Організм людини — єдине ціле

Організм людини складається з клітин, які утворюють тканини, з яких побудовані органи. Злагоджену роботу організму забезпечує тісний взаємозв‘язок його органів. Органи, що виконують пов‘язані між собою функції, складають фізіологічнусистему органів. Наприклад, ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, кишечник, печінка, підшлункова залоза входять до складу травної системи. За своїм функціональним призначенням в організмі людини розрізняють дихальну, кровоносну, травну, опорно-рухову, статеву, нервову, видільну, ендокринну та сенсорні системи.

В організмі людини є і так звані функціональні системи. Це сталі або тимчасові об‘єднання систем органів з метою виконання певної функції. Наприклад, дихальна і кровоносна системи об‘єднуються в єдину функціональну, щоб забезпечити весь організм киснем. Так само функціонально об‘єднуються між собою травна і кровоносна системи - з травних шляхів поживні речовини розносяться кров‘ю по організму і живлять усі клітини та тканини.

Постійні анатомічний і функціональний взаємозв‘язки і "співпраця" різних клітин, тканин, органів і систем органів створюють надзвичайно складну, унікальну систему - організм людини (від лат. organizo - влаштовую).

Регулюють життєві функції організму людини у цілому, а також окремих його органів та систем, узгоджують їхню діяльність, підтримують сталість внутрішнього середовища нервова, імунна системи, а також система залоз внутрішньої секреції (ендокринна). Ці системи тісно взаємопов‘язані між собою і впливають на діяльність одна одної.

 

Організм — саморегульована система

Організм людини побудований з клітин, з яких складаються тканини і органи. Діяльність кожного органу і організму в цілому залежить від діяльності органів дихання, травлення, кровообігу, виділення, які забезпечують нормальний перебіг процесів обміну речовин. Взаємний зв’язок між органами і системами органів здійснюється в організмі через нервову систему і гуморально. Будь-якому організмові потрібні певні умови існування, до яких у нього виробляється пристосування в процесі розвитку. Середовищем існування для клітин організму є внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина). Склад і властивості внутрішнього середовища підтримуються на відносно постійному рівні, що створює умови для життєдіяльності всього організму. Сталість хімічного складу і фізико-хімічних властивостей внутрішнього середовища організму називають гомеостазом (від грец. hоmоios - однаковий, stasis - стан). Забезпечують гомеостаз переважно дві системи - нервова та ендокринна, які разом складають нейрогуморальну систему регуляції функцій організму.

Сталість багатьох властивостей організму забезпечується саморегуляцією. Саморегуляція — універсальна властивість організму, яка включається тоді, коли виникає відхилення від певного постійного рівня будь-якого життєво важливого фактора зовнішнього чи внутрішнього середовища. Наприклад, рівень глюкози в крові може зменшуватися через недостатнє надходження її з їжеюабо внаслідок витрат при інтенсивній роботі. Зниження кількості глюкози в крові, незалежно від того, зовнішньою чи внутрішньою причиною воно викликане, запускає фізіологічні механізми, що підвищують її рівень. Таким чином, зміни стану системи спричиняють реакції, які відновлюють норму. Відхилення регульованого параметра в інший бік - збільшення кількості глюкози - призводить до включення знижуючих її рівень механізмів.

Звичайно, саморегуляція можлива лише за певних зовнішніх умов. Так, при недостатньому надходженні їжі в організмі розщеплюються запасні поживні речовини, наприклад, глікоген. Якщо ж усі внутрішні джерела глюкози будуть вичерпані, а їжа ззовні не надходитиме, організм може загинути.

Найважливіша роль у підтриманні гомеостазу належить нервовій системі, яка регулює діяльність органів і систем організму.

Завдяки цьому в організмі відбувається саморегуляція фізіологічних функцій, що підтримує необхідні для організму умови існування.

Питання для самоперевірки

1. Що є предметом вивчення анатомії, фізіології та гігієни людини.

2. У чому полягає значення анатомії, фізіології та гігієни дитячого організму для педагогіки, психології?

3. Назвіть учених, наукова діяльність яких сприяла розвиткові анатомії, фізіології, гігієни.

4. Яке біологічне значення утворення функціональної системи?

5. Доведіть, що організм людини — єдине ціле.

6. Яке значення для існування організму людини має саморегуляція?

7. Обґрунтуйте, що організм - саморегулююча система.

З історії науки

В античному світі богом здоров`я вважався Аполлон Фармакі. Від його імені, що в перекладі означає " цілитель ", і походить назва цілої галузі медицини - фармації.

Першим учнем Аполлона Фармакі, як вважається, став Ескулап (Асклепій), що теж визнаний богом медицини. Такі ж легендарні доньки Ескулапа: Панацея - покровителька лікувальної терапії та Гігієя - богиня чистоти, як ми тепер кажемо - гігієни.

В античному світі знали і цінували давніх медиків нашого краю, наших земляків - лікарів-скіфів, цілителів з причорноморських степів, Бугу та Борисфену (давня назва Дніпра).

До речі, саме скіфські цілителі винайшли та запровадили:

· такий простий і приємний метод лікування багатьох хвороб, як парова баня. Це вони навчили нас користуватися саме березовим та дубовим віниками, які чудово зміцнюють людський організм, загартовують його і очищають.

· обкурювання ладаном. В той час воно не пов`язувалося з релігійними ритуалами, а слугувало лише як профілактичний засіб, за допомогою якого знезараджували повітря від хворобонебезпечних мікроорганізмів у місцях скупчення людей.

· бинти. Правда, бинти виготовлялися лише з конопель, льону та пальмового листя і виконували роль не лише затискувача та ізолятора, а й справляли лікувальну дію.

· шини з баранячої шкіри. Поламану руку чи ногу обгортали свіжо знятою шкірою, яка засихаючи, набирала відповідної форми, зручної для хворого. Така шина була міцною, нерухомою і разом з тим - "дихала".

Спадкоємцями цілителів Скіфів стали лікарі Київської Русі. Наша Батьківщина дала світові видатних алхіміків (тобто хіміків, що вивчають мінерали). Вони відкрили нову сторінку в фармації: навчились зцілювати людей ліками з мінералів. Пальма першості українським алхімікам належить у сфері застосування з лікувальною метою:

· поташу (К₂СО₃) і попелу (К); давньоукраїнські лікарі попелом вигоювали рани, опіки;

· глини; нею обробляли рани, промивали отруєний шлунок, освітлювали воду, яку потім використовували як косметичний засіб.

Впливові медичні традиції ченців Києво-Печерського монастиря беруть свій початок ще в ХІ столітті. На весь світ відомі імена цілителів Олімпія (лікував захворювання шкіри - дерматолог), Даміана (лікував дітей - педіатр), Агапіта (лікував внутрішні хвороби травами - фітотерапевт), Лаврентія (лікував від нервових захворювань), Григорія (фундатор аптекарських городів).

Література

1. Верхратський С.А. Історія медицини. - К.: Вища шк., 1983. - 384 с.

2. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. - М.: Высш.шк., 1985. - С. 13-20.

3. Кисельов Ф.С. Анатомія і фізіологія дитини з основами шкільної гігієни. - К.: Радянська школа, 1967. - С.3- 8.

4. Подоляк-Шумило Н.Г., Познанський С.С. Шкільна гігієна. – К.: Вища школа, 1981. – С.5-8.

5. Старушенко Л.І. Клінічна анатомія і фізіологія людини: Навч. посібник. - К.: УСМП, 2001. - 256с.

6. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология. – М.: "Просвещение", 1978. - С.3-8.

7. Чумак Л. Поради старого аптекаря. - К.: Український письменник, 1992. - 22 с.