Особливості будови організму людини

Організм людини – цілісна, складна, динамічна система, яка виконує різноманітні функції. Він включає в себе ієрархічно організовані підсистеми й системи, об’єднані спільністю будови й виконуваної функції: клітини, тканини, органи, системи органів.

В організмі дорослої людини налічується близько 200 видів клітин, які відрізняються за розмірами, формою, особливостями організації, функціями. Клітини утворюють тканини.

В організмі людини, за морфологічними й фізіологічними ознаками, розрізняють 4 типи тканин: епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова. Відмінність між тканинами полягає в тому, що їх клітини структурно спеціалізовані для виконання певних функцій, необхідних організму [63].

Епітеліальна тканина покриває поверхню тіла, внутрішні органи, вистилає порожні органи травної, дихальної, сечостатевої систем, утворює залози. Входить до складу майже всіх органів, визначаючи специфіку їх будови й функцій.

Сполучна тканина (або тканина внутрішнього середовища) складається з клітин, волокон і основної речовини. У певних різновидах консистенція цієї речовини різна, від рідкої (як у крові) до щільної (як у кості). За своїми функціями сполучні тканини поділяють на дві групи:

тканини з переважно трофічними й захисними функціями (кров і лімфа, ретикулярна тканина й ендотелій);

тканини переважно зі сполучними й опорними функціями (власно сполучна тканина, хрящова й кісткова тканини).

М’язова тканина складає основну масу м’язів і здійснює їх скорочувальну функцію. М’язові тканини становлять близько 45 % маси тіла дорослої людини. Завдяки скороченню м’язів відбувається рух (кровообіг, пересування їжі у травному тракті, робота серця, переміщення організму або його частин у просторі). Розрізняють поперечносмугасту (забезпечує рух костей у суглобах), гладку (здійснює рух внутрішніх органів – кишечнику, шлунку), серцеву тканини (виконує функцію скорочення серця).

Нервова тканина володіє такими властивостями, як подразливість і провідність. Вона виконує функції сприйняття, переробки, збереження й передачі інформації, яка надходить від зовнішнього середовища й від внутрішніх органів, забезпечує регуляцію й узгодження діяльності всіх систем організму.

Орган складається з декількох видів тканин, але одна переважає. Наприклад, у мозку, основною тканиною є нервова тканина, в печінці – епітеліальна тканина, в м’язах – м’язова тканина. Органи об’єднуються в системи органів.

Діяльність кожної фізіологічної системи тісно узгоджується з іншими (рис. 2.1), завдяки чому відбувається одержання важливого для життєзабезпечення організму людини результату. Наприклад, надходження кисню до клітин і виведення з них вуглекислого газу – результат спільної діяльності серцево-судинної й дихальної фізіологічних систем.

 

Рис. 2.1. Загальна будова організму людини

Серцево-судинна система (ССС) – система органів, яка забезпечує циркуляцію крові по організму людини [38; 65]. До складу серцево-судинної системи входять кровоносні судини і головний орган кровообігу – серце. Основною функцією цієї системи є поширення по організму крові, в якій містяться живильні й біологічно активні речовини, гази, продукти метаболізму, що забезпечують життєдіяльність людини.

Серце – порожній м’язовий орган, здатний до ритмічних скорочень, що забезпечують безперервний рух крові всередині судин.

Кровоносні судини – система порожніх еластичних трубок різної будови, діаметра й механічних властивостей, заповнених кров’ю.

Лімфатична система – система лімфатичних капілярів, дрібних і великих лімфатичних судин і лімфатичних вузлів, яка разом з венами забезпечує всмоктування з тканин води, видалення з них продуктів розпаду клітин, мікробних тіл та інших часточок, а також виконує захисну функцію організму [38; 64]. Завдяки роботі лімфатичної системи утворюються лімфоїдні елементи, які забезпечують імунітет організму людини.

Травна система забезпечує складний процес обробки їжі, в результаті якого поживні речовини всмоктуються й засвоюються, а продукти розпаду й неперетравлені речовини виводяться з організму.

Систему органів травлення утворюють ротова порожнина, стравохід, шлунок, кишечник, травні залози.

Ендокринна система – система регуляції діяльності внутрішніх органів за допомогою гормонів, які виділяються ендокринними залозами безпосередньо у кров або лімфу.

До ендокринних залоз відносяться гіпофіз, статеві залози, щитовидна залоза, надниркова залоза. Ендокринна система безпосередньо впливає на розвиток, статеву диференціацію й репродуктивну функцію організму людини.

Дихальна система – сукупність органів, що забезпечують надходження з атмосферного повітря в організм кисню, використання його в біологічному окисненні органічних речовин та виведення із організму вуглекислого газу [38; 65].

Видільна система – сукупність органів, яка здійснює вивільнення організму людини від кінцевих продуктів обміну, чужорідних речовин, надлишку води, солі та органічних сполук, які потрапили в організм з їжею або утворилися в ньому. Основні органи видільної системи – нирки, шлунково-кишковий тракт, легені, шкіра.

Сечостатева система – система органів, яка включає в себе сечові органи (виконують функцію утворення й виведення сечі) і статеві органи (виконують функцію розмноження). Ці групи органів мають спільне походження й пов’язані між собою функціонально [38].

Опорно-рухова система – комплекс структур, що утворюють каркас, який надає форму організму, дає йому опору, забезпечує захист внутрішніх органів і можливість пересування у просторі. Опорно-рухова система складається з м’язової й кісткової систем [64].

Покривна система – комплекс різновидів епітеліальної, елементів м’язової, сполучної й нервової тканин, які знаходяться на поверхні й в середині організму людини.

Покривну систему утворюють шкіра, волосся, нігті, слизові оболонки. Шкіра покриває тіло зовні. Слизові оболонки вистилають зсередини порожнину рота, дихальних шляхів, травної системи. Шкіра й слизові оболонки захищають організм людини від негативних впливів – висихання, коливання температури, проникнення мікробів і т. ін.

Нервова система – комплекс анатомічних структур, які забезпечують індивідуальне пристосування організму людини до зовнішнього середовища й регуляцію діяльності окремих органів і тканин [38].

За розташуванням і структурою нервова система людини підрозділяється на центральну (головний і спинний мозок) й периферичну (нерви, що відходять від головного й спинного мозку, нервові вузли, нервові закінчення) [8; 57].

За функціями нервова система підрозділяється на соматичну й вегетативну. До соматичної відноситься частина нервової системи, яка іннервує опорно-руховий апарат і всі органи чуттів, до вегетативної – частина, що регулює процеси обміну речовин і діяльності всіх внутрішніх органів: серця, нирок, легенів, залоз внутрішньої секреції й т. ін.