Пожежі у природних екосистемах.

Пожежа – це неконтрольоване горіння, яке супроводжується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпеку для життя людей. Пожежа, погашена у самій початковій стадії розвитку, називається загорянням. Пожежі завдають великої матеріальної шкоди, наприклад, у США близько 11 млрд доларів на рік. Причини пожеж: необережне поводження з вогнем, недотримання правил експлуатації, самозаймання речовин та матеріалів, розряди статичної електрики, грозові розряди, підпали.

Залежно від місця виникнення розрізняють пожежі: на транспортних засобах, степові та польові, підземні у шахтах та рудниках, торф’яні та лісові, а також у будівлях і спорудах (зовнішні та закриті).

Простір, охоплений пожежею, умовно ділять на 3 зони: зона активного горіння (вогнище), теплова дія, задимлення.

Основною характеристикою, що характеризує руйнуючу дію пожежі, є температура, яка розвивається під час горіння. У житлових будинках та громадських будівлях температури всередині приміщень досягають 800–900 ⁰С, але розподіляються нерівномірно. Найвищі температури виникають під час зовнішніх пожеж і в середньому складають 1200–1300 ⁰С.

Припинення горіння досягається дією на гарячі поверхні охолоджуючими засобами, що гасять вогонь, розбавленням гарячих речовин або повітря, яке надходить у зону горіння, негорючими парами або газами; створенням між зоною горіння та горючим матеріалом ізолюючого шару із засобів, що гасять вогонь. У якості основного засобу, що гасить вогонь, використовують воду. Крім води, використовуються хімічні та повітряно-механічні піни, вуглекислий газ, азот, порошки, водяну пару, інгібітори.

Засоби для гасіння вогню подають у вогнище пожежі за допомогою пожежної техніки стаціонарними установками гасіння пожежі, пожежними автомобілями, поїздами, кораблями, мотопомпами, вогнегасниками. Заходи з пожежної безпеки поділяються на пожежну профілактику та гасіння пожеж.

Вражаючи фактори природних пожеж, характер їхніх проявів та наслідки.

У поняття "природні пожежі" входять лісові пожежі, пожежі степових і хлібних масивів, торф'яні й підземні пожежі горючих копалин.

Лісові пожежі — це неконтрольоване горіння рослинності, що стихійно поширюється по лісовій території. Явище зовсім не рідке. Такі нещастя відбуваються, на жаль, щорічно й багато в чому залежать від людини. При сухій погоді й вітрі вони охоплюють значні простори. Від грозових розрядів і самозаймання торф'яної крихти відбувається мізерно мала кількість загорянь. В 90-97 випадках з 100 винуватцями виникнення пожежі виявляються люди, що не проявляють належної обережності при користуванні вогнем у місцях роботи й відпочинку. Частка пожеж від блискавок становить не більше 2% загальної кількості. В окремих районах Сибіру й Далекого Сходу у весняний період основною причиною виникнення пожеж є сільськогосподарські пали, які проводяться для знищення торішньої сухої трави й збагачення ґрунту зольними елементами. При поганому контролі вогонь часто йде в ліс. У районах лісозаготівель пожежі виникають головним чином навесні при очищенні лісосік вогневим способом - спалюванням порубочних залишків. У середині літа значне число пожеж виникає в місцях збору ягід і грибів.

Лісові пожежі класифікуються по характері загоряння, швидкості поширення й розміру площі, охопленої вогнем. Залежно від характеру загоряння й сполуки лісу пожежі підрозділяються на низові, верхівкові, ґрунтові (підземні). Майже всі пожежі на початку розвитку носять характер низових і, якщо створюються певні умови, переходять у верхівкові або ґрунтові.

Найважливішими характеристиками є швидкість поширення низових і верхівкових пожеж, глибина прогоряння підземних, тому вони підрозділяються на слабкі, середні й сильні. По швидкості поширення вогню низові і верхівкові підрозділяються на стійкі й швидкі.

Швидкість поширення слабкої низової пожежі не перевищує 1 м/хв, середнього - від 1 до 3 м/хв, сильного - понад 3 м/хв. Слабка верхова пожежа має швидкість до 3 м/хв, середній - до 100 м/хв, сильний - понад 100 м/

мін. Слабким підземним уважається така пожежа, у якого глибина прогоряння не перевищує 25 див, середнім - від 25 до 50 див, сильним - більше 50 див.

Інтенсивність горіння залежить від стану запасу горючих матеріалів, ухилу місцевості, часу доби й, особливо, сили вітру. Тому при тому самому пожежі швидкість поширення вогню на лісовій території може сильно мінятися.

Швидкі низові пожежі характеризуються швидким просуванням крайки вогню, коли горять суха трава й опале листя. Вони частіше відбуваються навесні й переважно в трав'янистих лісах, звичайно не ушкоджують дорослі дерева, але часто створюють погрозу виникнення верхівкового. При стійких низових пожежах крайка просувається повільно, утвориться багато диму, що вказує на гетерогенний характер горіння. Вони типові для другої половини літа.

Великий збиток наносять верхівкові пожежі, коли горять крони дерев верхнього ярусу. Швидкі верхівкові пожежі бувають як у першої, так і в другій половині літа. Підземні пожежі є наслідком низових або верхівкових. Їх прийнято називати торф'яними.

 

Біологічні небезпеки.

Світ навколо людини ділиться на живий та неживий. Відмітною особливістю живих об’єктів є їх здатність рости та розмножуватися. Біологічними (біо від грец. bios – життя) називаються небезпеки, що походять від живих об’єктів.

Всі об’єкти живого світу можна умовно розділити на кілька груп; а саме мікроорганізми (Protista), гриби (Fundi, Mycetes), рослини (Plantae), тварини (Ansmalia), люди (Homo sapiens).

Живий світ дуже різноманітний. Але є одна загальна дуже важлива властивість усіх живих істот – це їх клітинна будова. Клітини – це цеглинки, з яких складаються всі живі істоти, їх тканини, органи та організми в цілому.

Рослини, тварини, люди є багатоклітинними, а мікроорганізми, як правило, істоти одноклітинні. Між різними живими істотами іде постійна боротьба. У цій боротьбі людина не завжди виходить переможцем.

Носіями, або субстратами, біологічних небезпек є всі середовища життя (повітря, вода, грунт), рослинний і тваринний світ, самі люди, штучний світ, створений людиною та інші об’єкти.

Біологічні небезпеки можуть справляти на людину різну дію – механічну, хімічну, біологічну та ін. Наслідком біологічних небезпек є різні хвороби, травми різної важкості, у тому числі смертельні. Виходячи з принципу доцільності, домінуючого у природі, можна стверджувати, що всі живі істоти виконують певну призначену їм роль. Але по відношенню до людини деякі з них є небезпеками.

Знання біологічних небезпек – це одна з умов успішного захисту людини від небезпек взагалі та біологічних, зокрема. У кожній групі живих істот розрізняють кілька типів, що поділяються на загони; в загонах – кілька класів; у кожному класі – кілька порядків; останні поділяються на родини, що складаються з рядів, а ряди поділяються на види.

Деякі мікроби нагадують своїми діями тварин, інші – рослин.

Деякі види мікроорганізмів є хвороботворними, або патогенними. Вони викликають хвороби рослин, тварин та людини. Такі хвороби як проказа, чума, тиф, холера, малярія, туберкульоз та багато інших у далекі часи забирали тисячі життів, сіючи забобони та страх серед населення. Людство довгий час не знало, що ці хвороби викликаються мікроорганізмами. Не було і засобів боротьби із заразними хворобами. Тому інфекційні захворювання людини іноді набували масового розповсюдження, яке називається епідемією, або пандемією.

Широке розповсюдження заразних хвороб тварин називається епізоотією, а рослин – епіфітотією.

Мікробіологія вивчає мікроорганізми, їх систематику, морфологію, генетику, роль у круговороті речовин у природі, патогенну дію, що призводить до хвороб людини, тварин та рослин.

Мікроорганізми дуже різноманітні. Їх іноді називають просто мікробами (від mikros- малий та bios- життя). Виходячи з самої назви, мікроорганізми дуже маленькі об’єкти. Тому мікробіологи використовують дрібні одиниці, такі як мікрометр, нанометр і навіть ангстрем. Більшість бактерій мають величину 0,5-1 мкм, гриби дріжджів – 5-10 мкм. Самі дрібні бактерії мають в діаметрі близько десятої мікрометра.

Окремі види бактерій та грибів досягають у довжину кількох міліметрів та навіть сантиметрів. Але, як правило, мікроорганізми – це живі істоти дуже малих розмірів, які людина без допомоги мікроскопа побачити не може.

Віруси від бактерій не здатні існувати та розмножуватися самостійно. Кожна бактерія є клітиною, що має свій обмін речовин. Бактерії здатні рости та розмножуватися на штучних поживних середовищах. Віруси, як справжні клітинні паразити, повністю залежать від обміну речовин у клітині-хазяйці. Бактерії та живі клітини організму завжди містять одночасно два типи нуклеї­нових кислот: рибонуклеїнову (РНК) та дезоксирибоз­нуклеїнову (ДНК) кислоти. Віруси містять тільки один вид нуклеїнової кислоти – або РНК, або ДНК.