Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні синдроми при хворобах печінки

Поиск

Жовтяниця — це синдром, для якого характерні забарвлення у жовтий колір видимих слизових оболонок, склери і непігменто-ваної шкіри, нагромадження у крові надмірної кількості білірубі­ну, жовчних кислот, внаслідок чого настає розлад функцій різних систем. Причиною розвитку жовтяниці є порушення рівноваги між утворенням, кон'югацією і виділенням білірубіну. Розрізняють три форми жовтяниці: гемолітичну (надпечінкову), паренхіматоз­ну (печінкову), механічну (підпечінкову).

Гемолітична жовтяниця зумовлена надмірним утворенням віль­ного білірубіну, нагромадженням його у крові, уробіліногену в сечі і стеркобіліну в калі. Причиною надпечінкової жовтяниці є посилений гемоліз еритроцитів з перетворенням гемоглобіну у бі­лірубін. У кров надходить велика кількість вільного (некон'юго-ваного) білірубіну. Він не розчиняється у воді, погано проникає в тканини, тому жовтяничність не спостерігається або слабо вира­жена. У печінці відбувається інтенсивна кон'югація вільного білі-рубіну, з якого у кишечнику утворюється велика кількість уробь-ліногену. Він не встигає повністю розщеплюватися печінкою, оскільки в ній відбувається посилена кон'югація білірубіну, і тому виділяється нирками. Сеча при цьому забарвлюється у темно-жов-

• тий колір (уробілінова жовтяниця). Значна частина уробіліногену у кишечнику перетворюється в стеркобілін, який фарбує калові

, маси в темно-жовтий або коричневий колір. Спостерігається гемо­літична жовтяниця у тварин при отруєнні гемолітичними отрута­ми, піроплазмідозах, лептоспірозі, інфекційній анемії у коней, ге­молітичній хворобі поросят.

Паренхіматозна жовтяниця розвивається при захворюваннях печінки, внаслідок чого порушуються поглинання, кон'югація та виділення білірубіну, а у сироватці крові підвищується концентра­ція як вільного, так і зв'язаного білірубіну, тому що уражені гепа-тоцити нездатні виділити кон'югований білірубін у жовчні каналь-ці проти градієнта його концентрації. Всмоктування кон'юговано-го білірубіну в кров призводить до нагромадження його в тканинах організму з розвитком жовтяничності та виділення із сечею. У сечі


міститься також уробіліноген (білірубіно-уробілінова жовтяниця), який не повністю розщеплюється дорога печінкою. Сеча у хворих тварин стає темно-бурою. У калових масах зменшується кількість

•стеркобіліну, тому вони у м'ясоїдних світлішають.

Механічна жовтяниця виникає при утрудненому відтоку жовчі внаслідок закупорювання жовчних протоків жовчними камінцями, ехінококовими міхурами, паразитами, новоутвореннями, абсцеса­ми. Настає всмоктування компонентів жовчі в кров і лімфу. У кро­ві нагромаджується проведений через печінку білірубін, який фар­бує слизові оболонки, склеру і непігментовані ділянки шкіри в жовтий колір. Від вмісту білірубіну сеча стає темно-жовтою і піниться (білірубінова жовтяниця). Порушується емульгація і всмоктування ліпідів та жиророзчинних вітамінів у кишечнику. Калові маси сіро-жовтого кольору, через примішування жирів

-смердючі, оскільки в них відсутній стеркобілін, який затримує
гнильні процеси. Із жовчі в кров проникають жовчні кислоти (хо-
лемія), які викликають сверблячку, брадикардію, нервові розлади
та порушення травлення.

Портальна гіпертензія — підвищення тиску в системі ворітної вени, що виникає при порушенні кровотоку внаслідок запальних, дистрофічних і особливо циротичних процесів у печінці. Розвиває­ться застій крові та випотівання плазми у черевну порожнину {асцит). Із крові видаляється велика кількість рідкої частини, що призводить до зменшення її об'єму та згущення, зниження арте­ріального тиску, настає серцева недостатність. Застійні явища викликають ураження органів шлунково-кишкового каналу, селе­зінки, підшлункової залози, нирок.

Печінкова енцефалопатія (гепато-церебральний синдром) та печінкова кома, характеризуються порушенням функції центральної нервової системи внаслідок нагромадження в організ­мі не знезаражених хворою печінкою токсичних продуктів (аміаку, фенолів, низькомолекулярних жирних кислот, ароматичних і сір-кувмісних амінокислот, некон'югованого білірубіну), які через гематоенцефалічний бар'єр проникають у ліквор. Так, концентра­ція аміаку в крові та лікворі підвищується у десятки разів. Знижу­ється сечовиноутворювальна, білоксинтетична, пігментна й інші важливі функції печінки, чітко виражена гіперферментемія. Твари­ни пригнічені, у них виражені ознаки атаксії, спостерігаються зале­жування, анорексія. При розвитку коматозного стану настає анес­тезія і аналгезія, втрачаються корнеальний та інші поверхневі рефлекси. На слизовій оболонці ротової порожнини з'являються петехіальні крововиливи; температура тіла — від субнормальної до субфебрильної, виявляють тахікардію, тахіпное, гіпо- і атонію шлунково-кишкового тракту, гепатомегалію, болісність печінки. Продовжується печінкова кома 8—10 днів і закінчується летально.

Синдром функціональної недостатності печінки характеризу-


ється порушенням основних функцій печінки внаслідок ураження її паренхіми. Патологію можна виявити лише високоспецифічними тестами, вона може перебігати з характерними клінічними симп­томами (гепатомегалією, болісністю печінки, жовтяничністю).

Глава VIII ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

До сечової системи належать нирки, сечоводи, сечовий міхур і сечовивідний канал (уретра). Сечова система підтримує на постій­ному рівні внутрішнє середовище організму, виділяє кінцеві про­дукти обміну речовин і здійснює внутрішню секрецію.

Серед хвороб сечової системи розрізняють: запалення нирок (нефрит), яке охоплює судинну систему, мальпігієві клубочки і капсулу Шумлянського-Боумена (гломерулонефрит) або розвиває­ться у міжканальцевій сполучній тканині і навколоклубочковому інтерстиції (інтерстиціальний нефрит); нефроз — дистрофічні змі­ни нирок з переважним ураженням епітелію канальців; нефроскле­роз або цироз нирок; пієлонефрит — гнійно-некротичне запалення нирок та ниркової миски; уроцистит — запалення слизової оболон­ки сечового міхура; уролітіаз — утворення і відкладання камінців у нирках, нирковій мисці, сечовому міхурі та уретрі; хронічну ге­матурію великої рогатої худоби — уроцистит, який характеризує­ться кровотечею у порожнину сечового міхура із ерозій та виразок його слизової оболонки; спазм, парез і параліч сечового міхура; уретрит — запалення уретри.

Сечову систему досліджують за такою схемою: дослідження сечовиділення, нирок, сечоводів, сечового міхура, уретри, сечі. При дослідженні сечової системи застосовують загальноклінічні методи дослідження — огляд, пальпацію, перкусію і додаткові, або спеці­альні,— лабораторне дослідження сечі, катетеризацію, цистоско­пію, біопсію, рентгеноскопію, рентгенографію та функціональні проби.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВИДІЛЕННЯ

Сечовиділення — це періодичне виведення сечі з сечового міху­ра. При його дослідженні звертають увагу на позу тварини, силу й характер потоку сечі, тривалість акту сечовиділення, його часто­ту, добову кількість сечі. Показники сечовиділення у здорових тва­рин залежать від їх виду, статі, фізіологічного стану, виду корму, температури зовнішнього середовища.

Поза тварин при сечовиділенні не змінюється у бугаїв, баранів, козлів. Корови і свиноматки вигинають спину, розставляють тазові -кінцівки і піднімають хвіст, жеребці розставляють тазові кінцівки


І злегка присідають. Кобили дещо виставляють вперед тазові кін­цівки і злегка згинають їх, а після Закінчення сечовиділення у них спостерігається мигання соромітних губ. У кнурів при сечовиді­ленні скорочуються м'язи препуцію і черевної стінки, самки собак присідають, самці зупиняються біля «сечових місць» і піднімають одну із тазових кінцівок.

Сила й характер потоку сечі при її виділенні. У бугаїв, баранів і козлів сеча виводиться повільним тонким потоком, у корів — сильним дугоподібним. У жеребців потік сечі сильний, остання порція її виділяється поштовхоподібно при скороченні черевних м'язів. Кнури випускають сечу переривистим потоком.

Тривалість акту сечовиділення у корів 1—2 хв. У кнурів, бугаїв, баранів, козлів цей акт триваліший.

Частота сечовиділення та добова кількість сечі у тварин різних видів коливається у певних межах. Нижче наведено частоту сечо­виділення та добову кількість сечі у тварин різних видів:

У хворих тварин спостерігаються розлади сечовиділення та сечоутворення. До розладів акту сечовиділення відносять полакіу-рію, олігакурію, ішурію, дізурію, енурез, странгурію.

Полакіурія — часте сечовиділення. Буває наслідком посиленого-діурезу, якщо нирки виробляють багато сечі при хронічному неф­риті, діабеті, розсмоктуванні ексудатів і транссудатів або захворю­ваннях сечового міхура (уроцистит, новоутворення, камені), коли підвищується чутливість рецепторів слизової оболонки, при ірадіа-ції подразнення на слизову оболонку сечового міхура з боку нирок (нефрити, пієліти, ниркові камені), очеревини (перитоніт), піхви і матки (вагініт, ендометрит), надавлюванні на сечовий міхур пере­повненого кишечника або зміщеної матки. Характерним для пола-кіурії є постійні натужування з виділенням невеликих порцій сечі.

Олігакурія — невелика кількість сечовиділень з тривалими про­міжками між ними. Спостерігається при зневодненні організму внаслідок сильного проносу, блювання, потовиділення, недостат­ньої кількості питної води, розладах ковтання, захворюваннях ни­рок і серцево-судинній недостатності.

Ішурія — часткове або повне припинення виділення сечі з пере­повненого сечового міхура, коли секреція нирок не порушена. Бу-


ває частіше у самців. Спостерігається при здавлюванні і травмі уретри, закупорюванні її сечовими каменями або піском, судорож­ному скороченні сфінктера сечового міхура, парезі або паралічі його стінок. Ішурія рефлекторного походження може виникати при Ураженні головного та спинного мозку, загальних тяжких захво­рюваннях різної етіології, розвитку запалення у сусідніх з сечовим міхуром органах (перитоніт, новоутворення та ін.). При ішурії внаслідок механічних перешкод і спазму сфінктера тварина зане­покоєна (сечові коліки) і часто набуває пози для сечовиділення, а при ішурії внаслідок захворювання нервової системи позив до сечовипускання відсутній.

Дізурія —утруднення сечовиділення, яке зустрічається при хво­робах сечостатевої системи, і характеризується сильним скорочен-йям черевного преса. Одночасно чути стогнання, віддихи тварин. При паралітичному затриманні сечі напруження черевного преса (Іри сечовиділенні відсутнє.

Енурез (нетримання сечі) — мимовільне виділення сечі без прий­няття відповідної пози і активної участі самої тварини. Сеча при Іцюму виділяється безперервно або періодично невеликими порція­ми. Нетримання сечі спостерігається при ураженні сакрального | відділу спинного мозку внаслідок травм хребта, інфекційних хво­робах, що супроводжуються розслабленням сфінктера уретри (чума собак, лістеріоз корів), у молодих і старих собак при ослаб­ленні сфінктера сечового міхура та зниженні тонусу внаслідок за­палення. Мимовільне виділення сечі буває також при обмороках Па тривалому залежуванні тварин.

І Странгурія —болісне виділення сечі маленькими потоками або Ісраплями, що супроводжується тенезмами. При цьому тварина стогне, неспокійна, оглядається на черево, махає хвостом, б'є зад-ньою кінцівкою по тілу. Странгурія спостерігається при запален­нях сечового міхура і уретри, пошкодженні слизової оболонки се­човими каменями, простатиті, сказі.

Від странгурії необхідно відрізняти болісний позив на сечови­ділення при незначній кількості сечі у сечовому міхурі. Тварина Часто набуває пози для сечовипускання при сильних і болісних Натужуваннях, а сечі виділяється мало або вона зовсім не виділяє-Іься. Тенезми можуть з'являтися при циститах, сечокам'яній хво-Іобі, а у самок, крім того, подразненні піхви лікарськими речо­винами.

У випадку порушення сечоутворення виникають поліурія, олі-Іурія, ніктурія, анурія.

Поліурія — збільшення добової кількості сечі внаслідок підси­лення фільтрації або послаблення реабсорбції її у нирках. У здо-рових тварин поліурія може виникати при згодовуванні великої Кількості соковитих кормів, збільшенні даванок води, при нервово-му збудженні. У хворих тварин вона спостерігається в період ви-


дужання після гарячкових станів, розсмоктування набряків, ексу­датів і транссудатів. Як тимчасове /явище поліурія спостерігається у тварин при підвищеному осмотичному тиску крові, під дією сечо­гінних і серцевих препаратів, підвищеному кров'яному тиску у нирках, а також внаслідок порушення нервово-ендокринної регу­ляції сечовиділення. Тривала патологічна поліурія виникає при діабетах, ураженні паренхіми нирок (цироз), хронічних нефриті й пієліті, аліментарній дистрофії. Кількість сечі при діабеті у коня може досягати 50—60 л за добу.

Олігурія — зменшення загальної кількості сечі. Виникає вона внаслідок зниження фільтрації або підвищення реабсорбції у нир­ках. Розрізняють ренальну (ниркову) і екстраренальну (позанир-кову) олігурію. Ниркова олігурія може виникати внаслідок гломе­рулонефриту, а позаниркова — порушення водно-сольового обміну і осмотичного тиску, зневоднення організму при сильному потінні, обмеженому надходженні води в організм, блювоті, проносі, наб­ряках, порушенні гемодинаміки при серцево-судинній недостатнос­ті, захворюваннях, при яких обмежене споживання рідини (оліго-дипсія). У здорових тварин тимчасова олігурія виникає при неста­чі питної води.

Ніктурія — виділення великої кількості сечі в нічний час. Спо­стерігається у тварин внаслідок недостатності серцевої діяльності,. яка вночі поліпшується, що збільшує діурез. У самців може вини­кати при захворюваннях простати і нецукровому діабеті.

Анурія — повна відсутність сечовипускання внаслідок припи­нення надходження сечі у сечовий міхур. Секреторна анурія — це припинення утворення сечі в клубочках нирок при важких запаль­них або дистрофічних процесах (нефрит, гломерулонефрит, отру­єння ртуттю, свинцем, миш'яком), порушення клубочкового крово­обігу, різко вираженої слабості серця. Екскреторна (ретенційна) анурія характеризується припиненням надходження сечі у сечовий міхур через закупорювання сечоводів каменями або здавлювання їх пухлинами. Анурія може виникати рефлекторно після катетери­зації, при перитоніті, тетанії та ілеусах. їй передують олігурія, набряки, гематурія. При анурії швидко розвивається уремія, яка може призвести до загибелі тварини. Сечовий міхур при анурії зовсім порожній, що підтверджується ректальним дослідженням,, а при пальпації нирок у ряді випадків можна виявити деякі зміни. Важкі пораження нирок необхідно диференціювати від розриву сечового міхура, при якому, незважаючи на відсутність акту сечовипускання, сечовий міхур виявляється порожнім. При ректальному дослідженні у цьому випадку виявляють рідину в че­ревній порожнині, уренозний запах і кристалізацію сечовини на поверхні шкіри. Також буває сильне занепокоєння тварини й стій­ке затримання сечовипускання, незважаючи на часті позиви.


ДОСЛІДЖЕННЯ НИРОК

Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі.

У великої рогатої худоби права нирка розміщена в попереко­вій ділянці від 12-го ребра до 2—3-го поперекового хребця (рис. 67), її краніальний кінець розміщений у нирковому заглиб­ленні печінки. Ліва нирка трохи перекручена по поздовжній осі а товщим каудальним кінцем, лежить позаду правої нирки на рівні 2—5-го поперекових хребців, підвішена на короткій брижі, може зміщуватися вправо та вліво, через що її називають блукаючою.

У коней права нирка краніальним кінцем лежить у печінково­му заглибленні і розміщується під поперековими м'язами на рівні від 14—15-го ребра до 2-го поперекового хребця. Ліва нирка ле­жить на рівні 18-го грудного й 3-го поперекового хребців.

У овець і кіз нирки з усіх боків оточені очеревиною, що утво­рює короткі брижі, на яких вони підвішені й тому можуть зміщу­ватися. Права нирка прилягає до печінки й розміщена під 1—-3-м поперековими хребцяти, а ліва лежить позаду правої на рівні 3— 6-го поперекових хребців.

У свиней нирки розміщуються майже на одному рівні під 1 — 4-м поперековими хребцями.

У собак нирки знаходяться під 1—3-м поперековими хребцями. Краніальна частина правої нирки розміщена у нирковому заглиб­ленні печінки. У дрібних тварин ліва нирка знаходиться під 2—4-м: поперековими хребцями, права — під 1—3-м.

Зміщення нирок особливо виражені у худих тварин і нижче-середньої вгодованості. Локалізація лівої нирки у дорослої вели­кої рогатої худоби зумовлюється наповненням рубця кормовим» масами Зміщення її в правий бік спостерігається при перепов-

213?


«енні рубця, тимпанії, а зміщення вперед може викликатися роз­ростанням пухлини в стінці матки.

Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого хребта робить неможливим їх огляд та зовнішню пальпацію.

•Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які можна виявити в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева, вим'я, зовнішніх статевих органів, на кінцівках. Набряки розлиті, неболісні, водянисті. Набрякова рідина може нагрома­джуватися також у черевній і грудній порожнинах, перикардіаль-ній сумці, внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку). Набряки виникають при запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий нефрит, нефроз) внаслідок порушення водно-со­льового обміну. При нефрозі вони розвиваються через втрату з

•сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'я­ному руслі. При цьому вода переміщується у міжтканеві щілини. Сприяє розвитку набряків збільшення виділення альдостерону, який викликає підвищення реабсорбції натрію в ниркових каналь-цях і затримання води в організмі. Причиною набряків при неф­риті є підвищення артеріального кров'яного тиску, порушення обміну калію і натрію.

Дослідження нирок у великих тварин проводять внутрішньою пальпацією, якою можна виявити місце їх розміщення, величину, форму, чутливість, консистенцію. У великої рогатої худоби можна пропальпувати обидві нирки. Ліву нирку знаходять приблизно по «серединній площині тулуба, а при сильному наповненні рубця тазовий кінець її відтискується у праву половину черевної порож­нини. У коней пальпують ліву нирку, а праву можна прощупати лише у невеликих тварин. Збільшуються нирки при паранефриті, пієлонефриті, гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку пухлин, а змен­шення їх пов'язане з хронічно перебігаючими процесами (хроніч­ний нефрит, нефросклероз).

Поверхня нирок у коней гладенька, у великої рогатої худоби

•чітко прощупуються окремі частки. Поверхня їх стає горбистою при туберкульозі, ехінококозі, лейкозі, пухлинах, абсцесах, хроніч­ному нефриті та пієлонефриті.

Велике діагностичне значення має болісність нирок, яку вияв­ляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Кула­ком правої рук}/ наносять кілька послідовних ударів з тильного

•боку кисті лівої руки, покладеній на лівий, а потім правий боки поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння, прогинання

•спини, бажання ухилитися від ударів та внутрішньої пальпації є показником болісності нирок, яка буває при гострому нефриті,.паранефриті, абсцесах нирок, нефролітіазі. При пієлонефриті, гід­ронефрозі ректальним дослідженням виявляють флюктуацію.

У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нир-жи досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук


накладають на поперекову ділянку, решту — на черевні стінки знизу, з обох боків за останнім ребром. Надавлюючи пальцями рук назустріч одна одній, їх просувають по поверхні черевної" стінки вверх до останнього грудного хребця. У котів і кролів нир­ки бобовидні, тверді, гладенькі. Права нирка у них лише злегка виходить за останнє ребро, а у собак її пальпують рідко. У свиней нирки важко пальпувати із-за жирового прошарку, у овець і кіз знаходять обидві нирки, у телят добре відчувається задній край правої.

Застосовуючи загальноклінічні методи дослідження нирок,, одержують деяку інформацію про їх стан. Для детальнішого ви­вчення структури та функції нирок застосовують спеціальні мето­ди— біопсію, рентгенографію (у дрібних тварин), лабораторне дослідження сечі та проводять функціональні проби.

Біопсія — прижиттєве взяття шматочків ниркової тканини для-досліджень. Беруть її через стінку в правій або лівій голодній ямці на місці проекції нирок за допомогою спеціальної голки або-троакара. Шматочок фіксують 10%-ним розчином формаліну або іншими фіксаторами і готують для дослідження.

Рентгенівське дослідження нирок проводять у дрібних тварин» для визначення їх форми, величини, контурів. Збільшення нирок спостерігають при пухлинах, кістозності, гідронефрозі, нефриті, набряку, зменшення — при нефросклерозі, нирковокам'яній хворо­бі. На знімку розпізнають камені з уратів і оксалатів, а камені з сечової кислоти невидимі.

Дослідження функціонального стану нирок найбільш розробле­не у великої рогатої худоби. До функціональних проб відносять визначення концентрації у крові виділюваних нирками речовин — залишкового азоту, сечовини та креатиніну, проби на видільну функцію нирок після навантаження різними речовинами, методи, що грунтуються на очисній функції нирок.

У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків — сечовина, аміак, креатин, креатинів, сечова кислота, інди­кан, азот амінокислот. Вміст його в сироватці крові великої рога­тої худоби і свиней становить 15—29 ммоль/л. Збільшення вмісту залишкового азоту в крові називають азотемією. Залежно від при­чин розрізняють ретенційну і продуктивну азотемію. Ретенційна азотемія буває нирковою (при нефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до 107—214 ммоль/л в основному за< рахунок сечовини, і позанирковою, яка спостерігається при змен­шенні клубочкової фільтрації у випадку хвороб серця, зневоднен­ні. При продуктивній азотемії вміст ЗА збільшується за рахунок азоту амінокислот внаслідок посиленого розпаду тканинних білків,. але із збереженням функції нирок.

Основним компонентом ЗА є сечовина. На неї припадає 50 % ЗА крові і 85—90 — сечі. В нормі вміст сечовини у сироватці крові

215-


великої рогатої худоби становить 3,3—6,7 ммоль/л, свиней — 3,3—

•5,8. Вміст сечовини в крові збільшується внаслідок порушення її виведення при хворобах нирок. При легкій формі гострого нефри­ту кількість сечовини зростає до 35 ммоль/л, середньої важкості хвороби — до 70, при хронічному перебігу — до 15—35 ммоль/л. Детальнішу оцінку вмісту сечовини можна дати з урахуванням кількості залишкового азоту. Якщо вона збільшується, то це є

•ознакою запалення нирок, збільшення вмісту ЗА і зменшення сечо­вини є показником ураження нирок і печінки.

Досить інформативним показником функції клубочків є вміст креатиніну в сироватці крові, який фільтрується клубочками і не реабсорбується у канальцях. Критична верхня межа вмісту креа­тиніну в сироватці крові великої рогатої худоби становить 130 мкмоль/л. Якщо вміст його збільшується до 220— 400 мкмоль/л, це свідчить про те, що функціонує лише 20—50 % гклубочків нирок, а подальше підвищення його концентрації до 700 мкмоль/л є показником зменшення об'єму фільтрації до 10— '20 % від норми.

Видільну функцію нирок вивчають шляхом навантаження різ­ними речовинами (індигокарміном, феноловим червоним, конго

•червоним). Для проведення проб тваринам вводять фарбу, а потім через катетер беруть проби сечі, визначаючи час появи у ній фар-«би і завершення її виділення, яке залежить від ниркового крово­току і видільної функції канальців. При гострій нирковій недо-

•статності, хронічному гломерулонефриті, пієлонефриті виділення фарби сповільнюється.

Методи, які грунтуються на очисній функції (кліренсі) нирок, застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та

•екскреторної їх функції. Нирковий кліренс — це кількість плазми або сироватки крові, яка за одиницю часу повністю очищається від введеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін, парааміногіпурат (ПАГ) та інші речовини. Введений у кров інулін виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс інуліну характеризує її стан. При зниженні клубоч­кової фільтрації знижується кліренс інуліну через ураження клу­бочків при нефриті, пієлонефриті, амілоїдозі, склерозі нирок. Під-

•вищення клубочкової фільтрації відмічається при нефротичному синдромі.

Парааміногіпурат фільтрується з крові клубочками нирок, ре­абсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, клі-.ренс ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції (змішаний кліренс). Підвищення цього показника свід­чить про значну ниркову недостатність.


ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОДІВ

При дослідженні сечоводів визначають їх товщину, прохідність,, наявність каменів, стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечоводів. З цією метою застосовують пальпацію через стінку прямої кишки, цистоскопію сечового міхура, катетеризацію-сечоводів, рентгенографію.

Товщину сечоводів у здорових тварин визначити важко. Прв запальних процесах (пієлонефриті, уроциститі), закупорці каме­нями сечоводи прощупуються як круглі болісні тяжі, що тягнуться від нирок до шийки сечового міхура.

Прохідність сечоводів можна дослідити у самок великих тварин катетеризацією при наявності катетеризаційного цистоскопа. По­рушення прохідності сечоводів буває при уролітіазисі та здавлю­ванні їх пухлинами.

Камені у сечоводах виявляють пальпацією і катетеризацією. У дрібних тварин їх можна виявити за допомогою рентгенографії.

Стан слизової оболонки сечового міхура в місці отворів сечово­дів залежить від запальних процесів. При запаленні сечоводів спостерігається набрякання слизової оболонки, колір її стає чер­воним. При пієлонефриті отвори сечоводів іноді оточені білим кільцем з червоною смужкою.

ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧОВОГО МІХУРА

Сечовий міхур досліджують оглядом, пальпацією, перкусією, катетеризацією, цистоскопією і рентгенографією.

Оглядом у дрібних тварин можна виявити відвисання черевної стінки в ділянці розміщення сечового міхура, що свідчить про збільшення його об'єму внаслідок затримання виділення сечі (ішу­рії). Крім того, у всіх тварин цінну інформацію може дати спосте­реження за актом сечовиділення. Так, при уроциститі та уролітіа-зі спостерігають часті позиви до сечовиділення (полакіурію) і странгурію, наявність крові і навіть її згустків (при хронічній гематурії) в останніх порціях сечі; при спазмі сфінктера сечового міхура — ішурію і занепокоєння тварин (сечові коліки); при паре­зі і паралічі сечового міхура — занепокоєння, позиви до сечовиді­лення або самовільне виділення сечі невеликими порціями (ену­рез), особливо під час руху та лягання тварини, збільшення три­валості акту сечовиділення; при затриманні сечовиділення у робо­чих коней — занепокоєння.

Пальпацію сечового міхура у дрібної рогатої худоби, телят і особливо у м'ясоїдних проводять через черевну стінку, звертаючи увагу на його наповнення і чутливість. Хутрових звірів кладуть на спину і здійснюють глибоку пальпацію, якою можна виявити болісність при уроциститі і наявність камінців у сечовому міхурі,


які бувають розміром від піщинки до 15 мм у діаметрі. Внутрішню пальпацію сечового міхура проводять у дрібних тварин пальцем, введеним у пряму кишку. Другою рукою через черевну стінку змі­щують сечовий міхур у тазову порожнину.

У великих тварин сечовий міхур пальпують через пряму киш­ку, а у самок, крім того, пальпацію можна провести через піхву. Внутрішньою пальпацією виявляють місце знаходження сечового міхура, його наповнення, болісність, здатність до скорочення, стан стінки, наявність каменів у сечовому міхурі.

У здорових тварин сечовий міхур розміщений на лобкових кістках, а в наповненому стані частково звисає у черевну порож­нину. Порожній сечовий міхур пальпується у вигляді щільного, грушоподібного тіла, при помірному наповненні він розширюється до величини двох кулаків дорослої людини, стає шароподібним і відчувається як в'ялий або злегка напружений міхур з рідиною. Збільшення об'єму сечового міхура спостерігають при ішурії, па­ралічі або парезі його стінки, яка втрачає тонус і здатність до скорочення (травми хребта, каудальної частини спинного мозку, менінгіт), при перитоніті, звуженні уретри рубцевою тканиною у самок, закупорці уретри сечовими камінцями при уролітіазі. Змен­шення об'єму сечового міхура настає при недостатньому надхо­дженні сечі у сечовий міхур із нирок, порушенні прохідності сечо­водів, розриві стінки міхура.

Болісність сечового міхура при його пальпації проявляється занепокоєнням тварини і є характерною для гострого уроциститу та уролітіазу. Внутрішньою пальпацією перевіряють також тонус стінки сечового міхура і його здатність до скорочення. При ослаб­ленні тонусу стінка його стає нещільною, не відповідає скорочен­ням на натискування під час пальпації. Такі зміни тонусу спосте­рігають у старих тварин внаслідок парезу сечового міхура при післяродовому парезі у корів, при міоглобінурії у коней, запаленні головного та спинного мозку.

Камені і пухлини виявляють пальпацією при слабкому напов­ненні сечового міхура і рентгенографією. Пухлини стінки міхура знаходять у вигляді щільного тіла й після його випорожнення ці тіла зберігають свою величину та форму.

Дигітальну перкусію сечового міхура через черевну стінку зас­тосовують у дрібних тварин. Завдяки їй виявляють наявність газів при уроциститі, що супроводжується аміачним бродінням сечі.

Цистоскопію сечового міхура проводять з метою дослідження його слизової оболонки за допомогою оглядового цистоскопа, а ви­користовуючи катетеризаційний цистоскоп, крім того, можна про­вести катетеризацію сечоводів, з метою вивчення видільної функції кожної нирки. Застосування цистоскопії можливе у самок великих тварин. У здорових тварин слизова оболонка сечового міхура блискуча, рожевого кольору, з жовтуватим відтінком, з добре




Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 277; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.54.61 (0.013 с.)