Типологія аварій на хімічно-небезпечних об’єктах та вимоги до їхнього розміщення і розвитку.

Хімічна аварія — аварія на хімічно небезпечному обєкті, що приводить до виливу або викиду небезпечних ХР, які здатні привести до загибелі або хімічного зараження людей, продовольства, харчової сировини і кормів, сільськогосподарських тварин і рослин, або до хімічного зараження довкілля.

Небезпечна хімічна речовина — хімічна речовина, що прямою або опосередкованою дією на людину може привести до гострих і хронічних захворювань або її загибелі.

Аналіз аварійних ситуацій, які мали місце, і проведені розрахунки показують, що обєкти з хімічними небезпечними компонентами можуть бути джерелом:

· залпових викидів СДОР в атмосферу, водойми

· хімічної пожежі з викидом токсичних речовин у довкілля

· руйнівних вибухів

· зараження обєктів і місцевості в осередках аварії і на сліді розповсюдження хмари

· широких зон задимлення у поєднанні з токсичними продуктами.

Для кожної аварії характерні стадії виникнення, розвитку і зниження рівня небезпеки. На хімічно небезпечному обєкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і місцевості та інші, а за межами обєктів – зараження довкілля.

До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести:

· викиди та витоки небезпечних хімічних речовин загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища.

· аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є:

· порушення правил безпеки й транспортування,

· недотримання техніки безпеки,

· вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів,

· ушкодження ємностей тощо.

Головною особливістю хімічних аварій на відміну від інших промислових катастроф є їх здатність розповсюджуватись на значній території.

Особливої уваги потребує обґрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи:

· підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами

· потенційно-небезпечні об’єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму

· питання розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалістів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи

· до вартості споруд та експлуатаційних витрат об’єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища

· при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об’єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров’я населення, що мешкатиме навколо нього.

Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно — небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об’єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.

Захист приміщень від проникнення токсичних аерозолів. Організація дозиметричного й хімічного контролю.

Аерозолі — це суспензовані дрібні краплини рідини або твердих часток

пестицидів у повітрі. Речовини, дисперсною фазою яких є тверде тіло,

називають димом, а ті, в основі яких є рідина — туманом. Суть способу

застосування аерозолів полягає в тому, що пестициди використовуються у

вигляді димів і туманів. Діаметр частинок речовини, що мають електричний заряд — 0,001–50 мікрометрів (мкм). Аерозолі отримують дисперсним і конденсаційним способом за допомогою спеціальних аерозольних генераторів та широко застосовують в боротьби зі шкідниками садів, теплиць,

зерносховищ та інших приміщень. Аерозолі викликають загально токсичну дію у результаті проникнення пилових часточок (до 5 мкм) в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняються в лімфі і, поступаючи у кров, викликають інтоксикацію. Високодисперсні пилові часточки дуже важко вловлювати.

СДОР можуть використовуватись у технологічних процесах (аміак, хлор, сірчана і азотна кислоти, фторид водню та ін.) або утворюватись внаслідок пожежі на підприємстві (оксид вуглецю, оксиди азоту, хлорид водню, оксид сірки-Iv). При зараженні місцевості СДОР необхідно користуватись засобами індивідуального захисту, а при ураженні СДОР потерпілим слід надати відповідну медичну допомогу. При значних викидах радіоактивних речовин зараженню піддаються великі території, як це сталося при аварії на Чорнобильській АЕС. Необхідно вжити заходів по негайній евакуації людей з зони радіоактивного зараження, потерпілим надати медичну допомогу. Житлові та виробничі приміщення слід загерметизувати – закрити щільною тканиною вікна, закрити пічні труби, затулити шпарини і отвори. У зонах зараження вживають заходів по дезактивації території, будівель, обладнання, транспортних засобів та ін., зменшенню кількості пилу, контролюється забрудненість сільськогосподарської продукції.

Дозиметричний та хімічний контроль включають комплекс організаційних та технічних заходів для того, щоб не допустити ураження людей вище за допустимі норми. Такий контроль організовують штаб та служби ЦЗ об’єкта та проводять командири формувань і сили розвідувальних підрозділів: групи (ланки) радіаційної та хімічної розвідки; розвідники-дозиметристи та розвідники-хіміки.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення людей та контроль радіоактивного зараження (забруднення). Контроль опромінення людей поділяють на груповий та індивідуальний.

Хімічний контроль здійснюють для визначення ступеня зараження ОР(отруйні речовини) засобів індивідуального захисту, техніки та обладнання, продуктів харчування, води та інших. Крім того, визначають режими роботи та захисту людей в осередку хімічного ураження.

Хімічний контроль на об’єктах господарської діяльності здійснюють розвідники-хіміки за допомогою приладів хімічної розвідки невідкладно після кожного факту застосування хімічної зброї або аварії на хімічно небезпечному об’єкті, а також після виходу особового складу формувань та техніки із зони хімічного зараження. У разі неможливості визначення ОР або НХР(небезпечні хімічні речовини) береться проба на аналіз у санепідемстанції.

Глобальні проблеми людства: глобальна біосферна криза, екологічна криза, ресурсна криза, мирне співіснування, припинення гонки озброєння та відвернення ядерної війни, охорона навколишнього природного середовища, паливно-енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, інформаційна, ліквідація небезпечних хвороб.

Глобальні проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) - комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Глобальні проблеми людства стосуються якповерхні землі, так і Світового океану, атмосфери планети, навколоземного космічного простору.

Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу.За ознаками глобальні проблеми поділяють на три сфери дії.

Дії першої сфери належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Серед них: надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором. Особливість переростання цих проблем у глобальні полягає в тому, що сьогодні, як ніколи раніше, споживання ресурсів, що відновлюються і що не відновлюються, досягло величезних масштабів і характеризується тенденцією до подальшого зростання. Виникла ситуація, коли з найбільшою гостротою виявилася суперечність між потребами суспільства в природних джерелах існування і можливостями природи задовольнити ці потреби. Відносна обмеженість природних ресурсів робить необхідним пошук радикальних рішень проблеми, що склалася, у світовому масштабі.

До другої сфери належать проблеми суспільних взаємовідносин, а саме: відносин між державами різних економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн світу, локальні, регіональні та міжнародні кризи тощо. Важливою залишається на цьому фоні проблема відвертання загрози застосування ядерної зброї. Тільки спільними зусиллями можна відвернути загибель людської цивілізації.

Третя сфера - розвиток людини, забезпечення її майбутнього. Вона охоплює передусім проблеми пристосування сучасної людини до умов природного і соціального середовища, що змінюються під впливом науково-технічного прогресу, питання сучасної урбанізації, боротьби з епідеміями і тяжкими захворюваннями (серце-во-судинними, онкологічними, СНІДом). Проблему людини і її майбутнього вчені розглядають як таку глобальну проблему, в якій концентруються і багаторазово підсилюються всі інші проблеми людського співжиття.,

Класифікація глобальних проблем за сферами дії не означає, що вони відокремлені одна від одної. Межі між сферами часто мають умовний характер, а окремі глобальні проблеми зумовлені процесами, що е результатом взаємодії, скажімо, не тільки природи і суспільства, а й взаємовідносин між державами. Кожна глобальна проблема є об'єктивною за своїм характером і має матеріальну основу. Процеси інтернаціоналізації господарського життя, науки, культури і політики визначають зростання взаємозв'язку окремих ланок світового господарства, взаємозалежності держав і тим самим становлять основу для можливості глобалізації окремих проблем людської цивілізації.