Історичні та соціально-економічні передумови правового регулювання суспільних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки.

Поширення ек.небезпеки в різних регіонах держави обумовлює пошук активних і творчих сил та конкретних заходів щодо їх відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній ек.небезпеці покладається на держ-правовий механізм гарантування ек.безпеки, зорема на формування правового забезпечення та його розвиток.

Передумовами Розвитку є необхідність удосконалення правових засад управління та контролю у галузі забезпечення ек.безпеки, правового стимулювання громадян і їхніх обєднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки.

Передумови формування та розвитку правового забезпечення ек. безпеки

Визначення таких правовідносин, як таких на науковому рівні відб. в 1987р. А саме в цей час відб. засідання юристівиз питань обговорення закону про охорону навкол. Середовища Москва.

Причини появи:

Поява і розвиток різних видів еколог небезпеки що визнавати джерелом підвищенної небезпеки-саму діяльність людини чи носіями підищенної небезпеки є інщі речовини, об”єкти, предмети. Першими кроками були регламентація діяльність з хімічними речовинами.

В середені 80-х років з”явилася велика кількісь нових хім. речовин, що призвело до нових ризиків, нові види ннебезпеки.

Серед обєктив. чинників, які вплинули на формування права екологічної безпеки в Україні є не тільки необх. Регулювання відносин еколог., положення, яке склалося на початку 90-х років, а й:

1)суто екологічний фактор-стан розвитку промисловості на тер. України після розпаду СРСР(70% об”єктів підприємств,які за своїми ознаками є небезпечними. Стан даних о”єктів, наявність ризиків значно погіршило стан еколог. безпеки)

стан проведення с/г (виснаження земель с/г призначення

стан законодавства, яке фактично не враховують різних ризиків, стан еколог безпеки низький рівень правоусвідомлення екологічної безпеки; низький рівень ек. культури; стан міжнародного співробітництва, стан міжнародно правового регулювання.

Жиневська конвенція 1979р. „про забруднення повітря на далекі відстані” (подолання кислотних дощів). Конвенція носила рамковий характер.

Базильська конвенція 1980р. „про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів”, до конвенцій приедналося 189 держав. Укр. Також приедналась, але ратифікувала через 10 років.

Конвен. Встановили значні обмеження і заборони щодо перевезенням небезпечних відходів, їх транзиту.

3)1991р. Конвенція ООН, підписана в межах Європ. Екол. Коміссій ООН „ про оцінку на навколишне середовище в транскордонному контексті” закріпила обов”яхковість поперед. оцінювання рівня небезпеки будь-якого об”екта. Впливу на навколишне середовище. Конвенція забов”язала проводити заходи щодо оцінки небезпечності. В Україні це- екологічна експертиза- екологічна оцінка впливу на навколишне середовище ЗУ „про екологічну експертизу” прийн. 1995р.

4) конвенція ООН... „про транскордрнний вплив великих промислових аварій” 1992р. це була реакція на низку технологічних аварій в Европі.закріпила поняття ек. небезпечної діяльності.

Конвенція передбачила для підприемств,що є ек. технічними, на стадії готавання складання протоколу або декларацій безпеки, визначаючи всі можливі ризики в діяльності ек. небезпечних пібприемств.

Всі ці міжнародні акти забов”язували державу приймати акти на національному рівні щодо забезпечення ек. безпек на національному і транснаціональному рівні.

 

149. Екологічна безпека - мета екологічної політики держави та складова національної безпеки України.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року виділено окремий розділ "Екологічна безпека", в якому передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких суб'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, визначає екологічну сферу як складову національної безпеки України та виділяє такі її основні напрями: а)впровадження і контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля; б)контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров'я населення, своєчасне попередження громадян України у разі небезпе в)зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідківшкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

г)впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

д)реалізація заходів щодо зниження впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

є) недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів.

Концепція деталізує управління діяльністю системи забезпечення національної, у тому числі екологічної, безпеки, визначає повноваження основних суб'єктів цієї системи: українського народу, Верховної Ради України, Президента України, Ради національної безпеки й оборони, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції, прокуратури України, Національного банку України, органів центральної державної виконавчої влади та спеціалізованих формувань Щодо забезпечення захисту населення у разі катастроф, стихійних лих, епідемій тощо.

Закон вiд 19.06.2003 № 964-IV Про основи національної безпеки України

Національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства,своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам(ст.1).

Закон вiд 25.06.1991 № 1264-XII Про охорону навколишнього природного середовища

Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей(ч.1 ст.50)

Закладена у ст. 50 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" модель екологічної безпеки як фізичного стану довкілля робить марними сподівання, що за рахунок природних процесів саморегуляції, відновлення можна уникнути природного екологічного ризику, а тому основну увагу слід зосередити виключно на регулюванні техногенного (антропогенного) впливу на стан довкілля, життя і здоров'я людини. Реалізація норм зазначеного закону спростувала ці "головоломні міркування" і продукує систему оцінювання екологічної безпеки як складової національної безпеки, тобто такого стану суспільних відносин, за якого комплексом державно-правових заходів забезпечується їх нормативно-правове регулювання та гарантується дотримання пріоритету права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. За таких обставин зростає роль нормативно-правового регулювання у забезпеченні екологічної безпеки і корегуванні різних ризиків незалежно від характеру і джерел походження природно-стихійного чи свідомого соціального впливу на середовище, пов'язаного зі здійсненням екологічно ризикованих видів діяльності та експлуатації аналогічних об'єктів.

Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3).

Згідно з Конституцією України виключно законами України визначаються засади регулювання екологічної безпеки, правовий режим зон надзвичайної екологічної ситуації (ст. 92).

Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України (ст. 106).

Забезпечення проведення політики у сфері екологічної безпеки покладається на Кабінет Міністрів України (ст. 116), ініціювання встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в Автономній Республіці Крим належить до її відання

 

150. Доктринальні підходи до визначення поняття „екологічна безпека” в спеціальній та еколого-правовій літературі.

ЕБ-окремий вид безпеки, стан захищеності життєво важливих інтересів від внутрішніх та зовнішніх загроз.(Тихомиров)

ЕБ(Качинський)- забезпеч. Захищеності життєво важливих інтересів людини, сус-ва, д-ви від реальних та потенційних загроз, що створ. Антропогенними або прир. Чинниками для НПС.

ЕБ(Серов)- стан захищеності життєво важливих інтересів у процеси взаємодії людини і природи. Від загроз:

1. загроза з боку природ. Об’єктів

2. навмисно з боку агресій, тероризму

3. загроза зумовлена знищенням, пошкодженням прир. Ресурсів

ЕБ(Попова; Анісімов)- Безпечне довкілля коли його стан відповідає встановл. у зак-ві лімітам, нормативам що стосуються його чистоти, ресурсомісткості, незабрудненості.

ЕБ(Андрєйцев)- складова національної і транснаціональної безпеки, тобто такий стан розв. сусп. Правовідносин і відповідних ї правових зв’язків, за яких система правових норм, інших держ.-правових і соц. засобів гарантує раво громадян на безпечне для життя і здоровя довкілля, забезпечення регулювання екологонебезп. д-сті, запобігання погіршення стану довкілля.

Законодавчі визначення екологічної безпеки.

Перше визначення ЕБ було закріплено в ЗУ „Про охорону навк.середовища” від 21.07.91. Регулює еколог.,природно-ресурсові,антропо-охоронні, природно-охоронні відносини. Один з розділів присвячено регулюванню еколог.безпеки.

Екологічно безпечний стан навк.природн.середовища, при якому забезпеч.попередження погіршення еколог.стану та виникнення небезпеки для здоровя людини. Відповідно до ЗУ еколог.безпека гарантується громадянам України шляхом здійснення широкого комплексу взаємоповязаних еколог.політ.економ.держ.-правових та інших заходів. Можна визначити певні недоліки данного визначення,оскільки ЕБ визначається через стан навколишнього природного середовища.

Слід звернути увагу на сис-му нормативів,що визначають ЕБ. В ст.30 приводиться перелік нормативів і стандартів,які б дозволяли встановити екологічний склад порушення права особи на ЕБ. Ця сис-ма нормативів потребує постійного поповнення.

Друге визначення ЕБ(що враховує екологічний ризик)

Держстандарт України Безпека промисл.підприємств терміни і визначення ДСТУ 2156-93.

В Європі поряд з прийнятими стандартами розроблені механізми їх реалізації,економ.заходи для забезпечення цих стандартів.

В Україні діють обовязкові держстандарти,яких зобовязані дотримуватись підприємці. Але на законому рівні немає чітких правових механізмів і важелів,які зумовлювали і стимулювали виробника до додержання цих стандартів. Відповідно до Держстандарту ЕБ – відсутність неприпустимого ризику,повязана із завданням будь-якої шкоди. Держстандарт оперує поняттям екологічного ризику,оскільки в додатку до стандарту ЕБ – сукупність дій,станів та процесів,які прямо або опосередковано призводять до суттєвих збитків для навк.природ.середовища, населення, матеріальних обєктів. Аналізуючи це визначення можна визначити поняття ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ – наявність недопустимого ризику та наявність еколог.шкоди та поняття ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ – наявність допустимого еколог.ризику та відсутність будь-якої шкоди і виключення будь-яких негативних наслідків.

ЗУ „Про основи нац.безпеки” від 19.07.03 „ЕБ – складова нацбезпеки держави визначається як стан захищеності життєво важливих інтересів суспільства,особи і держави від зовн.і внутр.загроз. ЗУ визначає низку внутр.і зовн.загроз в еколог.сфері. Законодавство України не містить переліку еколог.інтересів, натомість є перелік субєктивних прав всфері екології. Еколог.інтереси не можна персоніфікувати, а субєктивні права можна.

 

151. Поняття екологічної безпеки за чинним законодавством України, співвідношення понять „довкілля” та „навколишнє природне середовище”.

Визначення поняття «екологічна безпека» міститься у таких нормативно-правових актах:

Ст.. 50 ЗУ «Про охорону НПС» від 25.06.1991

Екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Державний стандарт України «Безпечність промислових підприємств. Терміни і визначення», у якому безпека населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища визначається як відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю заподіяння будь-якої шкоди.

Водночас у довідковому додатку до цього стандарту екологічна безпека розглядається через призму відсутності дій, станів та процесів, які прямо чи опосередковано призводять до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, населенню та матеріальним об'єктам.

Показово, що зазначений стандарт як підзаконний нормативно-правовий акт не сприйняв законодавчої формули визначення, яка міститься у ст. 50 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", і має суттєві відмінності у формулюванні ознак екологічної безпеки, пов'язуючи їх із відсутністю наявності небезпеки, яка, судячи із наведеного змісту, базується на принципі ризику, здатного призвести до заподіяння шкоди.

Можна одразу зауважити, що у згаданому стандарті спостерігається очевидне порушення принципу законності, відхилення від відтворення законодавчої дефініції та проводиться формалізація екологічної безпеки на дещо інших ознаках, зокрема як певного наслідку, який забезпечується з метою недопущення будь-якого природного, техногенного чи іншого соціального ризику і пов'язується із заподіянням шкоди зазначеним об'єктам та благам.

І це при тому, що стандарт продукує розкриття змісту екологічного ризику як імовірності негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на НПС, які спричиняють необоротну деградацію екосистеми.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, ухвалена постановою Верховної Ради України від 6 лютого 1997 р.

Національна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, що є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей. Це досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах діяльності, зокрема в екологічній. Отже, концепція передбачає й особливу сферу національної безпеки — "екологічну національну безпеку".

Йдеться передусім про стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави, що виключає будь-які загрози для вказаних суб'єктів.

Конституція України запровадила новий термін «довкілля» та словосполучення «безпечне для життя і здоров’я довкілля». Раніше в екологічному законодавстві термін "довкілля" не вживався, а тому конституційна норма породила певний прецедент, що потребує наукового тлумачення та виявлення його співвідношення з юридичними категоріями "навколишнє природне середовище", "природа", "охорона природи" тощо.

У лексичному значенні слово "довкілля" може розглядатися як похідне від довкола, і в буквальному розумінні означає те, що навкруги, навколо, кругом, тобто все, що оточує людину, а тому може тлумачитись як простір та об'єкти довколишнього природного, соціального, виробничого і антропогенного походження.

Проте, "довкілля" семантично не тотожне "навколишньому природному середовищу", оскільки останнє може виступати як одне із значень довкілля поряд із виробничим, побутовим та іншим середовищем. Як тотожні категорії їх можна розглядати у разі, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується із навколишнім природним середовищем (ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

 

152. Об’єктивні та суб’єктивні фактори формування права екологічної безпеки України.

1. Стан екологічної ситуації в СРСР

2. стан екологічного законодавства, було орієнтовано не на попередження небезпеки, а усунення наслідків

3. стан промислового розвитку на початку 80-х років, рівень розуміння екологічної безпеки, стан правозастосовної практики

4. стан міжнародно-правового співробітництва в сфері екологічної безпеки

Женевська конвенція «Про забруднення повітря на великі відстані». Основними забрудниками є великі підприємства. Віденська конвенція 1985 про охорону озонового шару – як об’єкт правової охорони розглядається озоновий шар, викиди певних речовин які мають властивості озонових дір.

Монреальський протокол до Віденської конвенції 1987

Баззиска конвенція «Про контроль за транскордонним перевезенням відходів» 1989 року

Конвенція ООН «Про оцінку впливу на навколишнє природне середовище в транскордонному контексті» - закріпила обов’язковість оцінки впливу на навколишнє середовище, в першу чергу тих видів діяльності, яким притаманна екологічний ризик.

Конвенція ООН «Про попередження великих транспортних аварій в транскордонному аспекті» - визначення екологічного впливу та екологічної небезпека, система вимог до об’єктів підвищеної небезпеки. З.У «Про об’єкти підвищеної небезпеки».

Право екологічної безпеки – система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовані по-перше на створення умов для реалізації суб’єктивного права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля і його захисту у разі порушення; по-друге система цих норм спрямована на регулювання відносин щодо здійснення екологічно-небезпечної діяльності з метою попередження екологічної обстановки; по-третє – система норм спрямована на здійснення системи заходів у разі виникнення екологічної небезпеки, щодо ліквідації небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно-небезпечних територій та об’єктів, встановлення особливого статусу осіб потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу; - система цих норм спрямована на досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на регіональному, національному та транскордонному рівні.

Розглядаємо як суб’єктивну категорію, з точки зору реалізації права громадян на реалізацію екологічної безпеки та його захисту за допомого спеціальних заходів превентивного (регулятивного) та охоронюваного (захисного) спрямування.

Як об’єктивно існуючої системи законодавчого та підзаконного забезпечення екологічної безпеки, тобто такого стану розвитку суспільних правовідносин в галузі екології за якого системою державно-правових, організаційних, науково-технічних, економічних та інших соціальних заходів забезпечується регулювання екологічно-небезпечної діяльності, раціональне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища, попередження погіршення екологічної обстановки, та попередження виникнення загроз для природних систем.

153. Право екологічної безпеки України як комплексна галузь права: поняття та принципи.

Право екологічної безпеки – це система правових норм та інших юридичних засобів, які спрямовавні на створення умов для реалізації суб’єктивного права громадян на екологічну безпеку та захист його в разі порушення, регулювання відносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності з метою запобігання погіршення екологічної обстановки, виникнення небезпеки для природних систем та населення, а також здійснення у разі виникнення екологічною небезпеки системи заходів спрямованих на ліквідацію небезпечних наслідків, визначення режиму використання екологічно небезпечних територій і об’єктів, встановлення особливого статусу осіб, потерпілих від негативних наслідків природної стихії чи техногенного впливу, досягнення режиму безпечного існування населення і стану довкілля на місцевому, регіональному, національному, транснаціональному рівнях (Андрєйцев В.І., Балюк Л.І.)

Принципи екологічного права - це виражені в його нормах основоположні положення, відповідно до яких здійснюється регулювання екологічних відносин. Еколого-правові принципи можуть офіційно закріплюватись у законодавстві або виводитися з його змісту. Принципи екологічного права спираються на загальноправові принципи, які враховуються при формуванні принципів галузі права. Оскільки екологічне право сформувалося як самостійна галузь права, то воно базується на своїх принципах.

В науці екологічного права виділяють загальноправові та спеціальноправові принципи. Серед загальноправових розрізняють принципи:

Принцип гуманізму. Передбачає розвиток екологічного права і законодавства, який забезпечив би правові, економічні і соціальні основи збереження навколишнього природного середовища в інтересах не тільки нинішнього, а й майбутніх поколінь, недопустимість будь-якого виду діяльності, що призвів би до спричинення шкоди здоров'ю людей чи довкіллю.

Принцип соціальної справедливості. Закріплений в Основному законі України, який утверджує рівність всіх громадян перед законом. Стосовно екологічного права цей принцип проявляється у тому, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя. Кожен має право користування природними ресурсами.

Принцип законності. Передбачає обов'язок кожного дотримуватись вимог і правил екологічного законодавства. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, що передбачає безумовність виконання вимог закону.

Принцип інтернаціоналізму. Закріплює міждержавне співробітництво в галузі екології, що обумовлено єдиним економічним простором для всього людства.

Принцип гласності і демократизму прийняття рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища. Цей принцип спрямований на формування у населення екологічного світогляду і передбачає право кожного громадянина на участь у обговоренні проектів законодавчіх актів та інших матеріалів з внесенням пропозицій щодо розміщення будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища; на участь у розробці і проведенні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи. Цей принцип передбачає право кожного на правдиву інформацію про стан навколишнього природного середовища.

Принцип поєднання заходів стимулювання належного природокористування і юридичної відповідальності за екологічні правопорушення перебачає, власне, позитивне і негативне стимулювання в сфері екологічних суспільних правовідносин. Позитивне стимулювання спонукає природокористувачів до належного виконання ними своїх обов'яків шляхом встановлення для них податкових та інших пільг за умови впровадження маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення інших ефективних заходів щодо охорони довкілля. Негативне стимулювання проявляється через встановлення і застосування різних видів юридичної відповідальності.

Спеціальні: ЗУ «Про охорону НПС»

Стаття 3. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища є:

а) пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;

б) гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;

в) запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

г) екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

д) збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

є) обов'язковість екологічної експертизи;

ж) гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування у населення екологічного світогляду;

з) науково обгрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

і) стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

 

154. Місце права екологічної безпеки в системі екологічного права України та його взаємозв’язок з іншими галузями права України.

 

Забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є важливою проблемою державної екологічної політики та невід’ємною умовою сталого економічного і соціального розвитку України. Це зумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, широкомасштабним застосуванням екологічно шкідливих та недосконалих технологій, речовин і матеріалів, негативними екологічними наслідками оборонної і військової діяльності та природними катаклізмами.

Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Право громадян на екологічну безпеку є інтегрованою категорією, яка грунтується на загальнолюдському природному праві на безпеку, що дістало юридичне оформлення на конституційному рівні та деталізоване у чинному законодавстві, якому притаманні деякі особливості.

Цей різновид екологічних прав тісно пов'язаний з правом громадян на життя і здоров'я, що свідчить про його чітку гуманістичну спрямованість та обумовлює особливу законодавчу гарантованість.

Зазначене право має переважно немайновий характер (хоч це не виключає виплату компенсації у разі заподіяння шкоди) і передбачає пріоритет охорони і захисту благ людини як біологічного і соціального організму, а також безпечних соціально-природних умов її життя.

Наукова школа правників-екологів юридичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка визнала важливим напрямом екологічного права та його складовою право екологічної безпеки як комплексну галузь екологічного права, тісно пов’язану з природноресурсним та природоохоронним правом, іншими сферами правового регулювання діяльності небезпечної для довкілля, здоров’я та життя людини, спираючись на правову матерію чинного законодавства, міжнародні принципи та норми міжнародно-правового регулювання в зазначеній сфері.

Право екологічної безпеки в системі екологічного права.

Право екологічної безпеки є комплексною галуззю екологічного права, інтегрованою сукупністю.

Право екологічної безпеки сформувалося в межах екологічного права.

 

 

156. Юридичні критерії екологічної безпеки: доктринальні підходи та нормативне закріплення.

 

Доктринальні підходи

Створення системи забезпечення екологічної безпеки вимагає розробки системи критеріїв і показників оцінки рівня екологічної безпеки. Серед учених дискусія ведеться по декількох напрямах: щодо змісту критеріїв та їх кількості; кількісного виразу критеріїв та їх зв’язку з показниками оцінки екологічної безпеки. Більшість відстоює позицію щодо можливості і необхідності єдиного критерію оцінки екологічної безпеки.

У якості критерію оцінки екологічної безпеки автор пропонує прийняти такий стан параметрів навколишнього середовища, який забезпечує гарантоване запобігання погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпек природного чи техногенного походження для здоров’я людини і економіки.

Критерій виражає якісну характеристику явищ і створює умови для пошуку конкретних показників. Кількісна характеристика екологічної безпеки, на думку автора, має знаходити вираження у системі таких груп (блоків) показників:

- оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я населення, до яких можна віднести: розвиток техносфери і масштабів господарської діяльності, що здійснюють антропогенний вплив на середовище; погіршення здоров’я населення; забруднення повітря; забруднення питної води і джерел питного та рекреаційного призначення; забруднення ґрунтів територій; потенційна загроза від об’єктів підвищеної небезпеки; радіаційне забруднення;

- оцінки зміни навколишнього природного середовища, до яких можна віднести: забруднення атмосферного повітря та водних об’єктів, вичерпання водних ресурсів і деградацію водних екосистем; забруднення і деградацію ґрунтів; забруднення та вичерпання надр; потенційну загрозу від стихійних природних явищ;

- ризику факторів екологічної небезпеки.

Екологічні нормативи (критерії) є одним з головних елементів управління екологічною безпекою, тим юридичним засобом, за допомогою якого визначаються межі впливу на довкілля.

ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища»

Стаття 33. Екологічні нормативи

Ч. 1. Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів. (За конспектом: ГДК – гранично допустимі концентрації; ГДР - … рівні; ГДВ - … вміст шкідливих речовин)

Ч. 6. Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України. (Міністерство охорони НПС України, Державна екологічна інспекція, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи)

Приклади нормативного визначення критеріїв екологічної безпеки:

Критерії безпеки - установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки і/або органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки значення параметрів і/або характеристик наслідків аварій, відповідно до яких обґрунтовується безпека АС.

ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ ЯДЕРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки атомних станцій (П О Л О Ж Е Н Н Я, п.2) від 09.12.99 N 63 м.Київ (див. текст)

Критерії безпеки - установлені нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки і/або органами державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки значення параметрів і/або характеристик наслідків аварій, відповідно до яких об?рунтовується безпека АЕС.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ЯДЕРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Загальних вимог до продовження експлуатації енергоблоків АЕС у понадпроектний строк за результатами здійснення періодичної переоцінки безпеки (Загальні вимоги, преамбула) 26.11.2004 N 181

Критерії безпеки - встановлені законодавством радіаційно-гігієнічні регламенти (дози, ризики, ймовірність критичних подій), які мають не перевищуватися при захороненні РАВ у приповерхневому сховищі для гарантування адекватного рівня захисту здоров'я людини протягом часу, поки сховище не перетвориться в екологічно безпечну систему.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ЯДЕРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Рекомендацій щодо встановлення критеріїв приймання кондиційованих радіоактивних відходів на захоронення у приповерхневих сховищах (Рекомендації, розд.ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ) 25.10.2004 N 160

Критерії безпеки - установлені законодавством радіаційно-гігієнічні регламенти (дози, ризики, ймовірність критичних подій), які не мають бути перевищені при захороненні РАВ для гарантування необхідного рівня захисту здоров'я людини протягом часу, поки сховище не перетвориться на екологічно безпечну систему.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ ЯДЕРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКРАЇНИ Н А К А З Про затвердження Загальних положень забезпечення безпеки захоронення радіоактивних відходів у геологічних сховищах (Загальні положення, п.1.1) 29.05.2007 N 81

Критерії безпеки - установлені нормами, правилами і стандартами з ядерної та радіаційної безпеки критерії, відповідно до яких обґрунтовується безпека АС.

157. Роль екологічного ризику у формуванні абсолютних правовідносин екологічної безпеки.

158. Юридична природа і ознаки екологічного ризику.

Сучасний стан розвитку екологічних правовідносин характеризується значним поглибленням та розширенням мережі правових зв'язків суб'єктів, у процесі яких реалізуються різні види екологічно небезпечної діяльності, що відзначаються підвищеним екологічним ризиком.

Закладена у ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» модель екологічної безпеки як фізичного стану довкілля робить акцент на тому, що основну увагу слід зосередити виключно на регулюванні техногенного (антропогенного) впливу на стан довкілля, життя і здоров'я людини.

Законодавче визначення ризику закріплено у ст. 1 Закону Ураїни «Про об'єкти підвищеної небезпеки»: ризик - ступінь імовірності певної негативної події, яка може відбутися в певний час або за певних обставин на території об'єкта підвищеної небезпеки і / або за його межами.

В юридичному аспекті екологічний ризик - встановлена нормами екологічного законодавства обставина, з якою пов'язуються виникнення, зміна, припинення правовідносин щодо здійснення діяльності з екологічно небезпечними об'єктами, що визначає формування і реалізацію спеціальної правосуб'єктності фізичних, юридичних осіб та держави стосовно виявлення і попередження та усунення природних і техногенних загроз для довкілля, життя і здоров'я населення та особливий режим відповідальності за невиконання чи неналежне виконання вимог щодо забезпечення екологічної безпеки, включаючи й випадкове (імовірне) настання небезпеки.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки екологічного ризику:

визначення чинним законодавством виникнення правовідносин щодо здійснення екологічно небезпечної діяльності та встановлення особливого правового режиму попередження екологічної небезпеки;

екологічний ризик - елемент юридичного складу (умова виникнення регулятивних відносин щодо забезпечення екологічної безпеки);

він виявляється у виникненні потенційної загрози життю і здоров'ю людини, населенню, суспільству через небезпечний стан довкілля, який спровокований внаслідок природної стихії чи техногенної аварії, а в окремих ситуаціях - це підвищена загроза для біосфери в цілому;

це показник рівня екологічної безпеки та його класифікації і ранжування з метою відповідної регуляції поведінки відповідальних суб'єктів щодо забезпечення безпечного функціонування природних і техногенних систем;

обумовлює формування державної системи екологічної безпеки: - як складової національної безпеки; - як складової транснаціональної безпеки;

служить мотивацією позитивно спрямованої безпечної діяльності, а також гарантією виконання вимог екологічної безпеки;

це суб'єктивно усвідомлений намір, система і спосіб дій щодо прийняття відповідальності за настання будя-якого ризику; це підстава абсолютної відповідальності за з