Визначення білірубіну В сироватці крові

Білірубін є одним з кінцевих продуктів пігментного обміну. Через ряд проміжних стадій з гему зруйнованих еритроцитів утво­рюється непрямий (вільний, некон'югований, непроведений через лечінку) білірубін, який е нормальною складовою частиною си­роватки крові (див. главу VII). Він нерозчинний у воді і тому не виводиться з сечею. У клітинах печінки непрямий білірубін спо­лучається з глюкуроновою кислотою, утворюється прямий, зв'яза­ний (кон'югований), проведений через печінку білірубін (холебі-лірубін). Сума вільного та кон'югованого білірубіну становить загальний білірубін.

Вміст білірубіну та його фракцій у сироватці крові визначають за методом Ієндрашика, Клеггорна і Грофа. Проведений через печінку (кон'югований) білірубін реагує безпосередньо з діазо-реактивом (тому його ще називають прямим), а непроведений має аналогічну реакцію лише після дії прискорювачів, до яких •належать кофеїновий або інші реактиви.

Збільшення вмісту білірубіну в сироватці крові більше наве­дених у таблиці 14 показників називають білірубінемією.

Білірубінемія спостерігається при захворюваннях, які супро­воджуються гемолізом еритроцитів за рахунок збільшення у крові яепрямого (вільного або непроведеного через печінку) білірубіну (піроплазмідози, лептоспіроз, отруєння гемолітичними отрутами).

Печінка в таких випадках не встигає переробити в прямий біліру­бін велику кількість непрямого, який утворився з гемоглобіну зруйнованих еритроцитів. Значне збільшення вмісту прямого білі­рубіну (проведеного через печінку, зв'язаного) в сироватці крові буває у випадку механічної жовтяниці, коли внаслідок порушення жовчовиділення нагромаджується жовч, підвищується тиск у жовч­них шляхах, що зумовлює перехід жовчі в кров'яне русло.

Ураження гепатоцитів порушує перетворення непрямого білі­рубіну в прямий і подальше виділення останнього в жовчні капі­ляри, тому в крові підвищується вміст обох фракцій білірубіну (паренхіматозна жовтяниця).

ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ ФЕРМЕНТІВ

За останні роки значного розвитку досягла клінічна ферменто­логія, одним з напрямків якої є визначення активності ферментів з метою діагностики різних хвороб. Основою для цього є органо-специфічність деяких ферментів, тобто локалізація їх лише в одно­му з органів. При запальних і дистрофічних процесах ферменти з клітин елімінуються (вимиваються) у кров, внаслідок чого актив­ність їх в крові підвищується, що й дає змогу виявляти патологію даного органа. Підвищення активності органоспецифічного ензиму буде патогномічним показником патології. Так, органоспецифіч-ними ферментами печінки є сорбітолдегідрогеназа (СДГ), аргіна-за, орнітинкарбамілтрансфераза (ОКТ), глутаматдегідрогеназа (ГДГ), уроканіназа, п'ята фракція лактатдегідрогенази (ЛДГ₅); див. главу VII).

Для міокарда органоспецифічним є перший ізофермент лактат­дегідрогенази (ЛДГ), визначення якого можна з успіхом засто­совувати для диференціації органічних і функціональних порушень міокарда.

Ряд ферментів локалізується в кількох органах і тому підви­щення їх активності є типовим показником патології. Такі фер­менти, як і органоспецифічні, називають індикаторними. До їх числа, наприклад, належать аспарагінова (АсАТ) і аланінова (АлАТ) трансамінази, альдолаза, холінестераза, лактатдегідроге­наза, гамма-глутамілтрансфераза, креатинкіназа. Виявивши, на­приклад, підвищення активності АсАТ у сироватці крові великої рогатої худоби можна вести мову про порушення структури пе­чінки, міокарда або скелетних м'язів. Активність креатинфосфо-кінази підвищується при білом'язовій хворобі молодняка та ін­фаркті міокарда.

Визначення активності ферментів дає змогу поставити діагноз на ранній стадії хвороби. Так, при патології печінки активність трансаміназ підвищується значно раніше, ніж з'являються зміни білкових фракцій, кількості білірубіну, а при D-гіповітамінозі най-

27»

«більш раннім показником патології є підвищення активності кіст­кового (термолабільного) ізоферменту лужної фосфатази. Раніше інших тестів при патології міокарда реагують креатинкіназа і ЛДГ,.

Деякі ферменти та їх ізоферменти локалізуються у цитоплазмі клітини або в різних її органелах та ділянках органа, тому визна­чення їх активності дає змогу характеризувати ступінь пошко­дження паренхіми органа або ж уточняти місце локалізації пато­логічного процесу. Так, значне підвищення активності ГДГ, поява мітохондріальних ізоферментів АсАТ у сироватці крові є показ­ником глибоких структурних пошкоджень гепатоцитів, оскільки мітохондріальна мембрана щільніша і стійкіша порівняно з клі­тинною.

Завдяки підвищенню в крові активності гамма-глутамілтранс-ферази (ГГТ) та печінкового ізофермента лужної фосфатази мож­на уточнити місце локалізації патологічного процесу (запалення жовчних протоків — холангіт), і встановити, чи дане захворюван­ня або інші хвороби печінки (гепатит, гепатоз, цироз) супрово­джуються затримкою виділення жовчі (холестазом).

Диференціальна діагностика похожих за клінічними проявами хвороб є нерідко надто важким завданням. Багато біохімічних критеріїв виявилися несприйнятливими для диференціації хвороб. Використання ферментних тестів у таких випадках значно поліп­шило діагностичні можливості. Переконливим прикладом може •бути визначення трансаміназ або СДГ і ГГТ для диференціації печінкової і механічної жовтяниць (перші два ферменти зміню­ються при печінковій, а ГГТ — при механічній). У медицині для диференціації інфаркту міокарда та стенокардії велике значення має визначення активності креатинкінази і аспартат-амінотранс-ферази (КК і АсАТ). Інколи для диференціації патології важливі дані можна одержати при визначенні окремих ізоферментів одно­го й того ж ферменту. Наприклад, при рахіті у молодняка великої рогатої худоби підвищується активність кісткового ізоферменту, при ураженні печінки — печінкового, кишечника — кишкового (Левченко В. І., 1986). Досить показовими є зміни ізоферментів лактатдегідрогенази (ЛДГ) — активність першої фракції підви­щується при ураженні міокарда, а п'ятої — печінки.

Ферменти зарекомендували себе надійними критеріями, які досить чітко характеризують перебіг хвороби (гострий, хронічний) і її можливі загострення. За даними Б. В. Уша, наприклад, актив­ність АсАТ при гострому перебігу гепатиту підвищується у 5— 10 разів, а при хронічному — в 1,5—3 рази.

У клінічній практиці ензими використовують для оцінки ефек­тивності лікування, ступеня видужання, прогнозу. Відсутність змі-яи активності ферментів на фоні застосування лікарських препа­ратів є показником низької ефективності терапії. Ферменти вияви-

.280

лися інформативнішими показниками порівняно з Іншими біохі­мічними тестами при оцінці ступеня видужання. Так, визначення активності аспарагінової трансамінази (АсАТ) достовірніше відо­бражає репаративні процеси в печінці при гепатиті та гепатозі,, ніж вміст білірубіну (Головаха В. І., 1994).

Накінець, визначення деяких ферментів застосовують для про­гнозування закінчення хвороби. Наприклад, стійке зниження ак­тивності холінестерази при хронічному гепатиті є показником прогресуючої патології і несприятливого прогнозу.

Ферментна діагностика у ветеринарній медицині України лише набирає розвитку. Однак, як показує зарубіжний досвід, за нею велике майбутнє.