Державний облік та ведення державних реєстрів екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів.

Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства.

Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромадження, групування та узагальнення інформації про стан навколишнього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку.

Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статистичний облік. Він здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) за спеціально затвердженими формами державних статистичних спостережень.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну статистику» на органи державної статистики, зокрема, покладено організацію тапроведення статистичних спостережень за екологічною ситуацією в Україні та її регіонах. Вони також зобов'язані надавати органам державної влади та органам місцевого самоврядування статистичну інформацію в обсягах, за формами і у строки, визначені планом державних статистичних спостережень або окремими рішеннями Кабінету Міністрів України, видавати статистичні збірники, бюлетені, огляди, прес-випуски, забезпечувати рівний доступ до статистичної інформації юридичних і фізичних осіб, забезпечувати збереження, накопичення, актуалізацію та захист статистичної інформації, дотримання її конфіденційності тощо.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань з охорони навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною системою.

Форми державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища затверджуються наказами Державного комітету статистики України. Крім того, до кожної форми державних статистичних спостережень вводяться в дію інструкції щодо їх заповнення.

Так, відповідно до наказу Держкомстату від 22 червня 2006 р. № 267 «Про затвердження форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища» в Україні було затверджено та введено в дію зі звіту за 2006 рік такі форми державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища:

1-небезпечні відходи «Звіт про утворення, оброблення та утилізацію відходів I—IIІ класів небезпеки за 200_ рік»;

1-екологічні витрати «Звіт про витрати на охорону навколишнього природного середовища та екологічні платежі за 200_ р.» Про затвердження інструкцій щодо заповнення форм державних статистичних спостережень з охорони навколишнього природного середовища.

А відповідно до наказу Держкомстату України від 30 вересня 1997 р. № 230 встановлено форму статистичної звітності 2-ТП (водгосп) і затверджено інструкцію щодо її заповнення.

Відповідні форми державних статистичних спостережень поширюються на всіх юридичних осіб, їхні відокремлені підрозділи, які здійснюють відповідний вид діяльності, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм господарювання.

Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень тягне за собою адміністративну відповідальність, яка встановлена ст. 186-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно зі ст. 24 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Первинний облік здійснюється суб'єктами господарювання також стосовно природних ресурсів: води, лісів, іншої рослинності, об'єктів тваринного світу тощо. Первинний облік відомостей щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду, наприклад, здійснюється адміністраціями природних та біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків загальнодержавного значення, а також підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають інші території та об'єкти природно-за-повідного фонду, за їх рахунок.

Однією із важливих форм первинного обліку є екологічна паспортизація об'єктів — здійснюване суб'єктом господарювання збирання узагальнених за спеціально встановленою формою даних про екологічні показники діяльності об'єкта, використання ним природних ресурсів, ступінь потенційної небезпеки для навколишнього природного середовища.

Паспортизації, згідно з вимогами законодавства України, зокрема, підлягають такі природні ресурси та об'єкти:

— ґрунти (ГОСТ 17.4.2.03-86. Охорона природи. Ґрунти. Паспорт грунтів);

— річки (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними» від 14 квітня 1997 р. № 347);

— окремі об'єкти тваринного світу (зокрема собаки мисливських порід — Закон України «Про мисливське господарство та полювання»);

—відходи (Закон України «Про відходи», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів» від 1 листопада 1999 р. № 2034);

— пасіки (Закон України «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.);

— об'єкти виробництва, транспортування, зберігання і застосування пестицидів і мінеральних добрив (закони України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про пестициди і агрохімікати», Державні санітарні правила ДСП 8.8.1.2.001-98 (п. 1.3) 03.08.1998 «Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві»);

— промислові ділянки рибальства в басейні Чорного моря (Правила промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 8 грудня 1998 р. № 164);

— хвостосховища (Методика обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів, затверджена наказом Держкомархітектури від 19грудня 1995 р. №252);

— потенційно небезпечні об'єкти (Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затверджене наказом МНС від 18 грудня 2000 р. зі змінами від 16 серпня 2005 р.);

— ядерний матеріал (паспорти облікових одиниць та партій) (Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. НП 306.7.086-2004 від 8 червня 2004 р. № 101. Тлумачний словник українських термінів, затверджений Державним комітетом ядерного регулювання України).

Екологічній паспортизації в Україні підлягають також водно-болотні угіддя міжнародного значення, ландшафти, об'єкти садово-паркового мистецтва, інші природні об'єкти, що потребують посиленої охорони, агрохімічний стан земельних ділянок, деякі інші об'єкти.

Порядок паспортизації об'єктів певної категорії встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Паспортизація потенційно небезпечних об'єктів, зокрема, здійснюється відповідно до переліків таких об'єктів, які складаються на підставі результатів їх ідентифікації. Ідентифікація потенційно- небезпечних об'єктів полягає у діяльності суб'єктів господарювання щодо виявлення на об'єктах господарської діяльності джерел та чин ників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці їх можливих максимальних рівнів. Відповідна ідентифікація здійснюється за територіальним та галузевим принципом на підставі порядку, що встановлюється МНС України.

Усі наведені види паспортів, що передбачаються чинним законодавством України, не є екологічними паспортами в суворому розумінні слова. Більшість з них є комплексними, але мають екологічну складову. Водночас відповідно до ГОСТу 17.0.0.04-90, що набув чинності 15 жовтня 1990 р., було запроваджено екологічний паспорт підприємства — документ, що ведеться суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням природних ресурсів та/чи негативним впливом на довкілля і містить комплекс відомостей про використання підприємством природних ресурсів і його впливи на стан довкілля.

Екологічний паспорт має містити інформацію про сам об'єкт, сировину, що ним використовується (її вид, обсяги, екологічність), енергію, кількість працівників, технологічні схеми виробництва, види продукції та її екологічні характеристики, системи природоохоронних заходів тощо. Базою для складання екологічного паспорта є основні виробничі показники підприємства, розрахунки його гранично допустимих викидів (скидів), впливу фізичних та біологічних факторів, дозволи на спеціальне використання природних ресурсів та на забруднення, форми статистичної звітності, наявність та стан очисного обладнання. Такий паспорт дає комплексне уявлення про екологічний стан підприємства, надає суттєву допомогу при здійсненні екологічного контролю чи екологічного аудиту відповідного об'єкта. Незважаючи на безспірні переваги екологічної паспортизації підприємств, вона, на жаль, не набула в Україні повсюдного поширення, зважаючи на її добровільний характер.

Екологічна паспортизація певних природних чи матеріальних об'єктів часто складає основу для реєстрації цих об'єктів, тобто створення спеціалізованих баз даних з конкретних питань. Реєстрація також охоплюється функцією обліку і за загальним правилом здійснюється державними органами, тобто включається до функцій державного управління. Законодавство України містить чимало визначень поняття «реєстр» (від англ. register — список, перелік, опис). Однак жодне з них не має універсального характеру. Будь-який реєстр становить інформаційну систему, призначену для накопичення, обліку, оброблення і зберігання певних однорідних відомостей. Внесення до такої системи дає правові підстави для запровадження певного правового режиму відповідних об'єктів, отримання спеціальних прав (можливостей) чи накладення певних обмежень на відповідних суб'єктів.

У сфері обліку природокористування та забезпечення екологічної безпеки в Україні, зокрема, ведуться такі реєстри:

— реєстр об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (ст. 27 Закону України «Про відходи», Порядок ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1360);

—реєстр місць видалення відходів (ст. 28 Закону «Про відходи», Порядок ведення реєстру місць видалення відходів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1216);

— Державний реєстр об'єктів підвищеної небезпеки (Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Порядок проведення ідентифікації та обліку об'єктів підвищеної небезпеки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 956);

— реєстр сортів рослин (ст. 1 Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.);

— реєстр та зведений реєстр зелених насаджень (ст. 28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»);

— реєстр землеволодінь та землекористувань (Положення про реєстрацію землеволодінь та землекористувань (п. 1.1), затверджене наказом Держкомзему від 23 серпня 2001 р. № 144);

— реєстр тварин (Положення про ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби (п. 1.5), затверджене наказом Мінагрополітики від 17 вересня 2003 р. № 342 (в редакції наказу № 289 від 29 червня 2005 р.) та інші.