Культура безпеки, як елемент загальної культури,

Культура безпеки, як елемент загальної культури,

Що реалізує захистну функцію людства.

Вступ

1.Структура культури …………………………………………………………..1-2ст.

Основна частина

2.Культура безпеки життєдіяльності …………………………………………..2ст.

3.Проблема безпеки життєдіяльності людини…………………………………3-4ст.

4.Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності…………………………..4-5ст.

5. Культурна безпека……………………………………………….....................6-8ст.

6.Безпека людини, суспільства, національна безпека…………………………8ст.

7. Аксіоми безпеки життєдіяльності……………………………………………8-9ст.

8. Методологічні основи безпеки життєдіяльності……………………………9ст.

9. Формування екологічної культури ………………………………………….10ст.

10.Раціональне природокористування…………………………………………11ст.

11. Злочини проти миру…………………………………………………………12-13ст.

12. Забезпечення безпеки людини в сучасних економічних умовах ………...13-14ст.

Висновок
13. Завдання, які вирішуються безпекою життєдіяльності, по захищеності людини і технічних систем………………………………………………………………...14ст.

Опрацьований матеріал ……………………………………………………...15ст.

 

Світ культури всеосяжний, багатоелементний, складний, багатофункціональний, він становить органічне цілісне єство. Структура — означає порядок, будова, зв’язок. Це сукупність стійких зв’язків об’єкта, які забезпечують його цілісність, збереження основних властивостей. І все ж дослідники вивчають цей світ, розкладають, ділять його на частини. Виділяють певні види, типи, форми (статичні і динамічні, предметні й особистісні, суспільні й особистісні й т. ін., спеціалізовані і побутові рівні), ділять за певними ознаками. Кожен з елементів культури може ділитися, у свою чергу, на дрібніші складові. Найчастіше бачимо поділ: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою. За носієм культуру підрозділяють на: світову, загальнолюдську, національну, етнічну, міську, сільську, молодіжну, особистісну, сім’ї і т. ін.

Дуже часто ми зустрічаємо такі словостандарти, як матеріальна, духовна, фізична культура. Це поділ за різновидами діяльності, формами існування або родовою ознакою. Матеріальна, як матеріальна основа відіграє основну роль, є фундаментом духовної, яка потребує матеріального посередника. Духовна є головною, адже вона робить людину людиною.

Матеріальна культура містить у собі весь штучно створений предметний світ, що оточує людину.

«Матеріальна культура, — підкреслюється в посібнику «Історія української та зарубіжної культури» за ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука (К., 1999), — це сукупність засобів виробництва, матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку».

Матеріальна культура (друга природа) поділяється на такі окремі категорії (види):

Засоби захисту і нападу. Вони, на нашу думку, виникли найраніше. Першим таким засобом був просто підручний матеріал (камінь, палиця) у хвилини небезпеки, до якого звертались наші пращури. Потім з’явились вторинні засоби — оброблена палиця, дрібні камнекидальні пристосування, а в епоху мезоліту — лук, стріли. Можна простежувати весь шлях розвитку засобів захисту і нападу до сучасної бойової техніки, ядерної зброї, ракет і т. д. і зробити висновок, що людина і вся планета Земля ще ніколи не були такими беззахисними, як у XXI ст. Проблему роззброєння слід вирішувати політичними методами. Інакше людство очікує штучно створена глобальна катастрофа.

Інструменти та знаряддя праці — категорія матеріальної культури. З їх створення, власне, і розпочалась матеріальна культура. Ця категорія була першою в людській практиці, адже перші засоби захисту і нападу були знаряддями виготовленими власноруч.

Чимало видів культури проходять через усю систему, їх не відносять до матеріальної чи духовної. Це економічна, екологічна, естетична, політична, правова, побутова культури.

Політична культура визначає стан і функціонування політичної системи, гармонізуючи інтереси різних соціальних систем, верств суспільства, гарантуючи права і свободи громадян,

Естетична культура — це ціннісний показник об’єкта, людини, суспільства з погляду художньої цінності, Етична культура оцінює людину з погляду її поведінки в житті, суспільстві, її моральності, честі, порядності, дружби, кохання, бажання і вміння жити в злагоді з власною совістю і світом, позбавлятись гріховності, творити добро.

Економічна культура — сфера культури, спрямована на формування, організацію людських відносин у процесі трудової діяльності

Екологічна культура передбачає взаємозалежність, безпечне взаємоіснування людини і природи (суспільства і природи), збереження біологічної рівноваги; урахування позитивного та негативного впливу природи на суспільство і водночас благоговійне ставлення до всього живого, зокрема, до людського життя як найвищої цінності (наприклад, учення Швейцера), коли метою людського існування стає всезагальне благо.

Професійна культура — це високий рівень професійної підготовки, її якість. Це найяскравіша грань людської особистості і суспільства в цілому. Високий стан загальної культури суспільства, нації забезпечує належну освіту і професійну культуру. Для економіста головним принципом при прийнятті рішення має бути, як і для лікаря, принцип «Не зашкодь». Загальновідомо, що найбільшої шкоди навколишньому середовищу, біосфері (вичерпній!) завдається економічною діяльністю.

Побутова культура охоплює невиробничу повсякденну систему життя людини, її організованість, відлагодженість, спрямованість на життєзабезпечення. Рівень побутової культури людини, сім’ї залежить від рівня побутового матеріального і технологічного забезпечення (наявність побутових приладів, дотримання санітарних норм житла, принципів моралі й етики тощо). Метою побутової культури є добробут людини і людське благо.

Правова культура — забезпечує мирне унормоване функціонування і розвиток суспільства, держави, гарантує економічну, фізичну, соціальну безпеку громадянина, суспільства, фізичних і юридичних осіб, держав у міждержавних відносинах, включаючи механізм правотворчої діяльності.

Духовна культура визначається такими категоріями, як істина, краса, добро, справедливість, мораль, благо. Первісна людина сприймала ці категорії в сукупності, синкретизуючи їх.

Одним із ціннісних принципів духовності й моралі з найдавніших часів є безпека — безпека громадянина, держави і суспільства. На досягнення цього принципу спрямовані і політичні, і релігійні устремління. Забезпечення фізичної, економічної (добробуту громадянина і держави), політичної (незалежності громадянина і держави), правової безпеки (рівності перед законом особи і держави, верховенство закону) є гарантією успішного розвитку культури, її динаміки і досягнення кінцевої її мети — позбавлення гріховності, панування принципів всезагального блага.

 

Культура безпеки життєдіяльності.

Під культурою безпеки життєдіяльності розуміється рівень розвитку людини і суспільства, що характеризується значущістю завдання забезпечення безпеки життєдіяльності в системі особистих і соціальних цінностей, поширеністю стереотипів безпечної поведінки в повсякденному житті і в умовах небезпечних і надзвичайних ситуацій, мірою захищеності від загроз і небезпек в усіх сферах життєдіяльності. Поняття»культура безпеки» вперше з’явилося у 1986 році в процесі аналізу причин і наслідків Чорнобильської аварії, проведеного Міжнародним агентством з атомної енергії.

Организация Объединенных Наций признает два основных компонента безопасности личности: «защита от неожиданных и пагубных нарушений нашего повседневного образа жизни», (известная как «свобода от страха») и «защита от постоянных угроз голода, болезней, преступлений и подавления» (известная как «свобода от нужды»).

Нельзя защитить мир от войн, если люди не будут в безопасности у себя дома, на своих рабочих местах, в повседневной жизни. ООН (ПРООН)^* разработала всеобъемлющую Концепцию безопасности человека, которая состоит из семи основных категорий (компонентов):

· экономическая безопасность;

· продовольственная безопасность;

· безопасность для здоровья;

· экологическая безопасность;

· личная безопасность;

· социальная безопасность;

· общественная, культурная и социальная безопасность;

· политическая безопасность.

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

Формування екологічної культури

Сучасні екологічні проблеми набули глобального масштабу і належать до природно-техногенних небезпек, а саме: руйнування озонового шару, кислотні дощі, деградації ґрунтів, вирубка лісів і зменшення ландшафтного різноманіття тощо. Як наслідок це призвело до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення багатьох видів рослин і тварин. Вирішення вищезазначених проблем можливе лише при зміні свідомості і формуванні екологічної культури особистості. Тому актуальним питанням безпеки життєдіяльності людини є вивчення механізму формування екологічної культури як визначального засобу запобігання потенційних небезпек. Питання охорони і раціонального використання природних ресурсів у нашій країні поставлено з перших років проголошення незалежності на рівень державної політики. Реалізація концепції національної екологічної безпеки відповідно до рішень конференції ООН з навколишнього середовища (1992) потребує підвищення рівня екологічної освіти підростаючого покоління, педагогічного керування екологічним вихованням учнів сучасної школи України.

Екологічна освіта, як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватися на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України. Проблемам підвищення ефективності екологічного виховання особистості присвячено увагу багатьох вчених та практиків, а саме: Р. Агейкіної, С. Балашової, Г. Буковської, Т. Денісової, О. Колонькової, С. Совгіри, О. Хоменко, С. Шмалей.

Екологічна культура  це система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу

Злочини проти миру

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку – це ті злочини, які в усьому світі визнаються найбільш суспільно небезпечними і з ними мають боротися всі країни світу без винятку. Це зумовлено тим, що ці злочини можуть загрожувати існуванню всього людства.
Попередження цих злочинів є дуже актуальним зараз, коли навіть природні катастрофи (такі як викликання цунамі, смерчу, лавини) може викликати людина.
Щодо проблеми найманства, то її наявність зумовлена низьким рівнем забезпеченості громадян. Особливо гостро проблема найманства стояла під час Чеченської кампанії, коли чимало українців жертвували своїми життями для того, щоб прокормити свої сім’ї в Україні.
Слід також мати на увазі, що давність притягнення особи до кримінальної відповідальності та давність виконання щодо неї обвинувального вироку не застосовується у випадку, якщо особа вчинила один із злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, що говорить про їх особливу суспільну небезпечність.

Забезпечення безпеки людини в сучасних економічних умовах
Вся історія життя людини на Землі - це історія його боротьби за свою безпеку. Яка ж роль науково-технічного прогресу (НТП) в цій боротьбі, і яка ступінь захищеності людини від небезпек на сучасному етапі? Відповіді на ці запитання намагаються отримати, розглядаючи умови забезпечення безпеки людини до індустріального та індустріального суспільства.
У доісторичний період людські популяції, що займаються полюванням і збиранням, майже не відрізнялися від інших всеїдних ссавців за характером своєї взаємодії з біосферою, частиною якої вони були. Розвиток людської популяції на цьому етапі визначалося екологічними чинниками: кліматичними (температура, відносна вологість тощо), фізичними (властивості грунту, фізико-хімічні властивості води, повітря тощо), харчовими, біологічними (внутрішньовидові взаємодії та взаємодії між видами). У цей період рівень небезпеки, тобто рівень ризику, або коефіцієнт смертності популяції визначався виключно зазначеними екологічними чинниками.
Підвищення безпеки, тобто зменшення ризику за рахунок вдосконалення засобів захисту від небезпек природного характеру, стає одним з провідних мотивів діяльності людей з перших кроків цивілізації. Ця умова забезпечується розвитком економіки, використанням досягнень науки і техніки і, відповідно, підвищенням матеріального рівня життя і його якості: рівня харчування, сервісу, що включає охорону здоров'я, освіту (підвищення ментального рівня індивіда та суспільства в цілому), санітарно-гігієнічних умов. Таким чином, людство, розвиваючи економіку, створювало соціально-економічну систему безпеки.
На цьому етапі розвитку цивілізації ризик смерті визначався вже не тільки екологічними чинниками, а рівнем розвитку економіки і соціальними відносинами в суспільстві. У цих умовах ризик смерті пов'язаний з недостатньою захищеністю людини від несприятливих наслідків, обумовлених природним середовищем проживання людини - біосферою.
Загальний коефіцієнт смертності, що характеризує рівень ризику, і, як наслідок, тривалості життя (рівень безпеки) багато в чому є комплексним показником не тільки успіхів медицини, але й важливимиіндикаторами рівня соціально-економічного розвитку суспільства, що характеризується ВНП. З ростом ВНП коефіцієнт смертності постійно знижується в різних регіонах світу.
Розвиток науки і техніки, характеризує і зростання менталітету людського суспільства, підвищуючи соціально-економічну безпеку суспільства, призвело до появи нових видів небезпеки, як для здоров'я населення, так і для навколишнього середовища.
Небезпеки техногенного походження були викликані надходженням в навколишнє середовище відходів промислового виробництва, необхідністю участі людини у професійній діяльності, що володіє різноманітнимиджерелами небезпеки. Таким чином, розвиток цивілізації призвело до виникнення особливих умов існування людини, сукупність яких можна назвати штучною сферою проживання - ноосферою - сферою розуму.
Безпрецедентна інтенсифікація технологічних процесів і сільськогосподарського виробництва зажадало нового підходу до забезпечення безпеки, розробки технічних систем безпеки (ТСБ), що забезпечують захист людини від техногенних факторів.. Завдання, які вирішуються безпекою життєдіяльності, по захищеності людини і технічних систем

Культура безпеки, як елемент загальної культури,