Механізм дії джерел міжнародного екологічного права.

 

Навколишнє середовище як цілісна система. Міжнародне право навколишнього середовища формувалося під впливом реальних екологічних потреб, які виникали перед людством на тому чи іншому етапі його розвитку. Спочатку це були потреби, пов'язані зі збереженням зникаючих видів тваринного світу. Потім вони доповнилися потребами охорони від забруднення прикордонних водних джерел, морів та Світового океану, атмосферного повітря. Нині ці потреби розширилися до рівня озонового шару та клімату Землі і навіть навколоземного космічного простору.

На сьогодні ступінь міжнародно-правового забезпечення охорони і раціонального використання конкретних природних ресурсів і об'єктів є різним. Найбільш розвинутою, зокрема, є система норм міжнародного права, якими регламентуються відносини з охорони і раціонального використання морів та Світового океану. Сукупність цих норм становить важливий інститут галузі міжнародного права навколишнього середовища.

Складнішою виявилася проблема універсального міжнародно-правового регулювання охорони навколишнього середовища як цілісної природно-антропогенної системи. Невдовзі після Конференції у Ріо-де-Жанейро групою фахівців була зроблена спроба кодифікації міжнародного екологічного права. Вони підготували проект Міжнародного пакту з навколишнього середовища і розвитку, який після його підписання і ратифікації мав стати базовим актом міжнародного права навколишнього середовища. Проект дістав підтримку на засіданні ювілейного Конгресу ООН з міжнародного публічного права (Нью-Йорк, 1995).

Нині міжнародне право навколишнього середовища на його універсальному зрізі є неповним, фрагментарним. Ним регулюються тільки окремі аспекти охорони навколишнього середовища як цілісного природно-антропогенного комплексу.

Серед актів універсального характеру слід насамперед виділити Стокгольмську декларацію з навколишнього середовища і Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку. Закріплені цими деклараціями принципи є, по суті, орієнтиром для країн і всього світового співтовариства у забезпеченні глобальної екологічної рівноваги. Вони стосуються всіх природних ресурсів і об'єктів та навколишнього середовища в цілому.

До важливих рекомендаційних актів належить і Всесвітня хартія природи. Цей документ був опрацьований Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, схвалений і урочисто проголошений Генеральною Асамблеєю ООН відповідно до її резолюції від 28 жовтня 1982 року.

Як і Стокгольмська декларація та Декларація Ріо-де-Жанейро, Всесвітня хартія природи також є зводом екологічних принципів (24), але вони стосуються переважно охорони живої природи.

Хартія виходить з того, що генетична основа життя на Землі не повинна піддаватися небезпеці, а популяції кожної форми життя мають зберігатись як мінімум на тому рівні, який є достатнім для їх виживання.

Під особливим захистом мають бути унікальні природні комплекси, типові представники всіх типів екосистем, рідкісні чи зникаючі види тваринного і рослинного світу.

У Всесвітній хартії природи підкреслена необхідність організації науково обґрунтованого управління використанням природних ресурсів суші, моря й атмосфери. Хартія закликає держави утримуватися від скидання забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Особливі запобіжні заходи мають застосовуватися з тим, щоб не допустити зараження цього середовища радіоактивними і токсичними відходами

Знайшов відображення у хартії і принцип співробітництва держав, а також юридичних і фізичних осіб у галузі охорони природи. До головних форм такого співробітництва віднесені: проведення спільної природоохоронної діяльності, включаючи обмін інформацією і консультації; участі в оцінці впливу господарської діяльності на природу; узгодження природоохоронних планів і програм, особливо що стосуються районів за межами дії національної юрисдикції. Всесвітня хартія природи містить чимало положень, що визначають поведінку людей щодо природи. У ній вказується, що кожна людина має діяти відповідно до положень хартії і намагатися забезпечити досягнення її цілей (принцип 24).

Ще одну групу міжнародно-правових актів універсального характеру становлять договори і конвенції, що стосуються запобігання негативному впливу зброї та іонізуючої радіації на навколишнє середовище. До них, зокрема, належать Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі і під водою (1963), Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (1968), Конвенція про заборону розробки, виробництва та накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) зброї і токсинів та їх знищення (1972), Конвенція про заборону воєнного чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977). Відповідно до останньої з цих конвенцій держави-учасниці зобов'язалися не застосовувати відповідні засоби впливу на природне середовище з метою запобігти непередбачуваним і широкомасштабним екологічним наслідкам такого застосування. Вони домовилися також консультуватись і співробітничати у вирішенні будь-яких питань, що випливають з положень цієї конвенції.

Досить розгалуженою є система договорів та конвенцій з ядерної безпеки навколишнього середовища. Серед них слід назвати Конвенцію про захист працюючих від іонізуючої радіації (Конвенція про захист від радіації) (1960), Віденську конвенцію про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963), Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу (1980).

Стимулююче значення для розвитку міжнародного права у цій галузі мала аварія на Чорнобильській АЕС у 1986 році. Після цього були підписані Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію (1986), Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації (1986), а також Конвенція про ядерну безпеку (1994). Остання з цих конвенцій має такі цілі: а) досягти високого рівня ядерної безпеки в усьому світі на основі зміцнення національних заходів і міжнародного співробітництва у цій сфері;

б) створити і підтримувати на ядерних установках ефективні засоби

захисту від потенційної радіаційної небезпеки з тим, щоб захистити

окремих осіб, суспільство в цілому і навколишнє середовище від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання таких установок;

в) відвертати аварії з радіологічними наслідками і пом'якшувати такі

наслідки в тому випадку, якщо вони матимуть місце.

Відповідно до Конвенції про ядерну безпеку кожна договірна сторона вживає відповідних заходів для забезпечення того, щоб радіаційне опромінювання персоналу та населення, що утворюється ядерною установкою, підтримувалося на розумно досяжному низькому рівні та щоб жодна людина не отримувала доз опромінювання, які перевищують встановлені національні дозові обмеження.

Для запобігання деградації навколишнього середовища важливе значення має Конвенція про оцінку впливу на навколишнє природне середовище у транскордонному контексті. Під такою оцінкою тут мається на увазі «національна процедура оцінки можливого впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище». Відповідно до конвенції її сторона, під юрисдикцією якої передбачається виконувати заплановану діяльність (сторона походження), забезпечує, щоб оцінка впливу на навколишнє середовище проводилася до прийняття рішення про санкціонування або здійснення запланованого виду діяльності, який може призводити до значної транскордонної шкоди. Ця ж сторона забезпечує оповіщення інших заінтересованих сторін про запланований вид діяльності та можливий його вплив на навколишнє середовище. За необхідності сторони обмінюються документами та інформацією і проводять відповідні консультації.

Ці консультації можуть стосуватися: а) можливих альтернатив запланованої діяльності, включаючи альтернативу незастосування жодних дій, та вжиття можливих заходів щодо зменшення значного шкідливого транскордонного впливу запланованої діяльності та моніторингу наслідків здійснення таких заходів за рахунок сторони походження; б) інших форм можливої взаємної допомоги щодо зменшення будь-якого значного шкідливого транскордонного впливу запланованої діяльності; в) будь-яких інших відповідних питань, які мають відношення до запланованої діяльності.

Сторони забезпечують, щоб в остаточному рішенні про заплановану діяльність були належним чином враховані результати оцінки впливу на навколишнє середовище, а також результати консультацій. Сторона походження повідомляє іншим заінтересованим сторонам остаточне рішення щодо запланованої діяльності разом з причинами та міркуваннями, на яких воно базується.

З метою досягнення цілей конвенції сторони здійснюють аналіз політики та методологічних підходів до послуг компетентних міжнародних органів або наукових комітетів для вирішення методологічних або технічних питань, що випливають з цієї конвенції.

Нині законодавство багатьох країн передбачає проведення оцінки впливу господарських заходів на навколишнє середовище. В Україні така оцінка подається у відповідних техніко-економічних обґрунтуваннях та проектних матеріалах, у США - у спеціальних заявах про вплив майбутнього проекту на стан навколишнього середовища (Епvіrоптепt Ітрасt Аssеsmепt). Позитивне значення Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному аспекті полягає в тому, що вона піднесла це питання на глобальний рівень та передбачила заходи щодо посилення міжнародного співробітництва держав у цій сфері.

Поряд зі значенням цих декларацій, договорів, конвенцій та інших міжнародно-правових актів потрібно зазначити, що комплексний характер навколишнього середовища вимагає більш глибокої кодифікації міжнародного екологічного права. Назрів час прийняти фундаментальний для цієї галузі акт дійсно універсального характеру, яким регулювався би весь комплекс суспільних відносин, від чого залежить підтримання екологічної рівноваги в навколишньому середовищі.

Це може бути Екологічна конституція Землі, підписана і ратифікована державами світового співтовариства. В її основу слід покласти право людини і народів на безпечне навколишнє середовище та інші екологічні права. Нею також має бути передбачений механізм забезпечення цих прав, насамперед шляхом поліпшення якості навколишнього середовища на основі міжнародного співробітництва і в інтересах теперішнього та прийдешніх поколінь.