Маклака, П - пін,я плечового суглоба; пусті місця поля перкусії - голосний тимпанічний звук-

плюси — притуплано-тимпанічний, мінуси — притуплений звук; крапки — тупий звук

Перистальтичні шуми кишечника у коней при аускультації клі-нічно оцінюють, як і у жуйних. Проте у здорових коней шуми тонкого й товстого кишечника чіткіше відрізняються порівняно з жуйними.

Ректальне дослідження — один із найцінніших методів, особли­во при діагностиці хвороб шлунка і кишок з явищами кольок.

Методика дослідження у коней в основному така, як і у вели­кої рогатої худоби, але має деяку різницю, зумовлену анатомо-топографічними особливостями. Спочатку досліджують тонус сфінктера ануса, наповнення прямої кишки, властивості її вмісту стан стінки та слизової оболонки кишки. Потім досліджують малу ободову кишку, петлі якої розміщені під останнім поперековим і першими крижовими хребцями. У верхній і середній частинах лівої половини черевної порожнини, в тарілкоподібному заглибленні утвореному сліпою і великою ободовою кишками, досліджують тонкий відділ кишечника. В лівій здухвині нижче рівня лобкової кістки досліджують ліве вентральне й дорсальне положення вели­кої ободової кишки; в правій половині черевної порожнини — сліпу кишку, яка займає усю ділянку правої здухвини. Вона - великого

60. Поле перкусії черевних органів у коня (вигляд справа):

1 _ голодна кишка; 2 — права нирка; 3 — ободова кишка; 4 — сліпа кишка; М — лінія маклака; р _лінія плечового суглоба; а — голосний тимпанічний звук; б — притуплвно-тимпанічний; • — при­туплений звук; ґ — тупий звук

діаметра, головка її заповнена газами, а вміст тіла має тістувату консистенцію. Трохи вліво і попереду сліпої кишки досліджують шлункоподібне розширення великої ободової кишки у вигляді на­півкруглого тіла з зовсім гладенькою поверхнею.

Внутрішньою пальпацією у коней також можна дослідити селе­зінку, ліву нирку, сечовий міхур, матку, піхву, задню частину аор­ти, частково поверхню очеревини, що розміщені в нижній частині гіпогастрію.

При закупорці, завороті та інших формах кишкової непрохід­ності виявляють підвищення тонусу сфінктера ануса, відсутність калу і наявність великої кількості густого слизу в прямій кишці, сухість і шершавість її слизової оболонки. Наявність крові в калі буває при тромбозі брижових судин та інвагінації кишечника. При гострому розширенні шлунка іноді ректально пальпують шлунок, розміщений попереду лівої нирки у вигляді закругленого тіла.

При загальному метеоризмі встановлюють рівномірно перепов­нені газами всі відділи кишечника. Місцевий метеоризм і занепо-

61. Положення внутрішніх органів свині (вигляд зліва):

1 — стравохід; 2 — трахея; 3 — ліва легеня; 4— шлунок; 5—селезінка; 6 — ліва нирка; 7 — ободо­ва кишка; 8 — сліпа кишка; 9 — лівий ріг матки; 10— лівий сечовід (обрізаний); 11 — сечовий мі* хур; 12 — пряма кншка; 13 — голодна кишка; 14 — печінка; 15 — серце

коєння тварин свідчать про наявність механічної непрохідності в кишках, недоступних для ректального дослідження. При застої вмісту в відповідних відділах кишечника ректальним досліджен­ням виявляють циліндричні тіла тістуватої або щільної консистен­ції, частіше вони болючі.

Пункцію кишечника проводять з метою одержання його вмісту при підозрі на геморагічний інфаркт кишечника при обтураційній, странгуляційній і тромбоемболічній непрохідності. Іноді її роблять з лікувальною метою.

Дослідження кишечника у свиней. Враховуючи особливості то­пографічного розміщення різних відділів кишечника у свиней (рис. 61), методами огляду, пальпації і аускультації тонкі кишки у них досліджують переважно з правого боку і в нижній третині лівої стінки черева, а товстий кишечник — з лівого боку.

При загальному метеоризмі кишечника можна виявити рівно­мірне збільшення об'єму черева, випинання лівої черевної стінки свідчить про метеоризм товстого відділу, а випинання правої че­ревної стінки — метеоризм тонкого відділу кишечника.

Зовнішнє дослідження можливе лише у поросят і невгодованих підсвинків. Глибокою пальпацією у них можна виявити застій вмісту товстих кишок (копростаз), що нагадує твердоеластичні горбисті нерухомі пакети. У дорослих вгодованих свиней зовнішнє дослідження не дає належного ефекту із-за товстого шару та за­непокоєння тварин.

62. Грудна та черевна порожнини собаки (з лівого боку):

1—13 — ребра а, а', а" ~— ліва легеня, 6 — навколосерцева сумка, в — діафрагма, г — печінка; д -— шлунок_г е — селезінка, є — ліва нирка, ж — лівий яєчник, з — ободова кишка; й — петлі тонких

кишок; І — сечовий міхур

Із інших методів дослідження кишечника у свиней можуть бути застосовані ректальне, ректоскопія, рентгеноскопія і пункція ки­шечника. Ректальне дослідження у свиней можна провести лише пальцем і визначити властивості вмісту прямої кишки та стан її слизової оболонки.

Дослідження кишечника у собак. У собак тонкий відділ кишеч­ника досліджують з лівого боку в нижній частині черевної стінки (рис 62), а ободову і пряму кишки — у верхній її частині. З пра­вого боку в нижній частині черевної стінки попереду досліджують петлі тонких кишок; в середній частині — дванадцятипалу; у верх­ній частині пахвини сліпу, а в задній верхній частині пахвини— ободову та пряму кишки (рис. 63).

Зовнішні методи дослідження у собак ефективні для діагнос­тики захворювань кишечника. Бімануальна глибока пальпація внаслідок невеликого об'єму черева і тонкої черевної стінки дає змогу встановити напруження черевної стінки і її чутливість до тиску, розміщення, форму, рухомість, болючість кишечника, його наповнення і властивості вмісту. Метод глибокої бімануальної пальпації має важливе значення для діагностики застою вмісту кишечника (хімостазу і копростазу), інвагінації, пухлин, виявлен­ня обтураційних сторонніх тіл.

При перкусії різних ділянок черевної стінки в нормі виявляють частіше тимпанічний звук різних відтінків; при метеоризмі чіткий тимпанічний або атимпанічний, при хімостазі і копростазі — при­туплений або тупий. У випадку запальних процесів та іншій пато-

63. Грудна та черевна порожнина собаки (з правого боку):

1—13 — ребра; а, а', я" — права легеня; в — навколосерцева сумка; в — печінка; г — діафрагма; А — права нирка; е — дванадцятипала кишка; є — сліпа кишка; ж — підшлункова залоза; з — пет­лі тонких кишок; й—сечовий міхур; і — передміхурова залоза; ї — ободова та пряма кишки

логії у тонкому й товстому відділах кишечника аускультацією встановлюють силу перистальтичних шумів.

Ректальне дослідження у собак проводять пальцем. При цьому визначають стан слизової оболонки прямої кишки, її вмісту та анальних залоз, які знаходяться збоку кінцевої частини прямої кишки. Ці дві залози мають овальну форму, розмір 1—3 см, вивід­ні протоки їх виходять на шкірі у нижній частині ануса.

Для дослідження кишечника у собак часто застосовують ректо­скопію, рентгеноскопію і рентгенографію, іноді пункцію черевної стінки та кишечника.

Дефекація та її розлади. Дефекація — це складний рефлектор­ний акт видалення із кишечника калових мас. При її дослідженні звертають увагу на частоту, тривалість, зміну звичної пози твари­ни, натужування і больові почуття. Частота дефекації у здорових тварин залежить від кількості та якості спожитого корму, наявнос­ті моціону, характеру їх експлуатації. Так, у великої рогатої худоби кількість дефекацій на добу становить близько 15 через кожні 1,5—2 год, у коней— 10 через кожні 2—5 год, у собак при м'ясному кормі — один раз на добу, інколи рідше. Тривалість де­фекації у великої рогатої худоби 3—10 с, значно скоріше вона відбувається у овець і кіз, повільніше у коней і найповільніше у собак.

У діагностичному відношенні заслуговують на увагу такі роз­лади дефекації: пронос, запор, мимовільна, болюча й напружена дефекація. Пронос (діарея) — характеризується частим видален­ням рідкого калу. Пронос — це симптом розладів функції кишеч-

ника, що виникають при його функціональних і структурних захво­рюваннях, токсикозах.

Діарея — це прояв захисної реакції організму, що полягає у видаленні із кишечника отруйних і подразнюючих речовин, а та­кож патогенних мікроорганізмів. Отруйні та подразнюючі речови­ни бувають екзогенного походження, які потрапляють у кишечник із шлунка, та ендогенного — із крові і лімфи.

Запор — характеризується тривалою затримкою калу в кишеч­нику. За походженням запори поділяють на органічні та функціо­нальні. Органічні або механічні запори є наслідком механічних перешкод у кишечнику, які затримують евакуацію його вмісту. До них відносять звуження або часткову закупорку отвору кишки рубцями, спайками, пухлинами, сторонніми тілами, гельмінтами, гематомою та ін.

Функціональні запори в свою чергу поділяють на атонічні (при недостатньому моціоні, порушеннях у годівлі, рефлекторному впливу з інших органів, запаленні кишечника, отруєнні тварин та впливу інших факторів, що послаблюють моторну функцію кишеч­ника), спастичні (у випадку судорожних скорочень окремих ділянок кишечника) та проктогенні (при послабленні чутли­вості слизової оболонки прямої кишки, що порушує рефлекторний акт видалення з неї). Відсутність дефекації часто буває наслідком непрохідності кишечника.

Мимовільна дефекація — несподіване, без відповідної підготов­ки виділення калу в будь-якому положенні і без зміни звичної пози. Причиною мимовільної дефекації може бути послаблення або параліч сфінктера прямої кишки, що нерідко зумовлене захво­рюваннями крижового відділу спинного мозку (травми, запалення тощо), а також профузний пронос, виснаження і тривале вимушене залежування тварин.

Болюча дефекація. Виділення калу супроводжується занепоко­єнням, стогоном, збудженням, переляком та іншими незвичними при цьому симптомами. Виникає вона при травматичному ретику-літі у великої >рогатої худоби, ентериті, проктиті, перитоніті, міо­зиті у ділянці попереку, стійких запорах та ін.

Напружена дефекація (тенезми) характеризується дуже части­ми і болючими позивами до дефекації з відсутністю виділення калу або виділенням його в невеликій кількості. Тенезми можуть виникати при проносах і запорах, а у випадку непрохідності кишеч­ника вони можуть стати безперервними й спричинити випадіння прямої кишки.

Дослідження калу. Дослідження калу має важливе значення у діагностиці хвороб органів травлення, а в окремих випадках воно є вирішальним при встановленні діагнозу. Кал складається із води, неперетравлених решток корму, соків, злущеного епітелію,

мінеральних речовин та інших біологічно активних речовин (віта­мінів, ферментів та ін.) і мікроорганізмів.

Визначити патологічні зміни в калі можна тільки при знанні його показників у здорових тварин. Аналіз калу об'єднує макро-й мікроскопічні, хімічні, а при підозрі на інфекційні захворювання і бактеріологічні дослідження.

Макроскопічні дослідження калу полягають у визначенні його кількості, консистенції, кольору, запаху, домішок і залишків непе-ретравленого корму.

Кількість виділеного за добу калу коливається у великих ме­жах залежно від об'єму та якості спожитого корму.

Чим більше тварина споживає корму і чим більше у ньому клітковини, тим більше виділяється калу. У великої рогатої худо­би в середньому протягом доби виділяється 15—35 кг, коней — 15—20, овець, кіз і свиней— 1—3 кг і в собак — 200—500 г калу.

При патології шлунка й кишок кількість виділюваного калу за добу і за одну дефекацію залежить не лише від корму, а й від функціонального стану системи травлення. Так, кількість калу збільшується, по-перше, при надмірно швидкому пересуванні кор­мової маси в кишечнику внаслідок посиленої перистальтики, яка перешкоджає достатньому перетравленню і всмоктуванню пожив­них речовин корму; по-друге, при зниженні всмоктуючої власти­вості слизової оболонки кишечника; по-третє, при запальній ексу­дації у просвіт кишечника. Зменшення кількості виділюваного калу буває при тривалих запорах, копростазі внаслідок підвище­ного щодо норми всмоктування головним чином води в кишечнику. Тому для правильного висновку про кількість виділення сухих речовин інколи враховують масу сухих залишків калу.

Консистенція і форма калу залежать від виду й віку тварини, структури раціону, вмісту в калі води, клітковини, газів, а у хво­рих тварин також і від різних домішок запального процесу в ки­шечнику або інших органах черевної порожнини.

У здорової великої рогатої худоби кал містить близько 85 % води, має кашоподібну консистенцію, при падінні на землю набу­ває вигляду «хвилястого коржа». У новонароджених телят меконій являє собою несформовану, густу, клейку і в'язку масу, а у телят у віці 2—15 днів він несформований, гомогенний, мазеподібної або кашоподібної консистенції. У дрібної рогатої худоби кал містить близько 55 % води, має довгастоовальну форму; у новонародже­ного молодняка меконій має вигляд густої маси, а в наступні дні кал набуває мазе- або кашоподібної консистенції; на 15—20-й день життя, коли закінчується формування травної системи молод­няка, кал набуває належну форму, характерну для цього виду тварин. У коней кал містить близько 75 % води і являє собою щільні довгастоовальні шматки. У собак і свиней він частіше ци­ліндричної форми.

При патологічних процесах у кишечнику кал може бути щіль­ним, рідким, водянистим, а при посиленому бродінні в кишечнику набуває пінистого характеру.

Колір калу у здорових тварин залежить від жовчних пігмен­тів і корму. У травоїдних тварин при пасовищному утриманні він зеленкуватого кольору з різними відтінками, при годівлі грубими кормами — жовто-бурий; зернові корми, особливо кукурудза, на­дають калу сіруватого відтінку. У свиней кал глинясто-жовтого кольору, а після введення у раціон зеленого корму — бурувато-зелений. Кал м'ясоїдних тварин після годівлі їх м'ясом набуває темно-коричневого кольору. У молодняка в перші дні життя жов­то-зелений колір меконію буває від наявності в ньому білірубіну. Пізніше він має темно-жовтий колір, що залежить від стеркобілі-ну, а потім колір залежить від згодовуваних кормів. Деякі лікар­ські препарати, які застосовують всередину, впливають на колір-калу. Наприклад, застосування вісмуту, вугілля надає йому чор­ного кольору, а препаратів заліза — зеленувато-чорного, каломе-лю і осарсолу — зеленого.

При патології печінки кал має сірий або глинястий колір вна­слідок пригнічення її секреторної функції і обтурації жовчних шля­хів. У випадку посиленої перистальтики кишечника і застосуванні всередину антибактеріальних засобів, які пригнічують життєдіяль­ність мікрофлори кишечника, відновлення білірубіну відбувається частково. В таких випадках кал має золотисто-жовтий відтінок, що часто спостерігають у молодняка раннього віку.

При кровотечах у прямій і ободовій кишках кров, що не зсіла­ся, надає каловим масам вишнево-червоного кольору; при крово­течах у порожній, клубовій і сліпій кишках кал набуває темно-ко­ричневого кольору, а при кровотечах у шлунку і дванадцятипалій кишці — майже чорного дьогтеподібного внаслідок перетворення гемоглобіну в солянокислий гематин під дією соляної кислоти шлункового соку. Невеликі кровотечі можуть бути виявлені хіміч­ним методом на приховану кров.

При тяжких запальних процесах кал набуває землистого ко­льору.

Запах калу у травоїдних тварин своєрідний кислуватий; у со­бак, хутрових звірів і котів при згодовуванні їм м'яса, а у свиней великої кількості концкормів — смердючий, запах індолу та ска-толу. У новонародженого молодняка меконій запаху не має, у мо­лозивний період запах калу слабокислий, пізніше в підсисний період — кислий або чуть гнильний, особливо у поросят, котенят і цуценят.

При перевазі гнильного процесу в кишечнику (токсична дис­пепсія, «лужний» ентерит, пухлини) кал набуває пронизливого гнильного запаху внаслідок вмісту в ньому великої кількості сір­ководню і метилмеркаптану. Якщо переважають бродильні процеси

19S

в кишечнику (проста диспепсія, «кислий» ентерит), кал має гост­рий кислий запах, що зумовлено наявністю у ньому летких жир­них кислот (масляної, оцтової та ін.). При запорах кал має слаб­кий запах, тому що всі ароматичні речовини при тривалому його перебуванні в кишечнику всмоктуються.

Рештки неперетравленого корму в невеликій кількості виявля­ють у калі здорових тварин. Патологічним е наявність у калі вели­кої кількості залишків такого корму, який добре перетравлюється, наприклад, зерен вівса, стебел рослин у травоїдних тварин, шма­точків м'яса, жиру, плівок сполучної тканини у м'ясоїдних тварин.

Домішки в калі можуть бути різного походження, наприклад пісок, камені, конкременти: у великої рогатої худоби — металеві предмети, ганчірки та ін. У тварин усіх видів при різних захворю­ваннях шлунка і кишок із домішок у калі виявляють слиз, кров, гній, бульбашки газів, кишкові гельмінти.

Слиз буває і у здорових тварин у невеликій кількості в вигляді малопомітного блискучого нашарування. При запальних процесах, непрохідності кишечника він виділяється з калом у великій кіль­кості, іноді в вигляді тяжів і грудок. Домішки бульбашок газів надають калу пінистого вигляду. Гній можна виявити в калі у тих лише випадках, коли його багато. Він має вигляд жовтуватих не­прозорих грудочок або сірих прожилків і в більшості випадків змішаний із слизом. Гній виділяється з калом при виразкових ура­женнях товстої кишки або розпаді абсцесів. Кров зустрічається у вигляді згустків різних розмірів, що знаходяться на поверхні калу, або змішана з ним, слизом чи гноєм. Виявляють у калі також кишкових гельмінтів та інших паразитів.

Мікроскопічне дослідження калу. Його проводять з метою вста­новлення перетравної здатності кишечника та шлунка. Для цього під мікроскопом розглядають виготовлені препарати калу. При мікроскопічних дослідженнях калу визначають кормові залишки, домішки слизу, елементи крові, клітини епітелію та ін. Із залишків корму виявляють рослинну клітковину та крохмаль, розпізнають перетравну й неперетравну клітковину. Перетравна клітковина складається із клітин з ніжною будовою і тонкою оболонкою, не-перетравна має товсту двоконтурну оболонку і товсті міжклітинні перегородки. Наявність великої кількості перетравної клітковини в калі свідчить про недостатнє травлення. Аналіз калу на наяв­ність у ньому крохмалю проводять на препаратах, оброблених люголівським розчином. Натуральний крохмаль фарбується у си­ньо-чорний колір. Він може знаходитися всередині клітини пере­травної клітковини та за її межами у вигляді зерен. У здорових тварин з нормальним травленням крохмаль у калі відсутній. Вміст крохмалю в калі свідчить про зниження травлення, що буває при захворюваннях тонкого відділу кишечника, які перебігають з озна-

ками прискореної евакуації його вмісту та недостатній функції підшлункової залози.

Із залишків м'ясного корму всеїдних і м'ясоїдних можуть бути м'язові волокна та сполучна тканина, велика кількість яких свід­чить про недостатню ферментативну активність шлункового й пан­креатичного соків.

Велика кількість нейтрального жиру в калі (стеаторея) може бути у випадку порушення функції підшлункової залози та недо­статній кількості надходження жовчі в кишечник. Виявлення знач­ної кількості кристалів жирних кислот у калі спостерігається при нестачі жовчі, внаслідок чого зменшується їх всмоктування. Збіль­шення вмісту кристалів жирних кислот і їх мил є показником пору­шення процесів всмоктування, що спостерігається при ентеритах.

У випадку диспепсії та гастроентероколіту у телят і поросят кількість нейтрального жиру, жирних кислот в калі суттєво збіль­шується. Слиз мікроскопічно нагадує гомогенну прозору масу, в якій знаходяться різні клітини (епітелій, лейкоцити та ін.). Наяв­ність великої кількості слизу, еритроцитів, епітелію кишечника, лейкоцитів є ознакою запалення слизової оболонки кишечника. Еритроцити в калі можна виявляти також при виразках і крово­течах у кишечнику. Мікроскопічними дослідженнями калу виявля­ють кристалічні утворення і кристали тріпельфосфату, оксалату, холестирину, білірубіну та ін.

Хімічне дослідження калу. При цьому визначають реакцію калу, рН, наявність у ньому прихованої крові, жовчних пігментів, білкову ексудацію і активність ферментів.

У здорових травоїдних тварин реакція калу частіше нейтральна або слабокисла, у м'ясоїдних — нейтральна або слаболужна. Вона зумовлена життєдіяльністю мікрофлори кишечника — бродильної і гнильної. При недостатньому засвоєнні вуглеводів розвивається бродильна мікрофлора, продуктами якої є двоокис вуглецю і орга­нічні кислоти, внаслідок чого реакція калу стає кислою. При по­рушенні ферментації і всмоктування білків при запальних проце­сах у кишечнику розвивається гнильна мікрофлора, внаслідок чого утворюється аміак і реакція стає лужною.

Співвідношення бродильних і гнильних процесів у кишечнику можна визначити за вмістом у калі органічних кислот і аміаку за методикою Гуаффона та Ру. У здорових тварин вміст органіч­них кислот, за даними деяких авторів, становить: у коней — 12 мл (Волховитінов С. Н.); у телят—1,2—22 мл (Смирнов О. М.); у собак — 7,9—18 мл (Шайхаманов А. X.). Вміст білірубіну в калі дорослих тварин може бути при ентериті, дисбактеріозі, спричине­ними застосуванням антибактеріальних препаратів.

Вміст крові в калі (малих кількостей) визначають хімічним методом — бензидиновою пробою. Прихована кров буває при ви-

разковій хворобі, травматичному ретикуліті, тромбоемболічному ілеусі та ін.

Білкову ексудацію визначають за методом Трибуле-Вишнякова. Наявність розчинного білка свідчить про посилене його виділення кишковою стінкою, що пов'язане з запальними процесами слизової оболонки кишечника.

Визначення активності ентерокінази та лужної фосфатази в калі (за Шлигіним, Фоміною і Михліним) має велике значення для ді­агностики диспепсії і гастроентероколіту у телят. При цих захво­рюваннях підвищується активність ферментів.

Бактеріологічні та гельмінтологічні дослідження калу, їх про­водять головним чином при підозрі на інфекційні та паразитарні хвороби. Методика їх описана в спеціальній літературі.