Модель життєдіяльності людини.

Модель життєдіяльності людини.

Відносини людини з природою, технікою та суспільством є багатогранними й складними і охопити їх в усій повноті та глибині дуже важко. Тому, розглядаючи основні питання безпеки життєдіяльності, доцільно використати модель життєдіяльності людини – спрощену систему, яка володіє сукупністю головних властивостей реального її існування.

Життя – це особлива форма існування матерії, суттєвим моментом якої є постійний обмін енергією та речовинами. Організація живої матерії має декілька рівнів: від окремої клітини до цілісного організму, сукупності живих організмів. Модель побудована на рівні окремого людського організму. Будь-який обмін передбачає взаємодію живого організму, в тому числі і людини, з усім її оточенням. Отже, головними елементами моделі є людина і все, що її оточує, – довкілля. Довкілля умовно поділяють на природну сферу (все, що створено природою) та техногенну сферу (все, що створено людиною). Взаємодія живих об’єктів є неможливою без прояву активності. Активність як і організація живої матерії має також декілька рівнів. Праця, навчання, сон, відпочинок, приймання їжі, заняття спортом, творчість та ін. – це приклади різних видів активності людини на макрорівні. Сукупність різних видів активності і формує поняття життєдіяльності людини. Наслідки будь-якої життєдіяльності людини стосовно довкілля можуть бути корисними і мати позитивний характер або шкідливими і мати негативний характер, проте найчастіше вони поєднують водночас обидва характери.

Очевидно, що життєдіяльність – це категорія непостійна, вона безперервно змінюється, тому в розгляді моделі важливим моментом є історичний аспект. Звичайно, на початку розвитку цивілізації людину оточувала тільки природна сфера, яка поряд з тим, що забезпечувала необхідними умовами для життя, негативно впливала на людину такими чинниками, як холод, спека, дощ, сніг, вітер, нестача харчів, хвороби та ін. Щоб уберегтись від цього шкідливого впливу природної сфери, людина освоїла печери, одягла хутро звірів, почала вирощувати рослини та приручати звірів. Це – перші елементи соціально-економічної системи безпеки, що були спрямовані на захист людини від шкідливого впливу природної сфери.

Сьогодні вони розвинулися до потужного комунально-житлового господарства, сільського господарства, харчової та легкої промисловості, розвинутої системи охорони здоров’я та освіти.

Для вдосконалення соціально-економічної системи безпеки були потрібні нові матеріали, знаряддя праці, механізми, машини, тому людина починає будувати шахти, заводи, фабрики, дороги, тобто на противагу природній сфері створює техногенну сферу. Сьогодні ця сфера охоплює енергетику, промисловість, транспорт, армію, науку. Вона, на жаль, також характеризується небезпечними та шкідливими чинниками для життя людини. Тому для захисту від них створюється технічна система безпеки, яка складається із охорони праці, радіаційної та пожежної безпеки, безпеки руху, цивільного захисту.

У широкому ж розумінні, тобто на рівні всього суспільства, її можна подати так “людина–діяльність–результат” на її еквівалент “суспільство–економіка–внутрішній валовий продукт (ВВП)”

Не можна гарантувати безпеку окремій особі, не забезпечивши безпеки для всього суспільства, і, навпаки, – не можна гарантувати безпеку людству, не забезпечивши безпеки для окремої особи. Тому проблему безпеки життєдіяльності людини можна розглядати як проблему оптимізації її життя і діяльності у системі: природна сфера–людина–техногенна сфера.

Головні визначення – безпека, загроза, небезпека, надзвичайна ситуація, ризик.

Безпека ( від грецького «володіти ситуацією»). Термін «безпека» почав вживатися з 1190 р. і означав спокійний стан духу людини, яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки. Однак у цьому значенні він не прижився в лексиці народів Західної Європи і тому до XVII ст. вживався рідко. Порівняно нечасте використання цього терміна протягом майже шести століть пояснюється, зокрема, тим, що з середини XII ст. більше розповсюдження отримав інший феномен - «поліція». Зміст його був надзвичайно широким. Він трактувався як державний устрій, державне управління, мета якого - всезагальне благо та безпека. У XVII-XVIII ст. практично в усіх країнах стверджується точка зору, що держава має за головну мету всезагальний добробут та безпеку. Тому термін «безпека» отримує в цей час нове трактування - стан, ситуація спокою, що з'являється в результаті відсутності реальної небезпеки, а також матеріальні, економічні, політичні умови, відповідні органи та організації, що сприяють утворенню такої ситуації.

Сьогодні існує майже шість різних трактовок поняття «безпека», в залежності від галузі яка розглядає це питання (правознавство, політологія, філософія, біологія тощо).

Безпека –

1.стан захищеності особи, суспільства, держави від зовнішніх та внутрішніх загроз, який ґрунтується на діяльності людей, суспільства, держави, світового співтовариства щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відбиття небезпек і загроз здатних їх знищіти позбавити фундаментальних матеріальних та духовних цінностей, нанести неприйнятні збитки, закрити шлях до виживання та розвитку.

2.відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди

3.органічна система організації державної влади щодо реалізації потреб та інтересів людини

4.тип динамічної рівноваги, характерний для складних саморегульованих систем, що полягає у підтриманні істотно важливих для системи параметрів у допустимих межах

Небезпека –

1)подія, умова або ситуація яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до фізичної, психічної моральної шкоди та різної тяжкості поранень (в плоть до смертельних).

2)це наслідок дії окремих чинників на людину

Розрізняють уражаючи, небезпечні та шкідливі чинники.

Небезпечний чинник – чинник життєвого середовища, що призводить до травм, опіків, обморожень, інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Шкідливий чинник – чинник життєвого середовища, що призводить до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті.

Вражаючий чинник – безпосередньо впливає на людину і може призвести до загибелі людей.

Розрізняють політичні небезпеки, економічні, екологічні, харчові, криміногенні небезпеки інформаційні тощо.

Загроза – умова, процес чи потенційно можлива подія, що загрожує здоров`ю, безпеці та добробуту населення чи нормальному функціонуванню економіки й органів управління

Ризик –

1.частота виявлення небезпеки, ймовірність небезпеки.

2.усвідомлена можливість небезпеки, а також можлива невдача заходів, що вживаються, або самі дії пов’язані з небезпекою

3.існування або можливість виникнення ситуації, за якою формуються умови протидії реалізації цінностей, інтересів та цілей гарантування безпеки.

4.відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої кількості їх кількості за певний період часу Надзвичайна ситуація – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призвело (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Критерії переходу небезпечної події у НС, одиниці виміру показників класифікаційної ознаки НС та їхні порогові значення у природному середовищі, виробничій, транспортній та інших сферах життєдіяльності.

Поняття «надзвичайний» трактується як «винятковий, дуже великий, що пере­вер­шує усі» (С.І. Ожегов). Словосполучення «надзвичайна ситуація» відноситься до сукупності небезпечних подій або явищ, які призводять до порушення безпеки життєдіяльності.

Н а д з в и ч а й н а с и т у а ц і я (НС) – це несподівані обставини, що раптово виникла на певній території або об'єкті економіки в результаті аварії, катастрофи, небезпечного природного явища або стихійного лиха, що можуть призвести до людських жертв, матеріальних втрат і порушення умов життєдіяль­ності людей, завдати шкоди здоров'ю людей або навколишньому середовищу.

НС класифікуються:

¨ за причиною виникнення: навмисні та ненавмисні;

¨ за природою виникнення: техногенні, природні, екологічні, біологічні, антропогенні, соціальні та комбіновані;

¨ за масштабами поширення наслідків: локальні, об’єктові, місцеві національні, регіональні, глобальні;

¨ за можливістю запобігання: неминучі (наприклад, природні) та такі, яким можна запобігти (наприклад, техногенні, соціальні).

Розрахунок вогнища ураження під час землетрусів. Основними характеристиками землетрусів, що визначають розміри вогнища ураження, є: енергія (Е), магнітуда (М), інтенсивність енергії на поверхні Землі (J), глибина гіпоцентру (h).

Енергія землетрусу дорівнює: Е = 10^{(5,24 + 1,44М)} (Дж);

М – магнітуда – потужність землетрусу, виражена lg максимальної амплітуди зміщення грунту в мкм на відстані 100 км від епіцентру, вимірюється в балах за шкалою Ч. Ріхтера (0 – 9 балів).

Інтенсивність (сила) землетрусу на поверхні Землі (характеризує ступінь руйнування) залежить від глибини вогнища, магнітуди, складу грунту і вимірюється за шкалою MSK-64 (0-12 балів) визначається за формулами:

Ø в епіцентрі – І₀ = 1,5М – 3,5 lgh + 3;

Ø на відстані – І₀ = 1,5М – 3,5 lg ,

де h – глибина гіпоцентру, км;

R – відстань від епіцентру, км.

Сильні струси грунту будуть спостерігатися на великих відстанях від епіцентру. Наприклад, при М = 8 – 9 балів струси будуть на відстані до 100 – 160 км протягом 0,5 – 1,5 хв.

Аварійні ситуації на транспорті можуть мати різний характер – від ава­рій самих транспортних засобів до так званих локальних аварій, напри­клад, падіння людей з вагонних лавок у результаті різкого гальмування залізничного потягу.

Аварійність транспортних засобів залежить від:

· від технічного стану транспортного засобу;

· від стану дороги;

· від кліматичних і природних умов;

·від швидкості прямування транспортного засобу;

· від дисциплінованості і професіоналізму водіїв і пішоходів.

Негативний вплив на життєдіяльність людей та функціонування об’єктів економіки в умовах проявів вражаючих факторів небезпечних метеорологічних явищ: сильного вітру, урагану, смерчу, шквалу, зливи, сильної спеки, морозу, снігопаду, граду, ожеледі.

Ожеледиця – шар щільного льоду, який утворюється на поверхні землі та предметах (проводах, конструкціях) при замерзанні на них переохолоджених крапель туману або дощу.

Звичайно ожеледиця спостерігається за температури повітря від 0 до – 3 ⁰С, але іноді також за більш низьких. Кірка намерзлого льоду може досягати товщини кількох сантиметрів. Під дією ваги льоду можуть руйнуватися конструкції, ламатися сучки. Ожеледь підвищує небезпеку для руху транспорту та людей.

Град – вид атмосферних опадів, що складаються із сферичних частинок або шматочків льоду (градин) розміром від 5 до 55 мм, зустрічаються градини діаметром 130 мм та масою близько 1 кг. Густина матеріалу градин 0,5–0,9 г/см³. З 1 хв на 1 м² падає 500–1000 градин. Тривалість випадання граду звичайно 5–10 хв, дуже рідко – до 1 год.

Ураган – це циклон, у якого тиск у центрі дуже низький, а вітри досягають великої і руйнівної сили. Швидкість вітру може досягати 25 км/год. Іноді урагани на суходолі називають бурею, а на морі – штормом, тайфуном.

Урагани являють собою явище морське і найбільші руйнування від них бувають поблизу узбережжя. Але вони можуть проникати і далеко на суходіл. Урагани можуть супроводжуватися сильними дощами, повенями, у відкритому морі утворюють хвилі висотою більше 10 м, штормовими нагонами. Особливою силою відрізняються тропічні урагани, радіус вітрів яких може перевищувати 300 км.

Урагани – явище сезонне. Щорічно на Землі розвивається у середньому 70 тропічних циклонів. Середня тривалість урагану близько 9 днів, максимальна – 4 неділі.

Буря – це дуже сильний вітер, який призводить до великого хвилювання на морі і до руйнувань на суходолі. Буря може спостерігатися під час проходження циклону, смерчу.

Швидкість вітру біля земної поверхні перевищує 20 м/с і може досягати 100 м/с. У метеорології застосовується термін «шторм», а за швидкості вітру більше 30 м/с – ураган. Короткочасні посилення вітру до швидкостей 20-30 м/с називаються шквалами.

Смерч –це атмосфернийвихор, що виникає у грозовій хмарі а потім поширюється у вигляді темного рукава або хоботу за напрямком до поверхні суходолу та моря.

Сильна спека — підвищення температури повітря до +35°С і вище. У степовій зоні щороку буває сильна спека з температу­рою понад ЗО°С, причому в деякі роки вона перевищує 40°С. Нижчою вона буває в зонах Полісся та лісостепу.

Суховії - це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв поси­люється випаровування, що призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільше зазнає впливу суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу. В Україні щорічно.

Посухи – це тривала та значна нестача опадів, при підви­щеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті і, погіршення росту або загибель рослин. Найчастіше вони трапляються на півдні степової зони. Здебільшого мають локальний характер і дуже рідко займають площі до ЗО...50 % території України.

Сильний дощ — дощ з кількістю опадів понад 50 мм на рівнинній території та ЗО мм в гірських районах тривалістю менше 12 годин.

Ураганний вітер -це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. Характеристики урагану: швидкість вітру, шлях його руху, розміри та будова ураганів, середня тривалість дії урагану.

Шквальні бурі характеризуються раптовістю і великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами. Вихрові бурі – це складні вихрові утворення, що зумовлені циклонічною діяльністю і розповсюджуванням на великій площі. Вони поділяються на пильні, без пилу, сніжні і шквальні бурі.

 

Небезпечні гідрологічні процеси і явища: підтоплення, затоплення повеневими або паводковими водами, талими водами та в поєднанні з підняттям ґрунтових вод, підтоплення внаслідок затору льоду, вітрові нагони.

Паводок – порівняно короткочасне та неперіодичне підняття рівня води. Паводки, що відбуваються один за одним можуть утворити повіддя, а останнє –повінь.

Повінь – значне затоплення водою місцевості у результаті підйому рівня води у річці, озері або морі, який може бути викликаний різними причинами. Це найпоширеніша природна небезпека. Повінь відбувається через різке збільшення кількості води в річці, внаслідок танення снігу або льодовиків, розташованих у її басейні, а також у результаті випадання сильних опадів. Повені нерідко викликаються загромадженням русла льодом під час льодоходу (затор) або закупорюванням русла внутрішнім льодом під нерухомим крижаним покривом і утворенням крижаної пробки, виникають під дією вітрів, які заганяють воду з моря і викликають підвищення рівня за рахунок затримки у гирлі принесеної річкою води. Ці повені називають загінними.

На морських узбережжях та островах повені можуть виникати у результаті затоплення хвилею, яка утворюється під час землетрусів, виверженнях вулканів, цунамі. Повені загрожують майже 3/4 земної поверхні. За даними ЮНЕСКО, від річкових повеней загинуло у 1947-67 рр. близько 200000 людей. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води досягає 1 м, а швидкість потоку перевищує 1 м/с. Підйом води на 3 м вже призводить до руйнування будівель. Повені постійно супроводжують людство і приносять велику матеріальну шкоду.

Але вітер не єдина причина повені. Причиною таких повеней були довгі хвилі, що виникають на морі під впливом циклону. Довга хвиля зі швидкістю 50-60 км/ год рухається у Фінську затоку, стає більш високою на мілководді та у затоці, що звужується, і перешкоджає річковому стоку. За одночасної дії усіх можливих факторів підйом рівня води у дельті Неви може досягти 550 см. Загибель людей під час повені, велика матеріальна шкода, завдана нею, примушує людей вивчати ці явища та знаходити способи захисту від них.

Повені на річках за висотою підйому води, площі затоплення та величині збитків поділяються на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), видатні (великі) та катастрофічні. Існує класифікація повені за ознакою причин.

Частота повеней різна у різних регіонах. Низькі повені повторюються через 5–10 років, високі – через 20–25 років, видатні – через 50–100 років, катастрофічні не частіше одного разу на 100–200 років. Тривалість повеней від кількох до 80–90 днів.

Захист людей в умовах повеней включає повідомлення, евакуацію людей та інші заходи відповідно до планів боротьби із повенями та захисту населення.

Найефективніший спосіб боротьби із річковими повенями – регулювання річкового стоку шляхом створення водосховищ.

Для захисту від повеней у Голландії, Германії, Англії та інших країнах будують спеціальні захисні споруди. Для захисту від водяної стихії у дельті Неви будується захисний комплекс завдовжки більше 25 км у поперечнику, населений пункт Горська - Кронштадт - Ломоносов. У конструкції комплексу передбачені пропускні споруди для судноплавства, водопропускні споруди, кам’яні та земельні дамби, що піднімаються над гладінню затоки на 8 м.

Біологічні небезпеки.

Світ навколо людини ділиться на живий та неживий. Відмітною особливістю живих об’єктів є їх здатність рости та розмножуватися. Біологічними (біо від грец. bios – життя) називаються небезпеки, що походять від живих об’єктів.

Всі об’єкти живого світу можна умовно розділити на кілька груп; а саме мікроорганізми (Protista), гриби (Fundi, Mycetes), рослини (Plantae), тварини (Ansmalia), люди (Homo sapiens).

Живий світ дуже різноманітний. Але є одна загальна дуже важлива властивість усіх живих істот – це їх клітинна будова. Клітини – це цеглинки, з яких складаються всі живі істоти, їх тканини, органи та організми в цілому.

Рослини, тварини, люди є багатоклітинними, а мікроорганізми, як правило, істоти одноклітинні. Між різними живими істотами іде постійна боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем.

Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі середовища життя (повітря, вода, грунт), рослинний і тваринний світ, самі люди, штучний світ, створений людиною та інші об’єкти.

Біологічні небезпеки можуть справляти на людину різну дію – механічну, хімічну, біологічну та ін. Наслідком біологічних небезпек є різні хвороби, травми різної важкості, у тому числі смертельні. Виходячи з принципу доцільності, домінуючого у природі, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з них є небезпеками.

Знання біологічних небезпек – це одна з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі та біологічних, зокрема. У кожній групі живих істот розрізняють кілька типів, що поділяються на загони; в загонах – кілька класів; у кожному класі – кілька порядків; останні поділяються на родини, що складаються з рядів, а ряди поділяються на види.

Деякі мікроби нагадують своїми діями тварин, інші – рослин.

Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин та людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового розповсюдження, яке називається епідемією, або пандемією.

Широке розповсюдження заразних хвороб тварин називається епізоотією, а рослин – епіфітотією.

Мікробіологія вивчає мікроорганізми, їх систематику, морфологію, генетику, роль у круговороті речовин у природі, патогенну дію, що призводить до хвороб людини, тварин та рослин.

Мікроорганізми дуже різноманітні. Їх іноді називають просто мікробами (від mikros- малий та bios- життя). Виходячи з самої назви, мікроорганізми дуже маленькі об’єкти. Тому мікробіологи використовують дрібні одиниці, такі як мікрометр, нанометр і навіть ангстрем. Більшість бактерій мають величину 0,5-1 мкм, гриби дріжджів – 5-10 мкм. Самі дрібні бактерії мають в діаметрі близько десятої мікрометра.

Окремі види бактерій та грибів досягають у довжину кількох міліметрів та навіть сантиметрів. Але, як правило, мікроорганізми – це живі істоти дуже малих розмірів, які людина без допомоги мікроскопа побачити не може.

Віруси від бактерій не здатні існувати та розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що має свій обмін речовин. Бактерії здатні рости та розмножуватися на штучних поживних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити, повністю залежать від обміну речовин у клітині-хазяйці. Бактерії та живі клітини організму завжди містять одночасно два типи нуклеї­нових кислот: рибонуклеїнову (РНК) та дезоксирибоз­нуклеїнову (ДНК) кислоти. Віруси містять тільки один вид нуклеїнової кислоти – або РНК, або ДНК.

 

Форми

Шкірна – сибірковий карбункул, лімфангіт, лімфаденіт.

Кишкова – гострий геморагічний коліт

Легенева – геморагічна пневмонія (без лікування 100% летальність)

Септична – ускладнення внаслідок генералізації процесу

Сказ ¾ смертельна хвороба людини і тварин, відома з глибокої давнини.

Снід - синдромом набутого імунодефіциту. Віруси СНіДу були одночасно відкриті у 1983 р. біологами у Франції та США. Встановлено, що віруси Сніду передаються під час переливання крові, нестерильними шприцами, статевим шляхом, а також при вигодовуванні дитини грудним молоком.

Епідемія грипу описана Гіппократом ще у 412 р. до н.е. У ХХ ст. були відмічені 3 пандемії грипу. У січні 1918 р. в Іспанії з’явилися повідомлення про епідемії грипу, які отримали назву «іспанка». «Іспанка» обійшла весь світ, заразивши близько 1,5 млрд людей (проминула лише кілька загублених в океані острівків) і забрала 20 млн життів ¾ більше, ніж перша світова війна.

Глобальні проблеми людства: глобальна біосферна криза, екологічна криза, ресурсна криза, мирне співіснування, припинення гонки озброєння та відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, інформаційна, ліквідація небезпечних хвороб.

Глобальні проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються якповерхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.За ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Дії першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася, у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. Важливою залишається на цьому фоні проблема відвертання загрози застосування ядерної зброї. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.

Третя сфера - розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серце-во-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття.,

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що е результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації.

Види тероризму, його первинні, вторинні та каскадні вражаючі фактори; збройні напади, захоплення й утримання об’єктів державного значення; встановлення вибухового пристрою у багатолюдному місці, установі (організації, підприємстві), викрадання зброї та небезпечних речовин з об’єктів їхнього зберігання, використання, переробляння або під час транспортування.

Тероризм (від лат. terror — страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм — антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Маніпуляція свідомістю.

Маніпуляція свідомістю розглядається і як масштабніше явище. Воно має безліч визначень, створених ученими різних країн. Усі вони зводяться до того, що маніпуляція свідомістю - механізм дії на людину з метою певним чином вплинути на його рішення, змінити переваги або в чомусь переконати.

Маніпулювання - це спосіб психологічного впливу, спрямований на зміну напряму активності електорату, його ідей, думок, поглядів та іншого, який здійснюється настільки мистецьки, що залишається непоміченим ним. Маніпуляція свідомістю - це своєрідне панування над духовним станом людей, управління їхньою поведінкою шляхом нав'язування їм ідей, установок, мотивів, стереотипів поведінки, вигідних суб'єкту впливу.

Основний механізм маніпулювання свідомістю полягає ось у чому. Встановлено, що чим більш обізнаними є люди, тим важче маніпулювати ними. Тому об'єкт маніпулювання треба постачати сурогатом - урізаною й стислою інформацією, тільки такою, яка відповідає цілям психологічного впливу. Як правило, у ході виборчої боротьби всі кандидати намагаються нав'язати електорату перекручені стереотипні образи своїх суперників спричиняють відповідну реакцію електорату, що у переважній більшості не знає правди про життя й діяльність кандидал'в. У результаті люди схильні вірити пропагандистським міфам, у тому числі проти своєї волі.

Статистичний метод

Одним з найбільш розповсюджених методів кількісного аналізу ризиків різних видів господарської діяльності є стати­стичний метод.

Він базується на аналізі коливань оціночного показника, який характеризує результативність дій підприємства за пев­ний період часу. Як оціночний показник звичайно використо­вують величину втрат, що були допущені в минулих періодах господарської діяльності, наприклад, недоодержання доходу чи прибутку.

Залежно від результативності дій за аналізований період часу і рівня втрат, діяльність підприємства відносять до одні­єї з п'яти областей ризику (рис. 1): безризикова область, Умовні позначки: В - виторг,

Пч - чистий прибуток; ВК - власні кошти підприємства;

Вд - валовий доход; Ут - утрати

Рис. 1. Схема областей ризику

область мінімального ризику, область підвищеного ризику, область критичного ризику, область неприпустимого ризику.

Областю ризику називається деяка частина загальних втрат, у межах якої вони не перевищують встановленого гра­ничного значення.

Віднесення результатів діяльності підприємства до певної області ризику виконується залежно від рівня втрат.

Рівень втрат визначається залежно від частки втрат у за­гальній величині власних коштів підприємства.

Загальні норми законодавства, підзаконних актів, стандарти і технічні умови, технічні і адміністративні регламенти, що регламентують принципи і механізми регулювання безпеки, зниження ризиків і пом’якшення наслідків НС.

Правовою основою безпеки життєдіяльності є Конституція України.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдоскона­лення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Класифікація надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 р. № 368 з останніми змінами від 02.04.2009, здійснюється для забезпечення організації взаємодії центра­льних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків.

Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класиці­кується як державного, регіонального, місцевого та об'єктового рівня.

Однайменний Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціа­ль­ного призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техноген­ного та природного характеру.

 

Превентивні та ситуаційні норми: експертиза, ліцензування, сертифікація, аудит; підвищення технологічної безпеки виробничих процесів та експлуатаційної надійності об’єктів, підготовка об’єктів економіки і систем життєзабезпечення до роботи в умовах НС.

Комплексна державна експертиза об’єкту включає:

- державну інвестиційну експертизу об’єкту;

- державну санітарно - епідеміологічну експертизу об’єкту;

- державну екологічну експертизу об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України;

- державну експертизу проектно-кошторисної документації у частині пожежної безпеки;

- державну експертизу об'єктів виробничого призначення та інженерної інфраструктури у частині охорони праці;

- державну експертизу, що стосується енерготехнологічної частини проектно-кошторисної документації;

- державну експертизу потенційно небезпечних об'єктів виробничого призначення у частині протиаварійного захисту за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

- державну експертизу об'єктів, які потенційно можуть становити ядерну та радіаційну небезпеку.

Компенсаційні та регламентні норми: пільги, резервування джерел постачання, матеріально-технічних і фінансових ресурсів, страхування, спеціальні виплати, норми цивільної, адміністративної відповідальності та процедури їхнього застосування.

Поняття пільги є неоднозначним і тому має розглядатися в контексті конкретної правової системи. Що стосується конституційного права поняття пільги може включати не тільки певні блага, що розподіляються на розсуд державної влади, тобто мають природу привілеїв, але й можуть виступати як права, зокрема, конституційні, а досить значне числа з них – як право власності в конституційному розумінні цього поняття.Резерв - запас чого-небудь на випадок потреби;джерело, звідки черпаються нові засоби, сили. Створення фінансових резервів має на меті фінансування захо­дів з ліквідації імовірного виникнення явищ, зумовлених характером процесу суспільного відтворення з можливими випадками прояву дис­пропорцій у процесі виробництва і змінами його технології, кон'юнктурою ринку, зовнішньоекономічною діяльністю тощо. Дже­релом формування фінансових резервів є валовий внутрішній продукт, який створюється у суспільстві. Обсяг фінансових резервів не може бути надмірним. Великі фінансові резерви відволікають фінансові ре­сурси, що може негативно позначитися на розвитку економіки. Матеріально-технічна група об’єднує інвестиційні можливості закладені в складі та структурі виробничих фондів (виробничий, ринковий і т. ін.), рівні технічної і технологічної оснащеності. Якщо матеріально-технічна група чинників створює передумови для трудозберігання, то організаційно-технічні — пов’язані з їх реалізацією. Закладені у цих чинниках можливості впливають на формування та використання резервів через організацію процесу виробництва і праці, використання основних та обігових коштів, виробничих площ і робочої сили.Страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).Також існує безліч спеціальних виплат (пенсії, одноразові допомоги..),людям, які постраждали внаслідок специфічних обставин(аварія на АЕС, інваліди та ін), тобто ці спеціальні виплати здійснюються для певної категорії людей.Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника (боржника) в інтересах іншої особи (потерпілого, кредитора) або державу встановлених законом або договором заходів впливу, що тягнуть для нього негативні, економічно невигідні наслідки майнового характеру - відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування шкоди.Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, яка визначає зобов'язання суб'єкта зазнавати позбавлення державно-владного характеру за вчинене адміністративне правопорушення.