Загальні основи безпеки життєдіяльності.

Проблема захисту людини від небезпек постала водночас із появою на Землі людства. Протягом усієї історії цивілізації кожна окрема людина загалом дбала про власну безпеку та безпеку своїх близьких, так само як і людству доводилося дбати про безпеку свого існування.

Актуальність сучасного стану безпеки життєдіяльності визначається трьома основними складовими:

1. Зростанням глобальних природних небезпек, викликаних порушенням екологічної рівноваги природного середовища.

2. Зростанням числа техногенних небезпек (аварій і катастроф) при взаємодії людини зі складними технічними системами.

3. Соціально-політичним напруженням у суспільстві.

Безпека життєдіяльності - це галузь знань і практичної діяльності, спрямованої на формування ідеології безпеки, попередження прояву небезпеки шляхом вивчення загальних закономірностей появи й розвитку небезпек, їх властивостей, наслідків впливу на організм людини, основ захисту людини та середовища її життя, а також на розробку й реалізацію способів і методів створення й підтримки здорових і безпечних умов життя та діяльності людини в повсякденних умовах побуту, виробництва і в надзвичайних ситуаціях.

«Безпека життєдіяльності» як навчальна дисципліна має свої об'єкти й методи вивчення, цілі, завдання і функції. Як навчальна дисципліна вона становить складний соціально-педагогічний процес із такими функціями, як освітня, виховна та психологічна.

Головна мета дисципліни «Безпека життєдіяльності» полягає у тому, щоб сформувати в людини свідоме й відповідальне ставлення до питань особистої безпеки і безпеки тих, хто її оточує, навчити людину розпізнавати й оцінювати потенційні небезпеки, визначати шлях надійного захисту від них, уміти надавати допомогу в разі потреби собі та іншим, а також оперативно ліквідовувати наслідки прояву небезпек у різноманітних сферах людської діяльності.

Під життєдіяльністю людини слід розуміти властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом, в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

Безпека - це збалансований відповідно до експертної оцінки стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем, тощо.

Небезпека - це явища, процеси, об'єкти, інформація і самі люди, які можуть викликати небажані наслідки і призводити до погіршення стану здоров'я чи смерті людини, завдавати шкоди навколишньому середовищу й об'єктам господарської діяльності.

Потенційна небезпека - це така небезпека, яка має прихований характер і може перетворитися в реальну небезпеку за наявності трьох умов, зазначених вище.

Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, відповідно до якої всі небезпеки поділяють на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні і комбіновані (подібну класифікацію прийнято й у державних стандартах для визначення надзвичайних ситуацій).

За характером і природою дії всі небезпечні і шкідливі чинники відповідно до ГОСТу 12.0.002-80 поділяють на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

 

2. Людина в системі „людина – життєве середовище”.

Основну роль в безпеці життєдіяльності людини становить її фізіологічна надійність.

Фізіологічна надійність людини – це її здатність протистояти любій небезпеці в будь яких екстремальних умовах. (Тобто, це самозахист людини від небезпек).

Будь яка діяльність людини супроводжується двома компонентами

Фізіологічним – це робота її м’язової системи, її сила, витривалість, правильність направлення її рухів, а також розвиток її зору, слуху, нюху і т.д.

Психічним – це її пам’ять, мислення, емоції, вольові зусилля, тощо.

Взаємозв’язок цих компонентів і становить основу самозахисту людини від небезпек.

Існує три основних причини зростання небезпеки, а саме:

- Прогресування темпу росту небезпеки над розвитком людського інстинкту самозбереження;

- Зростання ціни помилки в нинішніх умовах;

- Адаптація людини до небезпек.

Але при цьому необхідно відмітити, що головним винуватцем виникнення небезпеки залишається все-ж таки сама людина. Тому, в питаннях безпеки життєдіяльності особливу увагу необхідно уділяти людському фактору та її фізіологічним та психологічним особливостям.

Людина, її життя та здоров'я є найбільшою цінністю суспільства. Проте з кожним роком збільшується кількість небезпечних та шкідливих чинників, які впливають на організм людини, погіршують стан її здоров'я, зменшують тривалість життя.

Основним завданням навчальної дисципліни «Безпека життєдіяльності та цивільний захист» є ідентифікація небезпек, визначення рівня та шляхів впливу цих небезпек на організм людини, розробка засобів запобігання або зниження їх наслідків до таких меж, при яких би не створювалася загроза здоров'ю та життю людини.

Людина як жива істота має дві складові: організм і психіку.

Організм людини - це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін.

Психіка людини - це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктивного світу. Отже, психіка є суб'єктивним відображенням об'єктивного світу.

Організм людини має морфологічні, біохімічні, фізіологічні, психологічні резерви.

З усіх фізіологічних систем людини важливу роль в її безпеці життєдіяльності відіграють сенсорна та нервова системи.

Аналізатори - це сукупність взаємодіючих утворень периферійної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

У сучасній фізіології розрізняють вісім аналізаторів: зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний (або тактильний), вестибулярний, руховий і вісцеральний (або аналізатор внутрішніх органів). Проте в системі взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища головними або домінуючими при виявленні небезпеки виступають зоровий, слуховий та шкірний аналізатори. Інші аналізатори мають другорядне значення для отримання інформації про зовнішній світ і орієнтування в ньому.

Усі аналізатори завдяки своїй однотипній будові мають загальні психофізіологічні властивості:

- надзвичайно високу чутливість до адекватних подразників;

- абсолютну, диференційну та оперативну межу чутливості до подразника;

- здатність до адаптації;

- здатність до тренування;

- здатність певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника;

- постійну взаємодію один з одним.

Усі функції людського організму - рухова діяльність, робота внутрішніх органів, тканинні процеси - регулюються нервовою системою. Нервова система бере участь у прийомі, обробці та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції.

Нервова система - це фізіологічна система, яка об'єднує діяльність усіх органів і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.

Функції нервової системи полягають у тому, що вона:

- сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення;

- аналізує, відбирає і перетворює сприйняту інформацію;

- координує функції організму.

Нервова система людини складається з двох великих відділів: центральної нервової системи (ЦНС) та периферійної. ЦНС включає головний і спинний мозок. Периферійна нервова система складається з нервових волокон, що відходять від головного і спинного мозку. Нервові волокна утворюють нерви, які пов'язують головний і спинний мозок зі всіма органами і системами.

За функціями нервова система поділяється на соматичну і вегетативну. Соматична нервова система керує опорно-руховим апаратом і всіма органами чуттів, а вегетативна система регулює процес обміну речовин та роботу всіх внутрішніх органів (серця, нирок, легень та ін.).

Усі подразнення, що сприймає організм, втілюються у фізіологічних процесах збудження і гальмування.

Збудження - це біологічний процес, який складається з нервових імпульсів і приводить в дію той чи інший орган або елемент.

Гальмування - це біологічний процес, який послаблює або припиняє діяльність того чи іншого органа, знижує рівень активності фізіологічних систем.