Техніка внутрішньої пальпації глотки

157

воходу є порушення проходження по ньому корму, що називають дисфагією. Вона з'являється у випадку закупорки стравоходу сто­ронніми тілами (картоплею, турнепсом, буряком, яблуком і т. д.), що частіше зустрічається у великої рогатої худоби. Крім того, дисфагія може бути наслідком запалення і набряку стінки стра­воходу, утворення рубців, дивертикула, ектазії, спазму та пара­лічу його м'язів, розвитку пухлин усередині нього або при здав­люванні зовні пухлинами. При закупорці стравоходу сторонніми тілами і його спазмі дисфагія розвивається раптово, а в усіх інших випадках — поступово. При травмах і розривах стравоходу може спостерігатися кровотеча, особливо під час рвоти.

Стравохід досліджують оглядом, пальпацією, зондуванням, езофагоскопією і рентгенографією. Початковий відділ стравоходу розміщений дорсально від гортані і трахеї, у ділянці 5-го шийного хребця він переходить на лівий бік трахеї і спрямовується у грудну порожнину. Отже, огляд і пальпацію можна застосовувати для дослідження шийної частини стравоходу, грудну — досліджу­ють із застосуванням додаткових методів.

Оглядом у ділянці лівого яремного жолоба при закупорці стра­воходу сторонніми тілами, дивертикулах, ектазіях, пухлинах вдає­ться виявити різко обмежене припухання тістуватої або щільної консистенції.

Стравохід пальпують обома руками — ліву накладають на пра­вий яремний жолоб, а кінцями пальців правої руки прощупують стравохід вздовж лівого яремного жолоба до входу його в грудну порожнину. Визначають його болючість, закупорку сторонніми тілами, нагромадження кормових мас (при паралічі), а у випадку розривів — болючість у місці припухання і крепітацію внаслідок підшкірної емфіземи.

Зондуванням виявляють закупорку, запалення, параліч, звужен­ня стравоходу.

ЗОНДУВАННЯ ТВАРИН

Зондування тварин проводять з діагностичною і лікувальною метою. У випадку закупорки стравоходу зонд, досягнувши предме­та, який викликає обтурацію, наштовхується на нього і дальше не просувається. При запаленні стравоходу зондування викликає занепокоєння у тварини внаслідок різкого болю, часті ковтальні рухи і кашель. При паралічі стравоходу зонд, не зустрічаючи звичайного опору, який буває у здорових тварин, вільно просуває­ться по всьому стравоходу.

Зондами беруть вміст шлунка, рубця, сичуга, шлунковий і си­чужний соки для лабораторного дослідження, а застосовуючи фракційний метод взяття шлункового соку, вивчають типи шлун­кової секреції (гіперацидний, субацидний, інертний, астенічний).

За допомогою зондування одержують натуральний шлунковий сік на біофабриках, який застосовують для лікування тварин і людей. Використання зондів з лікувальною метою також досить різ­нобічне. При закупорці стравоходу зондом проштовхують сторон­нє тіло в шлунок, що частіше роблять у коней, свиней, дрібної рогатої худоби, собак, а у великої рогатої худоби в більшості випадків прагнуть вивести його назовні. Через зонд можна ви­вести з шлунка гази (при гострому розширенні шлунка) і рубця (при гострій його тимпанії), промивати шлунок, рубець, сичуг і воло (у птахів), вводити лікарські препарати і здійснювати штуч­ну годівлю. Велика рогата худоба в зв'язку з особливостями приймання корму при деяких хворобах, коли спотворюється смак (алотріофагія), захоплює і ковтає металеві феромагнітні предме­ти, які потрапляють у сітку, травмують її стінку й викликають запалення сітки (ретикуліт), а потім очеревини (ретикулопери-тоніт) та інших внутрішніх органів. Для виведення сторонніх предметів з сітки застосовують магнітні зонди різних конструк­цій: Меліксетяна, Телятникова, ЗМУ-1.

Зондування коня проводять носо-стравохідним або носо-шлун-ковим зондом, який виготовлений із щільної гуми. Довжина зонда 190—225 см, загальний діаметр—16—18 мм, внутрішній діа-| метр — 12—14 мм. Для полегшення введення зонда на ньому став-|;лять три постійні і одну рухому (за допомогою гумового кільця) І мітки, запропоновані С. П. Гоженком. Відстань до рухомої мітки визначають двома методами: вимірюють висоту в холці коня і до неї додають ще 20 % цієї висоти; початок зонда прикладають до входу в носовий хід, потім зонд ведуть до основи вушної ра­ковини, а потім до середини 16-го ребра або до останнього груд­ного хребця. Відстань від початку зонда до даної мітки дорівнює відстані до шлунка коня.

Три постійні мітки наносять олійною фарбою: першу — на від­стані 15—20 см від початку зонда; другу — 45 і третю — 75 см. Зонд перевіряють на прохідність, змазують вазеліном або рос­линною олією. Введення зонда полегшується при правильному положенні голови відносно шиї коня — її необхідно наблизити так, щоб утворився трикутник з вершиною у ділянці глотки, а ос­нову його становила лінія, проведена від ніздрів до плечового суглоба. Коли зонд потрапить у стравохід, голову коня підні­мають.

Лікар правою рукою бере початок зонда й вводить у праву '^Ніздрю, а пальцями лівої руки натискує його початок до нижнього •І (найбільшого) носового ходу (якщо зонд вводять через ліву нізд­рю, то стають з лівого боку і зонд вводять лівою рукою). Цей етап досить відповідальний, оскільки просування зонда по серед­ньому носовому ходу спричиняє його травмування, кровотечу і є менша ймовірність потрапляння зонда в стравохід. Ввівши зонд

до першої мітки, пальці виймають з носового ходу і зонд дальше просувають двома руками. Якщо він введений правильно, то його просування не викликає особливого занепокоєння у тварини. Якщо ж зонд введений по середньому носовому ходу, то подальше натискування пальцями не змінить його положення. Провівши зонд до другої мітки (а він у цей час знаходиться в порожнині глотки), необхідно дочекатися ковтальних рухів і вводити зонд у стравохід. Третя мітка є важливим орієнтиром — коли зонд до­водимо до неї, то початок його в цей час знаходиться у середній третині шиї, тут необхідно зупинитися і перевірити правильність введення. Це можна зробити кількома методами. Основний з них — огляд і пальпація зонда в середній третині стравоходу; рухаючи зонд вперед—назад на 5—7 см легко помітити його просування по стравоходу (лікар, який вводить зонд, повинен сам перекона­тися у цьому!); вільний кінець зонда опускають у склянку з во­дою — якщо він потрапив у трахею, то синхронно видиху у склянці з'являються пухирці повітря; вільний кінець зонда підводять до вуха і прослуховують звуки: якщо зонд введений правильно, то чути періодичні звуки булькання, переливання, гурчання, якщо ж він потрапив у трахею, вислуховуються шуми, які збігаються з видиханням повітря; беруть трахею (знизу шиї) пальцями однієї руки і погойдують її — зонд, що потрапив у трахею, відчувається по удару його об стінки. Є й інші додаткові методи перевірки правильності введення зонда. Зупинимося лише на двох найбільш поширених. Часто фахівці заливають 100—150 мл води, надіючись, що рефлекторно настане кашель. Проте кашель виникає не завжди, і цей прийом необхідно знати лише для того, щоб його не застосо­вувати (Оливков-Б. І.). На думку інших, зонд, який потрапив у трахею, спричиняє кашель. У більшості випадків це так, але часто зонд, введений у стравохід, теж викликає рефлекторне збудження кашльового центра.

Переконавшись у правильності введення, поступово вводять зонд до останньої рухомої мітки — початок його в цей час зна­ходиться на дні шлунка. Якщо зонд потрапив у трахею, його від­тягують назад до другої мітк і при появі ковтальних рухів зно­ву спрямовують у стравохід.

При виведенні вільний кінець зонда опускають вниз.

Зондування великої рогатої худоби. Для зондування великої ро­гатої худоби використовують зонди кількох моделей: рото-страво-хідний — для телят (з мандреном та оливою), яким випускають гази з рубця, перевіряють прохідність стравоходу; двопетлеподібний О. П. Хохлова — для видалення сторонніх тіл із стравоходу; рото-стравохідний В. А. Черкасова і рото-шлунковий Г. М. Даценка — для промивання рубця і виведення з нього газів; магнітні зонди С. Г. Меліксетяна, І. О. Телятникова, ЗМУ-1 О. В. Коробова ви­користовують для діагностики та лікування травматичного рети-