Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна.

 

Під системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгоджені між собою. А вся система будується на закономірностях, вироблених юридичною наукою та практикою.

Первісною ланкою системи екологічного права є правова норма. Саме в ній фіксуються конкретні еколого-правові приписи.

За характером дії екологічні норми з певною умовністю поділяють на матеріальні й процесуальні. Останні є засобом практичної реалізації матеріальних екологічних норм.

I матеріальні, і процесуальні екологічні норми можуть міститись як у суто екологічних, так і в інших законодавчих актах. Це пов'язано з їх «плаваючим» характером у системі комплексної галузі екологічного права, яка є значно більшою абстракцією, ніж відповідна галузь законодавства.

До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об'єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян; управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення тощо.

Характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних на сьогодні інших галузей права — земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і атмосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічного пра­ва вони фактично є його підгалузями. Земельне, гірниче, водне, лісове, фауністичне і атмосфероохоронне право забезпечують диференційований підхід до екологічно обгрунтованого використання кожного з відповідних природних ресурсів, тоді як норми загальної частини екологічного права «нашаровуються» над вказаними підгалузями, виконуючи функції силового інтеграційного поля.

В юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виділення окремих підгалузей (галузей) екологічного права — охорони зелених насаджень (крім лісів), особливо охоронюваних природних територій та об'єктів. Деякі автори обгрунтовують наявність комплексної галузі екологічного права — права екологічної безпеки а також еколого-процесуальної підгалузі екологічного права.

У міру зростання значения екологічного права постало питания його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особливої та спеціальної частин. Загальна частина передбачає вивчення поняття екологічного права та його джерел, екологічних прав людини і громадянина, загальних правил раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, питань управління і контролю в екологічній сфері, юридичної відповідальності за порушення екологічного зако­нодавства тощо.

Особлива частина складається з інститутів природоресурсового права — земельного, гірничого, водного, лісового, атмосфероохорон­ного, фауністичного. У межах цієї частини вивчаються правові основи екологічної безпеки, охорони рослинного світу, особливо охоронюваних територій та об'єктів тощо.

Предметом спеціальної частини зазвичай є питания міжнародно-правової охорони довкілля. Тут вивчаються зміст і механізм дії міжнародного та європейського права навколишнього середовища.

 

Предметом науки екологічного права є закономірності його роз­витку, дослідження сутності й механізму ді'ї норм, інститутів і галузей (підгалузей) цього права, його порівняльних аспектів, проблем співвідношення національного екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища тощо.

Наука екологічного права є відносно молодою. Вона почала розвиватися в Україні як наука природоохоронного права з другої половини 50-х років минулого століття. Те саме спостерігалося в інших союзних республіках та на загальносоюзному рівні. Стимулююче значения у цьому мали прийняті з 1957 по 1963 р. у всіх союзних республіках закони про охорону природи.

Закон «Про охорону природи» Української РСР від 30 червня 1960 р. не лише став точкою відліку для формування республіканської комплексної галузі природоохоронного права і законодавства, а й помітно сприяв активізації природоохоронної діяльності в республіці, удосконаленню державного управління у цій сфері. Відповідно до вимог цього закону в Україні вперше було утворено спеціальний державний орган — Державний комітет Ради Міністрів Української РСР по охороні природи.

В Україні перші наукові розробки правових проблем охорони при­роды були проведені у секторі держави і права АН УРСР (нині — Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України) на початку 60-х років XX ст. їх автором був В. Л. Мунтян. Потім він перейшов на юридичний факультет Київського державного університету, де продовжив свої наукові пошуки і започаткував навчальний курс з природоохоронного права.

Провідними московськими правознавцями, які у 70—80-х роках минулого століття сприяли трансформації природоохоронного права в екологічне, були професор О. С. Колбасов (Інститут держави і пра­ва АН СРСР) і професор В. В.Петров (юридичний факультет Московського університету). Перший із них у цей час опублікував монографію «Екологія: політика — право» (1976), а другий — «Екологія і право» (1981).

Наукові дослідження екологічної проблематики в Інституті дер­жави і права АН УРСР відновилися на початку 1970-х років. Після Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972) акцент тут було зроблено на праві навколишнього середови­ща.

У цей період відбулося розширення теоретичних досліджень еколого-правової тематики і в інших провідних наукових центрах України. У Харківському юридичному інституті над відповідними проблемами плідно працювали Ю. О. Вовк, В. К. Попов, В. О. Чуй­ков, А. П. Гетьман; на юридичному факультеті Київського державно­го університету — В. Л. Мунтян та В. I. Андрейцев; на юридичному факультеті Львівського державного університету — Н. I. Тітова та С. М. Кравченко; у Ворошиловградському філіалі Інституту економіко-правових досліджень АН УРСР — Б. Г. Розовський; на економіко-юридичному факультеті Донецького державного університету — А. Г. Бобкова.

Після проголошення незалежності України відбулися якісні зміни в характері досліджень еколого-правової тематики. Система українського екологічного права почала розглядатися не як частина відповідної загальносоюзної системи, а як самодостатня галузь суве­ренної держави. Під цим кутом зору останнім часом підготовлено і видано чимало цікавих індивідуальних і колективних монографічних праць. Серед них монографії А. П. Гетьмана «Процесуальні норми і відносини в екологічному праві» (1991); Н. Р. Малишевої «Гармонізація екологічного законодавства в Європі» (1996); Г. I. Балюк «Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні» (1997); «Екологічний контроль: питания теорії і практики» (колективна, за ред. Ю. С. Шемшученка, 1999); С. Б. Гавриша «Кримінально-правова охорона довкілля в Україні» (2002); В. В. Костицького «Екологія перехідного періоду: право, дер­жава, економіка» (2003).

У роки незалежності посилилась увага і до видання підручників та навчальних посібників з екологічного права України. Назвемо лише частину з них: «Екологічне право України» за редакцією В. I. Андрейцева (Київ, 2001); «Экологическое право України» за редакцією I. I. Каракаша (Одеса, 2001); «Екологічне право України» М. I. Малишка (Київ, 2001); «Екологічне право України» за редакцією А. П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2005); «Екологічне право України. Академічний курс» за редакцією Ю. С. Шемшученка (Київ, 2005); «Екологічне право України. Конспект лекцій в схемах» Г. I. Ба­люк (Київ, 2006); «Екологічне право України» Н. Р. Кобецької (Ки'гв, 2007); «Экологическое право України» за редакцією А. П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2007). Колективом авторів видано «Науково-практичний коментар Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» за редакцією О.М. Шуміла (Харків, 2006).

Істотно збільшилася за останній період кількість виданих в Україні збірників законодавчих актів екологічного характеру, міжнародних договорів та інших документів з питань охорони навколишнього середовища. Вже побачили світ два томи «Екологічної енциклопедії України».