Проблема безпеки життєдіяльності людини

Проблема безпеки життєдіяльності людини в сучасних умовах - одна з найактуальніших. Події, що відбуваються у світі, свідчать про збільшення техногенних, природо генних і соціо генних небезпек для людського життя, показують пряму залежність стабільності цілих держав і виживаності народів від підготовленості підростаючих поколінь до розпізнавання і відвертання небезпек, від системи громадських і індивідуальних механізмів захисту держави і окремої особи. Безпека - необхідна умова подальшого розвитку цивілізації. Проте ми бачимо, що і в XXI столітті зберігаються традиційні загрози і небезпеки, виникають нові. Посилюються соціальні протиріччя, зростає уразливість міських інфраструктур до ударів стихії, енергетичних катастроф, актів тероризму. Все більше тривожать світову громадськість інфекційні захворювання.

Перед людством усе більш гостро встають питання: що відбувається з нашою безпекою? Як створити нові, ефективніші системи і технології управління нею? До рішення яких критичних, вузлових завдань слід передусім докласти зусилля? Сьогодні все очевидніше стає той факт, що для вирішення проблем зниження ризиків різних кризових явищ недостатньо тільки нормативних правових, організаційно-технічних і інженерних заходів. Досвід показує, що заходи по збільшенню надійності технічних об'єктів, створенню алгоритмів безпечного управління ними, по розробці досконалих засобів і способів захисту від надзвичайних ситуацій малоефективні.

А якщо сказати простіше, то культура безпеки життєдіяльності - цей стан розвитку людини, соціальної групи, суспільства, що характеризується відношенням до питань забезпечення безпечного життя і трудової діяльності і, головне, активною практичною діяльністю по зниженню рівня небезпеки.

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності.

Психофізіологічні здібності людини досить добре захищають його від небезпек. Але покладатися тільки на природну систему захисту не можна. Її необхідно доповнити грошовими технічними коштами, що створюються на основі практики з урахуванням новітніх досягнень науки і техніки.

Технічна спрямованість в розвитку цивілізації породила проблему захисту людини від їм же створеної техносфери. Ця проблема має багато аспектів.

Безпека є однією з найважливіших потреб нарівні з потребою людини в їжі, одязі, помешканні, спілкуванні. Це означає, що потреба в безпеці, а отже і саме це поняття, як категорія, виникло разом із появою людини. Як і більшість понять, пов’язаних із соціальною сферою, поняття «безпека» є багатоплановим. Як складне соціально-політичне явище воно акумулює в собі наслідки багатогранної життєдіяльності, культурної особливості, накопичений історичний досвід, врешті-решт, уподобання кожної людини і громадянина, суспільної групи, суспільства, держави, земної цивілізації загалом [4, 351]. 3 моменту появи на Землі Людина перманентно живе та діє в умовах потенційних небезпек, що постійно змінюються. Це дає змогу сформулювати аксіому про те, що діяльність Людини потенційно небезпечна.

Реалізуючись у просторі та часі, небезпеки спричиняють шкоду здо­ров'ю Людини, яка виявляється у нервових струсах, травмах, хворобах, інвалідних та летальних наслідках тощо. Отже, небезпеки — це те, що загрожує не тільки Людині, а й суспільству та державі в цілому. Отже, профілактика та захист від них — актуальна гуманна та соціально-економічна проблема, у вирішенні якої Держава не може не бути зацікавлена.

Тлумачні словники трактують поняття «безпека» як стан, коли немає небезпеки, або як стан, при якому ніщо кому-небудь або чому-небудь не загрожує. Тобто фактори та умови, які можуть нести загрозу існуванню, наприклад, окремому індивіду, сім’ї, соціальній групі, суспільству відсутні. Абсолютної безпеки не буває. Завжди існує деякий залишковий ризик Отже, нема на Землі Людини, якій не загрожують небезпеки.

За характером дії на організм людини розрізняють 5 груп небезпек механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психофізичні.

Відповідно як основу для розкриття стану безпеки вчений В. Манілов пропонує брати формулу Платона, який вважав, що стану безпеки відповідає запобігання шкоди. Він звертає увагу, що система цінностей є визначальним первинним фактором, який визначає сутнісне наповнення змісту поняття «безпека» і, відповідно, обумовлює цілі, засоби і методи державного управління. У даному випадку безпека визначається і безпосередньо пов’язується із суб’єктивними за своєю природою оцінками характеру і масштабів потенційних чи реальних загроз цінностей, які сповідує суспільство в конкретно-історичний момент свого розвитку. Безпека розглядається як основна передумова існування держави, суспільства й індивіда. Її наявність дозволяє зберігати й примножувати певні суспільні цінності. Під безпекою розуміють такий рівень небезпеки, з яким на даному етапі наукового та технічного розвитку можна змиритися. Безпека — це прийнятний ризик. Для досягнення цієї мети найперший та найголовніший спосіб полягає в освіті народу.

Проте виникає низка принципових запитань, на які не існує (і не може існувати) однозначних відповідей, зокрема, яким має бути механізм визначення множин базових (первинних) цінностей? Як врахувати ціннісні установки та ідеали соціальних груп, класів, конфесій, які складають меншість? Які соціальні інституції мають домінуючий вплив на формування базових цінностей суспільства? Як уникнути протистояння власних (національних) цінностей із цінностями інших цивілізацій і культур? Яким чином забезпечити належну репрезентацію цінностей різних соціальних класів, груп, прошарків?

Життя — це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від ін­ших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосу­вання до середовища та наявність обміну речовин і реакції на по­дразнення. Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо.

По Н. Ф. Реймерсу «Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлін­ням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів»

У контексті сказаного доречно зауважити, що розвиток інформаційних технологій, їх проникнення у всі сфери життя суспільства відкривають якісно нові можливості впливу на формування загальносуспільних цінностей та ідеалів, пов’язування чужорідних стереотипів поведінки, впливу на свідомість людини, її психіку, який може здійснюватися й в антисоціальних, антигуманних цілях.

Таким чином, як слушно зауважує український вчений Г. Ситник, не будучи чимось матеріальним, безпека є своєрідною характеристикою і необхідною передумовою життєдіяльності, прогресивного розвитку та життєздатності об’єктів безпеки. Тому створена система національної безпеки і передусім підсистема управління вказаною підсистемою знаходять своє сутнісне відображення в сукупності національних цінностей або національних інтересів.

У сучасних історичних умовах задоволення потреби в безпеці на всіх її рівнях (індивідуальному, суспільному, національному, міжнародному) передбачає застосування системного підходу для всебічного врахування сукупності факторів безпечного розвитку. Найважливішими серед них, на нашу думку, можна назвати:

– необхідність визначення базових цінностей як детермінант трансформаційних процесів в сучасній Україні;

– всебічне врахування діалектичної взаємодії соціального і національного, національного та інтернаціонального, індивідуального та колективного;

– важливість вибору такої стратегії національного розвитку, за якої досягається гармонія політичних, соціальних, правових, економічних, екологічних та інших відносин та співвідношень;

– необхідність подальшого пізнання та врахування законів та закономірностей функціонування й розвитку природи, суспільства, індивіда;

– врахування домінуючих ціннісних парадигм індивіда, соціуму.

Культурна безпека

Одним із видів безпеки є культурна безпека. Остання виступає як складний багатоплановий соціокультурний феномен, що відображає універсальність буття. Культурна безпека соціуму являє собою якісну характеристику функціонування і розвитку суспільства, стан, за якого відсутні реальні чи потенційні загрози його духовним і культурним цінностям.

Як слушно зауважує В. Ященко, культуровпливи як цивілізаційні феномени й передумова збагачення багатьох етнічних культур є продуктивним доти, доки триває зрівноваження внутрішніх духовних спонук і зовнішніх проявів культуротворчих здобутків, унаслідок чого відбувається самореалізаційний поступ нації.

За межею зрівноваження і за переваги іншо культурного впливу в духовній сфері нації, навпаки, асимілюється її ментальна свідомість, а поведінка загалу набуває непритаманних йому ознак, унаслідок чого змінюється як спосіб мислення етносу, так і спосіб його життєдіяння. На жаль, сьогодні стає все більш очевидним руйнівний характер зарубіжного впливу на народ України з метою гальмування духовно-інтелектуального розвитку, розмивання національних духовно-культурних цінностей, високих моральних якостей, традиційної народної етнокультури, національного мистецтва і музики. Насамперед це проявляється в протиставленні самобутній українській етнокультурі чужого їй космополітизму, нігілізму, псевдокультури. В результаті зростає реальна загроза руйнування культурної безпеки українського суспільства, що веде до знищення духовно-ментальних опор українського національного життя. Виникає необхідність розробки та забезпечення реалізації загальнодержавних і регіональних (місцевих) програм збереження та поширення власної культурної та етнічної ідентичності. Адже культурна традиція будь-якого суспільства існує та відтворюється через множину її екзистенційних інтерпретацій, в основі яких лежать різні проекти самісної ідентичності.

Культура виступає як загальнолюдське надбання, за мірками якого окремий індивід дістає змогу стати і дійсно стає суб’єктом історії. Поряд з тим, культурно розвинена особистість – це джерело активності та рух культурно-історичного світу. А для цього, як слушно зауважує Д. Дзвінчук, потрібна нова філософія освіти, оновлення філософських засад освітньо - виховного процесу.

Культура, яка включена до рівня буття особистості, виступає як зв’язковий елемент, оскільки формує діяльність та духовний світ особистості таким чином, щоб особистість максимально сприяла розвитку суспільного, цілого, у взаємодії з іншими.

Проблема культурної безпеки особистості нерозривно пов’язана з проблемою буття індивіда. Оскільки культура – це прояв людського буття у світі, то кожен індивід незалежно від національного і соціального походження, статі, віку, освіти, конфесійної чи політичної приналежності визначається людиною культури. Буття особистості в культурі виступає як природна форма людського існування.

Отже, можна стверджувати, культурна безпека особистості – це тенденції розвитку й умови життєдіяльності конкретного індивіда, забезпечення його душевного і психічного благополуччя, а з іншого – це захищеність культурних і духовних цінностей індивіда від потенційних і реальних загроз. Сутність культурної безпеки особистості та її зміст спрямовані на захист життєвих потреб (інтересів) особи, її сенсу життя.

Забезпечення культурної безпеки особистості сприяє її повноцінному гармонійному розвитку, розкриттю творчих та інших здібностей, зростанню значення духовних цінностей в житті людини. В результаті особистість дістає змогу повніше розкрити свої потенційні можливості, збагатитись матеріально та духовно, удосконалити свою діяльність.

На нашу думку, формування і забезпечення культурної безпеки особистості повинно стати основною метою, стержнем культурної політики держави, оскільки:

· глибоке пізнання закономірностей функціонування соціального розвитку духовності особистості, формування її ідеалів і антиідеалів, душевного і психічного благополуччя є головною умовою підвищення ефективності духовно-формуючого процесу, зацікавленої участі кожної особистості у зміцненні та розвитку держави і всього суспільства;

· відображення в структурі ціннісних орієнтацій особистості складних по своїй природі і сутності інтересів різних індивідуумів соціальних груп, класів, націй та потреб особистісного і суспільного функціонування обумовлює складність механізму її функціонування та розвитку, що веде до ускладнення механізмів розвитку конкретного суспільства;

· вивчення факторів безпечного розвитку особистості дозволяє визначити основні механізми протидії чужорідним іншокультурним впливам.

Відповідно основними пріоритетами державної культурної політики повинні стати:

– забезпечення гармонійного розвитку кожної особистості, задоволення її культурних запитів і потреб;

– формування духовного світу українця-патріота власної незалежної держави, який знає, зберігає та охороняє свої національні традиції, рідну мову, культуру, готового до захисту та самопожертви в ім’я нації;

– активізація діалогу культур на всіх рівнях за умови збереження власного культурного коду, «ядра»кожної культури-учасниці;

– організаційне та ресурсне забезпечення розвитку національної культури та культур усіх національних груп, які проживають в Україні.

– Необхідною умовою існування людського суспільства,

 

Діяльність є специфічно людською формою активності, необхідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища. Це специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільне змінювання та перетворення. Будь-яка діяльність містить у собі мету, засіб, результат та сам процес діяльності. Форми діяльності різноманітні. Вони охоплюють практичні, інтелектуальні, духовні процеси, що протікають у побуті, громадській, культурній, трудовій, науковій, навчальній та інших сферах життя.

Людсь­ка активність має особливість, яка відрізняє її від активності решти живих організмів та істот. Ця особливість полягає в тому, що люди­на не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взає­модіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

Здоров’я – природний стан організму, що характеризується його зрівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін.

В Уставі Всесвітньої організації охорони здоров’я записано: «Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів».

Безпека – стан діяльності, при якому із певною імовірністю виключені прояви небезпеки, або відсутність надмірної небезпеки, це збалансований, за експертною оцінкою, стан люди­ни, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людсь­кого життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека лю­дини — невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human Development) – такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагачен­ню позитив­ного загальнолюдського досвіду.

Небезпека – явища, процеси, об’єкти, властивості предметів, здатні у певних умовах наносити шкоду здоров’ю людини, це умова чи ситуація, яка існує в наколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та/чи пошкодження.

ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін «ризик».

Ризик – кількісна оцінка небезпеки. Визначається як частота або імовірність виникнення однієї події під час настання іншої.

Ризик виник­нення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити нескладно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і мате­матично точно визначити його надзвичайно складно. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдя­ки експертній оцінці.

Ідентифікація небезпеки – процес розпізнавання образу небезпеки, встановлення можливих причин, просторових та часових координат, імовірності прояву, величини та наслідків небезпеки.

Безпека людини, суспільства, національна безпека.

Культура безпеки як елемент загальної культури, що реалізує захисну функцію людства.

Небезпека – центральне поняття БЖД під яким розуміють будь-які явища, процеси, об’єкти, властивості предметів, здатні у певних умовах наносити шкоду здоров’ю людини.

Небезпеку зберігають всі системи, що мають енергію, хімічно та біологічно активні компоненти, а також характеристики, що не відповідають умовам життєдіяльності людини.

Номенклатура – система назв, термінів, що застосовуються у якій-небудь галузі науки, техніки. У теорії БЖД доцільно виділити кілька рівнів номенклатури: загальну, локальну, галузеву, місцеву (для окремих об’єктів) та ін.

До загальної номенклатури відносять усі види небезпек: алкоголь, аномальна температура повітря, аномальна вологість повітря, аномальна рухомість повітря, аномальний барометричний тиск, арборициди, аномальне освітлення, аномальна іонізація повітря, вакуум, вибух, вибухові речовини, вібрація, вода, частини машини, що обертаються, висота, гази, гербіциди, глибина, гіподинамія, гіпокінезія, ожеледь, гарячі поверхні, динамічні перевантаження, дощ, дим, предмети, що рухаються, їдкі речовини, захворювання,емоційний стрес, емоційне перевантаження, отруйні речовини тощо.

Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань.

Під час виконання конкретних досліджень складається номенк­латура небезпек для окремих об’єктів (виробництв, цехів, робочих місць, процесів, професій тощо)

Аксіоми безпеки життєдіяльності

Аксіома про потенційну небезпеку діяльності.

-Людська практика дає основу для твердження про те, що будь-яка діяльність потенційно небезпечна.

- Ні в одному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки.

- Отже, можна сформулювати такий висновок: будь-яка діяльність потенційно небезпечна. Це твердження має аксіоматичний характер.

- Дана аксіома має виняткове методологічне та евристичне значення.

 

«Человек должен быть свободен от страха и нужды

Организация Объединенных Наций признает два основных компонента безопасности личности: «защита от неожиданных и пагубных нарушений нашего повседневного образа жизни», (известная как «свобода от страха») и «защита от постоянных угроз голода, болезней, преступлений и подавления» (известная как «свобода от нужды»).

Нельзя защитить мир от войн, если люди не будут в безопасности у себя дома, на своих рабочих местах, в повседневной жизни. ООН (ПРООН)^* разработала всеобъемлющую Концепцию безопасности человека, которая состоит из семи основных категорий (компонентов):

· экономическая безопасность;

· продовольственная безопасность;

· безопасность для здоровья;

· экологическая безопасность;

· личная безопасность;

· социальная безопасность;

· общественная, культурная и социальная безопасность;

· политическая безопасность.