Правова класифікація ек. Ризику як підстава ранжування ек. Ризикованих видів діяльності

Для правового регулювання класифікація ЕР має важливе значення з точки зору ранжування екологічно небезпечних видів діяльностісаме за рівнем небезпеки.

На науковому рівні ЕР класифікують:

-обєктивний

-субєктивний

*За джерелом ЕР:

1)антропогенний

2)техногенний

3)природностихійний

На теоретичному рівні:

1)добровільний

2)вимушений

Правовий рівень:

1)економічні

2)правові

3)інші

З точки зору правової регламентації:
1)допустимий

2)частково допустимий

3)недопустимий

Розглядаючи ЕР можемо за критерій класифікації взяти концепцію джерела підвищеної небезпеки:

1)Р.властивостей речовин

2)Р. діяльності

3)Р.властивостей концентрацій

4)Р.властивостей сполук

5)Проектний ризик

6)Інноваційний ЕР

 

160. Поняття правовідносин екологічної безпеки та їх місце в системі правового регулювання.

Данні правовідносини можна розділити на 2 групи:

1. Попереджувального (регулятивного) характеру

2. Охоронюваного (захисного) характеру, спрямовані на ліквідацію наслідків надзвичайного техногенного та природного характеру

Правовідносини регулювання небезпечних видів діяльності.

З.У «Про екологічне експертизу», «Про перелік видів діяльності та об’єктів що становлять підвищену екологічну небезпеку», «Про об’єкти підвищеної небезпеки» 18.01.01 – кількість і якість речовини яка являє небезпеку

Загальна характеристика правовідносин та їх особливості

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (ґрунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися й відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і штучними заходами з активною діяльністю людини, при якій виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, адже усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному об'єктивному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, частина з них належить відповідним суб'єктам. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим територіальним громадам, колективам, індивідам тощо. В Конституції України (ст. 13) закріплені дві такі форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства й природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні й суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства й природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку [4, с. 55].

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства й природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.

Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.

Термін «екологія» був уведений у наукову термінологію у 1866 році німецьким біологом Е. Геккелем, який визначав екологію як вчення про умови існування живих організмів у взаємодії із середовищем, у якому вони існують (у межах біології). Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння еколога, його заслуга полягає в тому, що він уперше виділив екологію у самостійне поняття, а це стимулювало поглиблене його дослідження у науці та подальше практичне застосування у різних сферах суспільства, правотворчій і правозастосовній діяльності [3, с. 94].

Види правовідносин у сфері екологічної безпеки

Диференціація екологічних відносин можлива також і за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища:

1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування;

2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів;

3) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;

4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якоі;

5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Значна частина правовідносин виника у зв’язку з проявом екологічного ризику і настанням реальної ек.небезпеки та необхідності проведення невідкладних ліквідаційних, аварійно-рятувальних, відновлювальних і реабілітаційних заходів, зокрема:

1.виконання термінових робіт з ліквідації негативних наслідків природної стихії (ураганів, пожеж, землетрусів) або техногенних аварій і катастроф

2. проведення дезактивації, нейтралізації забруднених територій, відновлення їхнього якісного і безпечного стану

3. відселення населення яке перебуває у ек.небезпечних регіонах

4. здійснення наукових спостережень і досліджень екологічно небезпечних територій

5.запровадження пільг і забезпечення соціального і правового захисту осіб, що постраждали від наслідків прояву екологічної небезпеки

6. притягнення до відповідальності осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності і створюють загрозу для життя і здоровя населення та середовища їх проживання,не забезпечують встановлений режим ек.безпеки.

Припинення та зміна правовідносин відбувається в наслідок зміни або припинення екологічної небезпеки.

 

161. Характеристика правовідносин екологічної безпеки: види, склад та особливості.

На даному етапі розвитку нашого суспільства склалася парадоксальна ситуація,коли навколишнє природне середовище або «соціалізоване середовище проживання людини» потребує збереження його якості, охорони зокрема, за допомогою державно-правових засобів, обмеження непродуманої і шкідливої людської діяльності, і також сама людина потребує захисту від дії деяких факторів деградованого навколишнього природного середовища, від явищ стихії, наслідків прояву підвищеного екологічного ризику.

Отже, об'єктивно утворилося нове коло суспільних відносин, які вимагають всебічного правового регулювання, що за характером виникнення і складовими елементами не вписуються у межі відносин з використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Це відносини, які потребують:

а) визначення переліку екологічно небезпечних видів діяльності та екологічно небезпечних об'єктів;

б) встановлення комплексу вимог і обов'язків щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі здійснення небезпечних видів діяльності та регульованої експлуатації джерел підвищеної екологічної небезпеки;

в) виявлення екологічно небезпечних територій (зон) за місцем розміщення екологічно шкідливих об'єктів, екологічно небезпечної діяльності, накопичення понад встановлені нормативи високотоксичних, шкідливих речовин, їх сполук та сумішей;

г) розроблення програми (схеми) дій щодо попередження прояву екологічного ризику;

д) створення організаційної, інформаційної, науково-технічної, матеріальної та інших форм забезпечення реалізації програми попередження настання екологічного ризику на потенційно небезпечних територіях і об'єктах;

е) встановлення системи соціально-правових гарантій (пільг, преференцій, компенсацій, переваг) для фахівців, зайнятих у процесі експлуатації небезпечних технологій або які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують екологічно небезпечні об'єкти, інші джерела, або тих, хто перебуває (тимчасово або постійно) у зоні негативної дії природних або техногенних факторів;

є) закріплення системи вимог, норм і нормативів екологічної безпеки;

ж) забезпечення дотримання таких вимог державою, а також фізичними та юридичними особами, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності та експлуатують аналогічні об'єкти;

з) забезпечення ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності або експлуатації таких об'єктів.

Це далеко не повний перелік видів діяльності превентивного спрямування, які реалізуються у відносинах щодо забезпечення екологічної безпеки у процесі здійснення екологічно ризикованих видів діяльності.

Значна їх частина виникає у зв'язку з проявом екологічного ризику і настанням реальної екологічної небезпеки та необхідності проведення невідкладних ліквідаційних, аварійно-рятувальних, відновлювальних і реабілітаційних заходів, зокрема:

а) виконання термінових робіт з ліквідації негативних наслідків природної стихії (ураганів, пожеж, землетрусів, повеней тощо) або техногенних аварій та катастроф;

б) проведення дезактивації, нейтралізації забруднених (заражених) територій (ділянок), відновлення їх якісного і безпечного стану;

в) відселення населення, яке проживає в екологічно небезпечних регіонах, на нове місце проживання та забезпечення їх належним небезпечним майном;

г) здійснення наукових спостережень і досліджень екологічно небезпечних територій;

д) здійснення інвентаризації, класифікації екологічно небезпечних територій залежно від рівня екологічної шкоди;

е) встановлення і оголошення спеціального режиму екологічно небезпечних територій;

є) запровадження пільг та забезпечення соціального і правового захисту осіб, що постраждали від наслідків прояву екологічної небезпеки;

ж) встановлення особливого порядку управління на екологічно небезпечних територіях;

з) притягнення до відповідальності осіб, які, здійснюючи екологічно небезпечні види діяльності, створюють загрозу для життя і здоров'я населення та середовища їх проживання, не забезпечують встановлений режим екологічної безпеки.

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВІДНОСИН У ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Це абсолютні правовідносини. Тобто повноваження щодо реалізації права на екологічну безпеку належить громадянам, а всі інші особи зобов’язані забезпечувати пріоритетність вимог екологічної безпеки, визначених законодавством, та їх не порушувати.

Другою особливістю є те,що людина стає не тільки суб'єктом відносин існування підвищеного екологічного ризику, але й об'єктом, який безпосередньо зазнає всіх бід від наслідків прояву природної або техногенної небезпеки та вимагає адекватного правового захисту з боку держави.

У цьому виявляється специфіка відносин щодо забезпечення екологічної безпеки як складової екологічних правовідносин, що становлять предмет правового регулювання галузі екологічного права.

Підстави виникнення.

Норми екологічного законодавства