Конституція Іспанії 1978 року.

Конституція Іспанії 1978 р. — одинадцята за рахунком після Першої іспанської революції 1808 р. Вона була розроблена Гене­ральними кортесами і прийнята 6 грудня 1978 р. переважною більшістю виборців на загальнонаціональному референдумі.

Конституція складається з преамбули і 11 розділів, що містять 169 статей. За структурою і змістом їй властиві всі традиційні елементи конституцій: преамбула, вступні положення, розділи про права і обов'язки громадян, про основні принципи соціальної і економічної політики, про органи державної влади, територіальний устрій держави, Конституційний суд, про по­рядок зміни Конституції. Особливістю структури є включення до тексту 4 додаткових, 9 перехідних, а також скасовуючих і прикінцевих положень з власною нумерацією і на відміну від основного тексту, не розділених на статті.

Конституція 1978 р. сприйняла іспанські конституційні тра­диції і врахувала досвід інших країн. Преамбула закріплює цілі Конституції і шляхи їх досягнення. Вступний розділ містить основоположні характеристики держави і суспільства. Осново­положними принципами Конституція проголосила права лю­дини, демократичний, соціальний і правовий характер держави.

Детальна регламентація правового статусу людини і гро­мадянина — традиційний елемент іспанського конституціона­лізму — отримала подальший розвиток за рахунок нових для

західноєвропейської конституційної практики явищ, пов'язаних з використанням комп'ютерних технологій, права на сприят­ливе навколишнє середовище тощо. Інституційною гарантією прав і свобод іспанських громадян є Захисник народу (аналог омбудсмана), що призначається Генеральними кортесами і підзвітний парламенту.

Національний суверенітет реалізується через форми без­посереднього волевиявлення виборців та враховується при здій­сненні державних повноважень. Принцип правової держави оснований на конституційній нормі, відповідно до якої грома­дяни і державна влада підпорядковані нормам конституційного і іншого законодавства. Цей принцип забезпечується Конститу­ційним судом.

Основний закон Іспанії закріпив принцип верховенства Кон­ституції і ієрархію решти законів держави.

Окремі розділи детально регламентують конституційно-право­вий статус вищих органів державної влади: короля, Генеральних кортесів, уряду, судових органів.

Особлива увага в Конституції приділяється питанням, пов'язаним з вирішенням національної проблеми, зокрема з регулюванням статусу автономних співтовариств. Окремий розділ присвячений місцевому самоврядуванню. Закріплений офіційний характер 2 мов — іспанської мови і мови співтова­риств. Крім того, Конституція детально регламентує питання співвідношення міжнародних і внутрішньодержавних правових норм.

За способом внесення змін Конституція Іспанії належить до категорії "жорстких". У всіх випадках ініціатива зміни Консти­туції належить уряду, парламентським палатам і 2/3 членів асамблеї автономного співтовариства.

Вищі органи державної влади Іспанії.

Відповідно до Конституції 1978 р. Іспанія є конституційною монархією. Глава держави — король — символ державної єдності і постійності, "гарант правильного функціонування державних інститутів". Достатньо широкі повноваження короля можуть бути здійснені ним тільки після їх контрасигнації главою уряду або відповідальним міністром. До їх числа належать: санкціо­нування і промульгація законів, скликання і розпуск Гене­ральних кортесів, оголошення загальних виборів, призначення і звільнення членів уряду. Король є верховним головнокоман­дуючим, здійснює право помилування, представляє країну в міжнародних відносинах. Щодо відносин короля з парламен­том, то тут потрібно відзначити наступне. Король не наділений навіть таким традиційним для глави держави правом, як право вето. Стаття 91 Конституції закріплює, що протягом 15 днів після прийняття Генеральними кортесами законопроекти затвер­джуються королем. Король може призначити референдум, але тільки за пропозицією голови Конгресу депутатів, яка схвачена нижньою палатою парламенту. Після попередньої наради з представниками політичних партій в парламенті король пропо­нує Конгресу депутатів кандидатуру глави уряду. Ця кандида­тура має бути схвалена головою Конгресу депутатів. Члени уряду призначаються і звільняються королем за пропозицією глави уряду.

Законодавча влада належить двопалатному парламенту — Ге­неральним кортесам. Нижня палата — Конгрес депутатів, до складу якої входять від 300 до 400 депутатів, що представляють інте­реси всього населення країни, і верхня палата — Сенат, яка є палатою територіального представництва. Палати обираються строком на 4 роки шляхом загальних, рівних, прямих виборів при таємному голосуванні. Сесії парламенту скликаються двічі на рік і тривають 4—5 місяців. На вимогу уряду, постійної комісії парламенту або абсолютної більшості членів палат можуть проводитися надзвичайні сесії, які скликаються за певним поряд­ком денним. Діяльність депутатів здійснюється на пленарних засіданнях і через комісії. Пленарні засідання палат є відкри­тими. Рішення приймаються більшістю присутніх депутатів обох палат. До компетенції парламенту Іспанії належить ви­роблення законів, прийняття бюджету, контроль за діяльністю уряду, встановлення регентства, опікунства. Коло питань, з яких парламент може приймати закони, не окреслено. Проте законодавча діяльність полягає перш за все у виданні законів, що належать, згідно з ст. 81 Конституції, до розвитку основних прав і свобод, законів, що схвалюють статути про автономію, встановлюють порядок загальних виборів, а також інших зако­нів, спеціально передбачених Конституцією. З усіх інших питань парламент може делегувати уряду право видавати "законодавчі декрети". У надзвичайних і термінових випадках уряд має право видавати декрети-закони (вони можуть стосуватися основних інститутів держави і права, обов'язків і свобод громадян), які мають бути розглянуті і затверджені Генеральними кортесами в 30-денний строк (ст. 86 Конституції). Право законодавчої ініціативи належить уряду, Конгресу, Сенату.

Уряд — Рада міністрів здійснює виконавчу владу. Уряд скла­дається з глави, його заступників, міністрів і інших членів.

Кандидатура глави уряду пропонується королем і схвалюється Генеральними кортесами. Решта членів уряду призначається і звільняється королем за пропозицією глави уряду. Глава керує діяльністю уряду і несе за неї відповідальність. Відповідно до Конституції уряд здійснює керівництво внутрішньою і зовніш­ньою політикою, цивільною і військовою адміністрацією і обороною країни. Уряд відповідальний перед парламентом за свою діяльність. Парламентський контроль за діяльністю уряду виражається у формі інтерпеляцій і питань до членів уряду, резолюції осуду, перевірки діяльності уряду слідчими комісіями парламенту. При втраті довіри з боку парламенту уряд повинен подати у відставку. Відставка уряду передбачена також у разі виходу у відставку або смерті глави уряду.

 

 

Заняття 17. Тема 17. Основи конституційного права Франції.

Форма державного устрою. Місцеве самоврядування і управління.

(4 2 2; комб. Зан.; [1]: с. 178-185

[2]: с. 310-338)

 

Конституція Франції.

Конституція Франції складається з 3 документів: Декларації прав людини і громадянина 1789 р., прийнятої під час Великої французької революції; преамбули Конституції 1946 р.; Кон­ституції 1958 р., в якій містяться посилання на вказані вище документи і деякі міжнародні акти. Конституція разом з пре­амбулою включає 93 статті, об'єднані в 15 розділів.

Істотний вплив на зміст Конституції здійснили обставини, в яких вона приймалася. В умовах найгострішої внутрішньополі­тичної і зовнішньополітичної кризи, основною причиною якої стала боротьба Алжиру за звільнення від колоніальної залежнос­ті, парламент погодився на значне розширення повноважень Пре­зидента (Шарля де Голя). Проект Конституції був обговорений в Консультативній раді, створеній для її підготовки, і в Раді мі­ністрів, а потім схвалений на референдумі 28 жовтня 1958 р.

Конституція Франції в основному регулює відносини органів влади держави. Вона проголошує принципи національного суве­ренітету, вільного самовизначення народів колоній (зокрема, такі як "свобода, рівність і братерство", "правління народу, за волею народу і для народу"); закріплює принцип непоруш­ності республіканської форми правління, пріоритет норм міжнародного права над внутрішнім законодавством тощо.

Конституція Франції "жорстка". Для внесення до неї змін необхідно спочатку окреме рішення більшості у обох палатах парламенту, а потім спільне рішення палат більшістю 3/5 від загального числа голосів.

Конституційний контроль здійснюється 2 органами — Кон­ституційною радою і Державною радою. Перший розглядає конституційність актів парламенту, другий — актів органів вико­навчої влади.