Тема3. Природні загрози, характер їх проявів та дій на людей, тварин, рослин, об’єкти економіки

Питання 1. Загальна характеристика особливо небезпечних хвороб

Холера — гостре інфекційне захворювання з групи діарейних з переважним ураженням шлунка і тонкої кишки, яке характеризується загальним важким станом і обезводненням організму. Холера, як і чума, відноситься до числа особливо небезпечних захворювань, до групи карантинних, або конвенційних інфекцій і надзвичайно контагіозна.

Збудники холери тривалий час зберігають життєздатність на різних об'єктах навколишнього середовища. Так, в молоці, молочних продуктах він залишається життєздатним до 14 днів, в кип'яченій воді — до 39 годин, у відкритих водосховищах, забруднених стічними водами, — до декількох місяців. Холера відноситься до антропонозів. Людина заражається від хворих на холеру, а також від бактеріоносіїв, які виділяють вібріони з калом, а хворі — при блюванні. Зараження відбувається при вживанні води, рідше харчових продуктів, забруднених виділеннями, які містять вібріони (при вживанні овочів, яких вирощують на полях і городах, що вдобряються необеззараженими стічними водами, при митті посуду зараженою водою).

Чума (pestis) — гостре інфекційне захворювання, яке характеризується загальним важким станом хворого, запальним процесом у лімфатичних вузлах, легенях та інших органах.

Епідеміологія. Чума відноситься до групи антропозоонозів. Незважаючи на те, що чума уражає багато видів маленьких диких тварин, головним резервуаром цієї хвороби є білка. Людина заражається чумою від хворої людини, при укусах бліх, які містять збудників, а також гризунами (у природі — сурики, суслики, піщанки, тарбагани, тушканчики, білки, щурі та інші; в населених пунктах — миші і щурі), в домашніх умовах — від котів і верблюдів. Необхідно знати, що кліщі і блощиці також можуть бути переносниками хвороби. Серед гризунів нерідкісні епідемії (ензоотії) чуми, які мають характер геморагічної септицемії. Можливі два шляхи зараження людини: частіше від хворих гризунів при укусах бліх (бубонна або шкірно-бубонна чума), рідше — повітряно-крапельним шляхом від хворої людини з чумною пневмонією (первинно-легенева чума). Блохи переносять збудників від гризуна до гризуна і від гризуна до людини. Yersiniapestis проникають в організм блохи з кров'ю тварини або хворої на чуму людини. При наступних кровососаннях збудники передаються від блохи до іншого хазяїна. Людина заражається чумою при покусанні блохами або через пошкоджену шкіру при безпосередньому зіткненні з хворими тваринами — джерелами збудників (на промислі при знятті шкір гризунів, розтині туші верблюдів, які загинули від чуми).

Сибірка – гостре інфекційне захворювання, яке характеризується важким перебігом, ураженням шкіри і внутрішніх органів; відноситься до групи антропозоонозів.

Збудник сибірки – нерухома паличка Bacteriumanthracis, яка утворює високостійкі спори: у воді і грунті вони зберігаються десятиріччями. Території, де були скотомогильники або пасовища, забруднені екскрементами і сечею хворих тварин, на довгі роки залишаються зараженими спорами сибірки і отримали назву "проклятих полів”.

На сибірку частіше хворіє велика рогата худоба, коні, вівці, осли, рідше свині. Від них можуть заражатися коти, собаки, дикі хижаки. Тварини хворіють при поїданні корму, забрудненого спорами збудника сибірки. У нелікованих тварин хвороба триває 2-3 дні (рідше – декілька годин). Після проникнення в організм бактерія сибірки утворює капсулу, яка перешкоджає фагоцитозу і становленню імунітету. В місці проникнення збудник викликає негативний лейкотаксис і розвиток серозно-геморагічного запалення. Розповсюдження інфекції спочатку лімфогенне з накопичуванням інфекту в регіонарних лімфатичних вузлах, після цього гематогенне, що призводить до бактеріємії і сепсису.

Тварина гине, кров трупа не зсідається. Інколи спостерігаються посмертні кров'яні виділення з носа, рота, прямої кишки. Ці виділення забруднені збудниками сибірки. Зараження тварин може відбуватися також трансмісивним шляхом — передачею збудника від хворого до здорового кровосисунами двокрилими (сліпнями, мухами).

Питання 2. Інфекційні захворювання тварин і рослин

Основні шляхи передачі збудників інфекційних небезпечних захворювань сільськогосподарських тварин: повітряно-крапельний, харчовий, водяний, трансмісійний, контактний.

Всі інфекційні захворювання тварин розподіляються на п'ять груп:

елементарні інфекції, респіраторні інфекції, трансмісійні інфекції, інфекції зовнішніх покровів, інфекції з не виясненими шляхами зараження.

Хвороби рослин характеризуються за наступними ознаками: за віком або фазою розвитку рослин; за місцем і територією проявлення; за протіканням; за культурою зараження.

Особливістю біологічних небезпечних засобів ураження сільськогосподарських тварин і рослин є: можливість визвати масові інфекційні захворювання, епідемічне їх розповсюдження, наявність інкубаційного (окритого) терміну захворювань, важкість індикації бактеріальних небезпечних засобів і довге зберігання в навколишньому природному середовищі, - можливість ураження великої кількості людей і тварин. До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.

До найпоширеніших інфекційних хвороб, які уражують більшість видів тварин, належать: туберкульоз, бруцельоз, пасперельоз, сибірка, паратиф, емфізематозний карбункул та ін. Збудниками цих заразних захворювань є патогенні бактерії.

Великої шкоди завдають тваринництву інфекційні захворювання, які спричиняються вірусами (ящур, чума свиней, сказ, вірусний аборт, інфекційний ринотрахеїт, інфекційний енцефаломієлід та ін.); грибами (оравус, кандиломікоз, актиномікоз) і паразитичними найпростішими (піроплазмози, триманозомози та ін.).

Розрізняють неінфекційні та інфекційні хвороби рослин

Неінфекційні – виникають під впливом не сприятливих факторів зовнішнього середовища.

Інфекційні – спричиняється фітопатогенними бактеріями, грибами, вірусами, мікоплазмами, рікетсіями, активноміцитами.

Найчастіше бактеріози проявляються у вигляді розростання тканин, в’янення.Найбільш поширені бактеріози:

- бактеріальний рак виноградної лози;

- чорна плямистість томатів;

- судинний бактеріоз капусти;

- кільцева гниль картоплі;

- бактеріоз кукурудзи та ін.

Література:

Дебрак Ф. «История чумных эпидемий в России». П. 1905;

Заболотный Д. «Чума». П. 1907; Вайнштейн Е. «Чума». О. 1911;

Жуков-Вережников Н. Н.» Диагноз чумы и холеры», М., 1944.

Златогоров С. И. «Эпидемиология и микробиология холеры», М., 1947.

Тема 4.Техногенні небезпеки та їх наслідки

1.а)Небезпечні події на транспорті й аварії на транспортних комунікаціях. б)Вимоги до транспортування небезпечних речовин. в)Маркування небезпечних вантажів із небезпечними речовинами

а) Будь-який транспортний засіб – це джерело підвищеної небезпеки. Людина, що скористалася послугами транспортного засобу, знаходиться в зоні підвищеної небезпеки. Це зумовлюється можливістю ДТП, катастрофами та аваріями поїздів, літаків, морських та річкових транспортних засобів, травмами при посадці чи виході з транспортних засобів або під час їх руху. Наявність в Україні розвиненої мережі транспортних комунікацій, перевезення ними у великій кількості потенційно небезпечних речовин, стан самих комунікацій і транспортних засобів часто стають загрозливими для населення, економіки та природного середовищ.

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загальногокористуванняпонад 900 млн. тонн вантажів (у тому числі велика кількістьнебезпечних) і понад 3 млрд. пасажирів. На залізничний транспорт припадаєблизько 60 % вантажнихперевезень, автомобільний — 26 %, річковий і морський — 14 %.Через те, що транспортом перевозяться і потенційнонебезпечнівантажі (вибухонебезпечні, пожежонебезпечні, хімічні та іншіречовини - 15 % відзагальногообсягувантажів), небезпекажиттю і здоров'ю людей збільшується. Скоротилося оновлення основних фондівусіхвидів транспорту. Рівеньзношеннятранспортнихзасобів становить понад 50 %, а на деяких підприємствах і значнобільше, велика кількість транспортних засобів підлягає списанню. Найбільшакількістьнадзвичайнихситуацій, особливо з загибеллю людей, припадає на транспорт, щосвідчить про високупотенційнунебезпечність транспорту як галузігосподарства. 1998 р. сталося 109 аварій та надзвичайнихподій на транспорті, внаслідокякихзагинуло 64 та потерпіло 80 людей.

б) «Правила перевезення небезпечних вантажів автомобільним транспортом»(далі - ППОГ).

ППОГ висувають певні вимоги до організацій, які займаються транспортуванням небезпечних вантажів, що використовується автотранспорту і супроводжує персоналу. Перевезення небезпечних вантажів підлягає ліцензуванню відповідно до чинного законодавством України. Для перевезень деяких небезпечних речовин потрібно також спеціальний дозвіл Мінтрансу України, а для перевезення особливо небезпечних вантажів (їх список також визначається ППОГ) - відповідний дозвіл від органів внутрішніх справ. Особливе увага в ППОГ приділяється маршрутом, за яким слід вантаж. Маршрут не повинен проходити поблизу великих населених пунктів, промислових підприємств, зон відпочинку, заповідників і т.д. Всередині населених пунктів маршрут прокладається далеко від навчальних, дошкільних, лікувальних і т.п. закладів. У багатьох випадках маршрут обов'язково необхідно погоджувати з підрозділами ДАІ МВС України.

Ще більш суворі вимоги встановлюються щодо транспортних засобів та умов проведення транспортування. У першу чергу звертається увага на систему інформації про небезпеку: спеціальну забарвлення і написи на транспортних засобах, інформаційні таблиці для позначення транспортних засобів, аварійні картки для визначення заходів з ліквідації аварій та їх наслідків і т.д. Автомобілі повинні мати запас ходу без дозаправки не менше 500 км, а при транспортуванні вантажів на більшу відстань - комплектуватися запасним паливним баком. Заправка автомашин, навантажених горючими або вибухонебезпечними вантажами, на АЗС загального користування або ПАЗС виробляється на спеціально обладнаній майданчику, розташованому на відстані не менше 25 м від території АЗС, нафтопродуктами, отриманими на АЗС у металеві каністри. Швидкісний режим руху під час перевезення небезпечних вантажів встановлюється ДАІ МВС України з урахуванням конкретних дорожніх умов при узгодженні маршруту перевезення. Також в ППОГ вказані умови перевезення небезпечних вантажів автоколоною. Перевезення особливо небезпечних вантажів повинна здійснюється з автомобілем супроводу, обладнаним проблисковим маячком оранжевого і жовтого кольору або супроводжуватися патрульним автомобілем ДАІ МВС України. Стоянки дозволяються тільки в спеціально відведених місцях поза населеними пунктами, не ближче 200 метрів від житлових будівель та місць скупчення людей. Забезпечення безпеки при роботі з небезпечними речовинами неможливо без належного технічного оснащення та регламентування умов проведення таких робіт.

в) На кожнім вантажнім місці (упакуванню) з небезпечними вантажами повинні бути нанесені виготовлювачем вантажу ясне маркування, що включає знаки небезпеки за ДСТ 19433-88 і ДОПОГ і маніпуляційнізнаки за ДСТ 14192-77.

Знаки небезпеки наносяться: на впакуваннях, що мають форму паралелепіпеда (у тому числі на контейнери й пакети), на бічний, торцевий і верхньої поверхнях; на бочках - на одному із днищ і на обичайці із двох протилежних сторін; на мішках - у верхній частині у шва із двох сторін; на стосах і тюках - на торцевий і бічний поверхнях. На інших видах тари знаки небезпеки наносяться в найбільш зручних і видимих місцях.

Маніпуляційнізнаки наносяться після знаків небезпеки.

Якщо вантаж має більш ніж одним видом небезпеки, то на впакування наносяться всі знаки небезпеки, що вказують види цих небезпек. Номер класу наноситься на знаку основного виду небезпеки.

2.а)Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри. б)Категорії зон радіоактивно забруднених територій унаслідок аварії на ЧАЕС. в) Режими захисту населення

Чорно́бильськакатастро́фа — екологічно-соціальна катастрофа, спричинена вибухом і подальшим руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, розташованої на території України (у той час — Української РСР). Руйнування мало вибуховий характер, реактор був повністю зруйнований і в довкілля було викинуто велику кількість радіоактивних речовин. Відбувся радіоактивний викид потужністю в 300 Хіросім[1]. На думку багатьох людей, зокрема Валентини Семенівни Шевченко, тодішньої голови Президії Верховної Ради УРСР, ця подія так само як офіційна реакція, яка була продемонстрована у Москві, стала однією з причин розвалу СРСР.

Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики до вибуху на АЕС «Фукусіма-1», як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Радіоактивна хмара від аварії пройшла над європейською частиною СРСР, більшою частиною Європи, східною частиною США. Приблизно 60 % радіоактивних речовин осіло на території Білорусі. Близько 200 000 чоловік були евакуйовані із зон забруднення.

Чорнобильська аварія стала подією великого суспільно-політичного значення для СРСР і світу. Це наклало деякий відбиток на хід розслідування її причин. Підхід до інтерпретації фактів і обставин аварії мінявся з часом і повністю єдиної думки не існує досі.

Спершу керівництво УРСР та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень з Швеції, де на Фоксмаркській АЕС були знайдені радіоактивні частинки, які були принесені з східної частини СРСР та оцінки масштабів зараження, розпочалася евакуація близько 130 000 мешканців Київської області із забруднених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС створена 30-кілометрова зона відчуження.

б) Залежно від рівня забруднення ґрунтів, ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначає такі зони радіоактивно забруднених територій:

зона відчуження — це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році (30 км від епіцентру вибуху);

зона безумовного (обов’язкового) відселення (50—60 км від епіцентру вибуху);

зона гарантованого добровільного відселення;

зона посиленого радіоекологічного контролю.

в) Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання заходів і засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який включає радіаційні ураження і опромінювання людей більше встановлених доз. Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність і тривалість використання людьми захисних споруд, житлових і виробничих будинків, перебування на відкритій місцевості з використанням засобів індивідуального захисту.

Режими радіаційного захисту розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту опрацьовані для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. Всього розроблено 8 типових режимів радіаційного захисту:

режими № 1, 2, 3 — для непрацюючого населення;

режими № 4, 5, 6,7 — для захисту робітників, службовців і виробничої діяльності підприємства (об'єкту);

режим № 8 — для захисту сил цивільної оборони (загонів, ланок і т.п.) при проведенні РіІНР в зонах радіоактивного зараження.

Література: Губський «Цивільна оборона» (1995)

Дятлов А. С. «Чернобыль. Какэтобыло» (рос.)

Легасов В. А. «Об аварии на Чернобыльской АЭС» (рос.)

Михайлик Андрій «Барліг для ядерного звіра»