Типи вищої нервової діяльності

У сиву давнину, коли людина почала замислюватися над різними проявами свого психічного життя, було помічено, що поведінка людей різна за своєю динамікою - деякі люди повільні й спокійні, інші - швидкі й нестримні або запальні й рухливі. Це пояснювали домінуванням однією з чотирьох стихій: вогню, повітря, землі і води. Гіппократ у трактаті "Про природу людини" сформулював своє бачення цієї проблеми. Він доводив, що темперамент людини як прояв особливостей поведінки виникає від змішування сухого й вологого, холодного й теплого. Гіппократ вважав, що тіло людини вміщує чотири вологи, або "рідини": кров (сангвіс), жовч (холе), чорну жовч (мелан холе) та лімфу (флегму). Він описав чотири типи темпераменту як комплекси особливостей поведінки людини. Назви цих типів відображали переважання тієї чи іншої "рідини", а саме: сангвінік, меланхолік, холерик, флегматик.

Гален у ІІ ст. розвинув учення Гіппократа про темперамент. Пізніше І.Кант описав чотири основні типи темпераменту: сангвінік, меланхолік, холерик та флегматик. Зазначимо, що було ще багато спроб учених пов‘язати темперамент людини з її морфологічними особливостями: згідно з формою черепа - френологія (рис.72), з формою кисті та лініями складок на долоні - хіромантія, з рисами обличчя - фізіономістика.

 

Рис.72. На думку френологів, поведінка людини пояснювалася наявністю горбиків на голові в певних місцях

 

 

Суттєвий прогрес у науковому розумінні сутності поведінки відбувся в ХІХ ст. То був час, коли започаткувалася наука про біологічні основи психічної діяльності, зумовленість психічної діяльності й поведінки людини фізіологічними процесами, що відбуваються в головному мозку. У цей час проводили досліди та спостереження за поведінкою тварин і людей такі вчені, як Ф.Гольц, В.М. Бехтерєв, В.Я. Данилевський, І.М. Сєченов, І.П. Павлов та ін.

І.П. Павлов розкрив механізми взаємодії середовища та організму, показав, що поведінка вищих істот завжди має своє пояснення й зумовлена природними (біологічними) потребами організму і можливостями середовища, котрі можуть задовольнити ці потреби. Учений вважав, що вища нервова діяльність - це те саме, що й поведінка, тобто він не розривав діяльності мозку і зумовленої нею цілеспрямованої рухової активності. Своїми працями з проблем вивчення психічної діяльності І.П. Павлов започаткував фізіологію вищої нервової діяльності (ВНД) як науку, а також обґрунтував природу темпераменту.

Темперамент -це індивідуальна особливість людини, що проявляється у силі емоційних реакцій, а також у збудливості, врівноваженості, швидкості, ритму та інтенсивності психічних процесів.

І.П. Павлов на підставі багаторічного вивчення особливостей утворення і перебігу умовних рефлексів у тварин виділив основні типи вищої нервової діяльності. В основу поділу на типи він поклав три основних показники:

1) силу процесів збудження і гальмування;

2) взаємну врівноваженість, тобто співвідношення сили процесів збудження і гальмування;

3) рухливість процесів збудження і гальмування, тобто швидкість, з якою збудження може змінюватися гальмуванням, і навпаки.

На підставі виявлення цих трьох властивостей І.П.Павлов виділив 4 основних типи вищої нервової діяльності:

перший тип — сильний неврівноважений — характеризується достатньою силою нервових процесів, але збудження переважає над гальмуванням, надмірно збудливий, метушливий, рухи поривчасті;

другий тип — сильний зрівноважений рухливий — має достатню силу і рухомість нервових процесів, добру їх зрівноваженість. Рухливий, легко орієнтується в новій обстановці, швидко реагує на кожний новий подразник;

третій тип — сильний врівноважений малорухливий — визначається малою рухливістю, застійністю нервових процесів при достатній їх силі і врівноваженості. Спокійний, бережно реагує на нові подразники, важко переробляє навички;

четвертий тип — слабкий — нервова система слабка, легко гальмується різними зовнішніми подразниками, має низьку працездатність, швидко стомлюється.

І.П.Павлов вважав, що основні типи вищої нервової діяльності, виявлені на тваринах, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей грецьким лікарем Гіппократом, який жив у ІV ст. до н.е. Слабкий тип відповідає меланхолічному темпераменту; сильний неврівноважений тип — холеричному темпераменту; сильний врівноважений, рухливий тип — сангвінічному темпераменту; сильний врівноважений, з малою рухливістю нервових процесів — флегматичному темпераменту.

Особливості типів темпераменту наведено в табл.16.

Таблиця 16.

Особливості типів темпераменту

Тип темпераменту	Сила збудження	Врівноваженість процесів збудження та гальмування	Рухливість процесів збудження та гальмування	Тип нервової діяльності (за І.П.Павловим)
Сангвінічний	Сильний	Врівноважений	Рухливий	І (жвавий)
Холеричний	Сильний	Неврівноважений	Рухливий	ІІ (нестійкий)
Флегматичний	Сильний	Врівноважений	Малорухливий	ІІІ (спокійний)
Меланхолічний	Слабкий	Неврівноважений	Малорухливий	ІV (слабкий)

 

Особливості (позитивні та негативні боки) сприйняття навчальної інформації учнів залежно від типів темпераменту подано в табл.17.

Таблиця 17.