Аналіз результатів термометрії

У здорових тварин механізми терморегуляції забезпечують рів­новагу між теплоутворенням і тепловіддачею, завдяки чому тем­пература тіла підтримується постійною з деякими коливаннями (табл. 1), які залежать від фізіологічних і зовнішніх факторів.

Так, у самок дещо вища температура, ніж у самців, особливо в останні дні вагітності і в день родів (за винятком собак і верб­людів, у яких в день родів температура не підвищується); у тва­рин чистопородних, більш жвавого темпераменту, температура тіла також дещо вища порівняно з непородистими. Фізичне наван­таження також призводить до тимчасового підвищення температу­ри тіла, яка потім відновлюється до початкової протягом 10— 60 хв, а у верблюдів — 2,5—3 год.

Якщо температура тіла вища меж максимальної норми, то тоді говорять про гіпертермію або гарячку, а якщо показники темпера­тури нижчі мінімальної норми, то таку зміну називають гіпотер­мією.

Гарячка (febris) являє собою своєрідну захисну реакцію орга­нізму на вплив патологічних факторів, що характеризується роз­ладом терморегуляції і підвищенням температури тіла. При гаряч­ці спостерігається порушення функцій усіх систем і органів: при­гнічення тварини, навіть до сопорозного стану, озноб з ритмічним тремтінням м'язів тулуба (тремор), відчуття холоду, скуйовдже-ність волосяного покриву, нерівномірний розподіл температури шкіри — підвищення її у ділянці вух, основи рогів, носового дзер­кальця і зниження на кінцівках. Підвищення температури викли­кає збільшення частоти пульсу і дихання, посилення серцевого поштовху і тонів серця, звуження периферичних судин, а з погір­шенням стану серцева діяльність послаблюється, судини розширю­ються, збільшується їхня порозність, розвиваються застійні явища. У хворих із синдромом гарячки погіршується апетит, пригнічується секреція слинних, шлункових і кишкових залоз. У жуйних навіть легка гарячка супроводжується гіпотонією передшлунків, а при тяжкому перебігу може висихати вміст книжки. Погіршується ро­бота нирок, зменшується виділення сечі, підвищується її щільність, у ній з'являється білок.

Таким чином, підвищення температури тіла впливає на функ­цію усіх органів і систем і є одним з провідних і типових симпто­мів гарячки, який дає змогу у її перебігу розрізняти три стадії. Перша — це стадія підвищення температури тіла (stadium incre-menti). Вона охоплює період підвищення температури до типової для даної гарячки (не обов'язково до максимальної). Темп підви­щення температури тіла може бути швидким (від кількох годин до доби) і повільним (протягом кількох днів).

Наступна стадія — це стадія утримання температури тіла (sta­dium fastigii) — період, коли проявляються найбільш типові для гарячки патологічні зміни. Цю стадію характеризують і за висо­тою підвищення температури тіла, і за характером перебігу. На-кінець, настає стадія зниження температури (stadium decrementi) до норми, яке може перебігати швидко, протягом кількох годин — це критичне зниження (crisis), або повільно протягом кількох днів (lysis). Критичне зниження температури тіла супроводжується по­тінням, зниженням частоти пульсу та дихання, поліпшенням за­гального стану. Однак у деяких випадках температура тіла знову підвищується і тримається кілька днів. Це — несправжній або пе­рерваний криз, який є свідченням поширення патологічного про­цесу. При критичному зниженні температури тіла внаслідок різко­го розширення периферичних судин може розвинутися гостра су­динна недостатність — колапс.

Постійна гарячка

При несприятливому закінчен­ні хвороби може бути період, ко­ли температура то різко знижує­ться, то знову різко підвищується. Це так званий період передсмерт­ної боротьби — період агонії.

Літичне зниження температу­ри тіла (lysis) спостерігається при більшості захворювань, що перебігають з явищами гарячки, і є ознакою поліпшення загально­ го стану тварин.

Стадія утримання температури тіла характеризується двома по­казниками: ступенем підвищення температури порівняно з макси­мальною нормою і характером добових її коливань.

За ступенем підвищення температури тіла розрізняють такі форми гарячки: субфебрильну (слабку), коли вона підвищується в межах до 1 °С вище максимальної нормальної температури (на­приклад, у коня це в межах 38,6—39,5 °С); фебрильну (помірну) гарячку — підвищення температури до 2 °С; піретичну (грецьк. pyros — вогонь) або високу —до З °С; гіперпіретичну (дуже висо­ку) — більш ніж на З °С порівняно з максимальною нормою. Суб-фебрильна гарячка спостерігається при бронхіті, фарингіті, гаст­риті, ентериті, міокардиті, гепатиті, нефриті, фебрильна — харак­терна для крупозної пневмонії, перикардиту, гострих респіратор­них хвороб, а останні дві (піретична та гіперпіретична) бувають при септичних процесах і тяжко перебігаючих гострих інфекційних хворобах

Як у здорових тварин, так і в хворих з явищами гарячки, спо­стерігаються добові коливання температури тіла. Залежно від ха­рактеру цих коливань розрізняють п'ять основних типів гарячки: постійну, послаблювальну, переміжну, зворотну і атипову.

Постійна гарячка (febris continua) характеризується тим, що добові коливання підвищеної температури тіла не перевищують 1 °С (рис. 18) Так перебігають крупозна пневмонія у коней, злоякісна катаральна гарячка у великої рогатої худоби, септичні процеси.

Послаблювальна, або ремітуюча гарячка (febris remittens) ха­рактеризується високою температурою, добові коливання якої більші 1 °С, але до норми температура не повертається.

Переміжна або інтермітуюча (febris intermittens) відрізняється чергуванням періодів короткочасного підвищення температури по­над 1 °С (параксизми) з періодами нормальної температури тіла (апірексії), які продовжуються 1—3 дні (рис. 19). Спостерігається при гбстрій катаральній бронхопневмонії. Виснажлива або гек-

тична (iebris hectica) гарячка характеризується високим підви­щенням температури з наступним зниженням її до норми або на­віть нижче (рис. 20). Добові коливання температури досягають З—5 °С. Спостерігається такий тип гарячки при сепсисі, гнійних процесах.

Зворотна гарячка (febrys reccurens) характеризується правиль­ним чергуванням (по кілька днів) періодів високого підвищення температури з періодами нормальної температури і навіть зниже­ної (рис. 21). Підвищення і зниження температури відбувається швидко, а добові коливання у період підвищення такі ж, як при постійній або послаблювальній гарячці. Такий тип гарячки може бути при пневмоніях, коли після кількаденного лікування антимік­робними препаратами їхнє застосування припиняють і температура тіла знову, підвищується.

Атипова гарячка (febrys atypica) відрізняється різноманітніс­тю добових коливань температури тіла без будь-якої закономір­ності.

Гарячки характеризують по тривалості перебігу. Залежно від цього розрізняють гарячки: ефемерні, гострі, підгострі та хроніч­ні. Ефемерна гарячка продовжується від кількох годин до 1— 2 днів. Буває вона після введення вакцин, сироваток, транспорту­вання тварин. Гостра гарячка продовжується до двох тижнів, під-гостра — 1—1,5 міс, хронічна — кілька місяців.

Гіпотермія — зниження температури тіла за межі мінімальної норми. Температуру, на 1 °С нижчу норми, називають субнормаль-

ною. Вона буває при низькій зовнішній температурі у старих, ви­снажених коней, після значних крововтрат, при застосуванні жа­рознижуючих засобів, розладах кровообігу, деяких аутоінтоксика-ціях (уремія). При поліпшенні годівлі, загального стану темпера­тура нормалізується. Стійке зниження температури тіла, яке має іноді тенденцію до подальшого зниження, зустрічається при після­родовій гіпокальцемії (родильному парезі) у високопродуктивних корів, при шлунково-кишкових хворобах у новонароджених телят,, поросят, у термінальну стадію перебігу багатьох хвороб.

Більш значне і різке зниження температури називають колап­сом (лат. collabor — падаю). Зниження на 2 °С нижче мінімальної норми називають помірним колапсом, а на 3—4 °С — альгідним.

Крім зниження температури, колапс характеризується охоло­дженням усієї поверхні тіла, появою холодного липкого поту, блі­дістю з легкою синюшністю видимих слизових оболонок і різким погіршенням серцевої діяльності — частота пульсу збільшується, пульс малого наповнення, ледве відчутний при пальпації, чим і відрізняється від кризу, при якому, одночасно зі зниженням темпе­ратури тіла, частота пульсу повертається до норми, загальний стан поліпшується. Найбільш типова картина колапсу спостерігається при розривах шлунка у коней, рубця і матки у великої рогатої худоби.