Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН

й	Назва теми	Кількість годин
Усього	Аудиторні заняття	Самостійна робота
Разом	Лекції	Практичні	Семінарські
	Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності				-	-
	Ризик як кількісна оцінка небезпеки					-
	Природні загрози, характер їх проявів та дій на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки				-
	Техногенні небезпеки та їх наслідки					-
	Соціальні, соціально-політичні та психологічні небезпеки				-
	Менеджмент безпеки, правове забезпечення й організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно-територіальних одиниць у надзвичайних ситуаціях				-
	Управління силами та засобами об’єктів господарювання під час надзвичайних ситуацій					-
Разом

 

 

Тема 1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності

Питання 1. Історія виникнення питань, пов'язаних із проблемою БЖД

У другій половині XIX століття в країнах Західної Європи, в Росії, США дивними+ вадами, характерними і для сучасності - недосконалість техніки, технологій і через це - забруднення природного середовища відходами, збільшення рівня захворюваності та смертності як загальної, так і пов'язаної з виробничими умовами - смертельні травмування, виробничі хвороби, зменшення тривалість життя людей, народжуваність, активні процеси деградації природи. Все це ми тепер позначаємо єдиним терміном - глобальна екологічна криза. Це комплексне поняття, пов'язане з політичними, соціально- економічними умовами життя і діяльності людини в різних сферах - природній, яка зумовлює всі інші - виробничу, побутову, соціальну, політичну, економічну, психічну. Отже, в цей час виникла необхідність аналізувати, прогнозувати ці явища, від яких залежить безпека людини, суспільства, всієї цивілізації. Першим, на сучасному науковому рівні, про забезпечення безпеки людині вказав польський натураліст В. Ястшембовський. В 1857 р. він опублікував роботу "Риси ергономіки", розуміючи під цим науку про безпеку праці, в якій пріоритет надавався машинам, не враховуючи психіку людини-працівника, оператора. Він вважав, що коли машини, механізми, техніка стануть безпечними, то і людина, працівник (оператор) будуть у цілковитій безпечності. Але крім технічної сторони потрібно враховувати і психічний стан людини - людський фактор, який може часто змінюватися в залежності від ситуації на що вказував відомий російський вчений В.М. Бєхтєрєв.

Вже в глибокій давнині обговорювали проблеми безпеки людини в процесі трудової діяльності. Наївні, зачаточні поняття про безпеку праці можна зустріти у Гіппократа (460-377 р.р. до н. е.), Аристотеля (384-322 р.р. до н.е.). Вже вони писали про важливість умов, в яких здійснюється трудова діяльність.

У період епохи Відродження відомий лікар Парацельс (14931541 р.р.) вивчав небезпеки, пов'язані з гірничорудною справою. Він першим висловив принцип нормування (принцип Парацельса) - усе є отрута, і усе є ліки - все залежить від їх дози, норми. Цей принцип став тепер основою виробничої санітарії, нормування дії гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин на людину. Німецький лікар і металург Агрикола (1494-1555 рр.) виклав питання охорони праці у своїй роботі "Про гірничу справу". Італійський лікар Рамаццані (1633-1714) заклав основи виробничої гігієни у роботі "Про хвороби ремісників".

Необхідно згадати і М.В. Ломоносова (1711-1765), який написав основні роботи з безпеки праці у гірничорудній справі.

Пізніше, у 19 сторіччі, в зв'язку з інтенсивним розвитком промисловості, з'являються роботи В.Л. Кирпичова (1845-1913), Д.П. Нікольського (1855-1918), А.А. Пресса (1857-1930), В.А. Левиць-кого (1867-1936), А.А. Скочинського (1874-1960) та інших вчених, їх праці яких стали основою сучасного вчення про безпечну життєдіяльність людини.

Питання 2. Наукові засади БЖД

Виходячи із сучасних уявлень безпека життєдіяльності є багатогранним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.

У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, пов'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою навчання у сфері наук з ризиків «Р0КМ-05Е» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:

* гуманітарні (філософія, теологія, лінгвістика);

* природничі (математика, фізика, хімія, біологія);

* інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);

* науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);

* науки про суспільство (соціологія, економіка, право).

Науки про безпеку мають спільні й окремі частини. Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка називається безпекою життєдіяльності, своєрідним корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього коріння «проросли» екологічна культура, соціальна екологія та інші науки. Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпека, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охорона навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна й комунальна гігієна та багато інших дисциплін.

Безпека життєдіяльності - це наука про комфортну й безпечну взаємодію людини з середовищем, в якому вона перебуває.

Наука - це сфера людської діяльності, функціями якої є опрацювання і теоретичне систематизування об'єктивних знань про світ, а метою - опис, пояснення і передбачення процесів та явиш дійсності, що становлять предмет її вивчення, на основі законів, які вона відкриває. Кожна наука має власний методологічний апарат, структуру досліджень, мову. Наука відрізняється від повсякденної свідомості тим, що теоретично обґрунтовує дійсність.

Безпека життєдіяльності тепер формується як наука, що забезпечує єдиний, загальний підхід до розробки і реалізації відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту й виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочинається з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність». Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність». Хоч поняття життєдіяльності існувало від початку існування людства, сам термін «життєдіяльність» порівняно новий.

Питання 3. Основні поняття та визначення у БЖД.

Життя - одна із форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до різних форм руху, розмноження, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин та подразнення. Термін життя певною мірою передбачає активну діяльність, а людська активність має на думці пристосування до навколишнього середовища і трансформацію його до своїх потреб.

Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби. У результаті діяльності чоловік використає та розвиває свій життєвий ресурс, використає та поповнює ресурси оточення.

Життєдіяльність - властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей тобто єдності життєвого і природних ресурсів. Життєдіяльність людини протікає упевнених умовах, тобто сукупності біологічних, фізичних та соціальних явищ, які визначають спосіб існування індивідуума, груп та суспільства в цілому. Умови можуть бути звичайними надзвичайними, екстремальними, сприятливими, комфортними. Характер умов залежить як від стану оточуючого середовища, також від внутрішнього стану людини, від ступеню відповідності ресурсів середовища та людини. Взагалі зовнішні та внутрішні умови можуть сприяти життєдіяльності людини (використанню життєвого ресурсу), або навпаки - шкодити.

Безпека - це стан кого(чого) - не будь, при якому йому не загрожує небезпека, ступінь свободи від ризику або збалансований за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем (таксонів).

Небезпека - є негативна властивість живої і неживої матерії, яка здатна завдати шкоди самій матерії, людям, тваринному світу, природному середовищу і матеріальним цінностям. Небезпека - центральне поняття БЖД, що об'єднує явища, процеси, об'єкти, здатні в певних умовах наносити збитки здоров'ю людини. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічні, біологічні чи інші, несумісні з життєдіяльністю людини компоненти. Дії небезпеки приводять до часткового або повного руйнування життєвого ресурсу.

Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності (в т.ч. трудової). Це галузь знання та науково - практичної діяльності, спрямованої на вивчення закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на життєвий ресурс, основ захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розроблення і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як в повсякденних умовах побуту і виробництва так і в умовах надзвичайних ситуації (НС).

Небезпечний фактор — це фізичне, природне, соціальне явище або процес у середовищі існування яки потенційно можуть порушувати життєвий або природний ресурси.

Шкідливий фактор — небезпечний фактор, вплив якого на людину за певних умов призводить або може привести до захворювання або зниження життєво важливих функцій організму, а також працездатності, надає збитки матеріальним цінностям, викликає негативні процеси у суспільстві та природі.

Уражаючий фактор - шкідливий фактор, який скорочує життєвий та природний ресурси, знищує матеріальні цінності. Під скороченням життєвого ресурсу розуміється порушення будь-якого компоненту життєвого ресурсу, або сукупності його компонентів.

Середовище існування — це навколишнє середовище, яке на цей момент складається із сукупності факторів (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), що здатні прямо або посередньо миттєво чи на відстані впливати на діяльність людини, її здоров'я та потомство, інші компоненти, які у підсумку складають життєвий ресурс.

Питання 1. Загальний аналіз ризику й проблем безпеки, об'єкти техносфери та складові систем, які охоплюють людину й навколишнє природне середовище

Виходячи з основних задач, головним об'єктом вивчення БЖД є потенційна і реальна небезпека, під якою розуміють явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах негативно впливати на природні процеси, що протікають у біосфері і завдавати шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи побічно.

Кожний об'єкт матеріального світу, що містить енергетичні, хімічні чи біологічні активні компоненти характеризується тим чи інтттим ступенем небезпеки. Таким чином, ця характеристика є невід'ємною формою їхнього існування. Виходячи з цього, формується аксіома про потенційну небезпеку.

Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.

Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної небезпеки чи групи небезпек.

Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина - середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).

У процесі розвитку системи «людина - середовище існування» до природних небезпек додалися численні небезпеки техногенного походження - вібрація, шум, електромагнітні поля, висока напруга в електричній мережі, збільшення концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунті і т.п.

Виходячи з того факту, що природа походження небезпек, шкідливий чи небезпечний вплив, який вони наносять, рівень їх локалізації і ряд інших їхніх характеристик відрізняються значною розмаїтістю, у безпеці життєдіяльності розроблений ряд відповідних класифікацій.

Метою цих класифікацій є забезпечення системного підходу до визначення ступеня негативного впливу конкретної потенційної чи реальної небезпеки на людину і біосферу. Класифікація небезпек розроблена на основі положень таксономії.

Таксономія це наука про класифікацію і систематизацію явищ, процесів, об'єктів. Так як небезпека являє собою в більшості випадків комплексне явище, яке найчастіше має

складну ієрархічну структуру, що має багато ознак, таксономування їх виконує важливу роль в організації наукового знання в області безпеки життєдіяльності і тим самим дозволяє розкрити природу небезпеки.

По природі походження небезпеки класифікуються на природні, антропогенні й антропогенно-природні.

По природі дії небезпеки підрозділяються на наступні основні групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.

До фізичних небезпек відносяться: шум, вібрація, електромагнітні й іонізуючі випромінювання, параметри мікроклімату (температура, відносна вологість повітря, рухливість повітря), атмосферний тиск, рівень освітленості, запиленість, загазованість повітря, і т.д.

До хімічних небезпек відносяться: отрутні, токсичні речовини у різних фазових станах (газоподібному, рідкому чи твердому).

Біологічні небезпеки - це небезпечні і шкідливі мікро- і макроорганізми, продукти їхньої життєдіяльності і життєдіяльності людей.

Психофізіологічні - статичні і динамічні перевантаження, розумова перенапруга, одноманітність праці, емоційні стреси.

Наступною класифікацією небезпек є поділ за часом прояву негативних наслідків після реалізації небезпеки. Такий підхід дозволяє виділити їх у дві наступні групи: імпульсні та кумулятивні.

Під імпульсними небезпеками маються на увазі такі, негативний вплив яких на людину і середовище існування виявляється безпосередньо після реалізації небезпеки. Рівень негативних наслідків таких небезпек знижується з плином часу.

Кумулятивні небезпеки характеризуються підвищенням рівня небезпеки в плині деякого періоду часу після їхньої реалізації.

Небезпеки класифікуються так само за рівнем локалізації. У цьому плані вони підрозділяються на зв'язані з літосферою, гідросферою, атмосферою, космосом та комплексні.

По викликуваних наслідках небезпеки класифікуються на такі, котрі викликають стомлення, захворювання, травми, летальні випадки.

По виду збитку, який наноситься небезпекою вони підрозділяються на соціальні, технічні, екологічні і комплексні.

Небезпеки класифікуються також по сфері прояву: виробничі, військові, шляхово- транспортні, побутові, спортивні.

За структурою небезпеки підрозділяються на прості і похідні, що породжуються впливом простих.

По характеру впливу на людину небезпеки розділяються на активні і пасивні.

До пасивних відносяться небезпеки, що активізуються за рахунок енергії дій людини. До них відносяться гострі (колючі і що ріжуть) нерухомі предмети та елементи; нерівності поверхні, по якій переміщається людина; ухили, підйоми, незначне тертя між дотичними поверхнями, однією з яких є частина тіла людини і т.п.

До активних небезпеками відносяться такі, котрі реалізуються в результаті вивільнення потенційної енергії об'єктів предметної діяльності людини в природних умовах чи в аварійних, нестандартних ситуаціях.

При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності основним етапом є прогнозування потенційних і аналіз реальних небезпек, що дозволяє оцінити передбачуваний рівень їхнього негативного впливу на людину і навколишнє середовище. У цьому плані розрізняють апріорні й апостеріорні ознаки небезпек.

До першої групи, - апріорних, відносяться ознаки, що зафіксовані і вивчені на основі досвіду реалізованих небезпек. Такі ознаки використовуються для рішення задач попередження і ліквідації наслідків у випадку реалізації конкретної і відомої небезпеки. Апостеріорні ознаки відносяться до потенційних невідомих чи невивчених небезпек. Вони виявляються в період, що передує реалізації небезпек. Унаслідок цього вони піддаються вивченню і класифікації в період реалізації і постреалізаційний періоди. Після цього дані дають змогу трансформувати апостеріорні ознаки небезпеки в клас апріорних.

Питання 2. Розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їх господарської діяльності щодо забезпечення безпеки та захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

У зв'язку із входом постанови Кабінету Міністрів України №1324 від 14 листопада 2007р. „Про затвердження Порядку розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища щодо пожежної безпеки" визначені нові терміни планових перевірок суб'єктів господарювання (далі - підприємства) та обґрунтовано їх критерії на базі розподілення ступеня ризику їх господарської діяльності. А саме: порогової маси небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин; категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою будинків і приміщень; важливості для національної безпеки країни та забезпечення життєдіяльності населення; кількості людей, що постійно або тимчасово можуть перебувати одночасно на об'єкті; поверховості або висоті будівель; розташування споруд під землею; наявності культурних, історичних, духовних та інформаційних цінностей; рівня складності ліквідації можливої пожежі та її наслідків; кількісної міри пожежної небезпеки, що враховує ймовірність настання негативних соціальних, екологічних та матеріальних наслідків від провадження господарської діяльності та можливих розмірів втрат від виникнення ймовірної пожежі.

Категорії вибухопожежної та пожежної небезпеки визначаються згідно з ОНТП 24-86, порогова маса небезпечних речовин, категорії та групи небезпечних речовин - згідно з постановою КМУ №956 від Плипня 2002р. „Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки", потенційно небезпечні об'єкти - згідно з постановою КМУ №1288 від 29 серпня 2002р. „Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів".

Відповідно до зазначених вище критеріїв підприємства незалежно від форми власності та видів господарської діяльності можуть належати до одного з трьох ступенів ризику: з високим, середнім та незначним.

До підприємств з високим ступенем прийнятного ризику належать суб'єкти, у сфері управління (власності, володіння, користування) яких перебувають: потенційно небезпечні об'єкти та об'єкти підвищеної небезпеки; промислові та складські будівлі (споруди), які належать до категорій А або Б за вибухопожежною небезпекою незалежно від площі, та промислові і складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею 5002 кв. метрів та більше; підприємства, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, перелік яких затверджений постановою КМУ №1734 від 23 рудня 2004р.; об'єкти з масовим перебуванням людей, зокрема аеропорти, морські, річкові, залізничні та автомобільні вокзали республіканського та обласного значення, станції метрополітенів; висотні будинки(з умовною висотою понад 47 метрів); підземні споруди різного призначення; пам'ятки архітектури та історії, музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв'язку, телерадіоцентри, банківські установи державного та обласного значення; тваринницькі або птахівницькі комплекси з

 

утриманням більш як 1000 голів тварин або більш як ІООтис.голів птиці; об'єкти нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, перепланування, розширення і технічного переоснащення.

До підприємства із середнім ступенем прийнятого ризику належать:

промислові та складські будівлі, які належать до категорії В за пожежною небезпекою площею менш як 5002 метрів;

об'єкти тваринництва або птахівництва з утриманням менш як 1000 голів тварин або менш як 100 тис.голів птиці, сільськогосподарські та фермерські господарства, до виконання робіт в яких залучаються наймані працівники;

об'єкти з постійним або тимчасовим перебуванням у них менш як 50 осіб, зокрема об'єкти торгівлі, громадського харчування, підприємства побутового обслуговування (крім малих архітектурних форм);

будинки науково-дослідних установ, проектних та конструкторських організацій;

музеї, картинні галереї, бібліотеки, архіви, підприємства зв'язку, телерадіоцентри районного та місцевого значення, філії районних представництв банків;

будівлі підвищеної поверховості (з умовною висотою від 26,5 метрів до 47 метрів включно);

багатоповерхові гаражі та гаражі в цокольних та підвальних приміщеннях будинків різного призначення.

До підприємств з незначним ступенем прийнятного ризику належать:

державні, відомчі та кооперативні житлові будинки (крім будинків підвищеної поверховості та висотності;

дачні, садівницькі та гаражні кооперативи(крім багатоповерхових та підземних);

невеликі одноповерхові пересувні споруди, які не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей, або стаціонарні споруди, які мають закрите приміщення для тимчасового перебування людей і за зовнішнім контуром мають площу до 302 метрів, що виготовляються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів;

інші суб'єкти господарювання, які не увійшли до суб'єктів господарювання з високим та середнім ступенем ризику

 

 

Питання 1. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб

Холера — гостре інфекційне захворювання з групи діарейних з переважним ураженням шлунка і тонкої кишки, яке характеризується загальним важким станом і обезводненням організму. Холера, як і чума, відноситься до числа особливо небезпечних захворювань, до групи карантинних, або конвенційних інфекцій і надзвичайно контагіозна.

Збудники холери тривалий час зберігають життєздатність на різних об'єктах навколишнього середовища. Так, в молоці, молочних продуктах він залишається життєздатним до 14 днів, в кип'яченій воді — до 39 годин, у відкритих водосховищах, забруднених стічними водами, — до декількох місяців. Холера відноситься до антропонозів. Людина заражається від хворих на холеру, а також від бактеріоносіїв, які виділяють вібріони з калом, а хворі — при блюванні. Зараження відбувається при вживанні води, рідше харчових продуктів, забруднених виділеннями, які містять вібріони (при вживанні овочів, яких вирощують на полях і городах, що вдобряються необеззараженими стічними водами, при митті посуду зараженою водою).

Чума (pestis) — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальним важким станом хворого, запальним процесом у лімфатичних вузлах, легенях та інших органах.

Епідеміологія. Чума відноситься до групи антропозоонозів. Незважаючи на те, що чума уражає багато видів маленьких диких тварин, головним резервуаром цієї хвороби є білка. Людина заражається чумою від хворої людини, при укусах бліх, які містять збудників, а також гризунами (у природі — сурики, суслики, піщанки, тарбагани, тушканчики, білки, щурі та інші; в населених пунктах — миші і щурі), в домашніх умовах — від котів і верблюдів. Необхідно знати, що кліщі і блощиці також можуть бути переносниками хвороби. Серед гризунів нерідкісні епідемії (ензоотії) чуми, які мають характер геморагічної септицемії. Можливі два шляхи зараження людини: частіше від хворих гризунів при укусах бліх (бубонна або шкірно-бубонна чума), рідше — повітряно-крапельним шляхом від хворої людини з чумною пневмонією (первинно-легенева чума). Блохи переносять збудників від гризуна до гризуна і від гризуна до людини. Yersiniapestis проникають в організм блохи з кров'ю тварини або хворої на чуму людини. При наступних кровососаннях збудники передаються від блохи до іншого хазяїна. Людина заражається чумою при покусанні блохами або через пошкоджену шкіру при безпосередньому зіткненні з хворими тваринами — джерелами збудників (на промислі при знятті шкір гризунів, розтині туші верблюдів, які загинули від чуми).

Сибірка – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується важким перебігом, ураженням шкіри і внутрішніх органів; відноситься до групи антропозоонозів.

Збудник сибірки – нерухома паличка Bacteriumanthracis, яка утворює високостійкі спори: у воді і грунті вони зберігаються десятиріччями. Території, де були скотомогильники або пасовища, забруднені екскрементами і сечею хворих тварин, на довгі роки залишаються зараженими спорами сибірки і отримали назву "проклятих полів”.

На сибірку частіше хворіє велика рогата худоба, коні, вівці, осли, рідше свині. Від них можуть заражатися коти, собаки, дикі хижаки. Тварини хворіють при поїданні корму, забрудненого спорами збудника сибірки. У нелікованих тварин хвороба триває 2-3 дні (рідше – декілька годин). Після проникнення в організм бактерія сибірки утворює капсулу, яка перешкоджає фагоцитозу і становленню імунітету. В місці проникнення збудник викликає негативний лейкотаксис і розвиток серозно-геморагічного запалення. Розповсюдження інфекції спочатку лімфогенне з накопичуванням інфекту в регіонарних лімфатичних вузлах, після цього гематогенне, що призводить до бактеріємії і сепсису.

Тварина гине, кров трупа не зсідається. Інколи спостерігаються посмертні кров'яні виділення з носа, рота, прямої кишки. Ці виділення забруднені збудниками сибірки. Зараження тварин може відбуватися також трансмісивним шляхом — передачею збудника від хворого до здорового кровосисунами двокрилими (сліпнями, мухами).

Питання 2. Інфекційні захворювання тварин і рослин

Основні шляхи передачі збудників інфекційних небезпечних захворювань сільськогосподарських тварин: повітряно-крапельний, харчовий, водяний, трансмісійний, контактний.

Всі інфекційні захворювання тварин розподіляються на п'ять груп:

елементарні інфекції, респіраторні інфекції, трансмісійні інфекції, інфекції зовнішніх покровів, інфекції з не виясненими шляхами зараження.

Хвороби рослин характеризуються за наступними ознаками: за віком або фазою розвитку рослин; за місцем і територією проявлення; за протіканням; за культурою зараження.

Особливістю біологічних небезпечних засобів ураження сільськогосподарських тварин і рослин є: можливість визвати масові інфекційні захворювання, епідемічне їх розповсюдження, наявність інкубаційного (окритого) терміну захворювань, важкість індикації бактеріальних небезпечних засобів і довге зберігання в навколишньому природному середовищі, - можливість ураження великої кількості людей і тварин. До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.

До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.

Великої шкоди завдають тваринництву інфекційні захворювання, які спричиняються вірусами (ящур, чума свиней, сказ, вірусний аборт, інфекційний ринотрахеїт, інфекційний енцефаломієлід та ін.); грибами (оравус, кандиломікоз, актиномікоз) і паразитичними найпростішими (піроплазмози, триманозомози та ін.).

Розрізняють неінфекційні та інфекційні хвороби рослин

Неінфекційні – виникають під впливом не сприятливих факторів зовнішнього середовища.

Інфекційні – спричиняється фітопатогенними бактеріями, грибами, вірусами, мікоплазмами, рікетсіями, активноміцитами.

Найчастіше бактеріози проявляються у вигляді розростання тканин, в’янення.Найбільш поширені бактеріози:

- бактеріальний рак виноградної лози;

- чорна плямистість томатів;

- судинний бактеріоз капусти;

- кільцева гниль картоплі;

- бактеріоз кукурудзи та ін.

Література:

Дебрак Ф. «История чумных эпидемий в России». П. 1905;

Заболотный Д. «Чума». П. 1907; Вайнштейн Е. «Чума». О. 1911;

Жуков-Вережников Н. Н.» Диагноз чумы и холеры», М., 1944.

Златогоров С. И. «Эпидемиология и микробиология холеры», М., 1947.

Тема 4.Техногенні небезпеки та їх наслідки

1.а)Небезпечні події на транспорті й аварії на транспортних комунікаціях. б)Вимоги до транспортування небезпечних речовин. в)Маркування небезпечних вантажів із небезпечними речовинами

а) Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалася послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовищ.

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загальногокористуванняпонад 900 млн. тонн вантажів (у тому числі велика кількістьнебезпечних) і понад 3 млрд. пасажирів. На залізничний транспорт припадаєблизько 60 % вантажнихперевезень, автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14 %.Через те, що транспортом перевозяться і потенційнонебезпечнівантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та іншіречовини - 15 % відзагальногообсягувантажів), небезпекажиттю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондівусіхвидів транспорту. Рівеньзношеннятранспортнихзасобів становить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значнобільше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню. Найбільшакількістьнадзвичайнихситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, щосвідчить про високупотенційнунебезпечність транспорту як галузігосподарства. 1998 р. сталося 109 аварій та надзвичайнихподій на транспорті, внаслідокякихзагинуло 64 та потерпіло 80 людей.

б) «Правила перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом»(далі - ППОГ).

ППОГ висувають певні вимоги до організацій, які займаються транспортуванням небезпечних вантажів, що використовується автотранспорту і супроводжує персоналу. Перевезення небезпечних вантажів підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавством України. Для перевезень деяких небезпечних речовин потрібно також спеціальний дозвіл Мінтрансу України, а для перевезення особливо небезпечних вантажів (їх список також визначається ППОГ) - відповідний дозвіл від органів внутрішніх справ. Особливе увага в ППОГ приділяється маршрутом, за яким слід вантаж. Маршрут не повинен проходити поблизу великих населених пунктів, промислових підприємств, зон відпочинку, заповідників і т.д. Всередині населених пунктів маршрут прокладається далеко від навчальних, дошкільних, лікувальних і т.п. закладів. У багатьох випадках маршрут обов'язково необхідно погоджувати з підрозділами ДАІ МВС України.

Ще більш суворі вимоги встановлюються щодо транспортних засобів та умов проведення транспортування. У першу чергу звертається увага на систему інформації про небезпеку: спеціальну забарвлення і написи на транспортних засобах, інформаційні таблиці для позначення транспортних засобів, аварійні картки для визначення заходів з ліквідації аварій та їх наслідків і т.д. Автомобілі повинні мати запас ходу без дозаправки не менше 500 км, а при транспортуванні вантажів на більшу відстань - комплектуватися запасним паливним баком. Заправка автомашин, навантажених горючими або вибухонебезпечними вантажами, на АЗС загального користування або ПАЗС виробляється на спеціально обладнаній майданчику, розташованому на відстані не менше 25 м від території АЗС, нафтопродуктами, отриманими на АЗС у металеві каністри. Швидкісний режим руху під час перевезення небезпечних вантажів встановлюється ДАІ МВС України з урахуванням конкретних дорожніх умов при узгодженні маршруту перевезення. Також в ППОГ вказані умови перевезення небезпечних вантажів автоколоною. Перевезення особливо небезпечних вантажів повинна здійснюється з автомобілем супроводу, обладнаним проблисковим маячком оранжевого і жовтого кольору або супроводжуватися патрульним автомобілем ДАІ МВС України. Стоянки дозволяються тільки в спеціально відведених місцях поза населеними пунктами, не ближче 200 метрів від житлових будівель та місць скупчення людей. Забезпечення безпеки при роботі з небезпечними речовинами неможливо без належного технічного оснащення та регламентування умов проведення таких робіт.

в) На кожнім вантажнім місці (упакуванню) з небезпечними вантажами повинні бути нанесені виготовлювачем вантажу ясне маркування, що включає знаки небезпеки за ДСТ 19433-88 і ДОПОГ і маніпуляційнізнаки за ДСТ 14192-77.

Знаки небезпеки наносяться: на впакуваннях, що мають форму паралелепіпеда (у тому числі на контейнери й пакети), на бічний, торцевий і верхньої поверхнях; на бочках - на одному із днищ і на обичайці із двох протилежних сторін; на мішках - у верхній частині у шва із двох сторін; на стосах і тюках - на торцевий і бічний поверхнях. На інших видах тари знаки небезпеки наносяться в найбільш зручних і видимих місцях.

Маніпуляційнізнаки наносяться після знаків небезпеки.

Якщо вантаж має більш ніж одним видом небезпеки, то на впакування наносяться всі знаки небезпеки, що вказують види цих небезпек. Номер класу наноситься на знаку основного виду небезпеки.

2.а)Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри. б)Категорії зон радіоактивно забруднених територій унаслідок аварії на ЧАЕС. в) Режими захисту населення

Чорно́бильськакатастро́фа — екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім[1]. На думку багатьох людей, зокрема Валентини Семенівни Шевченко, тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР, ця подія так само як офіційна реакція, яка була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розвалу СРСР.