Основні визначення здоров’я.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні визначення здоров’я.



 

Вивчення різних аспектів здоров’я як якісної цінності людини та суспільства, вивчення складних взаємозв’язків між чинниками навколишнього середовища та здоров’ям людей є важливим завданням дисципліни “Безпека життєдіяльності”.

Протягом багатовікової історії людства, на різних етапах розвитку суспільства, проблемам здоров’я завжди приділялася велика увага. Представники різних наук та фахів робили спроби проникнути в таємниці феномену здоров’я, визначити його сутність з тим, щоб навчитися вміло керувати ним, економно використовувати здоров’я протягом усього життя та знаходити засоби його збереження.

Здоров’я людей відноситься до числа як локальних, так і глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення як для кожної людини, кожної держави, так і для всього людства, де спостерігається найбільше загострення суперечностей, що породжуються поточними і очікуваними в майбутньому ситуаціями, де диспропорційні стани досягли або можуть досягти в перспективі катастрофічних наслідків.

На прикінці ХХ століття лідери світової науки залучили проблему здоров’я до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює факт подальшого існування людства як біологічного виду на планеті Земля. Нині у науковому обігу виникло нове визначення – антропологічна катастрофа, сутність якої полягає в тому, що згідно з основним біологічним законом кожен біологічний вид вимирає, якщо змінюються умови існування, до яких він був пристосований ти-сячоліттями в ході еволюції. До останнього етапу розвитку людства (до по-чатку ХХ століття) умови його існування формувала природа, і саме до цих умов організм людини і пристосувався біологічно протягом попереднього еволюційного періоду. Але з того часу як людина охопила своєю діяльністю майже всю планету (ХХ століття) вона почала істотно змінювати умови життєдіяльності, до яких була пристосована в своєму історико-біологічному розвитку. Ці зміни в останній чверті століття, як свідчать об’єктивні дослідження, набули катастрофічного масштабу. За даними медичної статистики підвищення показників захворюваності і смертності спостерігається саме з другої половини ХХ століття, і деякі вчені пов’язують це з тим, що негативні процеси набули планетарного розмаху.

Глобальна вагомість і актуальність проблеми викликала необхідність ґрунтовних досліджень феномена здоров’я людини і його складників, пошуку шляхів позитивного впливу. З цією метою передові представники світової науки об’єдналися в міжнародний рух. 1977 р. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ініціювала кампанію „Здоров`я для всіх”, у межах якої розпочався процес збору і систематизації інформації про існуючи загрози здоров’ю. За підсумками роботи було скликано Міжнародну конференцію з першочергових заходів щодо охорони здоров’я (Алма-Ата, 1978 р.), яка проголосила відповідну Декларацію. 1980 р. ВООЗ визначила глобальну стратегію „Здоров’я для всіх до 2000 р.”, що ґрунтувалася на результатах вже проведених досліджень і започатковувала нові. Висновки науковців оприлюднені на I Міжнародній конференції з пропаганди здорового способу життя (Оттава, 1986 р.). Її підсумком була Оттавська Хартія, що визначила сучасне наукове уявлення про поняття здоров’я, його складові частини, детермінанти, стратегії позитивного впливу. Основні тези, положення і принципи Хартії стали програмними імперативами, якими нині керується світова спільнота в діяльності з проблем здоров`я.

Якщо виходити з такого критерію, як тривалість життя, то при першому наближенні, здоров’я – це здатність як мога довше прожити. У фізиці для вивчення законів, що описують поведінку реальних об’єктів чи процесів, вводять поняття ідеального об’єкта або процесу (наприклад, ідеального газу). Для визначення поняття ідеального здоров’я ми можемо скористатися з деякими поправками, визначенням, яке дав Д. Д. Бенедіктов в книзі “Міжнародні проблеми охорони здоров’я”: „Здоров’я – це динамічна рівновага організму з навколишнім середовищем (природним і соціальним), при якій всі закладені в біологічній і соціальній суті людини фізичні, духовні і інші здібності виявляються найбільш повно і гармонійно, всі життєво важливі підсистеми людського організму функціонують з максимально можливою інтенсивністю, загальний стан цих функцій підтримується на рівні, оптимальному для цілісності організму, його працездатності, а також швидкого і адекватного пристосування (адаптації) до умов зовнішньої середовища, які постійно змінюються”.

За оцінкою професора Апанасенка таке визначення здоров’я є аморфним, але воно цілком відповідає поняттю “ідеальне здоров’я”, якщо зробити поправку і фразу „з максимально можливою інтенсивністю” замінити на „з необхідною інтенсивністю”, тому що зайва інтенсивність може і зашкодити. І дійсно, яким би чином не змінювалися зовнішні умови, індивідуум з ідеальним здоров’ям завжди буде до них пристосований. І такий стан може продовжуватися скільки завгодно довго, тобто мова йде про безсмертя.

Таким чином, людина з ідеальним здоров’ям повинна бути пристосована до всіх умов існування, можливих для людини взагалі. Зрозуміло, що діапазон всіх тих умов, в яких проживають люди (наприклад: північне коло і екватор), величезний, і людина з реальним здоров’ям може бути більше або менше адаптованою до певних умов існування (наприклад: спека – холод, сухість – вологість і т.д.), і тоді реальне здоров’я можна визначити як певну частину ідеального, саме ту, яка забезпечує нормальне самопочуття людини в певному діапазоні умов зовнішнього середовища. Чим ширше діапазон умов в яких може комфортно відчувати себе людина – тим вище рівень її здоров’я.

Нині існує відносно велика кількість різноманітних за напрямком, структурою та змістом визначень поняття “здоров’я”. Т. І. Калью на основі вивчення світового інформаційного потоку документів склав перелік 79 визначень сутності здоров’я людини, але і він є далеко не повним (станом на сьогодні виділяють понад 200 визначень).

Здоров’я людини визначаєтьсякомплексом біологічних (спадкових і набутих) і соціальних факторів. Останні мають настільки важливе значення в підтримці стану здоров’я або в появі і розвитку хвороби, що у преамбулі статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) записано: “Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад”. Таке визначення поняття “здоров’я” є найбільш чітким, зрозумілим і повним і охоплює насамперед біологічні, соціальні, економічні, наукові та етичні аспекти даної проблеми.

Виділяють три рівні опису цінності “здоров’я”:

1. Біологічний – початкове здоров’я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

2. Соціальний – здоров’я є мірою соціальної активності, діяльності, ставлення людського індивіда до світу;

3. Особливий психологічний – здоров’я є відсутністю хвороби, але швидше запереченням її, в значенні подолання (здоров'я не тільки стан організму, але і стратегія життя людини).

Поняття “здоров’я” містить біологічні ознаки і розглядається як природний стан. Перші елементи здоров’я передаються дитині від батьків. З розвитком людини до певного ступеня змінюється і її здоров’я. Біологічні ознаки здоров’я передбачають фізіологічно нормальний стан і функціонування організму, тобто такий стан, за якого поточність формотворчих, фізіологічних і біологічних процесів в організмі підпорядковується доцільним біологічним процесам.

 

Світова наука розробила цілісний погляд на здоров’я як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери або складові – фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові невід’ємні одна від одної, вони тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності визначають стан здоров’я людини. Для зручності вивчення, полегшення методології дослідження феномена здоров’я наука диференціює поняття фізичного, психічного, соціального і духовного здоров’я.

До сфери фізичного здоров’я включають такі чинники, як індивідуальні особливості анатомічної будови тіла, перебігу фізіологічних функцій організму в різних умовах спокою, руху, довкілля, генетичної спадщини, рівня фізичного розвитку органів і систем організму.

До сфери психічного здоров’я відносять індивідуальні особливості психічних процесів і властивостей людини, наприклад збудженість, емоційність, чутливість. Психічне життя індивіда складається з потреб, інтересів, мотивів, стимулів, установок, цілей, уяв, почуттів тощо. Психічне здоров’я пов’язано з особливостями мислення, характеру, здібностей. Всі ці складові і чинники обумовлюють особливості індивідуальних реакцій на однакові життєві ситуації, вірогідність стресів, афектів.

Духовне здоров’я залежить від духовного світу особистості, зокрема складових духовної культури людства – освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики. Свідомість людини, її ментальність, життєва самоідентифікація, ставлення до сенсу життя, оцінка реалізації власних здібностей і можливостей у контексті власних ідеалів і світогляду – все це обумовлює стан духовного здоров’я індивіда.

Соціальне здоров’япов’язано з економічними чинниками, стосунками індивіда із структурними одиницями соціуму – сім’єю, організаціями, з якими створюються соціальні зв’язки, праця, відпочинок, побут, соціальний захист, охорона здоров’я, безпека існування тощо. Впливають міжетнічні стосунки, вагомість різниці у прибутках різних соціальних прошарків суспільства, рівень матеріального виробництва, техніки і технологій, їх суперечливий вплив на здоров’я взагалі. Ці чинники і складові створюють відчуття соціальної захищеності (або незахищеності), що суттєво позначається на здоров’ї людини. У загальному вигляді соціальне здоров’я детерміноване характером і рівнем розвитку головних сфер суспільного життя в певному середовищі – економічної, політичної, соціальної, духовної.

Зрозуміло, що у реальному житті всі чотири складових – соціальна, духовна, фізична, і психічна діють одночасно а їх інтегрований вплив визначає стан здоров’я людини як цілісного складного феномена.

В системі “людина-здоров’я-середовище” визначається три взаємопов’язані рівні здоров’я:

1. суспільний рівень здоров’я – характеризує стан здоров’я населення загалом і виявляє цілісну систему матеріальних та духовних відносин, які існують в суспільстві;

2. груповий рівень здоров’я, зумовлений специфікою життєдіяльності людей даного трудового чи сімейного колективу та безпосереднього оточення, в якому перебувають його члени;

3. індивідуальний рівень здоров’я, який сформовано як в умовах всього суспільства та групи, так і на основі фізіологічних і психічних особливостей індивіда та неповторного способу життя, який веде кожна людина.

Індивідуальне здоров’я – абсолютна і непересічна цінність, яка перебуває на найвищому щаблі ієрархічної шкали цінностей, а також у системі таких філософських категорій людського буття, як інтереси та ідеали, гармонія, зміст і щастя життя, творча праця, програма та ритм життєдіяльності. Кожен фахівець, кожен член суспільства повинен мати знання про здоров’я як біологічну, духовну, соціальну категорію з метою можливого проведення оцінки та аналізу свого стану здоров’я, з одного боку, та вирішення поточних і перспективних завдань щодо охорони та зміцнення суспільного здоров’я, з іншого.

Здоров’я потрібно розглядати не в статиці, а в динаміці змін зовнішнього середовища. У цьому відношенні заслуговує на увагу висловлювання: здоров’я визначає процес адаптації. Це не результат інстинкту, але автономна і культурно окреслена реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватися до зовнішнього середовища, що змінюється, до росту і старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях і мирного очікування смерті. Усі механізми пристосування людини до навколишнього середовища характеризують адаптацію, яка включає:

1. генетичний рівень – генетичний природний вибір, що забезпечує збереження популяції;

2. фенотиповий рівень – індивідуальне пристосування до нових умов існування за рахунок ієрархічної системи адаптивних механізмів:

а) зміни обміну речовин (метаболізму);

б) збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу);

в) імунітету – несприйняття організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють в організм ззовні чи утворюються в організмі під впливом тих чи інших чинників;

г) регенерації – відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму (загоювання ран тощо);

д) адаптивних безумовних та умовно-рефлекторних реакцій (адаптивна поведінка).

Здоров’я людини не можна розглядати як щось незалежне, автономне. Воно є результатом впливу природних, антропогенних та соціальних факторів. Гігантські темпи індустріалізації та урбанізації за певних соціальних умов можуть призвести до порушення екологічної рівноваги і викликати деградацію не тільки середовища, а й здоров’я людей.

Ознаки здоров’я людини:

1. нормальна функція організму на всіх рівнях його організації, органів, організму в цілому, гістологічних, клітинних та генетичних структур, нормальна поточність типових фізіологічних і біохімічних процесів, які сприяють вираженню та відтворенню;

2. здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій, участь у соціальній діяльності та суспільнокорисній праці;

3. динамічна рівновага організму і його функцій та чинників навколишнього середовища;

4. здатність організму пристосовуватися до умов існування в навколишньому середовищі, що постійно змінюються (адаптація);

5. здатність підтримувати нормальну і різнобічну життєдіяльність та зберігати живу основу в організмі;

6. відсутність хвороби, хворобливого стану або хворобливих змін, тобто оптимальне функціонування організму за відсутності ознак захворювання або будь-якого порушення;

7. повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил організму, принцип його єдності, саморегулювання і гармонійної взаємодії всіх органів.

Для оцінки здоров’я населення використовують наступні демографічні показники: смертність; дитяча смертність; середня очікувана тривалість життя. Демографічні показники є дуже місткими інтеграторами, що характеризують процес розвитку. Виробляючи критерії оцінки здоров’я населення і визначаючи спрямування дії низки відомих медико-біологічних, медико-демографічних і медико-соціальних чинників, слід враховувати, що всі вони склалися в конкретних умовах суспільно-історичного розвитку.

Нині медицина має багатий досвід боротьби з хворобами, але немає такого досвіду стосовно зміцнення здоров’я здорових. Не розроблені етичні, психологічні та правові принципи взаємовідносин лікаря і здорової людини. Є епідеміологія хвороб, але немає епідеміології здоров’я. Ми не вміємо визначати та вимірювати рівень здоров’я, кількісно виявляти його динаміку. Необхідно озброїти медицину методикою діагностичного контролю за здоров’ям здорових.

У світі сучасних наукових уявлень здоров’я як соціальне явище, яке має біологічну основу, є складною багатофакторною проблемою і визначається комплексом різних за своїм характером чинників, надзвичайно складно переплетених.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.180.223 (0.009 с.)