Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стрес: різновиди, механізми виникнення, біологічне значення



Стрес є особливим функціональним станом (ФС), що виникає внаслідок реакції організму на екстремальний вплив, який сприймається як загрозливий для життя і здоров‘я людини. Стрес виникає як комплексна реакція організму із залученням біохімічних, гуморальних, вегетативних, поведінкових, емоційних та інших психічних процесів.

Існує багато варіантів означення стресу, які збігаються в тому, що підкреслюють негативний характер цього стану. Найчастіше цей термін застосовують як синонім загального адаптаційного синдрому, вперше описаного Г. Сельє (1936). Ми будемо дотримуватися такого означення:стрес -це функціональний стан організму, що виникає як наслідок зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси чи діяльність периферичних органів.

Біологічною функцією стресу є адаптація. Її призначення полягає в захисті організму від різноманітних загрожуючих, руйнівних впливів (фізичних чи психічних) чинників навколишнього середовища - стресорів. Тому поява ознак стресу свідчить про те, що людина реалізує певний тип діяльності, спрямованої на протистояння небезпечним впливам стресорів. Цьому типу діяльності відповідає особливий ФС та комплекс різноманітних фізіологічних реакцій. У міру розвитку стресу змінюються ФС і реакції організму. Отже, стрес – це нормальне явище у здоровому організмі. Він сприяє мобілізації індивідуальних ресурсів для подолання труднощів, що виникають.

Розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. Фізіологічні стресорибезпосередньо впливають на тканини тіла. До них належать біль, холод, висока температура, надмірні фізичні навантаження та ін. Психологічні стресори – це стимули, які сигналізують про біологічну чи соціальну значущість подій: сигнали загрози, небезпеки, переживання, образи, необхідність розв’язання складних завдань та ін.

Відповідно до двох видів стресорів розрізняють фізіологічнийта психологічнийстреси, причому останній стрес поділяється ще на інформаційнийта емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуації інформаційного перевантаження, коли людина не може впоратися із завданням або не може прийняти правильне рішення в необхідному темпі при високій відповідальності за наслідки цього рішення. Отже, інформаційне перевантаження виникає тоді, коли інформаційне навантаження перевищує можливості людини за умови високої мотивації до виконання роботи.

Емоційний стрес спричинюють сигнальні подразники. Він виникає в ситуаціях загрози, образи, зневаги, а також у конфліктних ситуаціях, коли людина тривалий час не може задовольнити свої біологічні чи соціальні потреби. Універсальними психологічними стресорами, що викликають у людей емоційний стрес, є словесні подразники, які викликають особливо сильну та тривалу дію.

Автор концепції стресу Г. Сельє (1936) розрізняє трийогостадії.

Перша стадія стресу(стан тривоги) спричинює мобілізацію адаптаційних можливостей організму. Вона полягає в появі “тріади змін” зростанні активності коркового шару надниркових залоз (1), зниженні активності імунної системи (2) та виникненні виразок у слизовій оболонці шлунка й кишечнику (3).

Друга стадія стресу – стадія опору (резистентності) – полягає в появі адаптації до дії стресора, причому стан тривоги практично зникає, а рівень резистентності організму заочно підвищується.

Третя стадія стресу (фаза виснаження) виникає тоді, коли в результаті тривалої дії стресора запаси адаптаційної енергії вичерпуються, знову виникає стан тривоги, і зміни, що виникають, можуть призвести до загибелі організму.

Екстремальні ситуації, що спричинюють стрес, поділяють накороткочасніта тривалі. Під час короткочасного стресу актуалізуються готові програми регулювання, а під час тривалого відбуваються необхідні адаптаційні перебудови функціональних систем, іноді дуже тяжкі й несприятливі для здоров’я людини.

Особливо детально досліджено першу стадію стресу, в якій розрізняють три періоди адаптації до стійких стресових впливів (Л. А. Катаєв-Смик, 1983).

Спочатку (під час І періоду першої стадії) відбувається активізація адаптаційних захисних форм пристосування. У більшості людей у цей період спостерігаються емоційне напруження та підвищена працездатність. Тривалість цього періоду може становити хвилини або навіть години.

Якщо адаптаційний захист не припиняє стресогенного впливу, настає ІІ період першої стадії, під час якого формується новий рівень ФС, адекватний екстремальним вимогам середовища. Цьому періоду властиве погіршення ФС людини, зниження її працездатності. Проте за значної умови мотивації в цей час може підтримуватися досить висока продуктивність праці людини за рахунок надмобілізації її резервів. Але таке перенапруження призводить до небезпечних наслідків – загострення прихованих хвороб, появи хвороб стресу (судинних, запальних, психічних).

Для ІІІ періоду першої стадії стресу характерна нестійка адаптація перед другою стадією стресу (фазою резистентності).

Біохімічні кореляти стресу.Нейроендокринна теорія виникнення й регуляції стресу доводить, що стрес пов’язаний з ланцюгом реакцій, які починаються з вироблення гіпофізом адренокортикотропного гормону (АКТГ). Стресор через кору великих півкуль сигналізує гіпоталамусу про небезпеку, що виникла. У нейронах гіпоталамуса відбувається мобілізація норадреналіну (НА), який починає активувати норадренергічні елементи лімбіко-ретикулярної системи й викликає збудження центрів симпатичної нервової системи, що підсилює діяльність симпато-адреналової системи та призводить до викидання у кров суміші адреналіну та НА з мозкового шару надниркових залоз. Кров збагачується на 80-90% адреналіном та на 10-20% - норадреналіном.

Ці катехоламіни (адреналін та НА) через гемато-енцефалічний бар’єр потрапляють у певні ділянки гіпоталамуса й лімбіко-ретикулярної системи, де відбувається активація адренергічних, серотонінергічних та холінергічних елементів ЦНС. Підвищення їхньої активності призводить до утворення кортиколіберину – рилізинг-фактора, який стимулює вироблення АКТГ у аденогіпофізі. Унаслідок дії цього гормону в корі надниркових залоз збільшується синтез кортикостероїдів, і їх вміст у крові зростає.

Як тільки вміст кортикостероїдів у крові досягає верхньої межі норми, вони за механізмом зворотного зв’язку починають гальмувати утворення кортиколіберину в гіпотамусі, що призводить до зменшення утворення АКТГ у гіпофізі, і рівень кортикотропних гормонів у крові знижується.

Іноді після тривалих і загрозливих стресогенних впливів механізм зворотного зв’язку не спрацьовує, і тоді починається третя стадія стресу – фаза виснаження, коли надмірне накопичення адреналіну та НА в крові призводить до порушень діяльності серцево-судинної, дихальної та травної систем.

Захисна функція першої стадії стресу (стану тривоги) пов’язана з активуючим впливом адреналіну та НА (“аварійних гормонів”) на діяльність серцево-судинної системи та обмін речовин (збільшення вмісту цукру в крові).

Під часдругої стадії стресу (фази резистентності) збільшується концентрація катехоламінів у мозку і, як наслідок, зростає утворення кортиколіберину та АКТГ, що призводить до збільшення рівня кортикостероїдів у крові. Це спричинює підсилення захисної функції організму, оскільки кортикостероїди мають антизапальну, десенсибілізуючу, антиалергічну, протишокову та антитоксичну дії.

Слід зазначити, що за особливостями функціонування симпатоадреналової системи (співвідношенням виділення адреналіну та НА) можна прогнозувати успішність діяльності людини. Так, у спортсменів збільшення в передстартовий період НА в 2-3 рази є позитивним фактором, тоді як зростання вмісту адреналіну в крові в 5-10 разів – ознака надмірної психоемоційної напруженості, що призводить до зниження спортивних результатів.

Відомо, що адреналін здійснює швидку мобілізацію енергетичних можливостей організму, що дуже важливо під час короткочасних та інтенсивних навантажень. Адреналін – це гормон “короткої дії”, оскільки він швидко руйнується в крові під впливом ферменту тоноаміноксидази, тоді як НА підтримує енергетику організму протягом тривалого часу. Ось чому у відповідь на дію стресора секреція адреналіну починається раніше, ніж секреція НА.

Стан переляку, тривоги, жаху, очікування небезпеки супроводжується виділенням у кров переважно адреналіну. Стан розумового й фізичного напруження, подолання психічних перешкод, витривалості звичайно реалізується на фоні високого вмісту в крові НА. Ось чому адреналін називають “гормоном тривоги”, а НА – “гормоном гомеостазу”.

Проте значення адреналіну ширше, ніж розуміння його як “гормону тривоги”. Так, особи з високим вмістом в організмі адреналіну краще працюють у нормальних, не стресових ситуаціях, тоді як в умовах стресу більше пристосовані до діяльності особи з низьким вмістом адреналіну в крові.

Фізіологічні кореляти стресу.Стрес впливає на ефективність діяльності людини. При високому рівні психоемоційного напруження знижується працездатність, причому насамперед страждають такі складні форми операторської діяльності, як реакція на рухомий об’єкт (РРО). Водночас латентний період простих сенсомоторних реакцій навіть зменшується.

Стресовий стан по-різному впливає на когнітивні процеси. Так, в умовах стресу підвищується сенсорна чутливість (абсолютна та пороги), розширюється поле зору. Разом з тим підчас збільшення щільності інформаційного навантаження порушуються складні інтегративні процеси, збільшується кількість помилкових реакцій у процесі операторської діяльності, знижуються концентрація й переключення уваги (З. М. Кузнєцова, 1989).

Встановлено, що форма та динаміка стресового стану залежить від характеру діяльності вегетативної нервової системи. Через це під час прогнозування адаптації до стресу першочергове значення має визначення балансу вегетативного реагування. Найвищу адаптацію до стресу виявляють люди з перевагою симпатичних впливів над парасимпатичними (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Серед станів організму найбільш близькими до стресу є негативні емоційні переживанняй утома. Будь-яку негативну емоцію й гостру втому при їх достатній інтенсивності можна розглядати як стрес, оскільки вони супроводжуються всіма проявами стресової реакції – від дезорганізації поведінки до адаптаційного синдрому. Сучасні знання про мозок не дають змоги розрізняти нейрофізіологічні структури, що відповідають за стан стресу та емоцій. Припускається, що на найвищому регуляційному рівні стрес і емоції мають єдиний анатомо-фізіологічний субстрат. Такими вважаються система підкорково-коркових утворень головного мозку та вегетативних відділів нервової системи. Через це диференціація стресу, негативних емоцій та втоми дуже складна й у ряді випадків може бути тільки умовною (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Багато уваги приділяється проблемі тривоги, яка або ототожнюється зі стресом, або вважається одним із його видів, але іноді виокремлюється у самостійний стан. Часто тривожність пов’язується з перевагою сильного збудження ЦНС. Через це характеристики тривожних осіб у ряді випадків збігаються з аналогічними характеристиками збудження. Якщо діяльність має простий характер, здійснити її легше тривожним особам, ніж не тривожним. Проте якщо вона ускладнюється і потребує чіткого диференціювання, то наявні переваги на боці не тривожних осіб. Ускладнення завдання спричинює в тривожних осіб дії неадекватні та невпорядковані (Дж. Аванс, Р. Говард, 1973).

Тривожні особи більшою мірою, ніж не тривожні, схильні до стресу. У стані тривоги моторна координація падає, і рухома активність стає недиференційованою, дифузною (Г. Сельє, 1936). Припускають, що схильність до тривоги повинна корелювати з перевагою активності парасимпатичного відділу нервової системи. Це підтверджує ряд побічних даних, зокрема зв’язок тривоги зі зниженням рівня функціонування сенсомоторних систем, що є характеристикою парасимпатичного збудження. Виходячи з теоретичної концепції стресу його форма та динаміка залежить від особливостей вегетативної нервової системи, через це при прогнозуванні адаптації до стресу першочергового значення набуває баланс вегетативного реагування. Найбільш успішну адаптацію до стресу забезпечує перевага симпатичних впливів над парасимпатичними (Е. Геллгорн, Дж. Луфборроу, 1966).

Встановлено, що в різних емоційних станах один і той же суб’єкт по-різному переносить стресовий вплив. При цьому дуже багато залежить від вегетативного регулювання. Тому під час діагностування функціонального стану організму в разі дії стресу враховують, що при цьому відбуваються прискорення дихання, ЧСС, підвищення артеріального тиску, збільшення адреналіну в крові, зниження температури тіла (Г. Сельє, 1936; Ю.П. Горго, 1986), зміна біоритмів (Л. Леві, 1972).

У стресових ситуаціях описано стани ареактивності та рухового гальмування, зумовлені парасимпатичним переважанням (Л. Леві, 1972). Під час адаптації до стресових впливів спостерігається рухова та емоційно-речова активність, що свідчить про підвищену симпатичну активність.

Під час стресу спостерігається підвищене пото- та слиновиділення (П.П. Слинько, 1972), шкіряний електричний опір різко падає та виявляються його великі коливання, що, можливо, пов’язане зі зміною потовиділення ( В.С. Івашкін, 1974; Крісті, 1973).

В екстремальних ситуаціях афекти займають особливе місце у зв’язку з їх першорядним значенням у регулюванні поведінки людини, оскільки є індикатором найважливіших взаємозв’язків між особистістю, її мотиваційною сферою та суб’єктивним змістом діяльності. Саме через це афективна поведінка визначає працездатність людського організму в експериментальних ситуаціях, а навчання оператора саморегуляції в афективних станах стає головним фактором психологічної підготовки операторів, а також психологічної сумісності членів колективу (Г.М. Зараковський, В.І. Медведєв, 1971).

Згідно з теорією психологічного стресу Р. Лазаруса (1967), відмітною рисою стресових процесів є їх антиципаційний (застережливий) характер.Якщо сигнал розпізнається як застереження про шкідливий вплив, то настає стан загрози (центральне поняття в цій теорії, що деякою мірою змінює поняття “стрес”). Як оцінювання ступеня загрози, так і вибір способу її подолання зумовлені індивідуальними особливостями сприйняття та інтерпретації людиною впливів навколишнього середовища, що відбивають систему її поглядів та переконань, знань про світ, моральних норм та цінностей. Умови прояву стресу також розглядаються з позиції невідповідності між здібностями індивіда до вимог навколишнього середовища чи соціальних ситуацій. Оптимальним для людини є середнє навантаження, а стрес виникає у випадку як недостатнього навантаження, так і перевантаження (А. Велфорд, 1973).

К. Камерон (1973) визнає обґрунтованою думку про марність спроб визначити поняття втоми. Він вважає його генералізованою відповіддю на стрес, що діє протягом певного періоду часу, причому така реакція характеризується або гострими, або хронічними ефектами, або й тими, й іншими, що обмежуються тільки суб’єктивними даними індивіда.

 
 


Питання для самоперевірки

1. Що таке темперамент? На чому ґрунтується вчення про темперамент?

2. Дайте характеристику типам темпераменту.

3. Визначте позитивні та негативні боки сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту.

4. Охарактеризуйте особливості вищої нервової діяльності дитини.

5. Що таке сон і сновидіння? Визначте фізіологічне значення сну.

6. Назвіть порушення вищої нервової діяльності дітей шкільного віку. У чому полягає їх профілактика?

7. Що таке стрес? Охарактеризуйте різновиди стресу та механізми його виникнення. У чому полягає біологічне значення стресу?

 

Важливо знати, що...

· Кожна людина має необмежену можливість до вдосконалення та самовдосконалення.

 

Цікаво знати, що:

· У більшості людей, тобто правшів, відносно домінує ліва півкуля, а у лівшів - права.

· І.П. Павлов відносив ліву півкулю до такої, що більшою мірою аналізує сигнали другої сигнальної системи, а праву - першої (у лівшів - навпаки).

 
 


Література

1. Бобрицька В.І. Поведінка людини як чинник формування здорового способу життя // Біологія і хімія в школі. - №4. - 2002.- С.41-45.

2. Горго Ю. П. Психофізіологія (прикладні аспекти): Навч. посібник. – К.: МАУП, 1999. – 128 с.

3. Кирпиченко А.А. и др. Нервные и психические болезни (с основами ухода за больными): Учеб. пособие /А.А.Кирпиченко, А.А.Гурленя, А.А.Пашков. — Мн.: Выс.шк., 1997. — С. 231-233.

4. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої патопсихології: Навч. посібник.- К.: Перун, 1996.- 464 с.

5. Медико-біологічні основи валеології. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /Під ред. П.Д.Плахтія. — Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Подільський державний педагогічний університет, 2000. — С. 112-123.

6. Основи психології: Підручник / За загал. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К.: Либідь, 1995. - 632 с.

7. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. Навч. посібник для пед. ін-тов. —К.: Вища школа, 1981. — С. 140-155.

8. Присяжнюк М.С. Людина та її здоров‘я: Пробн. навч. посібник. - К.: Фенікс, 1998. - С.54-58.

9. Суворова В. В. Психофизиология стресса. – М.: Наука, 1975. – 173 с.

10. Хрипкова А.Г., Колесов Д.В. Гигиена и здоровье школьника. — М.: Просвещение, 1988. — С. 136-138.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.230.173.249 (0.011 с.)