ТОП 10:

Розвиток міжнародно-правового співробітництва в галузі охорони довкілля.



 

Розв'язання екологічних проблем у сучасний період не може бути забезпечене тільки національними заходами. Адже те, що відбувається в одній державі, впливає на екологічну ситуацію в інших. Крім того, значна частина природних ресурсів та інших об'єктів навколишнього середовища знаходиться поза межами дії національної юрисдикції (Світовий океан, Антарктика, космічний простір). Вони інтенсивно використовуються і зазнають значного антропогенного впливу, що негативно відбивається на їх екології.

Транскордонний характер має забруднення води і атмосферного повітря. Глобального характеру набули проблеми руйнування озонового шару Землі, зміни клімату, опустелювання, вирубки тропічних лісів, збереження біологічного різноманіття та природної спадщини людства. До цієї ж групи належать і проблеми використання та охорони мігруючих видів тварин, риб та птахів.

В умовах загального зростання населення Землі створює напруженість і проблема вичерпання як національних, так і міжнародних природних ресурсів. Вона загострюється нерівномірним розміщенням цих ресурсів і нерівномірним одержанням дивідендів від їх експлуатації. Це викликає стурбованість бідних на життєво важливі природні ресурси і недостатньо технічно розвинутих країн.

Перевіреним засобом розв'язання цих та інших глобальних екологічних проблем є міжнародне співробітництво держав у галузі охорони навколишнього середовища, а нормативною базою такого співробітництва - міжнародне право навколишнього середовища (Іnternational Епvironmental Law).

Усвідомлення необхідності такого співробітництва відбулось у другій половині XIX століття. Спочатку воно мало епізодичний характер і стосувалось окремих природних об'єктів. Угода про охорону морських котиків 1879 р. була одним із перших міжнародно-правових актів природоохоронного характеру.

У 1913 р. вчені з 18 країн, у тому числі Росії, провели у Берні (Швейцарія) першу міжнародну конференцію з питань охорони природи. Вона мала інформативний характер. На ній була висловлена стурбованість станом природи у світі й сформульовані пропозиції про необхідність співробітництва держав у цій галузі та розвиток пропаганди природоохоронних ідей. Але ніякого конкретного документа на конференції прийнято не було.

До загальної дискусії звелась і робота першого Міжнародного конгресу з охорони природи, який відбувся у Парижі в 1923 році.

Попри це, сама постановка питання на конференції у Берні й на конгресі у Парижі не залишилася безрезультатною. У 1928 р. у Брюсселі (Бельгія) було відкрито Міжнародне бюро захисту природи. Його функції були обмеженими та зводилися до збирання інформації про природоохоронне законодавство і складання переліку всіх національних парків і заповідників. Але діяльність цього Бюро не залишила помітного сліду.

Практично не здійснювала природоохоронної діяльності і Ліга Націй. Певною мірою це було пов'язано з тим, що в цей час проблема охорони природи на урядовому рівні ще не сприймалась як глобальна для людства і нею опікувалися здебільшого вчені та фахівці.

Наступний етап у становленні міжнародного екологічного співробітництва був пов'язаний з утворенням ООН. У 1948 р. за активної підтримки ЮНЕСКО на базі Брюссельського бюро було утворено фактично першу міжнародну неурядову природоохоронну організацію - Міжнародний союз захисту природи (нині - Міжнародний союз збереження природи та природних ресурсів). Цей союз став організатором багатьох міжнародних акцій з охорони «живої» природи й ініціатором прийняття ряду міжнародних документів у цій сфері.

На початку 1960-х років до екологічних проблем безпосередньо долучилася ООН. Резонансною подією стало прийняття XVII сесією

Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 1962 р. резолюції «Економічний розвиток і охорона природи». Вона акцентувала увагу світової громадськості на проблемі відносин суспільства і природи, яка у той час почала різко загострюватися.

Держави - члени ООН вказали на безпосередній зв'язок природи і економіки, підтвердили, що діяльність з охорони природи, тобто збереження, відновлення, збагачення і раціонального використання природних ресурсів, відіграє надзвичайно важливу роль в економічному розвитку країн, і висловилися за розвиток міжнародного природоохоронного співробітництва.

У червні 1972 р. у Стокгольмі відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища. Вона прийняла Декларацію принципів, План дій та деякі інші документи. Пропозиції конференції були схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і стали початком сучасного етапу міжнародного екологічного співробітництва.

Ця конференція знаменувала перехід від концепції охорони природи до концепції охорони навколишнього середовища. Охорона цього середовища була визначена як комплексне, глобальне завдання для всіх країн і світового співтовариства в цілому. Вона започаткувала утворення спеціального координаційного й організаційного органу - Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Міжнародні проблеми, пов'язані з охороною і поліпшенням навколишнього середовища, як проголошує 24-й принцип Декларації Стокгольмської конференції, слід розв'язувати в дусі співробітництва всіх країн, великих і малих, на основі рівноправності.

Спеціальний принцип - 22-й - стосується розвитку міжнародного права навколишнього середовища. Відповідно до нього держави співробітничають із метою подальшого розвитку міжнародного права, зокрема відповідальності й компенсації жертвам за забруднення та інші види шкоди, завдані внаслідок діяльності в межах їх юрисдикції, або контролю за навколишнім середовищем у районах за межами дії їх юрисдикції.

У 1981 р. під егідою ЮНЕП у Монтевідео (Уругвай) була проведена спеціальна нарада урядових експертів з розвитку права навколишнього середовища. Вона прийняла відповідну програму дій на перспективу. Нею, зокрема, було передбачено удосконалення міжнародно-правового регулювання відносин, що стосуються транскордонного забруднення водних джерел і атмосферного повітря, руйнування озонового шару землі, компенсації шкоди, завданої екологічними правопорушеннями.

У сучасний період міжнародне право навколишнього середовища складається з масиву різноманітних за своїм характером міжнародно-правових документів. Станом на 2003 р. до списку міжнародних договорів у галузі навколишнього середовища, який веде ЮНЕП, було включено 238 назв. Правознавці-екологи називають значно більші цифри. За даними М. Бринчука, зокрема, нині діє понад 2 тис. багатосторонніх і 3 тис. двосторонніх міжнародно-правових актів екологічного характеру. Очевидно, що до цих актів віднесені і ті, які лише частково стосуються екологічних питань.

Водночас у системі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища значно більшу регулюючу роль, ніж на національному рівні, відіграють принципи міжнародного права. У поєднанні з правовими нормами вони визначають зміст міжнародного права навколишнього середовища.

Міжнародне право навколишнього середовища - нова й одна з найбільш динамічних галузей (підгалузей) міжнародного права. їй властиві всі риси останнього. Проте міжнародне право навколишнього середовища має і свою специфіку, зумовлену насамперед предметом правового регулювання.

Міжнародне право навколишнього середовища є галуззю міжнародного права, сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між його суб'єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

З цього визначення випливає, що предметом міжнародного права навколишнього середовища є екологічні відносини, що складаються між відповідними суб'єктами у сфері їх взаємодії з навколишнім середовищем та його елементами.







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.62.144 (0.005 с.)