Механічні негативні фактори середовища.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Механічні негативні фактори середовища.



 

Основними негативними механічними факторами середовища є шум, інфразвук, ультразвук та вібрація.

 

Шум.

 

Шум – це сукупність звуків різної частоти та інтенсивності, що заважають нормальній життєдіяльності людини.

Звук – це механічні коливання повітря з частотою від 16 до 20 000 Гц, які сприймаються людиною за допомогою слухового аналізатора. Швидкість звуку у повітрі в середньому складає 340 м/с. Звукові коливання також поширюються у твердих тілах та рідині зі швидкістю більшою ніж у повітрі. Краще всього людина сприймає звуки з частотою 1000÷3000 Гц.

Шум – це одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, адаптація організмів до якого практично неможлива. Тому він належить до серйозних забруднювачів, які мають контролюватися й обмежуватися на основі спеціальних законів.

Шумове забруднення навколишнього середовища весь час зростає. Протягом ХХ ст. у великих містах рівень шкідливого шуму зріс у 10÷15 разів.

Але шум може впливати і позитивно. Такий вплив на людину чинить, наприклад, шелест листя дерев, помірний стукіт дощових крапель, рокіт морського прибою. Позитивний вплив спокійної приємної музики відомий з давніх часів. Тому різноманітні оздоровчі процедури супроводжуються спокійною симфонічною або блюзовою музикою. Нерідко шум несе важливу інформацію. Автомобіліст уважно прислухається до звуків, які видає мотор, шасі, інші частини автомобіля, що рухається, бо будь-який сторонній шум може попередити аварію. Також за допомогою шуму, спричиненого рухом кораблів та підводних човнів, їх виявляють і пеленгують. Шум відіграє велику роль в акустиці, радіотехніці, радіоастрономії і навіть медицині.

Види шкідливого шуму:

1) ударний (штампування, кування);

2) механічний (тертя, биття);

3) аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкостях руху повітря).

Основні джерела шкідливого шуму:

1) усі види транспорту, ліфти;

2) промислові об’єкти;

3) будівельні машини;

4) музичні інструменти, гучномовні пристрої, телевізори, радіоприймачі;

5) групи людей і окремі люди.

Рівень шуму вимірюється в одиницях, які характеризують ступінь звукового тиску – децибелах (дБ).

Природний шумовий фон – від 0 до 40 дБ. Шумовий фон на виробництві – до 100 дБ (згідно норм – до 80 дБ). Больова межа рівня шуму – 120÷140 дБ. При рівні шуму понад 140 дБ може статись розрив барабанних перетинок, контузія, а при шумі понад 160 дБ може настати смерть.

10 дБ – зимовий ліс у безвітряну погоду. 20 дБ – шепіт (1 м), шум спокійного саду. 30 дБ – цокання годинника, сільська місцевість. 40 дБ – читальний зал, звичайний шум у будинку, шум води з під крану. 50 дБ – друкарська машинка. 60 дБ – салон автомобіля. 70¸80 дБ – друкарське бюро. 80 дБ – пожвавлений вуличний рух, телевізор. 90 дБ – шум у вагоні метро. 100 дБ – важка вантажівка. 110 дБ – рок-музика, вертольот. 120 дБ – відбійний молоток (на відстані 1 м). 130 дБ –блискавка. 140 дБ – зліт реактивного літака (на відстані 2¸3 м). 150 дБ – старт космічної ракети. 160 дБ – постріл з багатокаліберного кулемета. 170 дБ – постріл снаряду з багатокаліберної гармати.

За характером негативного впливу на організм людини шум поділяється на:

1) такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку) – від 40 до 70 дБ;

2) подразнювальний (викликає нервове напруження, зниження працездатності, загальну перевтому) – від 70 до 90 дБ;

3) шкідливий (порушує фізіологічні функції організму на тривалий час і викликає розвиток хронічних захворювань органів слуху та інших хвороб, що безпосередньо або опосередковано пов’язані із слуховим сприйняттям) – від 90 до 140 дБ;

4) травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини) – понад 140 дБ.

За часом та характером дії шуми поділяють на сталі, переривчасті, змінні, фонові та імпульсні (тривалістю менше секунди). За частотно-амплітуд-ними параметрами розрізняють широкочастотні, тональні, низькочастотні (менше 350 Гц), середньочастотні (350¸1000) і високочастотні (понад 1000 Гц) шуми. Чим вища тональність звуків (шуму), тим шкідливіші вони для органів слуху. Тому для шумів різних частот існують різні гранично допустимі норми. Так, низькочастотні шуми навіть до 100 дБ особливої шкоди слуху не завдають, а високочастотні є небезпечними вже при рівнях, більших 75¸80 дБ.

У нас рівні шумів визначають за ГОСТ 12.1.003-76 „Система стандартів безпеки праці. Шум. Загальні вимоги безпеки”. Як допустимі норми встановлено такі рівні шуму, які, діючи протягом тривалого часу, не викликають зниження гостроти сприймання звуку й забезпечують задовільну розбірливість мови на відстані 1,5 м від того, хто говорить. Допустимі межі сили звуку в різних мовах становлять 45¸85 дБ. У разі постійного шумового фону 70 дБ виникає розлад ендокринної та нервової систем, 90 дБ – порушується слух.

Рекомендовані діапазони шумів всередині приміщень різного призначення такі:

—для сну, відпочинку – 30¸45 дБ;

—для розумової праці – 45¸55 дБ;

—для лабораторних досліджень, роботи з ЕОМ тощо – 50¸65 дБ;

—для виробничих цехів, гаражів, магазинів – 56¸70 дБ.

Негативний вплив шуму на організм людини може призвести до туговухості (невриту слухового нерву), або ж навіть до „шумової хвороби”.

Шумова хвороба – незворотне порушення діяльності різних систем людського організму (центрально нервової системи, вегетативної системи, серцево-судинної системи, кишково-шлункового тракту, ендокринної системи) внаслідок тривалої або систематичної дії шкідливого шуму. Шумова хвороба не виліковується.

Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші – показник культури людини і її доброзичливого ставлення до оточуючих. Тиша потрібна людям так само, як сонце і свіже повітря.

 

Інфразвук.

 

Інфразвук – звукові коливання з частотою менше 20 Гц.

У повітрі інфразвук поглинається незначно, внаслідок чого він здатний поширюватися на великі відстані – значно більші відстані ніж звичайний звук.

Інфразвук характеризується інфразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2), частотою коливань (Гц). Рівні інтенсивності інфразвуку та інфразвукового тиску визначаються в дБ.

Інфразвук виникає під час багатьох природних явищ (землетрусів, ураганів, штормів, виверження вулканів), а також при роботі багатьох машин та механізмів.

У виробничих умовах інфразвук утворюється при роботі тихохідних великогабаритних машин та механізмів (компресорів, металообробного обладнання, електричних та механічних приводів машин та ін.), що здійснюють обертальні або зворотно-поступальні рухи з повторним циклом до 20 разів за секунду. Інфразвук аеродинамічного походження виникає при турбулентних процесах, в потоках газів та рідин.

Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості.

Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина не в змозі перенести. Особливо несприятливі наслідки викликають інфразвукові коливання з частотою 2¸15 Гц у зв’язку з виникненням резонансних явищ в організмі людини. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з a-ритмом біотоків мозку.

У відповідності до санітарних норм, рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах із середньогеометричними частотами 2; 4; 8 та 16 Гц не повинні перевищувати 105 дБ, а в діапазоні частот 32 Гц – 102 дБ.

Порогові значення дії інфразвуку:

1) порогом безпеки є рівень інфразвуку 90 дБА;

2) межа витривалості – 140÷155 дБА (за умови тривалого впливу в організмі людини з’являються психофізіологічні відхилення від нормального стану, які дуже важко вилікувати);

3) порогом потенційної небезпеки для життя людини є інфразвуки інтенсивністю 155÷180 дБА;

4) поріг небезпеки смерті – 180÷190 дБА (призводить до смерті навіть під час короткочасного впливу).

 

Ультразвук.

 

Ультразвук – звукові коливання з частотою понад 20 000 Гц.

Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12·104 до 105 Гц), що розповсюджуються повітряним і контактним шляхом, та високочастотні коливання (від 105 до 109 Гц), що розповсюджуються тільки контактним шляхом. Ультразвук, як і звук, характеризується ультразвуковим тиском (Па), інтенсивністю (Вт/м2) та частотою коливань (Гц). При розповсюдженні в різних середовищах ультразвукові хвилі поглинаються тим швидше, чим вища їх частота. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Деякі тварини (летючі миші, дельфіни) генерують і сприймають ультразвук для локації оточуючого середовища. Ультразвук використовується в процесах металообробки, в ультразвукових установках, з метою отримання емульсій, сушіння, очищення, зварювання, дефектоскопії, навігації, підводного зв’язку, медицині. Джерелами ультразвуку можуть бути різні акустичні перетворювачі, найпоширеніший з них – магнітострикційний перетворювач, що працює від змінного струму і генерує механічні коливання з частотою понад 20 кГц.

Низькочастотний ультразвук діє на весь організм людини, зокрема на вестибулярний апарат. Навіть невеликі дози ультразвукового опромінювання за умови тривалого і багаторазового повторюваного впливу викликають у людини слабкість, сонливість, зниження працездатності. Тривала, систематична дія ультразвуку, що поширюється через повітря, викликає функціональні зміни діяльності нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, слухового та вестибулярного аналізаторів, зміни властивостей та складу крові. Дія ультразвуку викликає вегето-судинну дистонію, головний біль. Контактна дія високочастотного ультразвуку призводить до порушення капілярного кровообігу в кистях рук, зниження больової чутливості, захворювань нервової системи.

Ультразвук з рівнем звукового тиску 80¸90 дБ має стимулюючий вплив, діючи як мікро масаж, але при понад 120 дБ впливає на людину катастрофічно.

 

Вібрація.

 

Вібрація – це механічні коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс (частота коливань від 0,01 до 500 Гц); це тремтіння або струси всього тіла чи окремих його частин під час різних робіт (бетоноукладання, пневмоелектроподрібнення порід чи шляхового покриття, роботи на тракторах та самохідних сільськогосподарських машинах тощо). Джерелами вібрації є виробниче обладнання, транспорт, будівельні машини.

Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота n (Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість v (м/с); коливальне прискорення а(м/с2).

За способом впливу на людину вібрація поділяється на:

1) загальну вібрацію (вібрацію робочих місць), яка передається всьому тілу людини через опорні поверхні (підлогу, сидіння, робочий майданчик);

2) локальну вібрацію (місцеву вібрацію), яка діє на окремі ділянки тіла, в першу чергу кінцівки (коливаннями інструмента або устаткування).

Локальна вібрація малої інтенсивності може сприятливо впливати на окремі тканини й організм у цілому, поновлюючи трофічні зміни, поліпшуючи кровообіг у тканинах і прискорюючи загоєння ран. При короткочасному впливі вібрації має місце зниження больової чутливості. За допомогою вібромасажу можна зняти м’язову втому та прискорити відновлювальні процеси нервової та м’язової систем. При збільшенні інтенсивності коливань і тривалості дії вібрації в організмі можуть виникати стійкі патологічні зміни.

Тривалі вібрації завдають великої шкоди здоров’ю – від сильної втоми й не дуже значних змін багатьох функцій організму до зміщення та зменшення органів, струсу мозку, деформації або розриву тканин та клітин окремих органів, порушення роботи центральної та вегетативної нервових систем, шлунково-кишкового тракту, вестибулярного та опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та статевих органів, деформації м’язів і кісток, порушення чутливості шкіри, периферійного кровообігу тощо. Низькочастотна вібрація (0,01÷16 Гц) дуже негативно впливає на процеси обміну речовин в організмі людини: змінює вуглеводний обмін, біохімічні показники крові, що призводить до порушення білкового, ферментативного, вітамінного та холестеринового обмінів.

Найбільш небезпечною для внутрішніх органів людини є загальна вібрація з частотою від 1 до 250 Гц, оскільки вона може збігатись з їх власною частотою коливань. В результаті цього може виникнути резонанс, що призведе до значних переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Для голови негативною є вібрація з частотою 1÷20 Гц. Для грудей, діафрагми та живота резонансними є частоти 3÷4 Гц. Для серця – 5÷6 Гц. Вібрація з частотою 60÷90 Гц викликає серйозні розлади зорового сприйняття (резонанс очних яблук). На центральну нервову систему дуже негативно впливає вібрація з частотою 200÷250 Гц. Резонансні частоти людей в сидячому положенні становлять від 3 до 8 Гц.

Вібрація з амплітудою коливань до 0,015 мм не впливає на організм людини, до 0,05 мм – спричиняє нервове збудження з подальшою депресією, 0,051¸0,01 мм – негативно впливає на центральну нервову й серцево-судинну систему та органи слуху, 0,101¸0,3 мм – викликає розвиток вібраційної хвороби.

Негативні відчуття від дії вібрації виникають, коли коливальне прискорення приймає значення понад 0,5 м/с2.

Згідно з ГОСТом 17770-72, СН 626-66 та ін. встановлено допустимі норми вібраційних навантажень в октавних смугах від 2 до 2000 Гц для коливальних швидкостей від 0,45¸1,12 до 4 см/с. Рівень коливань швидкості при зазначених параметрах змінюється від 99 до 120 дБ.

Локальна вібрація впливає на осіб, котрі працюють з ручним механізованим інструментом. Така вібрація зумовлює судоми судин, котрі починаються з пальців і поширюються на всю кисть, передпліччя. Судоми досягають судин серця, порушується постачання кінцівок кров’ю. Локальна вібрація, впливаючи на нервові закінчення та кісткові тканини, м’язи та кістки, зумовлює зниження чутливості шкіри, скостеніння сухожиль м’язів, відкладення солей в суглобах пальців та кистей. Зовнішньою ознакою цих явищ є побіління пальців рук.

Вплив вібрації протягом тривалого часу поряд з впливом інших несприятливих виробничих факторів викликає вібраційну хворобу. Найбільша небезпека розвитку вібраційної хвороби виникає при впливі вібрації частотою 16¸250 Гц. Порогове значення сприйняття віброшвидкості – 10-4м/с, а поріг больових відчуттів – 1 м/с.

Форми вібраційної хвороби, викликаної локальною та загальною вібрацією, різні. Найбільш поширена віброхвороба, викликана впливом локальної вібрації. Ця форма віброхвороби характеризується ураженням нервово-м’язової та опорно-рухової системи і менш вираженими змінами судинної системи. Судинні розлади проявляються через порушення периферійного кровообігу, зміни тонусу капілярів.

Під впливом вібраційної хвороби виникає ниючий біль у верхніх кінцівках, котрий відчувається переважно вночі та під час відпочинку. Симптом віброхвороби – розлад чутливості, особливо вібраційної, больової та температурної.

Загальна вібрація викликає віброхворобу у водіїв транспортних засобів та операторів транспортно-технологічних машин та агрегатів. Основний симптом цієї форми віброхвороби – вестибулопатія, ознаками котрої є запаморочення, головний біль, гіпергідроз.

Обидві форми вібраційної хвороби призводять до змін у центральній нервовій системі у вигляді вегетодисфункцій. Це пов’язується з комбінованим впливом вібрації та інтенсивного шуму.

Встановлено, що з віком ризик захворіти на вібраційну хворобу зростає незалежно від пов’язаної з впливом локальної вібрації.

Ступінь негативного впливу підвищується за умови впливу на людину таких несприятливих факторів виробничого середовища, як інтенсивний шум, несприятливі метеорологічні умови, особливо знижена температура.

 

Електронебезпека.

 

Електричний струм – це упорядкований (спрямований) рух електрично заряджених часток.

Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює перетворення поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спричиняє наступні впливи:

1) Термічна дія – нагрівання до високої температури тканин і органів людини, які перебувають на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади і опіки, зумовлені згортанням білків та випаровуванням вологи. При проходженні через тіло людини електричного струму в тканинах виділяється тепло Q (Дж) в кількості

, (5.1)

де Іл – сила електричного струму, який проходить через тіло людини (А); Rл – електричний опір тіла людини (Ом); t – час проходження струму (с). Опіки, як правило виникають при проходженні через тіло людини великих струмів із силою понад 1 А, при якій уражені тканини нагріваються до температури 60¸70 °С і вище. При сильних струмах можливе обвуглювання тканин організму;

2) Електролітична дія струму полягає в розкладанні (розшаруванні) органічної рідини (крові, плазми) та негативній зміні її фізико-хімічного складу та біохімічних властивостей;

3) Біологічна дія струму є специфічним процесом, що проявляється в подразненні та збудженні живих тканин організму, а також в порушенні внутрішніх біоелектричних процесів, які протікають в нормально діючому організмі та найтісніше пов’язані з його життєвими функціями. Збурення, спричинене подразнюючою дією струму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скорочення м’язів. Це так звана пряма або безпосередня збурююча дія струму на тканини, по яких він протікає. Разом із цим, збурююча дія струму на тканини може бути і не прямою, а рефлекторною – через центральну нервову систему. Механізм такої дії полягає в тому, що збурення рецепторів під дією електричного струму передається центральній нервовій системі, яка перероблює цю інформацію і видає команди щодо нормалізації процесів життєдіяльності у відповідних тканинах і органах. При перевантаженні інформацією (збуренням клітин і рецепторів) центральна нервова система може видавати недоцільну, неадекватну інформації виконавчу команду. Останнє може призвести до серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, у тому числі серця та легенів, навіть коли ці органи не лежать на шляху струму. Крім зазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на поле біопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, може порушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини, подавити біоструми і тим самим викликати специфічні розлади в організмі.;

4) Механічна дія струму полягає в розшаруванні, розриві та інших подібних пошкодженнях різних тканин організму (в тому числі м’язової тканини, стінок кровоносних судин та судин легеневої тканини) внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.

В електроустановках напругою вище 1 кВ опіки можуть виникнути при випадковому наближенні частин тіла людини до струмопровідних частин на небезпечну відстань; при цьому збільшується напруга електричного поля і внаслідок ударної іонізації діелектрика (повітряного проміжку) опір цього проміжку зменшується, його „пробиває” електричний розряд – електрична дуга, температура якої досягає приблизно 4000 °С. Електричний струм протікає через дугу і тіло людини. За такої високої температури і великої кількості тепла, яка виділяється при проходженні струму через тіло, потерпілий одержує тяжкі опіки, його м’язи скорочуються, дуга і ланцюг струму розриваються.

Внаслідок дії електричного струму (або електричної дуги) виникає електротравма. Електротравми поділяють на:

1) Загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або створюється загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво-важливих органів та систем. При електричних ударах виникає збудження живих тканин, судомне скорочення м’язів, параліч м’язів опорно-рухового апарату, м’язів грудної клітки (дихальних), м’язів шлуночків серця. У першому випадку судомне скорочення м’язів не дозволяє людині самостійно уникнути дотикання з електроустановкою. При паралічі дихання припиняється газообмін і постачання організму киснем, внаслідок чого наступає задуха. При паралічі серця його функції або припиняються повністю, або деякий час продовжуються в режимі фібриляції (безладне скорочення серцевих м’язів). При цьому порушується кровообіг, що також спричиняє смерть. Змінні струми промислової частоти (20¸100 Гц) викликають інтенсивні судоми м’язів (внаслідок чого відбувається так зване “приковування” до струмопровідних частин) при силі струму 10¸25 мА і більше. При струмі 20¸25 мА пальці судомно стискають узятий в руку предмет, який опинився під напругою, а м’язи передпліччя паралізуються і людина не може звільнитися від дії струму. У багатьох паралізуються голосові зв’язки: вони не можуть покликати на допомогу. Втрата свідомості, параліч дихання та суттєві порушення роботи серця можуть починатись вже при 50¸100 мА. Для постійного струму ці значення становлять 100¸300 мА. Проте, за статистикою, найменший струм, за якого наступає смерть, становить 0,8 мА. Це пояснюється тим, що смертельний результат електроураження залежить не тільки від дії струму на серце або органи дихання, але і від впливу на нервову систему з її індивідуальними особливостями.

2) Місцеві електротравми, коли виникає місцеве пошкодження організму. Найчастіше це поверхневі пошкодження, тобто ураження шкіри, а іноді й інших м’яких тканин, а також зв’язок і кісток. Небезпека місцевих електротравм і складність їх лікування залежить від місця, характеру та ступеня пошкодження тканин, а також від реакції організму на це пошкодження. Як правило, місцеві електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Характерними місцевими електротравмами є:

а) Електричний опік, який виникає внаслідок термічного ефекту при проходженні електричного струму через тіло людини, а також при зовнішньому впливі на нього електричної дуги. Зовнішній вигляд електричних опіків може бути різним від почервоніння шкіри та утворення пухирів з рідиною до обвуглення біологічних тканин;

б) Електричні знаки (електричні мітки) являють собою різко окреслені плями сірого або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини в місці контакту зі струмопровідними елементами. Як правило, вони мають круглу або овальну форму і розміри 1¸10 мм із заглибленням у центрі. Іноді електричні знаки можуть мати форму мікроблискавки, яка контрастно спостерігається на поверхні тіла. Електричні знаки можуть виникати як в момент проходження струму через тіло людини, так і через деякий час після контакту зі струмопровідними елементами електроустановки. Уражена ділянка шкіри твердне подібно мозолі. Зазвичай електричні знаки безболісні а їх лікування закінчуються благополучно;

в) Електрометалізація шкіри – проникання в шкіру дрібних частинок металу внаслідок його розбризкування і випаровування під дією струму (наприклад, під час горіння електричної дуги). Пошкоджена ділянка шкіри стає жорсткою і шорсткою, колір її визначається кольором з’єднань металу, що проникає в шкіру. Потерпілий відчуває на ураженій ділянці біль від опіків під дією теплоти занесеного в шкіру металу, а також напруження шкіри від присутності в ній стороннього тіла;

г) Механічні пошкодження виникають внаслідок різких мимовільних скорочень м’язів під дією струму, що проходить через тіло людини. Механічні пошкодження відбуваються в установках з робочою напругою до 1000 В у випадку тривалого перебування людини під напругою. При цьому можуть мати місце розриви сухожилля, шкіри, кровоносних судин та нервової тканини, в практиці бувають випадки вивихів суглобів і навіть переломи кісток;

д) Електроофтальмія – запалення зовнішніх оболонок очей, що виникає внаслідок дії потужного потоку ультрафіолетового випромінювання електричної дуги. Електроофтальмія виявляється через 2¸6 годин після опромінення (залежно від його інтенсивності) і проявляється у формі почервоніння та запалення шкіри та слизових оболонок повік, сльозоточинні, гнійних виділеннях із очей, спазм повік і часткового осліплення. Потерпілий відчуває сильний головний біль і різкий біль в очах, який посилюється на світлі, у потерпілого виникає світлобоязнь. В тяжких випадках запалюється рогова оболонка ока і порушується її прозорість, розширюються судини рогової та слизистої оболонок, звужується зіниця. Хвороба триває, як правило, 3¸5 днів.

Наслідки ураження людини електричним струмом залежать від:

1) сили струму (прикладеної напруги);

2) характеру струму – змінний або постійний (це необхідно враховувати, оскільки при напругах до 500 В більш небезпечним є змінний струм);

3) частоти струму (найнебезпечнішою є частота 20¸100 Гц);

4) часу проходження струму через організм;

5) електричного опору тіла людини;

6) шляху протікання струму в тілі людини – найнебезпечнішими є такі шляхи струму, як голова – руки, голова – ноги, руки – ноги, рука – рука, особливо при проходженні через головний або спинний мозок, серце, легені. Але відомі випадки смертельних уражень електричним струмом, коли струм зовсім не проходив через серце, легені, а йшов, наприклад, через палець або через дві точки на гомілці. Це пояснюється існуванням на тілі людини особливо уразливих точок, які використовують при лікуванні голкотерапією;

7) фізичного та психологічного стану людини (незадовільний стан здоров’я, втома, голод, сп’яніння та емоційне збудження призводять до зниження електричного опору організму і, як наслідок, збільшення сили струму);

8) умови навколишнього середовища мікроклімату (підвищена температура, вологість, струмопровідний пил збільшують небезпеку ураження людини струмом, оскільки волога, піт, пил знижують опір шкіри).

Електричний опір людини визначається в основному опором рогового шару шкіри, який можна розглядати як тонкий і недосконалий діелектрик, а м’язи і кров – як провідник. Опір шкіри залежить від площі поверхні і щільності контакту, а також від сили струму і тривалості його дії. Чим вони більші, тим менший опір шкіри (із збільшенням тривалості протікання струму збільшується нагрівання шкіри, потовиділення, в ній відбуваються електролітичні зміни). Опір шкіри також залежить від прикладеної напруги, оскільки вже при напрузі 20÷50 В пробивається верхній роговий шар шкіри, вона втрачає властивості діелектрика і стає провідником – через тіло людини проходить струм. При напрузі 127¸220 В і вище шкіра вже майже не впливає на опір тіла. Суха шкіра має опір приблизно 100 кОм. Опір внутрішніх органів, тканин і судин значно менший (300÷800 Ом). При розрахунках опір тіла людини приймають за 1 кОм.

Граничнодопустимий струм, що проходить через людину при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА для постійного.

Граничнодопустима напруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановки не повинна перевищувати 2¸3 В для змінного струму і 8 В для постійного.

 

Іонізуюче випромінювання.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.95.208 (0.018 с.)