Осн. завдання науки про безпеку людини,історія її розвитку.

Об'єкт та предмет безпеки життєдіяльності(БЖД),теоретичні положення БЖД.

Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем і способи забезпечення безпеки її життя і діяльності в середовищі існування й умовах сучасного виробництва.

Головною задачею науки про безпеку життєдіяльності є забезпечення комфортних умов існування людини на всіх стадіях її життєвого циклу і нормативно припустимих рівнів впливу негативних факторів на людину і природне середовище.

На сучасному етапі розвитку цивілізації науково-технічний прогрес не тільки не гарантує повної безпеки людству, а часто його результати призводять до надзвичайних ситуацій через антропогенний вплив на довкілля, недосконалість технологій та обладнання і суб’єктивний чинник виробництва. В умовах постійного зростання інтенсивності життєдіяльності людини, впровадження високих технологій та унікального обладнання зростає роль суб’єктивного чинника в оптимізації взаємовідносин людини з середовищем перебування і сучасною виробничою та побутовою технікою.

Вивчення цієї дисципліни дає теоретичні знання з основ взаємодії людини з довкіллям, зокрема техносферою, формує вміння аналізувати умови перебування (разом з надзвичайними) та приймати адекватні рішення щодо особистої безпеки, збереження здоров’я та життя персоналу і населення, а також виховує гуманне світосприйняття і відношення до людини.

Метою дисципліни є формування у студентів техногенно-екологічних елементів світогляду щодо створення безпечних умов діяльності і життя, опанування принципів гармонійного розвитку особистості і сталого розвитку суспільства.

Об‘єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, психофізіологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення є вплив на життєдіяльність та здоров‘я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Завданням безпеки життєдіяльності є виявлення негативного впливу на життєдіяльність та здоров‘я людини зовнішніх та внутрішніх факторів, пошук і обгрунтування оптимальних умов життя людини.

І 5.

Ризик - це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки. Сучасні вчені висувають концепцію прийнятного ризику, суть якої полягає у напрямі до такої безпеки, яку суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу. Нині з'ясувалося, що не можна досягти абсолютної безпеки; суспільство може собі дозволити лише економічно виправданий рівень безпеки. Введено поняття індивідуального ризику загибелі людини.

Максимально сприятливий рівень індивідуального ризику:

тобто на 1 млн. населення гине 1 людина на рік (до цього рівня ризику треба прагнути).

Забезпечити нульовий ризик неможливо. Набула поширення концепція прийнятого ризику, тобто такий ризик суспільство може прийняти (дозволити) у даний час і котрий може бути економічно виправданий. Прийнятий ризик вміщує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти, являючи собою компроміс між рівнем безпеки та можливостями її досягнення.

У деяких країнах, наприклад, у Голландії, рівні прийнятого ризику встановлені у законодавчому порядку.

Основним питанням безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки, тобто зниження імовірності ризику до припустимого рівня. Це можливо досягти кількома шляхами:

- повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які мають високий ступінь небезпеки;

- заміна небезпечних операцій іншими, менш небезпечними;

- удосконалення технічних систем та об'єктів;

- розробка та використання спеціальних засобів захисту;

- заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки;

- ліквідація наслідків аварій та катастроф з наступним їх аналізом.

Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того щоб надати перевагу конкретним засобам та заходам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки називається управлінням ризиком.

Визначення рівня прийнятної безпеки і ризику є складним завданням, що вимагає проведення наукового аналізу економічних, соціальних, екологічних, демографічних і інших факторів.

Для балансу між пріоритетами екологічного й економічного характеру введемо категорію соціально-прийнятного ризику, що визначає, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку.

Концепція соціально-прийнятного ризику як засобу пошуку балансу між стратегіями економічного й екологічного розвитку одержала широке поширення в індустріально розвинутих країнах. Передбачається, що за допомогою цієї концепції можна відповісти на запитання, який рівень ризику гарантує екологічну безпеку. Прийнятий рівень екологічного ризику залежить від того, які вигоди одержує населення при збільшенні ризику за рахунок підвищення рівня соціально-економічного добробуту і які витрати необхідні для того щоб рівень екологічного ризику не перевищував рівень соціально-прийнятного ризику.

Методи аналізу й оцінки ризику відносять, головним чином, до двох великих класів:

1) методи, засновані на теорії дослідження операцій;

2) методи, засновані на теорії прийняття рішень.

На практиці в більшості випадків використовують методи аналізу ризику з імовірним "входом", аналіз дерева рішень, теорію ігор. Це викликано насамперед прагненням по можливості формалізувати процедуру аналізу ризику, що дозволило б застосовувати методи математичного моделювання.

Однак використання методів моделювання можливе тільки у випадках:

1) великої кількості спостережень за ситуаціями ризику і наявності відповідної інформації з витрат, наслідків і частоти повторюваних подій;

2) існування систем з уже відомими закономірностями розвитку, що дозволить виявити ступінь ризику через оцінку імовірності очікуваних наслідків рішення.

У більшості реальних ситуацій, пов’язаних з ризиком, мас місце дуже суб’єктивна оцінка ступеня ризику, отримана у результаті застосування аналітичних (групових чи індивідуальних) експертних оцінок.

Оцінка екологічного ризику - це наукове дослідження, в якому факти і науковий прогноз використовуються для оцінки потенційного шкідливого впливу на навколишнє середовище. Управління ризиком - це процес прийняття рішень, у якому враховується оцінка екологічного ризику, а також технологічні та економічні можливості його попередження.

До основних джерел техногенного екологічного ризику звичайно відносяться:

• постійні викиди промисловими й іншими господарськими об’єктами шкідливих речовин в атмосферу, водойми і грунт;

• аварійні викиди зазначених об’єктів;

• аварії на транспорті під час перевезення і подачі небезпечних речовин і матеріалів;

• небезпечні природні явища (землетруси, урагани, повені, виверження вулканів, що супроводжуються техногенними явищами);

• сільськогосподарська діяльність, пов’язана з застосуванням добрив, інсектицидів, гербіцидів;

• урбанізація і її наслідки для стану навколишнього середовища.

При кількісній оцінці рівня ризику для тою чи іншого району вважається доцільним проводити наступні процедури:

• ідентифікацію й облік джерел шкідливих речовин;

• виділення пріоритетних джерел і визначення величин ризику, виходячи з можливого, відверненого і фактичного збитку для здоров’я людини і якості навколишнього природного середовища;

• багатофакторний системний аналіз небезпечних об’єктів, їхнє ранжування за критерієм ризику і розробка територіальних і регіональних карт ризику.

При нормальному функціонуванні небезпечних об’єктів їхній техногенний вплив пов’язаний з регламентованими викидами в атмосферу, скидами у водойми і забрудненням ґрунту різними хімічними, радіоактивними і біологічними активними речовинами.

Оцінки стратегій за звичай є імовірними. Для прийняття рішень в умовах ризику і формалізованого аналізу цих рішень у практиці західних країн досить активно застосовується теорія ризику.

З урахуванням досліджень розроблена процедура аналізу факторів ризику й оцінки ступеня ризику проектів заходів природоохоронного призначення.

Основні питання заключного блоку процедури;

• групування проектів за ступенем ризику;

• порівняння і вибір проектів з урахуванням можливостей їх організаційно-економічної підтримки.

Вибір проектів за ступенем ризику варто суміщати з аналізом можливих варіантів організаційно-економічної підтримки інноваційних рішень

 

Медичні засоби захисту

Для профілактики ураження сильнодіючими отруйними речовинами та надання першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях використовуються табельні засоби – індивідуальна аптечка АІ2 (та її аналоги), індивідуальний протихімічний пакет ІПП8 та індивідуальний перев’язувальний пакет ІПП.

До медичних засобів захисту належать:

• радіозахисні препарати;

• засоби захисту від дії отруйних речовин антидоти;

• протибактеріальні засоби (антибіотики, вакцини, сироватки тощо).

Радіозахисні препарати призначаються для профілактики уражень іонізуючими випромінюваннями і послаблення проявів променевої хвороби.

Антидоти специфічні протиотрути; використовуються для профілактики ураження людей отруйними речовинами. У випадку їх раннього застосування досягається високий ефект.

Протибактеріальні препарати засоби профілактики інфекційних захворювань.

Вказані вище медичні засоби захисту включаються в основному до аптечок індивідуальних (АІ). Вони містять препарати: радіозахисні засоби №1 і 2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами (ФОР); засіб проти блювоти; протибактеріальні засоби №1 і №2. Передбачено включення і протибольового засобу. В АІ2 мається інструкція з порядку застосування засобів.

До медичних засобів захисту відносяться: пакет перев'язувальний медичний (ІПП), що складається із стерильної пов'язки для надання допомоги при пораненнях і опіках; індивідуальний протихімічний пакет (ІПП8), призначений для надання само і взаємодопомоги при ураженні отруйними речовинами. За його допомогою проводять часткову спеціальну обробку безпосередньо після ураження або сильнодіючими отруйними речовинами.

Профілактика ураження населення, надання першої медичної допомоги людям в осередках ураження, а після цього і лікарської допомоги з використанням усіх медичних засобів захисту покладаються на формування і заклади медичної служби ЦО. У той же час враховується необхідність у будьякій складній обстановці надавати першу допомогу в осередках ураження, як правило, у найкоротші строки, що вимірюються хвилинами. Цього можна досягти лише при активній участі самого населення через само і взаємодопомогу. З урахуванням цього усе населення навчається відповідним прийомам.

Слід відмітити, що якими б ефективними не були медичні засоби захисту, все ж таки першорядного значення набуває попередження потрапляння радіоактивних і отруйних речовин, а також бактеріальних засобів в організм людини.

Застосування індивідуальних засобів медичного захисту попереджує ураження людини, послаблює вплив на неї деяких факторів. Наприклад, дотримування правил особистої гігієни і застосування антибактеріальних засобів (антибіотиків, вакцин тощо) запобігає інфекційним захворюванням.

Своєчасно накладена на рану або місце опіку стерильна пов'язка це не лише надання медичної допомоги, але й засіб попередження ускладнень.

У першу чергу медичними засобами захисту забезпечуються особовий склад формувань, робітники і службовці об'єктів, що розташовані в категорійних містах, а також населення міст та інших населених пунктів, які потрапляють у зони ураження хімічно небезпечних об’єктів та АЕС.

У другу чергу засобами медичного захисту забезпечується інше населення категорійних міст, жителі населених пунктів, що розташовані у зонах можливого руйнування і все населення міст та інших населених пунктів, на території яких розташовані категорійні об'єкти народного господарства.

У третю чергу медичними засобами захисту забезпечується усе інше населення, включаючи жителів сільських населених пунктів.

Медичні засоби захисту видаються населенню при загрозі виникнення надзвичайних ситуацій, при цьому треба знати, хто і де їх буде отримувати.

Після отримання аптечки необхідно перевірити її комплектність і вивчити правила користування нею за інструкцією. Не рекомендується розкривати аптечку без необхідності, перекладати і розкривати пенали з таблетками. Не можна порушувати герметичність упаковки перев'язувального і протихімічного пакетів.

Отримані медичні засоби зберігаються у населення до особливого розпорядження керівництва цивільної оборони. Невикористані пакети і аптечки здаються на склад у встановленому порядку. При загрозі надзвичайних ситуацій медичні засоби індивідуального захисту повинні завжди перебувати у готовності до використання у будьяку хвилину.

Зберігання, збереження і підтримування у готовності медичних засобів захисту, призначених для особового складу формувань, робітників і службовців, інших категорій працюючого населення, учнів, студентів покладається на керівників ЦО об'єктів, а для іншого населення на начальників ЦО міст і районів.

Медичні засоби захисту зберігаються як безпосередньо на об'єктах господарської діяльності, так і на складах резерву у позаміській зоні.

Найважливішою вимогою, що ставиться організації використання цих засобів, є забезпечення можливості найшвидшого їх застосування у випадку необхідності.Для цього засоби, що зберігаються безпосередньо на об'єктах, закріплюються за тими особами, для яких вони призначені, і повинні знаходитися у постійний готовності до видачі у мінімально короткі строки як у мирний час, при аваріях і катастрофах, так і при загрозі нападу ворога.

Планами ЦО (плани дій у НС) визначений порядок видачі формуванням і населенню медичних засобів захисту при введені відповідних ступенів готовності ЦО. Разом з тим ці засоби можуть видаватися і до введення певного ступеня готовності розпорядчим порядком у відповідності з вказівками органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення територій.

Пакет перев'язувальний медичний (ІПП) промисловістю випускається трьох типів: індивідуальний, звичайний, першої допомоги з однією подушечкою і першої допомоги з двома подушечками. Розрізняються вони за способом упакування, кількістю подушечок і розмірами.

І ндивідуальними перев'язувальний пакет складається з бинту, двох ватномарлевих подушечок, чохла і шпильки. Розкривши пакет, виймають бинт і стерильні подушечки так, щоб не торкатися їх внутрішнього боку руками. Подушечки накладаються внутрішньою стороною на поранену поверхню, при наскрізних пораненнях на вхідний і вихідний отвори і прибинтовують, кінець бинту закріплюють шпилькою.

Аптечка індивідуальна (АІ2). Практика показує, що при вивченні аптечки індивідуальної вона повинна бути в руках у тих, хто вчиться. У ній міститься набір медичних засобів, що розподілені по гніздах. Розмір аптечки складає: 90х100х20 мм. Маса 130 г.

Аптечка індивідуальна містить медичні засоби захисту і призначена для надання допомоги, самодопомоги, взаємодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю) і попередження або послаблення уражень фосфорорганічними отруйними речовинами, бактеріальними засобами і радіоактивними речовинами.

Протибольовий засіб знаходиться у гнізді №1 і у шприцтюбику. На наш час це гніздо резервне. Шприцтюбик застосовується при переломах, значних ранах і опіках. При його застосуванні додержуються наступних правил: правою рукою візьміться за корпус шприцтюбика, а лівою за ребристий обідок корпусу; обертальним рухом правої руки поверніть корпус проти годинникової стрілки; лівою рукою зніміть з голки ковпачок; тримаючи, шприцтюбик голкою догори, видушити з неї повітря до появи першої краплі на кінчику голки; не торкаючись голкою руками, введіть її у м'які тканини стегна або руки, у верхню частину сідниці і видушіть вміст шприцтюбику; не розтискаючи пальців витягніть голку; пришпиліть шприцтюбик до одягу на грудях. В екстрених випадках укол робити через одяг. Засоби для попередження отруєння фосфорорганічними ОР (антидоти) знаходиться у гнізді №2 у круглому пеналі червоного кольору. Приймають його за сигналом аварії на хімічно небезпечному об'єкті або загрозі хімічного зараження 1 таблетку. Після цього одразу ж одягають протигаз. При появі і наростанні ознак отруєння слід прийняти ще одну таблетку. Повторно приймати препарат рекомендується не раніше, ніж через 5-6 годин.

Протибактеріальний засіб №1 розміщується у гнізді № 5 у двох однакових чотиригранних пеналах без пофарбування. Приймати слід у випадку загрози ураження бактеріальними засобами, при інфекційному захворюванні, а також при пораненнях і опіках, Спочатку приймають вміст одного пеналу (одразу 5 таблеток), потім через 6 годин приймають вміст другого пеналу (також 5 таблеток).

Протибактеріальний засіб №2 знаходиться у гнізді №3 у великому круглому пеналі без пофарбування. Використовувати його слід при шлунковокишкових розладах, що виникають після опромінення. У першу добу приймають 7 таблеток (за один прийом), а у наступні дві доби по 4 таблетки.

Радіозахисний засіб №1 знаходиться у гнізді №4 у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймається за сигналом "Аварія на АЕС" і "Загроза радіоактивного зараження" по 6 таблеток за 30-40 хвилин до входу на територію, заражену радіоактивними речовинами або одразу ж по отриманні розпорядження управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (штабу ЦО). Якщо тривалість перебування на території, зараженій радіоактивними речовинами, перевищує 55 годин, прийняти вміст ще одного пеналу (6 таблеток) тому що тривалість дії ліків 5-6 діб.

Радіоактивний засіб №2 знаходиться у гнізді №6 у чотиригранному пеналі білого кольору. Приймати його треба по одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадіння радіоактивних опадів при умові вживання в їжу свіжого молока. У першу чергу препарат давати дітям.

Засіб проти блювоти знаходиться у гнізді №7 у круглому пеналі голубого кольору. Одразу ж після опромінення, а також при появі нудоти, після ударів голови рекомендується приймати по одній таблетці через 3-4 години.

У деяких випадках знадобиться приймати одночасно декілька медичних засобів. Так, при перших ознаках гострої променевої хвороби окрім профілактичного прийому радіозахисного засобу №1 і протибактеріального засобу №2 у випадку появи нудоти приймається ще й засіб проти блювоти (гніздо №7). А при загрозі виникнення осередків комбінованого ураження фосфорорганічними отруйними речовинами і бактеріальними засобами виникає необхідність прийому у профілактичних цілях антидоту проти ФОР і протибактеріального засобу №1.

Можуть бути і інші варіанти прийому медичних засобів аптечки у залежності від конкретної обстановки.

Індивідуальний протихімічний пакет (II 1118) призначається для обеззараження краплиннорідкими отруйними речовинами, що потрапили на шкіру, одяг і спорядження.

Пакет складається із складного флакону з розчином для дегазації і чотирьох ватномарлевих тампонів. Коли необхідно, рідиною із флакону змочуються тампони і у першу чергу притираються відкриті ділянки шкіри (наприклад, кисті рук, обличчя), а потім краї коміру і манжети одягу, засоби індивідуального захисту і спорядження. При обробці рідиною може виникнути відчуття печії шкіри, яке швидко зникає і не впливає на самопочуття і працездатність. Рідина пакету отруйна вона не повинна потрапити в очі. Рідина для дегазації здатна вбивати мікробів, тобто володіє дегазуючими властивостями: пакет може використовуватись і при зараженні бактеріальними засобами. Однак цільове його призначення це проведення часткової санітарної обробки при заражені отруйними речовинами.

За відсутності індивідуального протихімічного пакету обеззаражувати краплиннорідкі отруйні речовини можна побутовими хімічними засобами. Щоб обробити шкіру дорослої людини, необхідно завчасно підготувати 1 л 3%го перекису водню і 30 г гідроокису натрію. Їх змішують безпосередньо перед використанням. Гідроокис натрію можна замінити силікатним клеєм (150 г клею на 1 л 3%ного перекису водню). Спосіб застосування такий самий, як і рідини із протихімічного пакету. При поводженні з сухим натрієм треба слідкувати, щоб він не потрапив в очі і на шкіру.

Крім медичних засобів індивідуального захисту у надзвичайних ситуаціях не слід забувати про використання медичних засобів формувань (санітарних дружин), медичних пунктів, фельдшерських пунктів та медичних кабінетів підприємств, установ і організацій.

Дія радіації на людину

Радіація за своєю природою шкідлива для життя. Малі дози опромінення можуть спровокувати не до кінця ще вста­новлені зміни в клітинах живого організму, які призводять до раку або до генетичних ушкоджень. При великих дозах радіація може руйнувати клітини, пошкоджувати тканини органів та спричиняти швидку загибель організму.

Далі проводиться аналіз захворювань в залежності від дози опромінення та тривалості часу, впродовж якого на­копичена небезпечна доза, визначаються гострі та хронічні опромінювання, шляхи надходження та ознаки ураження і впливу напіврозпаду радіоактивних речовин на наслідки опромінення людини.

Ушкодження, викликані великими дозами опромінення, проявяються протягом кількох годин або днів. Ракові захворювання, проте, проявляються через багато років після опромінення, як правило, не раніше, ніж через одне два десятиліття. А природжена вада та інші спадкові хвороби, викликані ушкодженням генетичного апа­рату, проявляються лише в наступному поколінні: це діти, онуки та більш віддалені нащадки індивідуума, який зазнав опромінення.

Якщо ідентифікація наслідків від впливу великих доз опромі­нення не складає труднощів, то виявити віддалені наслідки від малих доз опромінення завжди дуже важко. Частково це пояс­нюється тим, що для їх виявлення повинно пройти багато часу. Але навіть і виявивши будь-які ефекти, факт потребує доведення, що вони пояснюються дією радіації, оскільки і рак, і пошкодження ге­нетичного апарату можуть бути викликані не тільки радіацією, але і багатьма іншими причинами.

Щоб викликати гостре ураження організму, дози опромінення повинні перевищувати визначений рівень, але немає ніякої підстави вважати, що це правило діє у таких випадках, як рак або пошкоджен­ня генетичного апарату.

 

Складові здоров’я

У системі «людина — життєве середовище» визначають три взаємопов'язані рівні здоров'я: суспільний, груповий та індивідуальний.

Виділяють три складові здоров'я:

· біологічна — початкове здоров'я передбачає досконалість саморегуляції організму, гармонію фізіологічних процесів як наслідок максимуму адаптації;

· психологічна — це відсутність хвороби, але швидше заперечення її у значенні подолання (здоров'я не лише стан організму, а й стратегія життя людини);

· соціальна — здоров'я є мірою соціальної активності, ставлення людського індивіда до світу.

Адаптація (від лат. adapto — пристосування) — це динамічний процес пристосування організму і його органів до мінливих умов зовнішнього середовища, завдяки якому в організмі підтримується сталість внутрішнього середовища. Процес адаптації реалізується щоразу, коли в системі «організм-середовище» виникають значні зміни.

28.

Їжа - носій та джерело величезної кількості біологічно та фармакологічно активних речовин, потужний лікувальний та оздоровчий фактор.
Проблема пошуку закономірностей, на підставі яких було б можливим розробити принципи харчування, яке запобігало б виникненню захворювань, пришвидшувало одужання, нормалізувало життєдіяльність людини в цілому, здавна цікавила лікарів. Проте власне наукові розробки в цій галузі розпочались у ХІХ ст. Основи класичної теорії збалансованого харчування були закладені в середині позаминулого століття хіміком Лібіхом, а найповніше вона була розроблена в 60-ті роки ХХ ст. фізіологом О.О.Покровським. Згідно з цією теорією, нормальна життєдіяльність організму людини можлива не тільки за умови забезпечення організму необхідною кількістю енергії, але і за умов дотримання достатньо жорстких взаємовідношень між численними незамінними чинниками харчування. Ця теорія покладена в основу запровадження норм фізіологічної потреби в енергії, білках, жирах, вуглеводах, вітамінах та мінеральних речовинах для різних груп населення. Основні положення класичної теорії збалансованого харчування:

Ідеальним вважається харчування, яке забезпечує надходження поживних речовин до організму, що відповідає їх витратам.

Надходження харчових речовин забезпечується внаслідок розщеплювання харчових структур і всмоктування корисних речовин— нутрієнтів, необхідних для здійснення обміну речовин (метаболізму), задоволення пластичних та енергетичних потреб організму.

Утилізація їжі здійснюється самим організмом.

Їжа складається з компонентів, різних за своїм фізіологічним значенням: нутрієнтів, баластних речовин, шкідливих, токсичних сполучень.

Метаболізм організму визначається необхідним рівнем амінокислот, моносахаридів, жирних кислот, вітамінів та солей.

Багато нутрієнтів, здатних всмоктуватися та засвоюватися (асимілюватися), звільняються внаслідок ферментативного гідролізу органічних продуктів за рахунок позаклітинного (порожнинного) і внутрішньоклітинного травлення. В цьому разі харчові речовини засвоюються в 2 етапи: порожнинне травлення та всмоктування.

Експериментальна перевірка положень класичної теорії з врахуванням механізму мембранного (пристінкового) травлення та інших досягнень у вивченні фізіологічних закономірностей харчування дозволила сформулювати нову систему поглядів на харчування, яка одержала відображення у розробленій Уголєвим теорії адекватного харчування. Згідно з цією теорією, харчовий раціон має бути не лише оптимально збалансований, відповідно до особливостей обміну речовин, але і відповідати механізмам травлення, що вироблені еволюцією. Практичні її висновки полягають в тому, що добір продуктів у раціоні харчування має не лише задовольняти потреби організму в енергії та поживних речовинах, але і відповідати природнім механізмам асиміляції їжі. Таким чином, теорія адекватного харчування включає теорію збалансованого харчування, як необхідну частину.
Основні положення теорії адекватного харчування:

Харчування підтримує молекулярний склад, відшкодовує енергетичні та пластичні витрати організму на основний обмін, зовнішню роботу, ріст. (Цей постулат є спільним для обох теорій).

Необхідними компонентами їжі є не лише нутрієнти, але й баластні речовини (харчові волокна).

Нормальне харчування зумовлене не одним потоком нутрієнтів із травного каналу, а кількома потоками нутрітивних та регуляторних речовин, які мають життєво важливе значення.

У метаболічному та особливо трофічному відношенні асимілюючий організм розглядається як надорганізм.

Існує ендоекологія організма-хазяїна, що утворюється мікрофлорою його кишок.

Баланс харчових речовин досягається внаслідок звільнення нутрієнтів із структур їжі під час ферментативного розщеплення її мікромолекул за рахунок порожнинного і мембранного травлення (у ряді випадків внутрішньоклітинного), а також внаслідок синтезу нових речовин, в тому числі незамінних.

Наведені теорії харчування не дають вичерпної відповіді на запитання: яким вимогам повинні відповідати їжа (харчовий раціон), режим харчування, умови приймання їжі, тобто харчування людини в цілому? На основі вчення про функції їжі та її біологічну дію на організм була сформульована функціонально-гомеостатична теорія харчування (В.В.Ванханен, В.Д.Ванханен).
Функціонально-гомеостатична теорія харчування включає всі основні постулати теорії збалансованого та адекватного харчування. На її підставах створене сучасне поняття про раціональне харчування.
Раціональним називається таке харчування здорових груп населення, яке забезпечує постійність внутрішнього середовища (гомеостаз) і підтримує життєві прояви організму людини на високому рівні за різних умов праці та побуту, Поряд з цим терміном використовуються й такі, як “правильне харчування”, “науково обґрунтоване”, “оптимальне”, “збалансоване”, “адекватне харчування” тощо. Всі ці терміни рівнозначні, проте термін “раціональне харчування” є більш вдалим, адже повністю відповідає вкладеному в ньому змісту. Для характеристики принципів раціонального харчування використовується ряд понять. Харчовий раціон – склад та кількість харчових продуктів, використаних протягом доби. Їжа – суміш приготовлених для вживання продуктів. Харчові продукти – природні або штучні поєднання харчових речовин, які є найрізноманітнішими органічними та неорганічними сполуками.
У сучасних умовах диспропорція в хімічному складі раціонів (нестача одних та надмірна кількість інших компонентів) складає основний фактор ризику розвитку “хвороб цивілізації” (хронічних неінфекційних хвороб). Їжа в раціоні сучасної людини є постачальником надлишкової кількості енергії на противагу недостатності біорегуляторних та захисно-реабілітаційних компонентів. Тому особливого значення набуває необхідність забезпечення збалансованості та повноцінності харчування при мінімальній його енергетичній цінності.
Збалансованим зветься харчування, при якому в раціоні міститься оптимальне в кількісному та якісному плані співвідношення харчових та біологічно активних речовин, здатних проявити в організмі максимум своєї корисної дії. Особливе значення надається збалансованості незамінних, есенціальних речовин, які не синтезуються в організмі або синтезуються в недостатній кількості чи з недостатньою швидкістю. Загальна кількість незамінних компонентів їжі перевищує 50. До основних есенціальних речовин відносяться 8-10 амінокислот, 3-5 поліненасичених жирних кислот, всі вітаміни, більшість мінеральних елементів.
У сучасних раціонах харчування збалансованість харчових компонентів встановлюється в зв’язку з енергетичною цінністю. Таким чином співвідношення основних харчових речовин має відповідати формулі:

БІЛКИ: ЖИРИ: ВУГЛЕВОДИ = 1: 2,3: 5,8.

Потреба у вітамінах розраховується на мегакалорію (на 1000 ккал). В сучасних умовах перспективним вважається добовий харчовий раціон, який включає 2,5 мегакалорій. Саме він, напевне, і стане одним з найбільш поширених у харчуванні людей розумової та автоматизованої праці, яка не потребує значних фізичних зусиль.
Зрозуміло, що харчування має бути повноцінним та збалансованим при мінімальній його енергетичній цінності. В зв’язку з цим виник новий підхід щодо оцінки харчових продуктів, який ґрунтується на визначенні вмісту харчових речовин на 100 ккал; зрозуміло, що продукти мають містити достатній рівень біологічно активних нутрієнтів при невисокому вмісті жирів та вуглеводів.
У сучасних умовах відмічаються достатньо великі витрати білка, що обумовлені його розпадом та виведенням з організму. Тому білок – це той компонент харчування, який в найменшій мірі потребує обмеження в сучасних умовах життєдіяльності людини. Зрозуміло, що особливу цінність в сучасному харчуванні становлять такі джерела білка, які не зумовлюють збільшення калорійно-жировуглеводної цінності раціону. Загальна кількість білка при збалансованому харчуванні має становити в середньому 11% від добової потреби в енергії. Варто відмітити, що харчові продукти, в яких на 100 ккал міститься найвища кількість білка, водночас є постачальниками найбільш цінного в біологічному відношенні білка: це, зокрема, яєчний білок (23,6 г на 100 ккал), нежирна телятина (23 г на 100 ккал), судак (22 г на 100 ккал), куряче м’ясо (14 г на 100 ккал), сир нежирний тощо. Найбільш сприятливим співвідношенням амінокислот, з притаманною їм здатністю забезпечувати високий рівень ресинтезу (відновлення) тканинних білків в організмі характеризуються білки м’яса, риби, молока, тобто тваринні білки. Їх вміст в добовому раціоні має складати 55% від загальної кількості білка. В той же час рослинні білки в поєднанні з тваринними створюють біологічно активні амінокислотні комплекси, які здатні забезпечувати фізіологічну повноцінність та високе використання амінокислот для процесів внутрішньотканинного синтезу. Наприклад соя є першим продуктом з підтвердженими профілактичними та лікувальними властивостями, соєвий білок та фітостероїди, які входять до його складу, зменшують ризик захворіти на атеросклероз та остеопороз.
Щодо збалансованості жирового компоненту в останній час погляди дещо змінилися. Стало відомим, що в процесі просування до споживача в рослинних оліях утворюється значна кількість перекисів та інших агресивних речовин, чому сприяє високий вміст поліненасичених жирних кислот в рослинних оліях. Тому за сучасними даними збалансованість жирів в раціоні має бути такою: 50% тваринного жиру, 30% рослинної олії, 20% маргарину та кулінарної олії. На жир припадає близько 25% добової енергетичної цінності раціону усіх груп дорослого населення.
У сучасному харчуванні, крім вимог загального обмеження кількості вуглеводів, принципи їх збалансованості поки що не розроблені. Можна вважати, що в сучасних умовах питома вага вуглеводів має складати 64% добової потреби в енергії. Збалансованість окремих речовин може бути такою: 75% крохмалю, 20% цукру, 3% пектинових речовин, 2% клітковини.
Ідеальна маса тіла дорослої людини коливається в межах індексу маси тіла від 20 до 25 кг/м2.

Контролюйте вживання жирів, питома вага яких не повинна перевищувати 30% добової калорійності; заміняйте більшість насичених жирів ненасиченими рослинними оліями або м’якими маргаринами.

Заміняйте жирне м’ясо та м’ясопродукти квасолею, бобами, рибою, птицею.

Вживайте молоко і молочні продукти (кефір, кисле молоко, йогурт, сир) з низьким вмістом жиру і солі.

Вибирайте продукти з низьким вмістом цукру, обмежуйте вживання рафінованого цукру, солодких напоїв, солодощів.

Віддавайте перевагу продуктам з низьким вмістом солі, загальна кількість якої не повинна перевищувати однієї чайної ложки на добу, включаючи сіль, яка міститься в готових продуктах.

Обмежуйте вживання алкоголю до еквіваленту 20 мл чистого етанолу на добу.

Приготування їжі на пару, її варка, тушкування, випікання або обробка в мікрохвильовій печі допомагає зменшити кількість доданого жиру.

Пропагуйте годування дітей перших 6 місяців життя виключно материнським молоком.

Цілком зрозуміло, що ці правила повністю відбивають принципи раціонального збалансованого харчування.
Необхідно зазначити, що будь-яке відхилення від формули збалансованого харчування призводить до порушень в роботі організму, особливо, якщо ці відхилення достатньо виражені і тривають багато часу. На жаль, харчування населення нашої країни дуже рідко повністю відповідає вищенаведеним рекомендаціям.
В останні роки в Україні відмічається різка зміна структури вживання харчових продуктів. Безумовно необхідними є знання щодо особливостей раціонального харчування населення, яке мешкає на територіях радіоекологічного контролю. Адже шляхом організації відповідного харчування можна прискорити виведення радіонуклідів з організму