Порушення стану нервової системи та їхня профілактика

Причинами порушень нервової системи можуть бути різні чинники: зовнішні - травми (струс мозку), ураження електричним струмом, надмірне перегрівання або переохолодження організму, інфекції та отрути; внутрішні - припинення кровопостачання ділянки нервової системи, запальні процеси, білкове голодування, дефіцит вітамінів.

Негативно впливають на нервову систему шкідливі звички - куріння, вживання алкоголю та наркотиків.

Основною речовиною тютюну є нікотин, що діє безпосередньо на нервові клітини, частково блокуючи дихальну функцію мітохондрій, спричинюючи таким чином кисневе голодування нервової системи в цілому. Під впливом цієї отруйної речовини нервова система перезбуджується і швидко виснажується. Нікотин призводить до звуження судин мозку, погіршуючи його кровопостачання. Через це, а також через негативний вплив нікотину на всі види обміну речовин у судинній стінці стимулюється відкладання жироподібної речовини у вигляді бляшок, що є причиною розвитку атеросклерозу. Ці бляшки звужують просвіт судин. Останні стають ламкими, легко руйнуються, спричинюючи крововиливи у мозок, паралічі.

Куріння найнебезпечніше в дитячому та підлітковому віці, коли нервова система й весь організм інтенсивно ростуть і розвиваються, потребуючи багато кисню та поживних речовин.

Алкоголь негативно діє на всі клітини мозку, завдаючи шкоди усім його структурам. У людини, яка постійно вживає алкоголь, поступово настає розумова неповноцінність (деградація), знижуються або зникають різні види чутливості, уповільнюються рефлекси. Через ураження мозочка виникає хитка хода. Алкоголь "вимиває" з нервових клітин вітаміни, білки, жири та жироподібні речовини, вуглеводи та мікроелементи, що призводить до їхнього виснаження і неспроможності виконувати свої функції. Він також порушує процеси збудження і гальмування у нервовій системі та їхній взаємозв‘язок. Від алкоголю потерпають периферичні нерви (руйнуються жироподібна оболонка, білки, вітаміни), через що починають слабнути і тремтіти кінцівки, людина втрачає здатність ходити.

Наркотичні речовини сприяють спочатку розладу психічних функцій, згодом порушенню загального фізичного стану. Організм швидко виснажується і людина гине (найчастіше у молодому віці).

Структурні, біохімічні та біоелектричні зміни в спинному та головному мозку і периферичних нервах можуть призводити до паралічу, загальної слабкості, порушення координації, втрати чутливості.

Епілепсія. В однієї з 200 осіб виникають епілептичні напади. Вони характеризуються неконтрольованою, хаотичною електричною активністю в головному мозку з утратою свідомості та мимовільними рухами. Епілепсія у дорослих осіб може бути зумовлена пухлиною чи абсцесом головного мозку, травмою голови, інсультом або порушенням хімічного балансу. Під час сильних нападів хворий втрачає свідомість, падає, у нього розвиваються судоми, які тривають декілька хвилин. Малі напади, які ще називають абсансом, характеризуються короткочасною втратою свідомості на декілька секунд, без судом.

Епілепсії скроневих часток. При цьому типові нападів уражується одна із скроневих часток. Нападові може передувати стан, який характеризується специфічними звуковими або нюховими відчуттями. Під час нападу можливі мимовільні рухи, особливо жувальні або смоктальні, та часткова втрата свідомості. У хворого може виникати невмотивоване відчуття страху або гніву.

Розсіяний склероз (РС) – захворювання нервової системи у молодих осіб із втратою працездатності (захворюваність 1:1000). Прояви – погіршення зору або подвоєння в очах, частковий параліч, порушення ходи. Можливі порушення чутливості. Періоди загострення можуть тривати декілька тижнів, періоди ремісії (покращення стану) – місяці або роки. РС розвивається внаслідок імунно-опосередкованого ураження мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна. Макрофаги видаляють ушкоджені ділянки мієліну, що призводить до оголення волокон та порушення проведення імпульсів по них.

Цереброваскулярні розлади. Поняття “цереброваскулярні розлади” охоплює будь-які порушення в судинах, що забезпечують кровопостачання головного мозку. Найважчим ускладненням цих розладів є інсульт: третина хворих умирає, третина втрачає працездатність, третина одужує.

Інсульт може бути зумовлений порушенням кровопостачання головного мозку або крововиливом на його поверхню чи глибоко в тканини мозку. Будь-яке порушення кровообігу в головному мозку спричиняє нестачу кисню та поживних речовин у нервових клітинах. Уражені клітини нездатні регулювати роботу відповідних частин тіла, що призводить до тимчасової чи стійкої втрати їхньої функції. Крововилив порушує нормальну роботу головного мозку, стискаючи його тканини.

При тривалому підвищені артеріального тиску та при діабеті іноді ушкоджуються дрібні судини, що розміщені глибоко в мозку. Це призводить до місцевого порушення кровоплину (лакунарний інсульт) і, як наслідок, до деменції.

Відкладання ліпідів у стінці артерій (атеросклероз) спричиняє звуження судин та утворення кров’яного згустка або тромбу. Якщо тромб блокує артерію головного мозку, розвивається інсульт, наслідком якого є ушкодження та некроз тканин мозку через нестачу кисню.

Блокада мозкової артерії і, як наслідок, інсульт можуть бути зумовлені наявністю у крові частинок, що закупорюють просвіт судин. Такі частинки – емболи, є фрагментами кров’яного згустка з атеросклеротично змінених артерій шиї або серця.

Крововилив у мозок (внутрішньомозкова геморагія) є основною причиною інсульту в людей похилого віку з гіпертензією. Високий артеріальний тиск призводить до розтягнення дрібних артерій головного мозку та їх розриву.

Внутрішьомозковий крововилив виникає раптово. Він супроводжується болем голови, блюванням. Далі розвивається прогресуючий параліч і хворий втрачає свідомість.

Якщо у людей похилого віку інсульти зумовлені переважно атеросклерозом або тривалим підвищенням кров’яного тиску, то в молодих людей вони виникають внаслідок крововиливу, спричиненого природженими вадами артерій. Здебільшого крововилив відбувається в субарахноїдальний простір, між судиною та павутинною оболонками, що вкривають мозок.

Основною природженою причиною субарахноїдального крововиливу є гроноподібна аневризма. Ці гроноподібні здуття мозкових артерій є слабкими місцями, що спонтанно розриваються. Природжені вади сполучень між мозковими судинами, з яких може витікати кров – це ще одна причина субрахноїдального крововиливу. Ці вади вдвічі частіше трапляються у чоловіків, ніж у жінок.

Гроноподібна аневризма зазвичай утворюється в місці розгалуження артерій, часто у колі Вілізія, кровоносних судинах основи мозку. Кровотечу з розриву аневризми можна спинити, наклавши затискач навколо шийки аневризми.

Артеріовенозна мальформація. У разі природженої вади виявляється клубок кровоносних судин, у яких між артеріолами та вену лами є менше сполучень, ніж у нормі. Внаслідок цього виникає підвищення тиску та крововилив у субарахноїдальний простір.

Тимчасові ішемічні напади (ТІН) характеризуються періодичними розладами кровообігу головного мозку, подібними до інсульту симптомами, які тривають від 2 до 30 хв., але не більше 24 год. Основною причиною є емболи – невеликі згустки крові або частинки ліпідів з будь-яких частин тіла. В однієї третини нелакованих хворих з ТІН протягом 5 років розвивається інсульт.

Мігрень належить до розладів кровопостачання головного мозку, яке не призводить до втрати його функцій. Мігренозний біль голови періодично виникає у 10% населення. Можливі декілька форм перебігу захворювання. Мігрень проявляється болем, запамороченням, порушенням зору, які часто супроводжуються нудотою та блюванням. Тяжкі напади мігрені можуть спричиняти порушення функції головного мозку. Симптоми зумовлені змінами діаметра кровоносних судин. Деякі продукти харчування, червоне вино, стрес, ліки, контрацептиви, можуть спричиняти звуження судин головного мозку. Зміни діаметра судин призводять до відчуття миготіння світла та тимчасових порушень зору. Сильний пульсуючий біль, локалізований переважно у половині голови, зумовлений розширенням судин головного мозку. Медіатор серотонін, що виділяється нервовими клітинами, бере участь у регуляції тонусу кровоносних судин. Протимігренозні ліки пригнічують дію серотоніну в мозку.

Захворювання нервової системи можуть призводити до психічних та фізичних розладів. Череп є закритою структурою, тому набряк мозку зумовлює підвищення тиску. Це спричинює ушкодження життєво важливих центрів із втратою відповідних функцій. При травмах спинного мозку уражаються нервові шляхи з подальшим розвитком паралічу або втратою чутливості.

Енцефаліт – тяжке інфекційне захворювання тканини мозку. Воно починається болем голови, супроводжується лихоманкою і може призводити до смерті або стійкого порушення функцій мозку.

Менінгіт. Вірусні форми менінгіту здебільшого трапляються під час зимових епідемій. За симптомами вони нагадують грип, і минають за декілька тижнів. Бактеріальні форми мають тяжкий перебіг, а для дітей іноді є летальними. Така бактеріальна форма, як туберкульозний менінгіт, виникає в місцях високої захворюваності на туберкульоз.

Абсцеси та пухлини мозку. Розвиваються всередині черепа, на поверхні або в тканині мозку. Вони можуть призводити до підвищення внутрішньочерепного тиску і спричиняти такі симптоми: біль голови, слабкість м’язів, порушення зору та мови.

Параліч. Параліч різних частин тіла виникає внаслідок ушкодження рухових ділянок головного мозку або нервових шляхів спинного мозку. Можливі порушення контрольованих рухів та втрата чутливості. Свідомість та розумова діяльність не змінюється. Ушкодження середньої або нижньої частини спинного мозку може спричинити параліч обох ніг і частини тулуба, так звану параплегію. Можливе нетримання сечі та калу. Ушкодження спинного мозку в нижній частині шийного відділу призводить до паралічу всього тулуба, рук та ніг, тобто до тетраплегії. Ушкодження рухової ділянки з одного боку головного мозку веде до паралічу тіла з протилежного боку. Такий однобічний тип паралічу називається геміплегією.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає біологічне значення спинного мозку?

2. Охарактеризуйте загальний план будови спинного мозку.

3. Визначте біологічне значення головного мозку.

4. Поясніть особливості анатомічної та мікроскопічної будови головного мозку.

5. Що такеархітектоніка кори?

6. Назвіть і дайте характеристику зон кори головного мозку.

7. Охарактеризуйте ріст і розвиток головного мозку.

8. Назвіть причини порушення стану нервової системи. У чому полягає їхня профілактика?

З історії науки

· З папірусів Сміта (близько 1550 р. до н.е.) видно, що центральним органом на той час лікарі Єгипту вважали мозок. Вони були переконані в тому, що зміни у ньому позначаються у всьому організмові.

· Еразістрата (близько 300 р. до н.е.) вважають засновником експериментальної фізіології. Він вивчав мозок і перший помітив, що від нього відходять кілька нервових гілок, як і від спинного мозку; одні з них є чутливими, а другі спричиняють скорочення м'язів.

· На початку епохи Відродження Андреас Везалій (1514-1564), вивчаючи функцію мозку, пов'язував довільні рухи з великими півкулями, а автоматичні – з мозочком. На думку Везалія, психічні процеси локалізуються у корі головного мозку, а чутливість – у смугастому тілі.

· В.О. Бец (1834-1894) перший описав великі пірамідні клітини кори великого мозку, які в науці носять його ім'я. Він також перший визначив морфологічно рухову зону мозку. Його справедливо вважають засновником науки про архітектоніку кори головного мозку.

· Велика заслуга в розвитку світової науки в галузі вивчення провідних шляхів мозку і невропатології взагалі належить видатному вченому В.М. Бехтерєву. Йому належить класична праця “Провідні шляхи спинного і головного мозку”, в якій уперше приведено в систему все відоме на той час про провідні мозкові шляхи, описано багато нових шляхів і ядер. У семитомній праці на 2500 сторінках Бехтерев виклав учення про функції мозку, описав 15 нових рефлексів і 10 нових симптомів ураження нервової системи. Ще в 90-их роках минулого століття він довів роль головного мозку в регулюванні функцій внутрішніх органів.

· І.М. Сєченов (1829-1905) зробив сміливу спробу розгадати принципи роботи головного мозку. Свої наслідки багаторічних досліджень він опублікував у праці “Рефлекси головного мозку”. У першій частині своєї праці він аналізує механізм мимовільних рухів, у другій – довільних. Сєченов приходить до висновку, що всі психічні акти розвиваються шляхом рефлексів.

· В.Я. Данилевський (1852-1939) відкрив центри регуляції вегетативних процесів у головному мозку.

· П.В. Овсянников (1827-1906) описав головний судиноруховий центр і встановив точно його межі в довгастому мозку, довів антагонізм нервів, належних до різних частин вегетативної нервової системи – симпатичної і парасимпатичної.

 

Важливо знати, що...

· Електричні потенціали мозку можна записати на приладі, що називається електроенцефалографом. Він малює графічну криву - електроенцефалограму. Будь-яке подразнення, переміна настрою людини змінює малюнок цієї кривої. На цьому ґрунтується криміналістичне дослідження на так званому детекторі брехні. Людина, що каже неправду, нервує, і в цей час в неї змінюється форма кривої електроенцефалограми.

· Найчастіше травми шийного відділу хребта та спинного мозку трапляються як наслідок пірнання в неглибоку річку з берега вниз головою.

 

Цікаво знати, що:

 

· Головний мозок собаки важчий за спинний у 5 разів, мавпи - у 15, а людини - у 49 разів.

· У головному мозку міститься біля 14 млрд. нервових клітин. Для того, щоб така велика кількість їх могла поміститися у відносно невеликому за об‘ємом черепі, й утворилися в процесі історичного розвитку звивини і борозни.

· Маса мозку не впливає на розумові здібності людини, які залежать тільки від кількості міжнейронних контактів.

Література

1. Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология. - Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975. - С.149-151.

2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. - М.: Высш.шк., 1985. - С. 102-132.

3. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. - К.: Радянська школа, 1967. - С.42-52.

4. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров‘я: Навч. посібник. - К.: Фенікс, 1998. - С. 20-43.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник. - К.: УСМП, 2001. - С.199-201.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология. – М.: Просвещение, 1978. - С.60-74.

 

 

Тема 9. Вища нервова діяльність і її вікові особливості

Лекція 20

ВЧЕННЯ І.П. ПАВЛОВА ПРО ВИЩУ НЕРВОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ.

ПОНЯТТЯ ПРО ВИЩУ НЕРВОВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

 

План

1. Коротка історія розвитку науки про вищу нервову діяльність.

2. Умовні і безумовні рефлекси.

3. Механізм утворення умовного рефлексу.

4. Гальмування умовних рефлексів.

5. Поняття про аналітико-синтетичну діяльність.

6. Закони вищої нервової діяльності, сформульовані І.П.Павловим.

 

Основні поняття: вища нервова діяльність, поведінка людини, психічна діяльність, рефлекс, безумовний рефлекс, умовний рефлекс, безумовний подразник, умовний подразник, тимчасовий зв’язок, гальмування, аналітико-синтетична діяльність.

 

1. Коротка історія розвитку науки про вищу нервову діяльність

Виникненню науки про фізіологію нервової діяльності передували блискучі ідеї, здогадки та експериментальні дослідження, починаючи від античної епохи аж до ХІХ століття.

Люди не завжди пов’язували психічну активність з діяльністю мозку. Деякі дослідники на підставі досягнень у вивченні рефлекторних механізмів діяльності спинного та нижчих відділів головного мозку висловлювали припущення щодо рефлекторного принципу роботи вищих його відділів. Уперше на рефлекторну природу нервової діяльності вказав ще у ХVІІ ст. французький філософ і математик Рене Декарт, а сам термін "рефлекс" у ХVІІІ ст. був запропонований чеським фізіологом Прохазкою.

Проте лише І.М. Сєченов (1829-1905), засновник російської фізіологічної школи, у своїй класичній праці “Рефлекси головного мозку” (1863 р.) проголосив нову еру в історії вивчення функцій мозку. Він обґрунтував рефлекторну природу свідомої та безсвідомої діяльності людини, показав, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об’єктивними методами. І.М.Сєченов відкрив явища центрального гальмування, сумації в нервовій системі, установив наявність ритмічних біоелектричних процесів у центральній нервовій системі, обґрунтував значення процесів обміну речовин у здійсненні збудження.

І.М. Сєченов навів численні докази істинності положення про те, що пізнання зовнішнього світу можливе лише за допомогою органів чуття. Він наводив переконливі аргументи на користь того, що матеріальні процеси мозкової діяльності є первинними, а психічні — вторинними, що наша свідомість є відображенням реальної дійсності навколишнього світу, а прогрес психіки зумовлений удосконаленням нервової організації мозку, його історичним та індивідуальним розвитком. Він писав, що всі акти свідомого та несвідомого життя за своїм походженням є рефлексами.

Геніальні ідеї І.М. Сєченова були підтверджені експериментально І.П. Павловим. Він розвинув рефлекторну теорію і створив вчення про вищу нервову діяльність, відкрив нервовий механізм, який забезпечує складні форми реагування людини і вищих тварин на вплив зовнішнього середовища. Цим механізмом є умовний рефлекс. І.П. Павлов вивчав фізіологічні процеси, які відбуваються в окремих органах або системах органів, у їхньому нерозривному зв’язку з цілим організмом.

І.П. Павлов розробив метод умовних рефлексів, який був ефективним при вивченні фізіологічних функцій кори великих півкуль. Цей метод дав можливість дослідити різноманітні акти поведінки людини і тварини, в основі яких лежать фізіологічні процеси, що відбуваються в корі великих півкуль головного мозку.

За методом умовних рефлексів І.П.Павлов вивчив функцію кори великого мозку і найближчих до неї підкіркових утворень, явища іррадіації і концентрації в корі великого мозку, аналітико-синтетичну діяльність мозку. Метод умовних рефлексів дав змогу І.П. Павлову створити вчення про вищу нервову діяльність. М.І.Красногорський для вивчення вищої нервової діяльності у дітей виробляв умовні рефлекси на звучання дзвоника. Звук дзвоника був умовним подразником.

Крім методу умовних рефлексів, розробленого І.П. Павловим, для вивчення вищої нервової діяльності дитини користувалися реєстрацією рухового компонента харчової реакції. Для цього на рівні щитоподібного хряща підкріплявся гумовий балон, заповнений повітрям. При харчовому підкріпленні умовного подразника жувальні рухи дитини вели до зміни тиску повітря в балоні, що реєструвалося на спеціальному записуючому апараті.

Тепер метод умовних рефлексів при вивченні діяльності великого мозку поєднується з дослідженням електричних явищ, які відбуваються у корі і підкіркових структурах головного мозку. Це метод електроенцефалографії.

Сукупність складних форм діяльності кори великого мозку і найближчих до них підкіркових утворень, яка забезпечує індивідуальні фізіологічні та поведінкові реакції людини на змінні умови навколишнього та внутрішнього середовища, називають вищою нервовою діяльністю.

 

Умовні і безумовні рефлекси

Всю рефлекторну діяльність людини і тварини І.П.Павлов поділив на дві категорії: безумовні і умовні рефлекси.

Безумовні рефлекси — це природжені реакції організму на подразнення з зовнішнього або внутрішнього середовища, вони сформувалися і закріпилися в процесі еволюції і передаються спадково. Безумовні рефлекси відносно постійні, стійкі, незмінні і зберігаються протягом життя. Рефлекси чхання, кліпання, кашлю і т.д. — це прості безумовні рефлекси, а такі безумовні рефлекси як харчовий, оборонний, статевий і т.д. — це складні рефлекси, що називаються інстинктами.

Здійснення безумовних рефлексів зв’язане з діяльністю нижчих відділів центральної нервової системи — спинного мозку і стовбура головного мозку. Про це свідчить той факт, що при наявності цих відділів безумовні рефлекси зберігаються у тварин і після видалення кори великих півкуль. Кількість безумовних рефлексів відносно невелика. Вони самі по собі не можуть забезпечити пристосування організму до умов життя, які постійно змінюються.

В житті тварин, і особливо людини, велике значення мають тимчасові зв’язки організму з середовищем — умовні рефлекси. Умовні рефлекси на відміну від безумовних, є індивідуальними: в одних організмів певного виду вони можуть бути, а в інших їх може не бути. Це рефлекси набуті. Вони виробляються у тварин чи людини в процесі індивідуального життя і надбудовуються на базі безумовних рефлексів.

Умовні рефлекси є функцією вищого відділу центральної нервової системи — кори великих півкуль головного мозку. Якщо у тварини видалити кору великих півкуль головного мозку, то зникнуть всі умовні рефлекси.

Умовні рефлекси виробляються на основі безумовних. Основною умовою утворення умовного рефлексу є поєднання того чи іншого індиферентного (байдужого) подразника з дією подразника, який викликає безумовних рефлекс. У лабораторії І.П. Павлова в якості умовних подразників застосовували спалах електричної лампочки, дзвінок, булькання води, подразнення шкіри, смакові, нюхові подразники та ін. Так, звук дзвоника не викликає у собаки слиновиділення. Але якщо звук дзвоника кілька разів поєднати з годівлею тварин, то пізніше один лише звук дзвоника викличе у собаки всю ту складну реакцію, яку раніше викликала їжа: у тварини під час пошуку їжі починає виділятися слина. Виділення слини на їжу, що потрапила в рот, є проявом природженого безумовного рефлексу. Слиновиділення на звук дзвоника — це набутий умовний рефлекс.

Подразники, що викликають природжені, спадкові рефлекси, називаються безумовними. Подразники, що викликають набуті рефлекси, називаються умовними, або сигналами. Умовні рефлекси можуть вироблятись не тільки на поодинокі зовнішні подразники, але й на комплекси їх, на порядкове місце подразника, на припинення його дії тощо.

Вироблений умовний рефлекс може бути основою для утворення нового умовного рефлексу — умовного рефлексу другого порядку, а на основі другого може утворитись умовний рефлекс третього порядку і т.д.

Можливість вироблення умовних рефлексів утруднюють або повністю виключають сильні сторонні подразники, хвороба та ін.