ТОП 10:

Форми юридичної відповідальності в сфері екології.



Позитивна відповідальність – специфічна форма стану суспільних екологічних , в яких активно реалізується спеціальна правосуб’єктність зобов’язаних осіб, яка спрямована на виникнення належних позитивно значимих юридичних дій в сфері екології.

Підстави виникнення позитивної відповідальності:1) еколого-правова норма;2) розпорядче рішення;3) угода, контракт;4) міжнародний договір в сфері екології;5) індивідуальне волевиявлення.

Суб’єкти – держава, територіальні громади, фіз. і юр. особи.

Суб’єктивні ознаки позитивної відповідальності в сфері екології:- усвідомлення екологічного ризику;- високий рівень екологічної правосвідомості;- правомірна, вольова поведінка;- належний рівень еколого-правової культури.

Умови виникнення позитивної відповідальності пов’язані з:1) підвищеним екологічним ризиком певного виду діяльності;2) необхідністю вилучення природних ресурсів у 1-го з власників.

Наприклад, позитивною відповідальністю держави, є закріплений у ст. 16 КУ обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, екологічну рівновагу.

Негативна відповідальність – відносини між державою в особі спеціально уповноважених органів в сфері охорони НПС, раціонального природокористування, забезпечення екологічної безпеки, правоохоронних органів і інших уповноважених суб’єктів та особою (фізичною, юридичною, посадовою), яка вчинила екологічне правопорушення, з приводу застосування до правопорушника відповідної санкції.

Додатковими інструментами впливу є:- державна екологічна експертиза;- інститут екологічного ліцензування;- інститут екологічної сертифікації;- інститут екологічного контролю;

84. Види та зміст відповідальності за екологічні правопорушення.

Екологічне правопорушення – винна протиправна екологічно-небезпечна дія (бездіяльність), яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічне правопорушення – протиправне діяння (дія / бездіяльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законодавством передбачена юридична відповідальність. (Шемчушенко Ю.С.)

Види екологічних правопорушень (а за ними і види відповідальності):- екологічні проступки. Тягнуть дисциплінарну, цивільну, адміністративну відповідальність;- злочини у сфері екології. Кримінальна відповідальність

Відповідальність за екологічні правопорушення завжди є негативною за формою.

Зміст відповідальності за екологічні правопорушення.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона полягає у застосуванні заходів кримінального, адміністративного, цивільного, а також дисциплінарного впливу до юридичних (в т.ч. іноземних), фізичних (в т.ч. іноземців та осіб без громадянства), посадових осіб, які вчинили правопорушення, пов’язані із природокористуванням чи охороною НПС на території України або територіях, що знаходяться під її юрисдикцією.

 

85. Підстави та умови виникнення відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства.

Підстави є фактичні та юридичні.

Фактична підстава – правопорушення із притаманними йому характеристиками (складом правопорушення – див. пит. № 86).

Юридична підстава – наявність відповідного акту, в якому передбачені конкретні заборони тих або інших дій та санкції за їх порушення – КК, КпАП, ЦК, КЗпП України + норми ЗК, ЛК, ВК, КпН (надра), ЗУ «Про ОНПС» та ін. акти.

Умови:- наявність елементів складу правопорушення (див. № 86)- наявність нормативів (в т. ч. ГДК, ГДР, ГДВ), вимоги яких порушуються;- наявність підвищеного екологічного ризику певного виду діяльності.

86. Правова характеристика екологічних правопорушень та їх класифікація.

Відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства виникає за наявності складу правопорушення.

Об’єкт екологічного правопорушення – комплекс суспільних правовідносин екологічного характеру, які становлять екологічний правопорядок в Україні. У складі цього об’єкту виділяються загальний і спеціальний об’єкти.

Загальний стосується правовідносин, пов’язаних з охороною НПС в цілому. Це, наприклад ст. 253 КК України – порушення правил проектування і експлуатації споруд.

До спеціальних об’єктів екологічних правопорушень відносять групи однорідних суспільних відносин охорони і раціонального використання природних ресурсів, територій та об’єктів особливої охорони.

Предметом виступає природне середовище в цілому і його окремі компоненти. Про предмет зокрема йдеться у ст. 5 ЗУ «Про ОНПС».

Об’єктивна сторона (як сукупність зовнішніх ознак протиправного діяння) характеризується:- протиправністю дій, що потягло порушення екологічного порядку;- заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди; - причинним зв’язком між діяннями та наслідком;- обставинами вчинення екологічного правопорушення (час, місце, обставини, спосіб тощо).

Екологічна шкода –негативний вплив на НПС, викликаний антропогенною діяльністю і пов'язаний із забрудненням НПС, виснаженням природних ресурсів або руйнуванням екосистем.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та її наслідками є обов’язковою передумовою притягнення до юридичної відповідальності у випадках, коли статтею передбачено матеріально виражені наслідки, як елемент об’єктивної сторони складу екологічного правопорушення (матеріальний склад). У формальних складах наявність причинного зв’язку відпадає, як обов’язкова передумова притягнення до відповідальності, оскільки настання наслідків, в даному випадку не є обов’язковим елементом (наприклад, ст. 77 КпАП України – порушення вимог пожежної безпеки в лісах).

Суб’єкт - юридичні (в т.ч. іноземні), фізичні (в т.ч. іноземці та особи без громадянства), посадові особи.

Суб’єктивна сторона – вина у формі умислу або необережності. Є випадки, коли вина не є обов’язковим елементом екологічного правопорушення. Мова йде про цивільно-правове відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. ст. 1187, 1188 ЦК України).

 

Класифікація проводиться за елементами складу правопорушення. Наприклад, за об’єктом – порушення норм екологічного законодавства у сфері використання та / або охорони: вод, лісів, земель і т.д. Так само проводиться класифікація за суб’єктами, суб’єктивною стороною, об’єктивною стороною. За ступенем шкоди - екологічні злочини або проступки.

87. Особливості адміністративної відповідальності за екологічні правопорушення.

Суб’єктами адміністративної відповідальності в цьому випадку є фізичні особи – громадяни України, особи без громадянства, іноземці, посадові особи.

Юридичні особи так само є суб’єктами.

Адміністративні стягнення перераховані у ст. 24 КпАП – попередження, штраф, конфіскація, виправні роботи, адміністративний арешт, позбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується уповноваженими на те державними органами:- адміністративні комісії при виконкомах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад;- виконкомами селищних і сільських рад;- районними (міськими) судами (суддями);- органами внутрішніх справ, інспекціями тощо.

До спеціальних органів відносять:- Мінохорони НПС України;- Держекоінспекцію;- Держкомводгосп;- Держкомлісгосп;- Санепідем служба МОЗ України тощо

Адміністративне екологічне порушення розглядається за місцем його вчинення або за місцем проживання порушника у 15-денний строк з дня одержання відповідним органом протоколу правопорушення та інших матеріалів справи. Форма рішення – постанова.

Перелік екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, закріплений у Главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури».

Стаття 52. Псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель

Стаття 53. Порушення правил використання земель Стаття 53-1. Самовільне зайняття земельної ділянки Стаття 53-2. Перекручення або приховування даних державного земельного кадастру Стаття 53-3. Зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу Стаття 53-4. Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом
(поверхневим шаром) земель Стаття 54. Порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням
Стаття 55. Самовільне відхилення від проектів землеустрою Стаття 56. Знищення межових знаків Стаття 57. Порушення вимог щодо охорони надр Стаття 58. Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр Стаття 59. Порушення правил охорони водних ресурсів Стаття 59-1. Порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення Стаття 60. Порушення правил водокористування Стаття 61. Пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації Стаття 62. Невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами Стаття 63. Незаконне використання земель державного лісового фонду Стаття 64. Порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, заготівлі живиці Стаття 65. Незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка
Стаття 65-1. Знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджен Стаття 66. Знищення або пошкодження підросту в лісах Стаття 67. Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку
Стаття 68. Порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини

 

 

88. Проблеми застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення.

Суть – накладення роботодавцем на працівника дисциплінарних стягнень. Такі стягнення можуть накладатися на осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов’язків, пов’язаних із здійсненням природоохоронних засобів, за умови, що такі обов’язки передбачені трудовим договором, укладеним між працівником і роботодавцем.

Ст. 68 ЗУ «Про ОНПС» передбачила можливість застосування дисциплінарної відповідальності.

Також можливість застосування дисциплінарної відповідальності передбачено актами ресурсного законодавства: ст. 65 КпН, ст. 110 ВК, ст. 105 ЛК, ст. 40 ЗУ «Про рослинний світ», ст. 64 ЗУ «Про ПЗФ» тощо.

Дисциплінарна відповідальність має свою специфіку залежно від місця роботи – ЗСУ, залізничний транспорт, прокуратура тощо.

Накладає дисциплінарне стягнення орган, якому надано право прийняття на роботу цього працівника. Накладається за виявленням проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення. Не може бути накладене пізніше 6 місяців з дня вчинення проступку.

Особливість відносно ЕП – в ЗУ «Про ОНПС» зазначено, що суб’єкти, винні у вчиненні дисциплінарного правопорушення, зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення екологічного законодавства, оскільки застосування заходів дисциплінарної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням НПС та погіршенням якості природних ресурсів, тобто від майнової відповідальності.

Загальні підстави та умови такої відповідальності передбачені ст. 130 КЗпП. Зокрема вона встановлюється лише за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством і за умови, коли шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

89. Кримінальна відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства.

Настає за вчинення екологічного злочину.

В чинному КК в розділі «Злочини проти довкілля» виділено 19 складів.

Об’єктами є суспільні відносини, що стосуються охорони НПС, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Тобто наявні одразу 2 родові об’єкти:

НПС, як сукупність екосистем та природних об’єктів та екобезпеку, як оптимальний стан природного середовища.

Об’єктивна сторона – діяння (дія або бездіяльність), наслідки, причинний зв'язок між ними.

Суб’єкт – фізична осудна особа, яка вчинила відповідний злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Для всіх екологічних злочинів – з 16 років.

Суб’єктивна сторона – наявність вини у формі умислу (прямого або непрямого) або необережності (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

КК України

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення
Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення
Стаття 239. Забруднення або псування земель Стаття 239-1. Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель Стаття 239-2. Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах
земель


90. Правові форми еколого-правової відповідальності.

Правова відповідальність в галузі екології, як правило, визначається як особливий стан (вид) суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов'язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу.

Аналізуючи структуру еколого-правової відповідальності, можна, як вважає один з провідних українських фахівців в галузі екологічного права В.І.Андрейцев, виділити її наступні форми:

1. Позитивна (активна) специфічна форма стану суспільних екологічних правовідносин, в яких активно реалізується спеціальна правосуб'єктність зобов'язаних осіб, що спрямована на виконання належних позитивно юридично значимих дій в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

2. Негативна (ретроспективна) особлива форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов'язкове виконання інших обов'язків за допущене екологічне правопорушення.

28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію України, в якій закріплено, що "людина, її життя і здо­ров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціальною цінністю"'

При цьому слід відмітити, що життя, здоров'я : безпека людини значною мірою залежить від яко­сті навколишнього природного середовища.

Діюча Конституція України містить і ряд інших статей екологічної спрямованості, які закріпипи право людини й громадянина в Україні на безпечне для життя й здоров'я навколишнє природне сере­довище {зокрема, це ст. 50 Конституції України, яка проголошує право кожної людини на безпечне для життя й здоров'я довкілля та компенсацію завданої порушенням цього права шкоди; ст. 16 Конституції України, яка проголосила, що забезпечення еколо­гічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави).

Таким чином, можна говорити, що забезпечення екологічної безпеки - окремий напрямок діяльності держави, що визначений як пріоритетний і є окре­мою її функцією.

Таким чином, проблема реалізації принципів за­безпечення екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги є, безумовно, проблемою реалізації конституційних норм, в яких закріплені права на найвищі соціальні цінності: життя, здо­ров'я й безпеку людини.

Тобто можна говорити про проблему реалізації конституційних норм, які є логічним центром усього законодавства. Проблема реалізації конституцій­них норм, яка не є новою і вже знайшла своє висві­тлення на сторінках наукової літератури у зв'язку з тим, що Конституцією України закріплено принци­пово новий (як для Основного закону колишньої радянської республіки) механізм її дії - ст. 8 Кон­ституції закріплено, що її норми є нормами прямої дії- набула принципово нового значення.

При цьому, як відмічалося й раніше в юридичній літературі, юридична відповідальність є одним з найважливіших елементів гарантування конститу­ційних норм і принципів4

До цього часу не вироблено єдиного, загально­визнаного підходу до визначення поняття юридич­ної відповідальності. Більше того, на думку деяких авторів, вживання самого терміна "відповідаль­ність" у найрізноманітніших значеннях призводить навіть до песимістичних висновків відносно мож­ливості вироблення єдиного поняття .

Так, наприклад, Р.О.Халфіна стверджує, що в праві термін "відповідальність" давно знайшов ціл­ком визначений зміст, який відрізняється від зага­льновживаного. Зміст цього поняття, на її думку, полягає в негативних наслідках для особи чи орга­нізації, які допустили протиправний поступок. Далі вона приходить до висновку, що юридична відпові­дальність не має ніякого відношення до загально­вживаного поняття відповідальності, а є спеціаль­ним терміном6.

Однак таку позицію навряд чи можна сприймати буквально, оскільки це призводить до звуження ролі відповідальності в забезпеченні правового порядку взагалі й особливо у сфері екологічної безпеки, а також не враховує об'єктивні історичні етапи виникнення та формування поняття відпові­дальності й становлення його теперішнього, "ретроспективного" розуміння. Більше того, юриди­чна відповідальність на сьогоднішній день не по­винна спиратися лише на свої каральні важелі впливу на суб'єктів правовідносин, але й діяти превентивно, носити (мати направленість) попере­джувальний, стримуючий характер, оскільки в ряді випадків порушений правовий порядок не може бути поновлений лише покаранням винної особи.

Так, позитивна юридична відповідальність в галузі екологічної безпеки полягає у відповідальному ста­вленні суб'єкта правовідносин до своїх обов'язків у галузі екологічної безпеки, що сформульовані в приписах правових норм, у тому числі й тих, які встановлюють відповідальність (тобто не вчиняти дій, які описані в диспозиціях правових норм, що передбачають відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки). Така думка знайшла своє відображення і в еколого-правовій літературі'.

Ретроспективна (негативна) відповідальність в галузі екологічної безпеки полягає в покладенні на правопорушника особпивого обов'язку, специфі­кою якого є те, що він виконується, як правило, із застосуванням заходів примусу. При цьому об'єктивним наслідком цього правопорушення є порушення екологічного правопорядку, що полягає в протиправному забруднені навколишнього при­родного середовища, порушенні екосистем, нане­сенні шкоди, виникненні небезпеки дпя життя й здоров'я людини, а юридичною підставою виник­нення правовідносин відповідальності в широкому розумінні є порушення винними особами вимог екологічної безпеки та, зокрема, права громадян на безпечне для життя й здоров'я довкілля .

Таким чином, враховуючи часто невиправний характер екологічної шкоди, ретроспективна відпо­відальність сама по собі не може бути гарантом чи ефективним засобом забезпечення екологічної безпеки, а має спиратися перш за все на свій пози­тивний вплив на охоронювані правовідносини.

Як зазначалося вище, історично обидва значен­ня терміна "відповідальність" виникли досить дав­но. Так, уперше термін "відповідальність" в науку ввів Томас Ґоббс у XVII ст. і використав у значенні абстрактної відповідальності співгромадян за дії своєї держави. Гегель розумів відповідальність як розумне усвідомлення особою необхідності визна­ченої (встановленої) моделі поведінки.

Лише через два століття Джоном-Стюартом Міл-лем термін "відповідальність" був застосований ви­ключно в ретроспективному значенні. І тому, як за­значають дослідники, саме його можна називати ро­доначальником ретроспективної відповідальності, яка в подальшому традиційно мається на увазі при розгляді проблеми відповідальності в юриспруденції9.

Однак незалежно аід того, в якому значенні тер­мін "відповідальність" вживається, неспростовним є той факт, що юридична відповідальність (позити­вна чи ретроспективна) є гарантом виконання пра­вових норм у галузі екологічної безпеки й поряд з економічним механізмом забезпечення екологічної безпеки має позитивно впливати на правовідноси­ни в цій сфері.

При цьому сила дії ретроспективної відповідаль­ності полягає не стільки в санкціях, передбачених нормами за невиконання, у нашому випадку еколо-го-правових норм, і їх застосуванні в разі вчинення правопорушення, а в інших важелях впливу, а са­ме у впливі на правосвідомість порушника, його вихованні й вихованні третіх осіб у дусі поваги до закону й прав інших осіб, у формуванні правової культури населення.

Так, особа, утримуючись від вчинення дій, відпо­відальність за які передбачена законодавством, чи здійснюючи свою діяльність відповідно до діючих вимог екологічної безпеки, тим самим відповідально ставиться до своїх громадянських обов'язків, і тому відповідальність ретроспективна не наступає, але натомість можна говорити про відповідальність та­кої особи в позитивному значенні цього терміна.

На сьогоднішній день на практиці існує проблема застосування юридичної відповідальності за вчинені правопорушення в галузі екологічної безпеки, що, перш за есе, пов'язано, з одного боку, з недостат­ньою розробленістю теоретичних підходів до цього засобу гарантування екологічної безпеки, а з іншого боку, - з недостатнім законодавчим регулюванням, що полягає як у наявності прогалин у законодавстві, так і незадовільною реалізацією існуючих правових норм, у тому числі й унаслідок низької правової сві­домості й правової культури населення.

 

 







Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.193.85 (0.009 с.)