Психічні властивості та процеси особистості

Підсумовуючи все сказане вище, маємо: життєдіяльність людини можлива лише за умови постійного сприйняття за допомогою аналізаторів впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, на які вона реагує завдяки умовним і безумовним рефлексам. Однак при цьому необхідно відзначити, що реакції кожної людини на вплив будь-яких факторів завжди індивідуальні й обумовлені особливостями її психіки, вивчення якої є наступним кроком у дослідженні людини як складної біологічної системи.

Зміст психіки – це образи реальних предметів, явищ, подій, детерміновані індивідуальним досвідом, інтересами, почуттями, світоглядом людини. Таким чином, психіка є суб’єктивним відображенням об’єктивного світу, правильність якого підтверджується практикою.

Розглядаючи психіку як функцію мозку, слід мати на увазі, що [56]:

по-перше, відображення людиною навколишнього світу відбувається у процесі її активної діяльності. При цьому люди діють на навколишній світ, видозмінюють його, і разом з тим змінюється сама людина, вдосконалюються людське суспільство і психічна діяльність;

по-друге, психічна діяльність не є дзеркальним відображенням або простим копіюванням усього того, що оточує людину. Психіка людини – це складний процес пізнання матеріального світу;

по-третє, психіка – це таке відображення об’єктивної реальності, яке залежить від життєвого досвіду людини, знань, які вона накопичила, функціонального стану. Наприклад, одне й те ж явище об’єктивного світу по-різному відображається у психіці різних людей або ж у психіці однієї й тієї ж людини, але в різні періоди часу, за різних обставин і умов.

Прояви психічної діяльності людини різноманітні. Виділяють такі групи психічних явищ (рис. 2.16).

Рис. 2.16. Види психічної діяльності людини

Вивчення психічних процесів і властивостей людини має виняткове значення, оскільки це дає можливість визначати й обґрунтовувати оптимальні величини нервового й емоційного напруження, об’єми сприйняття й переробки інформації, темп роботи та інші показники й характеристики діяльності, що, у свою чергу, дозволить підвищити загальний рівень безпеки. Дослідимо детально найбільш важливі психічні процеси і властивості людини та їх вплив на безпеку людини.

Темперамент і характер

Людство здавна намагалося виділити типові особливості психічного складу різних людей, звести їх до малого числа узагальнених портретів – типів темпераменту. Такого роду типології були практично корисними, тому що з їхньою допомогою можна було передбачити поведінку людей у конкретних життєвих ситуаціях (рис. 2.17).

Рис. 2.17. Темперамент і його типи

Темперамент – це зовнішній прояв типу вищої нервової діяльності людини, і тому в результаті виховання, самовиховання цей зовнішній прояв може змінюватися, відбувається «маскування» дійсного темпераменту. Тому й рідко зустрічаються «чисті» типи темпераменту, але перевага тієї або іншої тенденції завжди проявляється в поведінці людини.

Темперамент накладає відбиток на способи поведінки й спілкування, наприклад, сангвінік майже завжди ініціатор у спілкуванні, він почуває себе в компанії незнайомих людей невимушено, нова незвичайна ситуація його тільки збуджує, а меланхоліка, навпаки, лякає, бентежить, він губиться в новій ситуації, серед нових людей.

Продуктивність роботи людини також тісно пов’язана з особливостями її темпераменту. Наприклад, особлива рухливість сангвініка може принести додатковий ефект, якщо робота вимагає від нього частого переходу від одного роду занять до іншого, оперативності у прийнятті рішень, а одноманітність, регламентованість діяльності, навпаки, приводить його до швидкого стомлення. Флегматики й меланхоліки, навпаки, в умовах строгої регламентації й монотонної праці виявляють більшу продуктивність і опірність стомленню, ніж холерики й сангвініки.

Слід відзначити, що темперамент визначає лише динамічні, але не змістовні характеристики поведінки людини. На основі одного й того ж темпераменту можливий розвиток, як «великої», так й «соціально-незначної» особистості.

Безумовно, між темпераментом і характером людини існує певний зв’язок. Характер людини представляє сплав уроджених властивостей з надбаними протягом життя індивідуальними рисами [53]. Однак при певному темпераменті одні риси характеру набуваються легше, а інші – важче. Наприклад, організованість, дисциплінованість легше виробити флегматику, ніж холерику; доброту, чуйність – меланхоліку; флегматику важче, ніж сангвініку сформувати ініціативність, рішучість.

Вивчення особливостей темпераменту й характеру дає можливість підвищити ефективність вирішення проблеми безпеки завдяки своєчасному та правильному визначенню вектора розвитку людини, тобто виявлення у неї тих якостей, які їй найлегше виробити і в подальшому вдосконалити.

Здібності

Здібності виявляються в діяльності, шляхом зіставлення досягнутих успіхів і витрачених зусиль. Тому здібності можна визначити як синтез властивостей особистості, які відповідають вимогам діяльності й забезпечують високі досягнення в ній. Розрізняють здібності загальні (властиві багатьом) і спеціальні (забезпечують досягнення високих результатів у якійсь спеціальній області діяльності).

Розвиток здібностей особистості має кілька етапів, можливих, але не обов’язкових:

задатки – природні можливості розвитку людину. Якщо задатків багато – це називають обдарованістю;

здібності – це тією чи іншою мірою реалізовані задатки;

талант – це особливі здібності людини в якій-небудь області діяльності;

геніальність – це найвищий рівень розвитку здібностей.

Основні компоненти здібностей [20]:

знання – показник розумового та загального духовного розвитку особистості;

уміння – знання людини в дії;

спостережливість – здатність людини швидко сприймати і помічати істотне;

пам’ять – внутрішня умова розвитку здібностей;

уява або фантазія;

мислення – вирішальний структурний компонент здібностей при навчанні;

мовлення – засіб спілкування людей і їх розумової та практичної діяльності;

мотивація;

наполегливість, сила волі.

Видатні люди відрізняються від інших тим, що у них ці властивості особливо розвинені. Їх поєднання виявляється дуже сприятливим для успіху творчої діяльності.

Воля

Важливим фактором психологічної регуляції є воля людини, яка забезпечує свідоме регулювання нею своїх дій і чинників, що вимагають подолання внутрішніх і зовнішніх труднощів.

Завдяки мобілізації вольових зусиль ефективність діяльності людини зростає більш ніж у два рази.

Вольове зусилля вимагає певного напруження і характеризується кількістю енергії, яка витрачається на виконання дії, або стримування від неї. Інтенсивність вольового зусилля залежить від світогляду і відповідальності людини, а вольові дії багато в чому залежать від потреб і мотивів, які спонукають людину до діяльності. У процесі трудової діяльності особливого значення набувають такі вольові якості особи, як цілеспрямованість, ініціатива, самостійність, рішучість, наполегливість, витримка, організованість, сміливість, діловитість, дисциплінованість.

Пам'ять

Початком пам’яті як психічного процесу є сприйняття того чи іншого стимулу. Розвиток пам’яті полягає в утворенні й закріпленні тимчасового зв’язку між подразником, що діє, і відповідною реакцією (образом, дією, поняттям чи переживанням). Як процес пам’ять закінчується збереженням встановлених зв’язків за допомогою фізіологічних та біохімічних засобів.

Запам’ятовування проходить у формі зберігання, мимовільного й довільного запам’ятовування. Провідною формою запам’ятовування є довільне, яке виникає у процесі діяльності, спілкування й пов’язане з необхідністю збереження знань, навичок, уміння. Збереження – це більш-менш тривале утримання в пам’яті отриманих відомостей. Тривалість збереження в пам’яті певної інформації визначається її актуальністю, періодичністю використання. Відтворення полягає у видобуванні, відновленні засвоєного матеріалу та використанні його в подальшій діяльності. Якості пам’яті – її обсяг, точність, швидкість відтворення, тривалість [56]. За цими характеристиками типи пам’яті можна класифікувати наступним чином (рис. 2.18).

Рис. 2.18. Типи пам’яті

Мислення

Усе свідоме життя людини супроводжується відображенням і пізнанням об’єктивного світу, вищою формою яких є мислення.

Мислення – це продуктивний процес. Результатом мислення є та чи інша думка, а її мовне формулювання фіксує цей результат.

Мислення здійснюється за допомогою таких операцій:

аналіз;

синтез;

порівняння;

абстракція;

узагальнення;

конкретизація;

систематизація.

Залежно від змісту завдань, що вирішуються виділяють наступні види мислення (рис. 2.19).

Рис. 2.19. Види мислення

Індивідуальні відмінності в розумовій діяльності людей можуть проявлятися в наступних якостях мислення [53]:

широта мислення – це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи подробиць;

глибина мислення виражається в умінні проникати в сутність складних питань;

поверховість суджень – якість протилежна глибині мислення, коли людина звертає увагу на дрібні моменти й не бачить головного;

самостійність мислення характеризується вмінням людини висувати нові завдання й знаходити шляхи їх вирішення, не застосовуючи допомогу інших людей;

гнучкість думки виражається в її свободі від сковуючого впливу закріплених у минулому заходів і засобів рішення завдань, в умінні швидко міняти дії при зміні обстановки;

швидкість розуму – здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обміркувати й прийняти правильне рішення. Певна сповільненість розумової діяльності може бути обумовлена типом нервової системи – незначною її рухливістю;

критичність розуму – вміння людини об’єктивно оцінювати свої й чужі думки, ретельно й всебічно перевіряти всі висунуті положення й висновки.

 

Увага

Важливою функцією, яка організовує всю психічну діяльність людини, є увага.

Розрізняють наступні види уваги (рис. 2.20).

Рис. 2.20. Види уваги

Якості уваги [53]:

концентрація – ступінь зосередженості уваги на об’єкті;

обсяг – кількість об’єктів, які можуть бути охоплені увагою одночасно;

перемикання – навмисний усвідомлений перенос уваги з одного об’єкта на іншій;

розподіл – можливість утримувати в сфері уваги одночасно кілька об’єктів, виконувати кілька видів діяльності;

стійкість – тривалість зосередження уваги на об’єкті.

Закономірність циркуляції уваги – через кожні 6 – 10 секунд мозок людини відключається від приймання інформації на долі секунди, у результаті якась частина інформації може бути загублена. Дослідження показали, що якості уваги у значній мірі залежать від властивостей нервової системи людини. Виявилося, що людям зі слабкою нервовою системою додаткові подразники заважають зосередитися, а із сильної – навіть підвищують концентрацію уваги.