Дослідження підшлункової залози

Дослідження цієї залози грунтується на виявленні симптомів цукрового діабету, на який хворіють переважно м'ясоїдні, свині та інші моногастричні тварини. У тварин з багатокамерним шлун­ком можливість виникнення цукрового діабету сумнівна.

Абсолютна недостатність інсуліну й розвиток інсулінзалежно-го діабету спостерігається при порушенні функції підшлункової залози і зменшенні синтезу інсуліну, що призводить до зменшення утворення глікогену з глюкози, зниження проникності мембран клітин для глюкози. У відповідь на це посилюється глюконеоге-нез, який супроводжується нагромадженням недоокислених про­дуктів обміну (кетонових тіл та ін.). Розвиваються гіперглікемія, глюкозурія, кетоацидоз.

Відносна недостатність інсуліну і розвиток інсулінонезалежно-го діабету буває у випадку збільшення продукції гіперглікемізую-чих гормонів — глюкагону, адреналіну, глюкокортикоїдів, що при­зводить до посиленого розпаду глікогену, зниження чутливості клітин до інсуліну.

Клінічне діабет проявляється сухістю шкіри, видимих слизо­вих оболонок, спрагою, полакіурією, поліурією, зниженням гост­роти зору. Лабораторними критеріями гіпофункції підшлункової залози є гіперглікемія (понад 6 ммоль/л, рівень глюкози у хворих тварин інколи досягає 12—16,6 ммоль/л), глюкозурія (у сечі ко­ней 3—8% глюкози, собак — 4—10, свиней до 6%), зменшення рівня інсуліну в плазмі крові, висока відносна щільність сечі (1,040—1,060), кетонурія.

Підвищення рівня глюкози в крові до 19—22 ммоль/л й більше супроводжується тяжким станом, який може закінчитися діабе­тичною комою.

Від цукрового діабету необхідно відрізняти нецукровий, зумов­лений зниженням секреції антидіуретичного гормону — вазопреси­ну, який виробляється задньою часткою гіпофіза, нечутливістю до нього канальців нирок. Це призводить до зменшення зворот­ного всмоктування води в ниркових канальцях і збільшення її ви­ділення. Втрата води викликає підвищення осмотичного тиску крові, подразнення гіпоталамічного центру, спрагу. Діагностичні критерії: полідипсія, поліурія, полакурія, сухість шкіри та види­мих слизових оболонок. Сеча низької відносної щільності (1,001 — J.002), цукор у ній відсутній.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ

Паращитовидні залози синтезують і секретують паратиреоїд-ний гормон (паратгормони, ПТГ, паратирин), який разом з каль-цитоніном і 1,25-дигідроксихолекальциферолом регулює рівень

кальцію у позаклітинній рідині. Біосинтез і секреція паратгормо-ну за принципом зворотного зв'язку контролюється в основному рівнем іонізованого кальцію. Зниження його кількості в крові по­силює секрецію паратгормону, і навпаки.

Зниження функції паращитовидних залоз лежить в основі післяродової гіпокальцемії (післяродового парезу), для якої ха­рактерні парез м'язів і коматозний стан. Центральною патогене­тичною ланкою хвороби є зниження рівня кальцію у крові і тка­нинах внаслідок зменшення синтезу паратгормону та дефіциту в організмі активних форм вітаміну D, посиленого використання кальцію для утворення молозива (Кондрахін І. П., 1989). Парат-гормон разом з метаболітами холекальциферолу бере участь в утворенні кальційзв'язуючого білка, здійснює трансмембранне пе­ренесення кальцію і фосфору з кишечника у кров. Він також сприяє утворенню у кістковій тканині комплексу кальцій — цит­рат, який при виході в кров розпадається з виділенням іонів каль­цію, підтримуючи його гомеостаз. Зменшення вмісту кальцію у крові призводить до віддачі іонів кальцію з м'язової тканини, по­рушенню процесу нервово-м'язового збудження і скорочення м'язів, внаслідок чого знижується їх тонус, розвивається парез.

Діагностичні критерії післяродової гіпокальцемії — зниження рівня загального кальцію у сироватці крові до 7,5 мг/100 мл (1,9 ммоль/л) і менше, іонізованого кальцію до 0,5—0,75 ммоль/л і менше. Зменшується вміст паратгормону, клінічно хвороба про­являється втратою реакції на зовнішні подразники, послабленням м'язового тонуса, залежуванням, коматозним станом.

Глава XIII ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ

ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМБРІОНІВ

Дослідження ембріонів птахів пов'язане з деякими трудноща­ми, потребує знання процесу інкубації і методів біологічного конт­ролю. Необхідно застосовувати контрольний розтин, спостерігати за вилуплюванням і станом молодняка, досліджувати відходи ін­кубації. Зовнішнім оглядом часто неможливо розрізнити яйце зі здоровим і хворим зародком. Без порушення цілісності шкаралу­пи за ембріоном можна спостерігати лише при просвічуванні яйця на овоскопі, але це дає змогу побачити в основному стан його оболонки. Сам зародок видно лише перші 5—7 днів.

Просвічування яєць дає можливість стежити за розвитком ем­бріонів. При першому просвічуванні (на 6-й день інкубації) звертають увагу на величину й окресленість ембріона, розвиток жовткового кровообігу. Нормально розвинений зародок у цей час

повинен бути опущений у жовток і помітне лише його око: суди­ни жовтка добре розвинені, мають темно-червоний колір. Розмі­щення зародка біля самої шкаралупи, бліде забарвлення і недо­статній розвиток судинної системи — ознаки відставання зародка у розвитку.

При нормальному розвитку зародка на 11-й день інкубації при просвічуванні курячих яєць під всією поверхнею шкаралупи добре помітний алантоїс: він охоплює собою білок і зімкнутий у гостро­му кінці яйця. Відсутність цих ознак свідчить про уповільнення його розвитку.

На 19-й день добре розвинені й готові до вилуплювання кур­чата, крім пуги, розміщуються в усьому просторі в середині яйця. Межа пуги здається рухливою внаслідок рухів голови курчати; судин алантоїса непомітно. При деякому відставанні в розвитку межа пуги рівна і на ній помітні судини алантоїса. При досить вираженому уповільненні розвитку алантоїс видно добре, зародок розміщений на всьому просторі яйця, видно залишок не викорис­таного білка, інколи навіть не охопленого оболонками.

Про ембріональні захворювання можна вести мову ураховуючи термін вилуплювання пташенят. Запізнення їх виведення або роз­тягнутість його, незважаючи на ранній початок, слабий, дрібний накльов шкаралупи, заліплений дзьоб при прокльові, крововиливи в оболонці, прилипання шкаралупи до тіла — ознаки порушеного розвитку.

Розвиток ембріона в деякій мірі можна характеризувати за зміною маси яйця під час інкубації. При нормальному розвитку ембріона яйце за 18 днів втрачає 9—14 % початкової маси, при­чому в першу декаду воно не повинне втрачати більше 0,6 % ма­си за день. Значні відхилення у динаміці маси яйця характери­зують неправильний розвиток ембріона.

Для детальніших спостережень необхідно вибірково робити розтин яйця з ембріонами, які відстали в розвитку. Розтин інку­баційних відходів дає змогу визначити характер крайніх відхи­лень у розвитку, які призвели ембріон до загибелі.

Біохімічний аналіз тканин і крові ембріона, навколоплідних рідин і складових частин яйця не знайшли застосування у практи­ці, що пояснюється, з одного боку, відносною складністю таких діагностичних методів, а з другої — великою варіабельністю фі­зіологічних показників у ембріона. Поки що не існує нормативів не лише по таких змінюваних показниках, як вміст фосфору в крові, а й навіть по масі та промірах ембріона.

У деяких випадках, якщо є на те підстави, доцільно провести бактеріологічне дослідження яйця.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПТАХІВ

Клінічними методами дослідження поставити діагноз у птахів значно важче, ніж у великих тварин. Для клінічного дослідження майже недоступні серцево-судинна, лімфатична й сечова системи, а при дослідженні органів дихання і травлення можна в основ­ному застосовувати огляд і пальпацію. Багато незаразних та ін­фекційних хвороб птахів проявляються подібними симптомами й тому в таких випадках часто основне значення у встановленні діагнозу мають на перший погляд незначні зміни очей, гортані, зоба, клоаки та ін.

Щоб не пропустити при цьому важливих для діагностики симп­томів хвороби, необхідно завжди при клінічному дослідженні до­тримуватися визначеної послідовності. Після збору анамнезу ре­комендується така схема клінічного дослідження птахів: а) за­гальний огляд; б) вибіркове дослідження, в) спеціальне, в тому числі лабораторне, дослідження.

Збір анамнезу об'єднує наступні основні питання: породний і віковий склад птахів; господарський напрямок використання і до­сягнуті показники несучості, добові прирости, якість яєць; годівля та водопій; система утримання птахів: у клітках, на вигулах, на незмінній підстилці, безвигульна, щільність посадки на 1 м² пташ­ника, кількість птахів у секції, система вентиляції, температурний і світловий режими, забезпеченість годівницями і напувалками; захворюваність і загибель птахів; захворювання, які реєструють у господарстві, заходи щодо їх діагностики, лікування і профілак­тики; симптоми хвороби й коли були помічені перші з них, як проявлялося захворювання, хто лікував, заходи, які проводили.

Загальний огляд проводять безпосередньо в приміщеннях, де утримують птахів або під час вигулу. Визначають їх поведінку, реакцію на навколишнє середовище, характер приймання корму та води, положення птиці у стані спокою і під час руху, вгодова­ність. Швидко прогресуюче пригнічення птахів з втратою апетиту, загальною слабістю, хиткою ходою характерне для гострих інфек­ційних захворювань і отруєнь. Тривалий перебіг хвороби, в'ялість птахів, незначне пригнічення, зниження апетиту характеризують, як правило, хронічний процес.

Дослідження пера та шкірних покривів. У дорослої здорової птиці оперення гладеньке й блискуче, перо розміщене правильни­ми симетричними рядами по довжині тіла. Курча в післяінкуба-ційному періоді вкрите ніжним пушком жовтуватого кольору. При деяких гостроперебігаючих захворюваннях і більшості хронічних, порушенні гігієнічних умов утримання, недостатній годівлі спосте­рігаються втрата блиску та скуйовдженість пера, запізніла або передчасна линька. Особливо часто змінюється пір'яний покрив навколо клоаки, де починається розкльовування.

У здорових курей гребінь і борідка, а у індиків шкірний лос-кутний придаток на голові та м'ясисті вирости на шиї внаслідок численної сітки кровоносних судин яскраво-червоного кольору. У здорових гусей і качок тонка шкіра дзьоба (восковиця), як пра­вило, оранжева, рідше пігментована в темний колір (породна ознака). У курчат і курей яєчних порід дзьоб і плюсна забарвле­ні у жовтий колір (шкірний пігмент), зникнення якого вважається несприятливою ознакою.

Посиніння видимих шкірних покривів — ознака серцево-судин­ної недостатності. Спостерігається воно в більшості випадків при гострих інфекційних захворюваннях (чума, ларинготрахеїт та ін.) і отруєннях. Блідість їх частіше буває при хронічному перебігу різних хвороб (вітамінно-мінеральна недостатність, туберкульоз, лейкоз) і зумовлена розвитком анемії. Зміни шкірних покривів можуть спостерігатися при травматичних пошкодженнях, розкльо-ві, відморожуванні.

Під час загального обстеження оглядом нижньої частини живота нижче клоаки легко підрахувати частоту дихання, його характер (нормальне, напружене з витягнутою шиєю і відкритим дзьобом, шуми і свисти при диханні та ін.).

Птахів, у яких під час огляду виявлені ознаки захворювань, досліджують детальніше з метою виявлення інших симптомів хво­роби і встановлення діагнозу. При наявності великої кількості хворих птахів проводять вибіркове дослідження окремих індивіду­умів. Рекомендується така схема дослідження: вимірювання тем­ператури тіла, дослідження носових отворів, очей, зовнішніх слу­хових проходів; огляд ротової порожнини і гортані; дослідження трахеї і грудної клітки; дослідження зоба, органів черевної по­рожнини, клоаки; дослідження органів руху.

Для вимірювання температури тіла термометр з поділками до 45—46 °С (у крайньому випадку до 43 °С) вводять в клоаку на глибину 2—3 см вправо в напрямку прямої кишки, щоб не трав­мувати яйцепровід. Температура тіла у птахів коливається залеж­но від віку, породи, годівлі, часу доби, сезонності, температури по­вітря та інших факторів у таких межах, °С: у курей — 40,5—42; індиків — 40—41,5; гусей — 40—41; качок—40—42; голубів — 41—43. Температура тіла, як правило, підвищується при гострих інфекційних і простудних захворюваннях, перегріванні. Зниження температури тіла характерне для виснажених птахів, переохоло­дження і серцево-судинної недостатності.

Оглядом носових отворів виявляють їх прохідність для повіт­ря. Наявність виділень характерне для деяких інфекційних захво­рювань (псевдочума, інфекційний ларинготрахеїт), незаразного риніту, А-гіповітамінозу.

При дослідженні очей звертають увагу на цілісність і прозо-,

рість рогівки, а також на забарвлення кон'юнктиви (блідість, гі­перемія, ціаноз, жовтяничність), крововиливи, набряклість. За­палення і набряк кон'юнктиви, розм'якшення рогівки і склери з наступним розплавленням очного яблука спостерігаються при де­яких інфекційних захворюваннях (інфекційний кон'юнктивіт, очна форма ларинготрахеїту та хвороби Марека, нейролімфоматоз), сухість і помутніння рогівки з подальшим розм'якшенням харак­терні для А-гіповітамінозу.

У курей, індиків і голубів необхідно досліджувати зовнішні слухові проходи. Утримання птахів у брудному приміщенні й го­дівля кормами, які легко злипаються, можуть стати причиною пов­ної або часткової закупорки зовнішніх слухових проходів, що су­проводжується загальною в'ялістю, зниженням несучості, висна­женням.

Ротову порожнину оглядають таким чином. Пальцями лівої руки фіксують голову за гребінь (у курей) або захоплюють шкір­ну складку задньої частини голови (у індиків і водоплавних), після чого пальцями правої руки відкривають рот. Звертають увагу на цілісність і колір язика, твердого піднебіння і хоан, на стан слизової оболонки. У курячих можна знайти розростання ро­гової частини язика (так званий «тіпун»), яке заважає закриттю рота і прийманню корму.

Гортань добре проглядається у птахів усіх видів, якщо її по­передньо вивести в ротову порожнину. Лівою рукою фіксують голову, великим пальцем правої руки відводять вниз нижню поло­вину дзьоба, потім середнім або четвертим пальцем правої руки надавлюють знизу через шкіру міжщелепного простору на гор­тань. Кращого огляду гортані досягають, якщо язик придавлюють великим пальцем до нижньої частини дзьоба, попередньо притри­мавши його вказівним пальцем, або витягнувши язик двома паль­цями (у молодняка).

Набряк гортані, крововиливи на її слизовій оболонці, виділен­ня тягучого слизу характерні для псевдочуми, запальна гіпер­емія, набряк, фібринозні сироподібні нашарування — для інфек­ційного ларинготрахеїту; сухість гортані, блідість, наявність плі­вок білуватого кольору, які легко знімаються, спостерігаються при А-гіповітамінозі. У курей можна оглянути слизову оболонку початкової частини трахеї.

Нижня гортань, яка служить у птахів для відтворення звуку, розміщена в місці розподілу трахеї на бронхи.

Трахею досліджують обережним натискуванням трахеальних кілець через шкіру. Стискування трахеї при її запаленні супро­воджується болючими кашльовими поштовхами, птах витягує го­лову, дихає з відкритим дзьобом, дихання напружене. Чутливість більше виражена у курей і голубів.

При дослідженні грудної клітки звертають увагу на цілісність кістяка, стан грудних м'язів, інколи виявляють болючість і здуття ребер, викривлення кіля (рахіт).

Зоб досліджують оглядом і пальпацією. У курей, індиків і го­лубів він добре розвинений, а у водоплавної птиці зобом умовно називають рівномірно розширену нижню частину стравоходу. Оглядом досліджують його об'єм, при атоніях він досягає знач­них розмірів, інколи тягнеться по землі. Пальпацією визначають консистенцію вмісту, інколи знаходять сторонні тіла. При деяких інфекційних захворюваннях, отруєннях і катаральному запаленні зоб м'який, містить неприємного кислого запаху гази, які виді­ляються через рот при надавлюванні на нього. Одноманітна годів­ля сухими кормами, відсутність вигулу і недостатність води сприяє розвитку «твердого» зобу з вмістом щільної консистенції.

Черевну порожнину досліджують оглядом і пальпацією. Збіль­шення об'єму черева спостерігається при водянці, жовтковому перитоніті, інколи при ураженні печінки та лейкозі. Пальпацією черева легко знайти мускульний шлунок, розміщений у нижньо-задній ділянці зліва. Його необхідно відрізняти від яйця, що має правильну форму з округлими краями і розміщується вище й ближче до клоаки. У курей і голубів мускульний шлунок паль­пують однією рукою, у індиків і водоплавних птахів — двома ру­ками, перекачуючи його між долонями. При шлунково-кишкових хворобах, авітамінозах, виснаженні мускульний шлунок опускає­ться, стінки його дряблі, інколи через них пальпують сторонні тіла і щільні часточки корму.

Кишкові петлі можна прощупати у формі тяжів при нагро­мадженні щільних калових мас. Пальпацією і перкусією у черев­ній порожнині порівняно легко можна знайти рідину або гази.

Клоаку досліджують оглядом і ректальне. Для цього краї кло­аки розширюють пальцями й визначають забарвленням слизової оболонки, її цілісність і стан. Ректальне дослідження проводять лише при особливих показаннях: підозрі на пухлини, кісти, за­тримку яєць. Попередньо продезинфікований і змазаний вазелі­ном палець обережно вводять у клоаку. Якщо починається акт дефекації, палець необхідно негайно вийняти. Наявні фекалії в клоаці видаляють. Клоаку доцільно промити слабким дезинфікую­чим розчином. Із клоаки палець може вільно пройти в пряму киш­ку або яйцепровід. Отвір яйцепроводу розміщений з лівого боку в глибині клоаки, вхід у пряму кишку — з правого боку. Сечево-ди, які відкриваються в клоаку, мають невеликі отвори, в які па­лець не проходить. Ректальне дослідження проводять головним чином у тих випадках, коли порушена яйцекладка (затримка яйця, завороти яйцепроводу, пухлини, запалення).

Дослідженням кінцівок визначають їх цілісність, стан зв'язок

і суглобів, форму кісток, що має диференціальне значення при рахіті, гіповітамінозах групи В, недостатності марганцю, подагрі, лейкозі та іншій патології.