшості європейських держав — в 70-і роки XX ст. У Туреччині, Швейцарії, Японії встановлений 20-річний віковий ценз. Щодо пасивного виборчого права, то вікові цензи, тут як правило, вищі, ніж в рамках активного, особливо у разі виборів до парламенту. Наприклад, на виборах в нижні палати парламентів Бельгії, Великобританії і Росії громадяни отримують відповідні права у віці 21 р. і 18 р.; у Франції і Румунії, відповідно з 23 і 18 р.; у Італії, США, Канаді — 25 р. і 18 р. тощо. У Данії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Швейцарії, Словенії вікові цензи для активного і пасивного виборчого права збігаються. Еволюція виборчого права призвела до скасування обмежень за статевою ознакою і надання виборчого права жінкам. Однією з характерних рис виборчого права є наявність цензу осідлості. В активному виборчому праві він складає у ФРН і Японії — 3, у Франції — 6, у Великобританії — 12 місяців. У пасивному виборчому праві він значно вищий, наприклад — для Президента США — 14 років. Законами можуть встановлюватися і інші обмеження виборчого права. Переважно такі обмеження стосуються тих, хто відбуває покарання за вчинення злочину. У ряді держав у виборчих правах обмежуються банкроти, ті особи, які утримуються за рахунок соціальних фондів та деякі інші. Іноді встановлюються більш загальні обмеження щодо соціальної поведінки виборців. Наприклад, в Конституції Італії допускається обмеження виборчих прав для осіб, що зробили "негідні вчинки, визначені в законі". У Великобританії не голосують пери, оскільки вони мають свою палату; у деяких країнах — племінні вожді; у державах, де закон передбачає обов'язкове голосування — особи, позбавлені судом виборчих прав за систематичне ухилення від участі у виборах. У зв'язку з обмеженнями в пасивному виборчому праві у ряді держав існують поняття необираності і несумісності. Необираність означає, що певні посадові особи не можуть висувати свої кандидатури на виборах до тих пір, поки не підуть у відставку із займаного поста. Несумісність означає заборону одночасно займати виборну і іншу державну посаду. У конституціях зарубіжних держав найчастіше встановлюються наступні принципи виборчого права: загальні, вільні, рівні, прямі вибори при таємному голосуванні. Принцип загальності означає право брати участь у виборах для всіх виборців країни. Принцип свободи виборів означає заборону чинити незаконний тиск на волю виборців. Принцип рівності виборчого права покликаний забезпечувати рівні можливості для виборця впливати на результати виборів і бути обраним відповідно до закону. Він досягається тим, що кожен виборець має рівне число голосів, а також наявністю в країні єдиного виборчого корпусу, приблизно однаковою кількістю виборців у виборчих округах, однаковими вимогами до порядку висунення кандидатів. Пряме виборче право означає право виборця обирати і бути обраним безпосередньо у виборний орган або на виборну посаду. Непряме (багатоступеневе) виборче право означає, що виборець обирає лише членів колегії, яка потім вже обирає виборний орган. Принцип таємного голосування забороняє проводити контроль її волевиявленням виборців. Досягається він за допомогою відповідної процедури голосування (заповнення бюлетенів в кабінах, використання виборчої машини, електронної картки виборця тощо). За порушення таємниці голосування передбачено покарання. Відкрите голосування використовується дуже, рідко, як правило, при обранні низової ланки представницького органу. Наприклад, при обранні низової ланки Зборів народних представників в Китаї. Поняття і види виборів. Порядок організації і проведення виборів в зарубіжних країнах. Вибори — це участь громадян в здійсненні державної влади шляхом висунення зі свого середовища кандидатів і обрання їх н органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Юридична природа виборів полягає в тому, що народ, обираючи своїх представників, виражає їм повну довіру у здійсненні належної йому державної влади. При цьому слід враховувати, що народ делегує своїм представникам тільки право на здійсненнядержавної влади, тоді як сама влада належить народу, як джерелу і носієві цієї суверенної влади. Вибори можна класифікувати за наступними підставами: Прямі і непрямі. Прямі вибори характеризуються тим, що питання про обрання вирішують безпосередньо громадяни, які мають виборчі права. Непрямі вибори здійснюються не громадянами, а обраними ними особами — вибірниками, депутатами та іншими. Існують 2 різновиди непрямих виборів: побічні і багатоступеневі. Непрямі вибори можуть проводитися в 2 способи.При першому способі вибори проводяться спеціально створюваною для цього виборчою колегією. Наприклад, обрання Президента США. При другому способі вибори проводяться постійно діючим органом. Наприклад, обрання президентів парламентами Греції, Туреччини і деяких інших країн. При багатоступеневих виборах низові представницькі органи обираються безпосередньо громадянами, а потім вже ці органи обирають депутатів у вищестоящі представницькі органи, останні ж обирають вищестоящу ланку, і так аж до парламенту. Сьогодні така система діє в Китаї. Загальні і часткові (додаткові). У загальних виборах повинні брати участь всі виборці країни. Як правило, це вибори президента, парламенту або його нижньої палати. Часткові проводяться, як правило, з метою поповнення складу представницьких органів. Наприклад, вибори депутата замість вибулого. Національні і місцеві. Національні вибори проводяться в усій країні. На місцевих виборах обираються органи місцевого самоврядування. Чергові і позачергові. Чергові проводяться в строки, встановлені в конституції або законі у зв'язку із закінченням строку повноважень виборного органу. Періодичність виборів визначається строком повноважень виборних органів. Позачергов і проводяться у разі дострокового припинення повноважень виборного органу. Якщо результати голосування встановлюються після одноразового голосування виборців, то вважається, що вибори проводяться в один тур.Якщо проводяться 2 або більше голосування, то вибори проводяться в 2або більше тури.Другий і подальші тури іноді називають повторними виборами або повторним голосуванням. Якщо вибори не відбулися або визнані недійсними, то проводяться нові вибори. Правове регулювання підготовки і проведення виборів безпосередньо пов'язане з поняттям виборчого процесу. Виборчий процес — це врегульована законом і іншим спеціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій, і також груп виборців з підготовки і проведення виборів в органи державної влади і місцевого самоврядування. Виборчий процес поділяється на наступні стадії: 1. Призначення виборів — встановлення дати голосування. Датичергових або строки призначення позачергових виборів часто встановлюються в конституціях. 2. Встановлення виборчих округів. Виборчі округи — територіальні одиниці, які об'єднують громадян для обрання в представницькі органи держави і місцевого самоврядування одного або кількох депутатів. Від того, яким чином буде встановлено територію округів, значною мірою залежать результати виборів. У деяких країнах, наприклад її Китаї, виборчі округи можуть створюватися не за територіальним, а за виробничим принципом. Проте вони завжди поєднуються в масштабі країни або адміністративно-територіальної одиниці з територіальними округами. У окремих країнах (Сінгапур, Фіджи) округи створюються за етнічною ознакою. 3. Встановлення виборчих дільниць. Виборчі дільниці — територіальні одиниці, які об'єднують громадян спеціальним місцем голосування. 4. Створення виборчих органів. Вони займаються організацією і проведенням виборів, забезпечують контроль за дотримання виборчого законодавства, визначають результати виборів. Розрізняють загальнодержавні, територіальні, окружні і дільничні виборчі органи (комісії). Загальнодержавні (центральні, національні) виборчі комісії наділені компетенцією, що поширюється на всю країну, у федеративних державах окремі комісії створюються в суб'єктах федерації. Територіальні виборчі комісії утворюються в адміністративно-територіальних одиницях, окружні виборчі комісії — V виборчих округах, дільничні виборчі комісії — на пунктах голосування. 5. Реєстрація виборців — включення особи до списку виборців. Вона може бути публічною (обов'язковою) або особистою (добровільною). Публічна регістрація здійснюється 2 способами: а) списки складаються на основі відомостей про тих, хто проживає на визначеній території; б) списки складаються шляхом обходу виборців. Особиста — виборець сам приходить до відповідної установи і заявляє про бажання брати участь в голосуванні. Виборцеві видається виборча картка. 6. Висунення і реєстрація кандидатів. Висунення кандидатів може здійснюватися в наступних основних формах: самовисування, висунення групами виборців, висунення політичними партіями або іншими громадськими об'єднаннями. Порядок реєстрації кандидатів встановлюється виборчим законодавством. Як правило, для реєстрації кандидат повинен внести виборчу заставу. 7. Агітаційна кампанія. Агітаційна кампанія починається після офіційної реєстрації кандидатів. Встановлюються певні умови здійснення агітації. Кандидатам надається доступ до засобів масової інформації. Особлива увага приділяється рівності прав кандидатів. Законодавство більшості демократичних держав досить жорстко регулює питання, пов'язані з фінансуванням виборчої кампанії. 8. Голосування. Це головна стадія, оскільки саме на цій стадії здійснюється народне волевиявлення. Голосування може бути очним, коли сам виборець приходить у виборчу комісію і отримує бюлетень. При заочному голосуванні, волю виборців реалізують інші особи. Таке голосування може здійснюватися за дорученням. У деяких країнах (Великобританія, Німеччина та інші) можливе голосування поштою. По відношенню до виборців, що знаходяться у від'їзді, застосовуються самі різні підходи. Поширеним явищем є абсентеїзм— масове ухилення виборців від участі в голосуванні. У ряді держав (Австрія, Бельгія, Болгарія, Греція, Данія, Італія та інші) закон встановлює обов'язковість голосування. За ухилення від голосування передбачаються різні види відповідальності. 9. Підрахунок голосів і встановлення результатів виборів. 10. Можливий другий тур голосування і/або нові вибори. 11. Остаточне визначення і публікація результатів виборів.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 538; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.59.129.141 (0.012 с.) |