Зу «про охорону нпс» як інтегроване джерело ЕП

 

Будучи одним з найважливіших джерел екологічного права України, цей Закон визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища як єдиного, інтегрованого об'єкта екологічних правовідносин. Крім цього, він по суті складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства та для вдосконалення поресурсових галузевих нормативно-правових актів, прийнятих до появи Закону України «Про охорону нпс». У статті 2 Закону зазначено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використання рослинного й тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Хоча завданням Закону «Про охорону нпс» є регулювання суспільних екологічних відносин не лише у галузі охорони навколишнього природного середовища, а й у галузі використання і відновлювання природних ресурсів, він виконує головним чином «охоронну» функцію. Питома вага його правових приписів, що регулюють відносини по використанню і відтворенню природних ресурсів, невелика.

 

19. Природоресурсні закони і кодекси як диференційовані джерела ЕП

Законодавчі акти, що переважно регулюють природоресурсні відносини: Земельний кодекс України від 25.10.01; Кодекс України «Про надра» від 27.07.94; Лісовий кодекс України від 21.01.94; Водний кодекс України від 06.06.95, ними регламентовані відносини щодо використання й охорони відповідно землі, вод, лісів, надр. Кодекси мають системоутворююче значення для зем, вод., ліс., гірничого зак-ва.Вони мають схожу структуру, але кожен має свою змістовну специфіку, що зумовлена особливостями предмета та об’єкта правового регулювання.

Закон України «Про тваринний світ» від 13.12.01; Закон України «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.92; Гірничий Закон України від 06.10.99; Закон України «Про виключну (морську) економічну зону» від 16.05.95; Закон України «Про рослинний світ» від 09.04.99; Закон України «Про бджільництво» від 22.02.00; Закон України «Про видобування і переробку уранових руд» від 19.11.97; Закон України «Про меліорацію» від 14.01.00; Закон України «Про мисливське господарство та полювання» від 22.02.00 року; Закон України «Про концесії» 16.07.99 та ін.

 

20. Природоохоронні закони України як комплексні джерела ЕП

Законодавчі акти, що переважно регулюють природоохоронні відносини: Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 21.06.01; Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91; Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 08.02.95; Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30.06.95; Закон України «Про відходи» від 05.03.98; Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 06.04.00 та ін.

 

21. Підзаконні нпа як джерела ЕП

Укази і розпорядження ПУ. Ці акти приймаються відповідно до ст.. 106 КУ і є обов’язковими для виконання на тер.України. це — розпорядження Президента України«Про заходи щодо організації роботи по поліпшенню екологічного стану річки Дніпро та якості питної води», укази «Про біосферні заповідники У.», «Про день довкілля».

Постанови і розпорядження КМУ. Ці акти приймаються відповідно до ст.117 КУ. Через них уряд реалізує свою виконавчо-розпорядчу функцію в екологічній сфері. Значна частина постанов стосується затверджених правил природокористування, порядку здійснення контрольних функцій, затв. різноманітних екологічних нормативів. ПКМУ про порядок встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення.

Накази, інструкції міністерств та інших центр.органів вик.влади. Широкими повноваженнями найбільш наділені МОЗ, МОНПС, Держ.комітет по земельних ресурсах, Держ.комітет по водному господарству та інші. Акти МОНПС є обов’язковими до виконання центр. і місц органами виконавчої влади та мс, підпр., уст. та орг-й незалежно від форми власності. Нпа міністарствта інших центр.орг.вик.влади, що стосується прав, свобод, інтересів гр.-н підлягають обов’язковій держ.реєстрації, вона здійснюється МінЮстом.

 

22. Екологічні стандарти в системі джерел ЕП

 

Система екологічних стандартів — найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Недотримання стандартів карається законом.

Екологічні стандарти — єдині й обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На підставі ГДК розробляються нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ і ГДС найбільш небезпечних і поширених забруднювачів уточнюються кожні 3—5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої спільної дії.

Для безлічі забруднювачів ГДК іще не встановлено, бо кількість нових шкідливих речовин зростає надзвичайно швидко. Для багатьох природних об'єктів (надра, флора, фауна тощо) ГДК не розроблено, для інших (вода, повітря) — є багато, хоча контролюється тільки приблизно десята частина їх. В одних випадках ГДК непродумано суворі, в інших — навпаки, м'які.

 

23. Джерела права екологічної безпеки.

 

Джерела права екол безпеки – міжнародні договори, закони, підзаконні акти (постанови КМУ, накази міністерств (МОЗ, МНС, МВС тощо)), локальні акти, норми (державні санітарні норми, державні будівельні норми тощо).

За сферами застосування:

- У сфері забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення (ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», державні санітарні норми та правила);

- У сфері забезпечення екологічної безпеки у процесі здійснення містобудівної діяльності (ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», ДБН);

- У сфері забезпечення “внутрішньої” екологічної безпеки (безпека ліків, харчових продуктів та продовольчої сировини тощо) (ЗУ «Про захист прав споживачів»);

- У сфері забезпечення ветеринарно-санітарного благополуччя (ЗУ «Про ветеринарну медицину»);

- У сфері забезпечення пожежної безпеки (ЗУ «Про пожежну безпеку», Наказ МНС «Про затвердження правил пожежної безпеки в Україні»);

- У сфері поводження із пестицидами, агрохімікатами та іншими небезпечними хімічними речовинами (Роттердамська конвенція про процедуру Попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих небезпечних хімічних речовин та пестицидів у міжнародній торгівлі, Стокгольмська конвенція про стійкі органічні забруднювачі, ЗУ “Про пестициди і агрохімікати”, ЗУ “Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення”);

- У сфері поводження із відходами (ЗУ “Про відходи”, ЗУ “Про поводження з радіоактивними відходами”, Об'єднана конвенція про безпеку поводження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами, Базельська конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням);

- У сфері використання ядерної енергії, забезпечення радіаційної безпеки та захист людини від впливу іонізуючого випромінювання (ЗУ “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, ЗУ “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення”, Конвенція про відповідальність перед третьою стороною у галузі ядерної енергії (Паризька конвенція), Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації);

- У сфері перевезення небезпечних вантажів (ЗУ “Про перевезення небезпечних вантажів»);

- У сфері експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки та інших небезпечних об’єктів (ЗУ «Про об’єкти підвищеної небезпеки»);

- У сфері запобігання та реагування на надзвичайні екологічні ситуації (ЗУ “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, ЗУ “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, ЗУ “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”).

 

24. Міжнародно-правові акти у системі джерел екологічного права.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з КонституціїУкраїни. Відповіднодо ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У цьому випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Статуту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реестру нормативних актів і друкуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає. Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.