Біологічна особливість репродукції людини

Здатність до репродукції стає можливою після статевого дозрівання. Продукція гамет у представників обох статей дуже різні: зрілий сім’яник безперервно виробляє велику кількість сперматозоонів, статевозрілий яєчник періодично (в середньому один раз на кожні 28 днів) виділяє зрілу яйцеклітину, яка дозріває з тих овоцитів, що закладаються на ранніх стадіях онтогенезу.

Чоловічі статеві клітини — сперматозоони (сперматозоїди) — утворюються в чоловічих статевих залозах яєчках, які крім сперматозоонів виробляють і статевий гормон — тестостерон, що справляє стимулюючий вплив на ріст чоловічих статевих органів і розвиток вторинних статевих ознак. Яєчко дорослої людини має масу 20–30 г, у дітей 8–10 років — 0,8 г, 15 років — 7 г.

До заднього краю яєчка прилягає його придаток, від якого тягнеться сім'я виносна протока довжиною 45–50 мм. У головку придатка з яєчка проходить 10–12 тонких вивідних канальців — протоків придатка, по яких із яєчка виводиться сім’я. Швидкість руху сперматозоона, який складається з головки, шийки і хвоста, становить 3–4 мм/хв. З кожним статевим актом продукується 1–6 см³ сперми, яка виділяється через зовнішній отвір сечовипускного каналу, що відкривається на головці статевого члена.

Статевою залозою жінки є яєчник — це парна залоза, яка розташована біля верхнього входу в малий таз по обидві боки від матки. В яєчнику виробляються жіночі статеві клітини — яйцеклітини і статеві гормони, від яких залежить не тільки діяльність статевих органів жінки, а й нормальна життєдіяльність всього жіночого організму.

При народженні дівчинки в її яєчниках нараховується від 30000–400000 незрілих клітин — первинних фолікулів. Фолікул має вигляд міхурця із сполучнотканинною оболонкою і являє собою групу клітин, що оточують яйцеклітину. Дозрілий фолікул починає випинатися на поверхні яєчника, стінка фолікула потоншується — і міхурець розривається, з нього викидається яйцеклітина і фолікулярна рідина. Цей процес називається овуляцією. Порожнина міхурця, що лопнув, з часом заповнюється клітинами, які містять жирову речовину жовтого кольору. Так виникає жовте тіло, що відіграє роль залози внутрішньої секреції. Жовте тіло продукує гормон прогестерон, який також утворюється у плаценті і в корі надниркових залоз. Коли яйцеклітина дозріває і на місці міхура, що лопнув, утворюється жовте тіло, його гормон прогестерон викликає зміни в матці — дітородному органі, в якому розвивається і виношується плід. Створюються умови для імплантації заплідненого яйця і розвитку зародка. Якщо дозріла клітина не запліднилась, то через кілька днів вона гине.

Під час викидання сім’яної рідини (еякуляція) у чоловіків виділяється 200 млн. сперматозоонів, але тільки один із них запліднює яйцеклітину. Зустріч жіночих і чоловічих статевих гамет відбувається у верхніх відділах труб матки. Пересування сперматозоонів здійснюється завдяки власній рухливості, а також в результаті скорочення м’язів стінок статевого тракту і спрямованого руху війок слизової оболонки труб матки. Запліднення здійснюється протягом перших 12 годин після овуляції. Услід за проникненням сперматозоонів у яйцеклітину утворюється оболонка запліднення, яка перешкоджає проникненню інших сперматозоонів. Зигота опускається по трубах матки, і на 8–10 добу зародок імплантується у стінку матки.

Після імплантації зародок швидко росте і розвивається. Між ворсинками і слизовою оболонкою матки утворюється міжворсинчастий простір. У ньому містяться продукти тканинного розпаду і циркулює материнська кров, яка вилилась із зруйнованих судин слизової оболонки. З цієї крові зародок дістає всі необхідні поживні речовини. Формування плаценти відбувається між 8 і 11 тижнями вагітності і з цього періоду зародок, що розвивається, називається плодом. Через плаценту здійснюється живлення плоду, його дихальна і видільна функція. Зв’язок плоду з материнським організмом здійснюється через плаценту і пупковий канатик.

Плід, що розвивається у матці, знаходиться в особливих оболонках, які утворюють ніби мішок, заповнений навколоплідними водами. Ці води дають змогу плоду вільно рухатись у мішку, забезпечують захист його від зовнішніх пошкоджень та інфекцій, а також сприяють нормальному перебігу пологів.

Нормальна вагітність триває 9 місяців. На другому місяці життя зародок стає схожим на людину, наприкінці третього місяця в 75-міліметрового плода з’являються індивідуальні риси. В цей період можна визначити стать плода, починають рости нігті. У 5 місяців формуються риси обличчя, є волосяний покрив. У 6 місяців помітні брови, вії, у 7– 9 місяців формуються м’язи, підшкірний жир, плід округляється, шкіра втрачає зморшкуватість.

Під кінець 40 тижня (через 280 днів) настають пологи — складний рефлекторний акт, в якому беруть участь м’язи матки, промежини, черевного преса, спини, стегон.

 

Критичні періоди розвитку

У розвитку людини П.Г. Свєтлов підкреслює велике значення таких критичних періодів: імплантації (6–7 доба після зачаття), плацентації (кінець другого місяця вагітності) і перинатального (пологи). Критичні періоди пов‘язані з різкою зміною діяльності всіх систем організму матері (змінюється характер кровообігу, газообміну, живлення тощо). Крім того, є критичні періоди розвитку окремих органів на різних етапах розвитку зародка (плоду) людини.

Є підстави вважати, що різні гени починають функціонувати на різних стадіях онтогенезу, які збігаються з критичними періодами. Під впливом пошкоджуючих факторів фізичної і хімічної природи виникають порушення нормального розвитку, які нагадують мутації. Будь-які несприятливі фактори, які діють на жіночий організм, можуть порушувати нормальну будову і дозрівання статевих клітин та стати причиною мутації або аномального розвитку. Овоцити, які розвиваються у жінки у віці 40–50 років, виявляються значно старшими, ніж ті, овуляція яких настала у більш молодому віці.

На підставі клінічних спостережень за вагітними жінками одержано дані, які свідчать про те, що різні порушення в обміні речовин, нестача, іноді надлишок деяких вітамінів, інфекційні і ендокринні хвороби здатні викликати тяжкі порушення ембріонального розвитку.

Надлишок деяких гормонів може стати причиною аномалій розвитку плода. Після введення кортизону (гормону наднирників) самкам пацюків на 12-й день вагітності у всіх зародків сформувалась розщілина піднебіння, причому більше інших дефектів не спостерігалось.

У процесі ембріонального розвитку функціонують деякі ендокринні залози, впливаючи на формування плода: вилочкова залоза — на утворення лімфоцитів, інсулярний апарат підшлункової залози на вуглеводний обмін, гормон щитовидної залози — тироксин — відіграє важливу роль в процесах росту і диференціації тканин плода.

Недостатнє надходження гормонів у кров під час вагітності приводить до різко вираженого затримання психічного розвитку дитини, часто до кретинізму.

При гіпофункції прищитовидних залоз відбувається зменшення вмісту кальцію в крові, що приводить до судом м’язів рук, тулуба, обличчя. При гіперфункції - відбувається декальцинація кісток, внаслідок чого кістки стають ламкими, легко деформуються, викривляються.

Шумовий стрес може привести до порушення формування скелету і ряду інших дефектів у плода.

Фактори середовища, які здатні викликати порушення розвитку дитини, каліцтва, називаються тератогенними. У різні періоди розвитку ембріон виявляється чутливим до тих чи інших фізичних факторів і хімічних речовин, які потрапляють в організм матері. Так, вживання хініну, алкоголю, отруєння токсичними речовинами, нестача кисню можуть порушувати розвиток органів, і, насамперед, нервової системи плода. Іноді після впливу названих факторів народжуються мікроцефали (діти з малою головою); іноді у зародка зовсім немає головного мозку (аненцефали). Тератогени можуть бути причиною не тільки морфологічних, але й функціональних аномалій. Так, дози гідроксисечовини, які не викликають морфологічних порушень у центральній нервовій системі зародка, призводять до її функціональних розладів.

Причиною ряду каліцтв є токсини паразитів. Відмічені різноманітні пороки розвитку немовлят через захворювання матері токсоплазмозом, збудник якого — одноклітинний організм із типу найпростіших — токсоплазма.

Препарат хлоридін, який використовують для лікування і профілактики малярії, токсоплазмозу і низки інших протозойних хвороб, має тератогенну дію.

Антибіотик актиноміцин Д, не справляючи токсичної дії на материнський організм, у зародків порушує формування органів і тканин ектодермального походження, особливо очей і мозку.

Потужним пошкоджуючим тератогенним фактором є рентгенівські промені та інші види іонізуючого випромінювання. Непряма дія радіації на плід (через організм матері) пов’язана із загальними порушеннями фізіологічних функцій матері, а також із змінами, які відбулися в тканинах і судинах плаценти. Найбільшу чутливість до променевих впливів мають клітини нервової системи і кровотворних органів ембріона. Інфекційні хвороби являють серйозну небезпеку для розвитку плоду. Шкідлива дія на плід таких вірусних захворювань як кір, віспа, краснуха, грип, поліомієліт, паротит, виявляється переважно в перші місяці вагітності.

Інша група захворювань, наприклад, дизентерія, холера, сибірська язва, туберкульоз, сифіліс, малярія впливає на плід у другу і останню третину вагітності.

Неповноцінне харчування, інфекційні хвороби у чоловіків (особливо сифіліс, туберкульоз, бруцельоз тощо) чи хімічні агенти можуть знизити життєдіяльність сперматозоїдів чи викликати затримку їх дозрівання. Часто порушується зародковий розвиток у тих випадках, коли батько чи мати страждають на алкоголізм. У хронічних алкоголіків діти часто народжуються з ослабленими розумовими здібностями.

 

4. Вікова періодизація

Віклюдини відлічується з моменту народження і до смерті організму. Його умовно поділяють на певні періоди, між якими немає чітких меж. Розрізняють вік хронологічний та біологічний.

Хронологічнийвік - це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік визначається сукупністю анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для даної популяції. Не завжди біологічний вік збігається з хронологічним. Наприклад, у людей, що ведуть здоровий спосіб життя, мають оптимістичні погляди, біологічний "годинник" відстає від хронологічного: вони виглядають молодше за своїх ровесників, мають більшу м‘язову силу, активнішу психічну діяльність. Навпаки, в наркоманів та алкоголіків біологічний "годинник" набагато випереджає хронологічний: зовні вони виглядають на 10 років старшими за свій вік, мають мляву мускулатуру, опущені плечі, ледве пересуваються; пам‘ять та інші розумові процеси уповільнені, емоції знебарвлені.

Після народження дитини починається постембріональний етап онтогенезу, протягом якого відбувається подальший розвиток організму.

Постембріональний онтогенез людини можна розділити на такі періоди: ювенільний (до статевого дозрівання), зрілий (дорослий статевозрілий стан), період старості, який закінчується природною смертю.

Поділ онтогенезу на вікові періоди у дітей відбиває етапи дозрівання ряду систем: кісткової, нервової, статевої тощо.

В основу періодизації індивідуального розвитку покладено біологічні ознаки (табл.1) або соціальні принципи (табл.2).

Таблиця 1.