Основні групи м’язів людського тіла

Скелетні м’язи поділяють на такі групи: м’язи голови і шиї, м’язи тулуба, м’язи плечового пояса і верхніх кінцівок, м’язи тазового пояса і нижніх кінцівок (рис.38).

Серед м’язів голови розрізняють мімічні та жувальні.

Мімічні м’язи розміщені в ділянці обличчя, навколо його природних отворів: очні ямки, ніс і рот. Мімічні м’язи одним, а іноді і двома своїми кінцями прикріплюються до шкіри обличчя. Під час скорочення вони зміщують шкіру, зумовлюючи відповідну міміку, тобто той чи інший вираз обличчя. До мімічних м’язів належать: колові м’язи ока і рота, вище від них міститься лобовий м’яз, під час скорочення якого піднімаються брови і утворюються поперечні складки на лобі. Під час скорочення колового м’яза рота закривається рот, відбувається акт ссання, жування, вимовляння звуків.

До групи жувальних м’язів відносяться парні м’язи: скроневий, власне жувальний, внутрішній і зовнішній криловидні. Завдяки скороченням цих м’язів відбуваються складні жувальні рухи нижньої щелепи.

М’язи шиї можна розділити на дві групи: м’язи, що лежать над гортанню і великими судинами (груднинно-ключично-соскоподібний, який починається двома головками: однією на рукоятці груднини, а другою — на ключиці і прикріплюється до сосковидного відростка скроневої кістки) і глибокі м’язи шиї, які безпосередньо прилягають до хребта і беруть участь в рухах голови (закидають голову, нахиляють і повертають її).

 

М’язи тулуба можна поділити на три великі групи: м’язи спини, грудей і живота. Найбільш поверхнево лежить трапецієвидний і широкий м’яз спини. Найглибше розміщені м’язи-розгиначі хребта. Вони беруть участь у розгинанні хребетного стовпа назад і вбік. Поверхневі м’язи беруть участь у рухах верхніх кінцівок і грудної клітки.

У ділянці грудей розміщені м’язи: великий грудний, який рухає плечову кістку — піднімає і повертає всередину плече, підняту руку опускає і тягне назад; малий грудний м’яз, який відтягує плечовий пояс униз і вперед; передній зубчастий відтягує лопатку вперед і вбік; міжреберні м’язи, які відіграють роль у дихальних рухах: зовнішні міжреберні м’язи піднімають ребра, сприяючи актові вдиху, а внутрішні міжреберні — опускають ребра, сприяючи глибокому видиху.

До м’язів черевного преса належать: прямий м’яз живота, який стримує внутрішньочеревний тиск, сприяє зміцненню черевного преса, згинає хребет, опускає ребра; зовнішній косий м’яз — при одночасному скороченні обох зовнішніх косих м’язів живота тулуб згинається вперед, при почерговому скороченні правого і лівого м’язів тулуб обертається навколо поздовжньої осі; внутрішній косий м’яз живота бере участь у здійсненні рухів тулуба. Скорочуючись, м’язи живота діють на внутрішні органи — черевний прес, що сприяє виділенню сечі, калу, а також пологовому актові. Скорочення м’язів черевного преса сприяє рухові крові у венозній системі, здійсненню дихальних рухів.

При слабості м’язів живота може статися не тільки опущення органів черевної порожнини, а й утворення гриж. При утворенні гриж відбувається вихід внутрішніх органів — кишок, шлунка, великого сальника із черевної порожнини під шкіру живота.

До м’язів плечового пояса належать: дельтовидний, надостьовий, підостьовий, підлопатковий, великий і малий круглі м’язи.

Рис.39.Участь кісток плечового поясу у здійсненні рухів рук   Надостьовий м’яз відводить плече, а підостний плечову кістку назовні. Великий круглий м’яз відтягує руку назад і повертає всередину.

Дельтовидний м’яз складається з трьох окремих м’язових пучків — переднього, середнього і заднього. Одночасне скорочення всіх трьох м’язів відводить руку вбік до горизонтальної лінії. Ізольоване скорочення передніх пучків м’яза тягне руку вперед, а задніх назад (рис.39).

М‘язи плеча поділяють на дві групи: передню (згиначі) і задню (розгиначі). Передню групу становлять три м‘язи - двоголовий, плечовий і дзьобо-плечовий, при скороченні яких згинається плече в плечовому суглобі, згинається передпліччя в ліктьовому суглобі. Задня група м‘язів представлена триголовим м‘язом плеча та ліктьовим м‘язом. Триголовий м‘яз плеча розгинає передпліччя в ліктьовому суглобі, бере участь у приведенні плеча до тулуба.

М‘язи передпліччя за анатомічною ознакою ділять напередню (згиначі)і задню (розгиначі) групи. М‘язи передньої групи згинають передпліччя, кисть, зап‘ясток, фаланги пальців кисті, повертають передпліччя і кисть до середини. М‘язи, що розміщені на задній поверхні передпліччя, розгинають кисть або пальці, обертають кисть і передпліччя назовні.

Серед м’язів кисті розрізняють: м’язи великого пальця, червоподібні, міжкісточкові і м’язи мізинця, які здійснюють різноманітні рухи.

До м’язів таза належать клубово-поперековий м’яз, який при скороченні згинає ногу в кульшовому суглобі і повертає стегно назовні; грушоподібний, який повертає стегно назовні; великий сідничний м’яз, який розгинає і відводить стегно, а під час стояння фіксує таз і весь тулуб; середній і малий сідничний м’язи, які відводять стегно.

М‘язи нижньої кінцівки.

На передній поверхні стегна лежать: чотириголовий м’яз — найсильніший м’яз людського тіла, який, скорочуючись, згинає ногу в кульшовому суглобі і розгинає в колінному; кравецький м’яз — найдовший м’яз тіла, який, скорочуючись, згинає ногу в кульшовому і колінному суглобах.

На задній поверхні стегна лежать півсухожильний, напівперетинчастий і двоголовий м’язи, які, скорочуючись, згинають ногу в колінному суглобі і розгинають у кульшовому.

М’язи гомілки розміщуються спереду (триголовий, який розгинає стопу і пальці), збоку (піднімають бічний і опускають присередній край стопи) і ззаду гомілки (литковий м’яз, який згинає ногу в колінному і надп’ятково-гомілковому суглобах і повертає стопу назовні; камбаловидний, який згинає ногу в надп’ятково-гомілковому суглобах і повертає стопу назовні, задній великогомілковий, який згинає стопу, зводить її ї повертає назовні).

М’язи стопи розміщені на тилі стопи та підошві. М‘язи тилу стопи представлені коротким м‘язом-розгиначем пальців і коротким м‘язом-розгиначем великого пальця стопи. На підошві розрізняють відвідний м‘яз великого пальця, привідний м‘яз великого пальця, відвідний м‘яз мізинця, короткий м‘яз-згинач мізинця, короткий м‘яз-згинач пальців, квадратний м‘яз підошви, червоподібні м‘язи, підошвові міжкісткові м‘язи, тильні міжкісткові м‘язи. М‘язи підошви досить міцні, вони мають важливе значення в зміцненні склепіння стопи. При слабкості цих м‘язів розвивається плоскостопість.

 

Робота м’язів

Основними фізіологічними властивостями м’язів є збудливість, провідність і скоротливість. Скоротливість виявляється або в укороченні м’яза, або в розвитку напруження. В організмі людини м’язи одержують із центральної нервової системи серію імпульсів, у результаті чого м’яз відповідає сильним і тривалим скороченням. Таке скорочення м’язів називається тетанічним.

Під час скорочення м’язів витрачається енергія розпаду органічних сполук, насамперед глюкози. Розпад глюкози – складний біохімічний процес, при якому 40% хімічної енергії перетворюється в механічну. Решта енергії у вигляді теплової також утилізується. Це тепло витрачається на зігрівання організму. М’язове тепло – дуже важливий фактор підтримання сталої температури тіла. Нестачу тепла компенсує безумовний рефлекс – ритмічне скорочення і послаблення м’язів (дрижання).

Хімічні перетворення у м’язі, пов’язані з вивільненням енергії, проходять у дві фази: анаеробну (від грец. аеr – повітря) і аеробну (від грец. аn – заперечення, аеr – повітря).

Під час анаеробної фази АТФ розпадається спочатку на АДФ і Н₃РО₄ з вивільненням енергії, яка витрачається на скорочення м’яза. Розпадаються й інші фосфорорганічні сполуки. Енергія розпаду креатинфосфорної кислоти витрачається на відновлення, ресинтез АТФ. Розпадається і гексозофосфат (сполука глікогену з Н₃РО₄). При цьому утворюється молочна та фосфорна кислоти. Вивільнена енергія витрачається на ресинтез креатинфосфорної кислоти.

Аеробна фаза складається з кінцевих реакцій окислення молочної кислоти до СО₂ і Н₂О. Енергія цієї реакції витрачається на частковий ресинтез глікогену з молочної кислоти. У результаті цих перетворень тільки третя частина глікогену витрачається на м’язову роботу, а решта відновлюється разом з фосфорними сполуками і дає хімічний матеріал для наступних процесів. Звідси видно, яке значення має аеробна фаза – надходження кисню до працюючого м’яза. Тільки за цієї умови реакції відбуваються до кінця. Накопичення молочної кислоти зменшить працездатність м’яза, призведе до стомлення і припинення його роботи.

Скорочуючись, м’язи виконують роботу, яка залежить від їхньої сили. М’яз тим сильніший, чим більше у ньому м’язових волокон, чим він товщий. Сила м’язів залежить від площі поперечного перерізу всіх волокон м‘яза та особливостей їх прикріплення до кісток. Людина може тривалий час зберігати ту саму позу — це статичне напруження м’язів (стояння, тримання голови у вертикальному положенні тощо). При статичному зусиллі м’яз перебуває в стані напруження. За статичної роботи (наприклад, тримання вантажу) м’яз перебуває в безперервному (тетанічному) скороченні.

При динамічній роботі по черзі скорочуються різні групи м’язів. Ці м’язи, швидко скорочуючись і працюючи з великим напруженням, швидко втомлюються. Але, звичайно, різні групи м’язових волокон за динамічної роботи скорочуються по черзі, що дає можливість діяти тривалий час. Отже, динамічною називають роботу, зв’язану з рухами (підняття вантажів, копання землі тощо), при цьому скорочення м’язів чергується з їх розслабленням.

М’язи людини навіть у стані спокою скорочені — цей стан напруження називається тонусом ( від лат. tonus - напруження) м’язів. Повністю зникає тонус тільки після смерті. Величина тонусу залежить від функціонального стану центральної нервової системи. Тонус м’язів відіграє велику роль у здійсненні координації рухів. У новонароджених дітей переважає тонус згиначів, у дітей 1 – 2 місяців переважає тонус розгиначів, у дітей 3 – 5 місяців спостерігається рівновага тонусу м’язів антагоністів. Підвищений тонус м’язів у новонароджених дітей і в перші місяці життя пов’язують із підвищеною збудливістю червоних ядер середнього мозку. Підвищений тонус м’язів ніг новонародженого у другому півріччі життя дитини поступово знижується, що є необхідною умовою для розвитку ходьби.

Після тривалої, а також під час напруженої роботи відбувається зниження працездатності м’язів, яка відновлюється після відпочинку. Це фізична втома. При різко вираженій втомі розвивається тривале укорочення м’язів, нездатність їх до повного розслаблення (контрактура). При втомі вичерпуються запаси хімічних речовин, які є джерелом скорочення, накопичуються продукти обміну (молочна кислота тощо).

Швидкість настання втоми залежить від стану центральної нервової системи, частоти, ритму, в якому виконується робота і від величини навантаження. Чим молодша дитина, тим швидше вона втомлюється. Фізична втома — нормальне фізіологічне явище. Після відпочинку працездатність не тільки відновлюється, але і часто збільшується. Чергування розумової і фізичної праці приводять до підвищення працездатності. Вирішальну роль центральної нервової системи у тривалому збереженні працездатності і в настанні стомлення було доведено в дослідженнях І.М. Сєченова, І.П. Павлова, М.Е. Введенського і О.О. Ухтомського.

 

5. Вікові особливості м‘язового апарату. Розвиток рухів у дітей

У новонароджених маса всіх м’язів становить 23% маси тіла, у 8 років — 27%, в 17 – 18 років вона досягає 43 – 44%. У м’язах новонародженого сухожилки розвинуті слабо і розвиваються, як правило, в 12 – 14 років. У немовлят насамперед розвиваються м’язи живота, пізніше — жувальні. На кінець першого року життя і в зв’язку з ходінням помітно ростуть м’язи спини і кінцівок. За весь період росту дитини маса мускулатури збільшується в 35 разів. У період статевого дозрівання (12 – 16 років) подовжуються інтенсивно сухожилля м’язів унаслідок подовження трубчастих кісток. У 15 – 18 років відбувається інтенсивний ріст м’язів у товщину. Розвиток м’язів триває до 25 – 30 років.

У новонародженої дитини спостерігаються безладні рухи кінцівок, тулуба, голови. Наростання тонусу потиличних м’язів дає змогу дитині у віці 1,5 – 2 місяці піднімати голову; в 2,5 – 3 місяці спостерігається розвиток руху руки до предмета; в 4 місяці — повертання із спини на бік; в 5 місяців — на живіт і з живота на спину. У віці від 3 до 6 місяців дитина готується до повзання. Від 6 до 8 місяців завдяки розвиткові м’язів тулуба і таза дитина починає сідати, стояти, опускатися.

На кінець 1-го року життя дитина починає ходити, але в цей період кроки короткі, положення тіла не стійке. До 4 років довжина кроку досягає 40 см. Від 8 до 15 років довжина кроку збільшується, а темп ходьби зменшується. У віці 4 – 5 років з розвитком м’язових груп дітям доступні складніші рухові акти: біг, стрибання, катання на ковзанках, гімнастичні вправи, малювання, гра на музичних інструментах. До 13 років збільшується швидкість бігу, а в 14 – 15 років зменшується, що пов’язано з періодом статевого дозрівання.

Діти раннього віку при підстрибуванні не відривають ніг від землі, з трьох років злегка відривають ноги від землі, лише в 6 – 7 років спостерігається координація нижніх кінцівок при стрибках. Після 13 років різниця в стрибках у довжину стає яскраво виражена залежно від статі, а при стрибках у висоту — з 11 років. Фізичні вправи удосконалюють не тільки м’язову систему, а й вегетативні функції (дихання, кровообіг тощо), без яких неможливе виконання м’язової роботи. Стимулююча дія позначається на функціях центральної нервової системи. Школярі в 7 – 11 років мають низькі показники м’язової сили і пристосовані до короткочасних швидкісно-силових вправ динамічного характеру. Період росту м’язової сили у хлопчиків в 14 – 17 років, у дівчаток — 14 – 15 років.

Інша рухова якість — витривалість невисока у дітей 7 – 11 років до динамічної роботи. З 11 – 12 років вони стають витриваліші. Добрим засобом витривалості є ходьба, повільний біг, пересування на лижах. До 14 років м’язова витривалість дорівнює 50 – 70%, до 16 років — 80%.

За рахунок інтенсивного розвитку в 7 – 11 років, швидкості рухів (частоти, швидкості рухів, часу реакції тощо) школярі дуже добре адаптуються до швидкісних навантажень і можуть показувати чудові результати з бігу, плавання, тобто там, де швидкість рухів має провідне значення. Велика рухомість хребетного стовпа, висока еластичність зв’язкового апарата зумовлюють високий приріст гнучкості в 7 – 10 років, у 13 – 15 років цей показник досягає максимуму. В 7 – 10 років високими темпами розвивається спритність рухів. До 12 – 14 років відбувається підвищення влучності кидків, попадання в ціль, точності стрибків.

Різнобічна м’язова діяльність підвищує працездатність організму, при цьому зменшуються енергетичні витрати організму на виконання роботи. При систематичному виконанні фізичних вправ і навантажень формується досконаліший механізм дихальних рухів, збільшується глибина дихання, підвищується використання кисню тканинами організму.