Будова і функції тромбоцитів. Зсідання крові

Тромбоцити (від грец. thrombos - згусток, kytos - клітина), або кров’яні пластинки - формені елементи крові, які містять важливий чинник згортання крові й забезпечують процеси зсідання крові, запобігаючи крововтратам при пошкодженні стінок кровоносних судин. Це безбарвні, без’ядерні тільця, що являють собою цитоплазматичні уламки велетенських клітин кісткового мозку. Форма тромбоцитів різноманітна, під електронним мікроскопом вони мають вигляд зірчастих утворень з відростками - псевдоподіями. Тромбоцити у 3 рази менші від еритроцитів. В 1 мм³ крові — 200 – 400 тис. тромбоцитів. Утворюються вони у червоному кістковому мозку і селезінці. Тривалість життя — 5 – 7 днів. Руйнування їх відбувається в селезінці.

Основна функція тромбоцитів пов’язана з їхньою участю у зсіданні крові. Зсідання крові захищає організм від крововтрати при пошкодженні судин. Воно пов’язане з перетворенням розчинного білка плазми крові фібриногену в нерозчинний білок фібрин, тонкі нитки якого утворюють сітку, в якій застряють клітини крові. Утворюється щільний кров’яний згусток, який закупорює пошкоджену судину.

Найбільш визнаною теорією зсідання крові вважають ферментативну теорію, основоположником якої був російський вчений О.Шмідт. Механізм зсідання крові — це складний ферментативний процес, який поділяється на три етапи: 1) руйнування тромбоцитів і вивільнення речовини, яка називається тромбопластин; 2) фермент тромбопластин каталізує перетворення протромбіну плазми крові на тромбін за участю вітаміну К та йонів кальцію; 3) тромбін каталізує перетворення фібриногену у фібрин (схема 1).

Поранення → Руйнування тромбоцитів → Тромбопластин Вітамін К Са²⁺

(фермент)

 

Протромбін плазми

(утворюється у печінці)

	Фібрин (у вигляді ниток) + клітини крові

Тромбін (фермент)

ТРОМБ

Фібриноген плазми

(утворюється у печінці)

 

 

Схема 1. Механізм утворення тромбу (згортання крові)

 

Зсідання крові уповільнюється під час охолодження. При зв’язуванні йонів кальцію йонами щавлевої або лимонної кислоти кров втрачає здатність до зсідання. Перешкоджають зсіданню крові і деякі речовини, зокрема гепарин, який добувають із печінки тварин, а також гірудин - препарат із медичних п’явок.

У людей, хворих на спадкову хворобу гемофілію, кров майже не зсідається: в ній немає антигемофілічного фактора, який сприяє розпаду кров’яних пластинок.

У новонародженої дитини здатність крові зсідатись підвищена в 2 – 3 рази. Але починаючи з другого тижня життя, ця здатність доходить до норми дорослої людини. Отже, тривалість кровотечі в дітей така сама, як і в дорослих.

 

Групи крові

У минулому спроби переливання крові часто приводили до смерті, бо кров різних людей може бути несумісною: еритроцити донора (людини, яка дає кров) склеюються плазмою крові реципієнта (людини, яка сприймає кров). Це пов’язано з тим, що в крові людини є речовини білкової природи: аглютиноген А і В (в еритроцитах) і аглютиніни і (у плазмі). У крові людини одночасно ніколи не зустрічаються аглютиноген А і аглютинін , тому склеювання власних еритроцитів не відбувається. Аглютинація (склеювання еритроцитів) спостерігається в тому випадку, коли зустрічаються однойменні аглютиногени і аглютиніни. За наявністю або відсутністю в крові аглютиногенів і аглютинінів всіх людей можна поділити на 4 групи (табл.6).

Таблиця 6.

Групи крові

 

Група крові	Аглютиногени в еритроцитах	Аглютиніни у плазмі
І (О)	немає
ІІ (A)	A
ІІІ (B)	B
ІV (AB)	AB	немає

 

На початку ХХ ст. австрійський учений Карл Ландштейнер і чеський медик Ян Янський встановили групи крові (1902 р.). К.Ландштейнер сформулював два основних правила переливання крові: 1 — антитіла ніколи не виробляються проти своїх власних антигенів; 2 — в сироватці крові людини або тварин в нормі можуть бути антитіла тільки до антигенів, яких немає в цієї особини. Тому людям, які мають І групу крові, можна переливати лише І групу. Кров І групи можна переливати усім (універсальні донори). Особинам, які мають ІV групу крові, можна переливати кров усіх чотирьох груп (універсальні реципієнти). Особинам, які мають ІІ і ІІІ групи крові можна переливати тільки їх групи, або кров І групи. Перше переливання крові від людини людині було зроблено в 1819 році лондонським професором Бленделем, а в Росії - петербурзьким лікарем Г.С.Вольфом (1832 р.).

Крім груп, під час переливання крові слід враховувати і так званий резус-фактор (термін походитьвід назви мавп макак-резус, в яких уперше було виявлено цей чинник). Резус-фактор, який умовно позначають літерами Rh, присутній у 85% людей. Таких людей та їхню кров називають резус-позитивними, інших людей, у крові яких він відсутній, - резус-негативними. Резус-фактор є спадковим і незмінним протягом життя.Якщо кров, яка містить цю речовину, перелити людині, яка її не має, то у неї утворяться специфічні антитіла. Повторне введення такій людині крові, яка містить резус-фактор, може викликати аглютинацію еритроцитів і тяжкі ускладнення в організмі.

Резус-несумісність матері і плода (коли у плода кров резус- позитивна, а у матері резус-негативна) може призвести до утворення у матері антирезус-аглютинінів, відхилення від нормального протікання вагітності і до смерті плода і викидання (якщо концентрація антирезус-аглютинінів висока) або до народження плода живим, але з гемолітичною жовтяницею.

У практиці охорони здоров‘я з метою підбору сумісної крові для переливання визначають групову та резус-належність, а також проводять пробу на індивідуальну та біологічну сумісність. Кров переливають прямим (від донора до реципієнта) і непрямими способами. Для непрямого переливання використовують консервовану кров або її замінники. У деяких випадках переливають не цільну кров, а окремі складові її частини: плазму або еритроцити (для лікування недокрів’я), тромбоцити (при тяжких кровотечах). Широко використовують замінники крові — фізіологічний розчин, виготовлений на основі 0,9% розчину хлористого натрію. До складу замінника часто вводять білки, щоб поповнювати їх втрату під час кровотечі.

Питання для самоперевірки

1. Що таке внутрішнє середовище організму? За рахунок чого підтримується гомеостаз внутрішнього середовища організму?

2. У чому полягає біологічне значення міжклітинної речовини?

3. Що таке лімфа? Поясніть механізм утворення лімфи. Визначте функції лімфи.

4. Охарактеризуйте функції і склад крові.

5. У яких органах утворюються формені елементи крові?

6. Визначте взаємозв‘язок будови і функцій еритроцита (лейкоцита).

7. Що таке імунітет? Обґрунтуйте внесок І.І. Мечникова у створення вчення про імунітет.

8. Які види імунітету ви знаєте? Які структури організму беруть участь в імунній відповіді?

9. Обміркуйте, чи можна сказати, що якийсь вид імунітету корисніший за інший?

10. У чому полягає механізм зсідання крові?

З історії науки

· З давніх-давен люди вважали кров носієм життя і називали її "магічною рідиною". Давньогрецький лікар Гіппократ рекомендував важкохворим пити кров, одержану від здорових людей. У Давньому Римі патриції з метою омолодження пили кров помираючих гладіаторів.

· У середньовіччі спроби лікуватися кров‘ю продовжувалися. Є свідчення, що в ХV ст. з метою рятування життя папи римського Інокентія VІІІ з крові трьох хлопчиків для нього було зроблено "еліксир молодості". Однак він не допоміг помираючому.

· Відкриття лімфатичних судин належить професорові з Павії Каспару Азеллі (1585-1626). Праця з їх описом вийшла в світ у 1622 р. До цієї праці лімфатичні судини розглядалися як розгалуження нервів. Вивчення лімфатичної системи продовжував професор з Монпельє Пекета, який у 1667 р. описав грудну лімфатичну протоку, яку до цього вважали веною.

· Наукове вивчення питання імунітету почалося лише за часів Луї Пастера (1822-1895). Несприятливість до хвороби у людей, що перехворіли, Л.Пастер пояснював тим, що мікроби вичерпують в організмі всі потрібні для них поживні речовини.

· Епоху в справі розуміння імунітету становлять роботи І.І. Мечникова, який пояснив імунітет як наслідок успішної боротьби лейкоцитів-фагоцитів з мікробами. Далі було доведено, що фагоцитарна функція властива багатьом клітинам організму, яких об’єднано в систему мононуклеарних фагоцитів (В.К. Високович, А. Ашот).

· Англієць Салмон і американець Сміс (1886) довели, що вакцинацію можна робити мертвими культурами бактерій.

· Англійський учений А. Райт (1861-1947) і наш співвітчизник В.К. Високович (1854-1912) виготовили вакцину проти черевного тифу.

· В.А. Хавкіним (1860-1930) було виготовлено вакцину проти холери і чуми.

· 1888 року Е.Ру (1853-1933), співробітник Л.Пастера, вивчаючи дифтерійну і правцеву палички, відкрив бактерійні токсини. Це дало змогу німецькому вченому Е.Берингу (1854-1917), японцю С.Кітазато (1856-1931) виготовити протидифтерійну сироватку. Майже одночасно цю сироватку було добуто Е.Ру в Парижі і Я.Ю.Бардахом (1857-1929) в Одесі.

Важливо знати, що...

Якщо мікроорганізми, які попадають в організм через шкіру та слизові оболонки і не знезараджуються такими природними хімічними сполуками, як ферменти, що містяться в сльозах та слині, то розпочинається запалення, тобто імунна відповідь організму.

Деякі мікроорганізми, які спричинюють захворювання, здатні розпочати запалення. Такий тип захисту називають неспецифічним, бо знищується не конкретний мікроорганізм, а ушкоджувальні агенти. У цій ділянці ураження (в даному випадку це бронхи) збільшується кровонаповнення та з’являються нейтрофіли, що поглинають та знешкоджують цих агентів. Хвороботворні мікроорганізми ушкоджують локально тканини, що зумовлює виділення ними біологічно-активних речовин – простагландитів та гістаміну. Ці субстанції не тільки спричинюють набряк та біль, але також притягують нейтрофіли та інші види лейкоцитів. Мікроорганізми, виділяючи токсини, стимулюють вихід нейтрофілів з кров’яного русла, які через тоненькі пори ендотелію судин прямують у місця ураження тканин. Це явище називається діапедезом. Нові нейтрофіли мають рецептори, якими вони розпізнають антитіла. Як антитіло, так і мікроорганізм приєднуються до нейтрофілів. Нейтрофіли формують псевдоподії, якими обхоплюється та поглинається мікроорганізм. Перетравлення мікроорганізму здійснюється ферментами, що містяться у лізосомах – дрібних, сферичної форми органелах. Цей процес називається фагоцитозом.

Швидка неспецифічна відповідь організму може попередити поширення інфекції. Якщо ж інфекція стійка або поширюється, можуть активізуватись два типи специфічного захисту: продукція антитіл або клітинний імунітет. Такий захист називають імунною відповіддю; він залежить від активності лейкоцитів, В- та Т- лімфоцитів і забезпечить захист проти інфекції у майбутньому. В-лімфоцити, які розпізнають сторонні білки або антигени хвороботворних мікроорганізмів, відрізняються генетично від білків організму людини. Антигени стимулюють В-клітини до розмноження, утворюючи плазматичні клітини, які секретують антитіла-білки, що атакують і знищують антигени.

Т-лімфоцити розвиваються в тимусі. Т-клітини-кілери (вбивці) реагують на залишки знищених антигенів та на інші інфіковані клітини своїми сильнодіючими білками-лімфокінами. Т-клітини-хелпери (помічники) активують В- та Т-клітини, тоді як Т-клітини-супресори пригнічують уражуючий агент.

У крові циркулюють понад 25 неактивних протеїнів, що утворюють систему комплементу та активуються антитілами або лімфокінами. Вони нейтралізують токсини бактерій і комплекси антиген-антитіло. Протеїни проникають через мембрану хвороботворного мікроорганізму, який розривається під тиском внутрішньоклітинної рідини.

Цікаво знати, що:

· Бактеріологи Зальбургського університетувинайшли, що ручки, якими медперсонал клініки користується для ведення записів, є притулком для близько 15 видів мікроорганізмів, серед яких зустрічається небезпечний, стійкий до антибіотиків золотистий стафілокок.

· У Санкт-Петербурзькому Інституті мозку Російської академії наук розроблено принципово нову тест-систему, яка дозволяє зафіксувати поодинокі випадки прийому наркотиків протягом трьох років після останнього вживання. Тест-система контролює наявність у людини антитіл до уламків опіатних рецепторів нервових клітин мозку, які руйнуються під дією наркотиків. На відміну від самих наркотичних речовин антитіла знаходяться у крові тривалий час, що й використовує унікальний метод контролю.

· У медицині запалення означають так: до назви органа, в якому розвивалося запалення, додається суфікс "іт" або "ит", наприклад, гепатит, енцефаліт, перитоніт та ін.

· Чи існує можливість зараження СНІДом через кровососних комах?ВІЛ може проникати всередину клітин комах. Але там, всередині, він не розмножується. Спрацьовує якийсь блокуючий механізм. Отже, приводу для побоювання поки ще немає.

· Чи існує можливість зараження СНІДом через зубну щітку, посуд і столові прибори, рушники, постільну білизну, при користуванні спільною ванною, обіймах і братерсько-сестринських поцілунках? Наука стверджує, що перерахованими шляхами хвороба не передається. Однак як запобігти навіть мінімальному ризикові зараження? Треба знати, що спільна дія високої температури й побутових миючих засобів, так само, як і звичайні запобіжні заходи, ефективно руйнують розбавлений водою вірус. Тому звичайне миття досить добре стерилізує одяг, столові прибори, посуд. Плями людської крові, який би мізерний ризик вони не становили, треба знезаразити гіпохлоритом (відбілювачем) і ретельно замити. Можливість передавання ВІЛ через слину не підтверджено, з цього випливає, що при зупинці дихання будь-якій людині можна робити штучне дихання за методом "рот у рот".

· Чи існують симптоми, що викликають підозру у лікарів про захворювання на СНІД ще до результатів аналізів? Існують, хоча й досить відносні. Через зниження захисних сил організму - клітинного імунодефіциту - пацієнт хворіє на такі недуги, які вражають тільки дуже ослаблених людей. Або ж у молодої людини виявляють захворювання, яке виникає тільки після 60-65 років (онкологічне захворювання - саркома Капоші).

 

 

Література

1. Бугаев К.Е., Маркусенко Н.Н. та ін. Возрастная физиология. - Ростов-на-Дону: "Ворошиловградская правда", 1975. - С.107-115.

2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. - М.: Высш.шк., 1985. - С. 293-313.

3. Заєць В.А. Азбука СНІДу. - К.: "Молодь", 1998. - 95 с.

4. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. - К.: Радянська школа, 1967. - С.133-143.

5. Кобець І.І., Кобища Ю.В., Папушина Т.В. Про СНІД.- К: "Здоров‘я", 1994. - 81 с.

Михайлов В.Г. Тайны крови (Заметки гематолога). - М.: Знание, 1982. - 160 с.

6. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник. - К.: УСМП, 2001. - С.77-86.

7. Фролов А.Ф. СПИД – рана человечества. – К.: Знание, 1989. – 48 с.

8. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология. – М.: Просвещение, 1978. - С.190-208.

 

 

Лекція 8

СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА.

ПРОФІЛАКТИКА ТА ПЕРША ДОПОМОГА ПРИ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ЗАХВОЮВАННЯХ І КРОВОТЕЧАХ

 

План

1. Будова серця і судин.

2. Цикл роботи серця. Вікові зміни серця.

3. Рух крові по судинах.

4. Велике і мале кола кровообігу. Особливості кровообігу у плода.

5. Регуляція кровообігу.

6. Профілактика та перша допомога при серцево-судинних захворюваннях і кровотечах.

 

Основні поняття: кровообіг, серце, серцевий цикл, пульс, артеріальний тиск, артерії, вени, капіляри, види кровотеч, серцево-судинні захворювання.

Будова серця і судин

Рух крові по замкнутих порожнинах серця і кровоносних судинах називається кровообігом. Система органів кровообігу підтримує сталість внутрішнього середовища організму. Завдяки кровообігу до всіх органів і тканин надходить кисень, поживні речовини, солі, гормони, вода і виводяться продукти обміну. Через малу теплопровідність тканин передача тепла від органів людського тіла (печінка, м’язи, тощо) до шкіри і в навколишнє середовище здійснюється, головним чином, за рахунок кровообігу.

Кровообіг забезпечується діяльністю серця і кровоносних судин. Судинна система складається із двох кіл кровообігу — великого і малого.

Рис.45. Серце людини (розтин): 1 - м‘язова оболонка правого шлуночка; 2 - сосочкові м‘язи; 3 - сухожильні нитки; 4 - тристулковий клапан; 5 - права вінцева артерія (перерізана); 6 - перегородка між шлуночками; 7 - отвір нижньої порожнистої вени; 8 - праве вушко; 9 - праве передсердя; 10 - верхня порожниста вена; 11 - перегородка між передсердями; 12 - отвори легеневих вен; 13 - ліве вушко; 14 - ліве передсердя; 15 - двостулковий клапан; 16 - м‘язова оболонка лівого шлуночка.

Серце — порожнистий м’язовий орган з порожнинами конусоподібної форми, який розташований у грудній клітці (рис.45). Маса серця у дорослої людини 250 – 350 г. Стінки серця складаються з трьох шарів. Внутрішній (епітеліальний) шар називається ендокардом (від грец. endon - внутрішній, cardia - серце). Він вистилає камери серця всередині і утворює серцеві клапани. Середній шар (м’язовий) утворений особливою посмугованою м’язовою тканиною і називаються міокардом (від грец. myos - м’яз, cardia - серце). Зовнішній шар, представлений серозними клітинами, вкриває поверхню, і називається епікардом (від грец. еpi - над, cardia - серце). Серце розташоване в навколосерцевій сумці — перикарді (від грец. peri - навколо, cardia - серце), яка виділяє рідину, що зменшує тертя серця під час скорочень.

Основна маса серцевого м’яза представлена типовими для серця волокнами, які забезпечують скорочення відділів серця. Їхня основна функція скоротність. Це типова, робоча мускулатура серця.

Крім того, в серцевому м’язі є атипові волокна, з діяльністю яких пов’язане виникнення збудження в серці і проведення його від передсердь до шлуночків.

Суцільною поздовжньою перегородкою серце поділяється на дві частини праву і ліву. У верхній частині знаходиться праве і ліве передсердя, в нижній частині правий і лівий шлуночки. Серце у людини чотирикамерне. У правій частині знаходиться венозна кров (збагачена вуглекислим газом), а в лівій — артеріальна (збагачена киснем). Передсердя і шлуночки сполучаються між собою передсердношлунковим отвором, який має стулкові клапани. В правій половині серця цей клапан має 3 стулки, в лівій — 2 стулки (митральний клапан). Стулки відкриваються, якщо кров виштовхується нормально, і герметично закриваються, щоб попередити зворотну течію крові. Відкривання і закривання клапанів відбувається внаслідок скорочення і розслаблення серця.

В аорті на межі з лівим шлуночком і в легеневому стовбурі на межі його з правим шлуночком є клапани у вигляді трьох кишень, дно яких звернене до серця — півмісяцеві клапани. При зменшенні тиску в шлуночках кров не може повернутись у серце, бо при цьому вона витікає в кишені півмісяцевих клапанів, розтягує їх, і заслінки клапана змикаються.

У процесі серцевої діяльності серцевий м’яз виконує велику роботу. Тому він потребує надходження поживних речовин і кисню та виведення продуктів розпаду. Це забезпечується через коронарні артерії серця, по яких кров надходить до серця, та через власні вени, по яких кров іде від стінки серця в праве передсердя. По коронарних судинах протікає приблизно 5% хвилинного об’єму крові, при важкій роботі цей потік може збільшитись в 4 рази. Причиною руху крові по кровоносних судинах є різниця тисків в артеріях і венах. Ця різниця тисків створюється і підтримується ритмічним скороченням серця. Серце людини в стані спокою скорочується 65 – 75 разів за хвилину, перекачуючи 5 л крові.

У системі кровоносних судин людини розрізняють артерії, вени, капіляри.

Артерії (від грец. аrteria – судинa) — це судини, по яких кров рухається в напрямі від серця. Стінки артерій складаються з трьох шарів: внутрішнього ендотеліального (шар плоских клітин, які щільно прилягають одна до одної), середнього м’язового і зовнішнього сполучнотканинного. Середній шар — найтовщий, складається з кільцевих гладеньких м’язів.

Вени — це судини, по яких кров надходить від органів тіла, рухається в напрямі до серця. Стінки вен складаються з таких шарів як і артерії, хоча м’язовий шар у них менш розвинений і еластичних волокон мало. На відміну від артерій, усередині вен є кишеньковоподібні клапани, які під час руху крові в бік серця притискуються до стінок судин, а при зворотному русі крові розправляються і перегороджують їй шлях.

Капіляри (від лат. capillaris – волосяний)— це найтонші судини, які зв’язують дрібні артерії з найдрібнішими венами. Стінки капілярів складаються з одного шару плоских епітеліальних клітин, які дістали назву ендотелію. Через стінки капілярів відбувається обмін речовин між кров’ю і тканинами. Загальна кількість капілярів великого кола кровообігу 2 млрд., а загальна довжина їх 100 тис. км. Унаслідок того, що кров у капілярах знаходиться під тиском і рухається повільно, в артеріальній її частині вода і розчинені в ній поживні речовини просочуються в міжклітинну рідину. У венозній частині капілярів тиск крові зменшується і міжклітинна рідина надходить знов у капіляри.

Загальні дані (розмір, швидкість руху крові, кров’яний тиск) про кровоносні судини подано в табл. 7.

Таблиця 7.