Кримінальна відповідальність за правопорушення у сфері екології



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кримінальна відповідальність за правопорушення у сфері екології



Відповідальність за екологічні злочини передбачена Кримінальним кодексом України. Вона настає за вчинення екологічного злочину – суспільно небезпечного винного діяння / бездіяльності, що посягає на екологічний правопорядок.

У Кримінальному кодексі екологічні злочини виділені в окремий розділ 8 “злочини проти довкілля”. За екологічні злочини Кримінальний кодекс України передбачає такі санкції, як: штраф, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, позбавлення волі.

Прикладами складів екологічних злочинів є:

· самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво – ст. 1971 ККУ;· порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом – ст. 213 ККУ;· порушення правил екологічної безпеки – ст. 236 ККУ;· невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення – ст. 237 ККУ;· приховування чи перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення – ст. 238 ККУ;· забруднення або псування земель – ст. 239 ККУ;· порушення правил охорони надр – ст. 240 ККУ;· забруднення атмосферного повітря – ст. 241 ККУ;· порушення правил охорони вод – ст. 242 ККУ;· забруднення моря – ст. 243 ККУ;· порушення законодавства про континентальний шельф України – ст. 244 ККУ;· знищення або пошкодження лісових масивів – ст. 245 ККУ;· незаконна порубка лісу – ст. 246 ККУ;· порушення законодавства про захист рослин – ст. 247 ККУ;· незаконне полювання – ст. 248 ККУ;· незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом – ст. 249 ККУ;· проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів – ст. 250 ККУ;· порушення ветеринарних правил – ст. 251 ККУ;· умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду – ст. 252 ККУ;· проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля – ст. 253 ККУ;· без господарське використання земель – ст. 254 ККУ тощо;

Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи.


8) право лісокористування та його види.

Дане питання регулюються ЗУ про ОНПС, лісовим кодексом. А саме в ст..1 ЛКУ дається нормативне визначення: «Ліс - тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами,
трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та
іншими природними компонентами, що взаємопов'язані у своєму
розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне
середовище.» Ліс є об’єктом права власності Українського народу(вдп.до ст. 7 ЛКУ) Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Стаття 8. Право державної власності на ліси.У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Стаття 9. Право комунальної власності на ліси
У комунальній власності перебувають ліси в межах населених
пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній
власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті
або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому
законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується
територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними
органи місцевого самоврядування.
Стаття 10. Право приватної власності на ліси
Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Право приватної власності на ліси громадян та юридичних осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що
посвідчують право власності на земельну ділянку, та їх державної
реєстрації. Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без
громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають
відчуженню протягом одного року. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку.

ЛКУ введене також нове поняття – право користування лісами який законодавчо поділяється на

- Для ведення ліс гос.

- Для потреб мисливського госп

- Для культ.оздоровч.рекреаційних,спорт.,турист.,освітньо-виховних цілей

- Для проведення науково-дослідних роб.

- Для заготівлі деревини,другорядних ліс матер.

Також законодавство виділяє за строками здійсн.користування лісами ст. 16 ЛКУ; ділить на постійне та тимчасове лісокористування.( Пост.здійсн на землях держ та комун.власності для ведення ліс.госп. без встановлення строку спеціалізов. держ. чи комунальн.ліс.гос. підприємств… і посвідчується держ. Актом на право постійного користування зем.ділянкою )

(Тимчасове корист. Об’єктом якого можуть бути всі ліси що перебув у власності(держ.комун.прив.) Тимчасове корист може бути як – довгостроковим(1-50 років) -короткостр.(до 1 року)

Стаття 23. Лісові сервітути
Лісовий сервітут - право на обмежене платне або безоплатне
користування чужою земельною лісовою ділянкою. Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, якщо інше не передбачено законом. Права власників лісів або лісокористувачів можуть бути обмежені на користь інших заінтересованих осіб на підставі закону, договорів, заповіту або за рішенням суду. Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий
сервітут, права володіння, користування та розпоряджання нею, а користувача - володіння, користування. Лісовий сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим
для власника лісів або користувача земельної лісової ділянки, щодо
якої він установлений.

Стаття 22. Припинення права користування лісами

Підставами припинення права постійного користування лісами є:
1) припинення права користування земельною лісовою ділянкою у
випадках і порядку, встановлених законом;
2) використання лісових ресурсів способами, які завдають
шкоду навколишньому природному середовищу, не забезпечують
збереження оздоровчих, захисних та інших корисних властивостей
лісів, негативно впливають на їх стан і відтворення;
3) використання лісової ділянки не за цільовим призначенням.
Право тимчасового користування лісами припиняється у
випадках, передбачених статтею 78 цього Кодексу для припинення
права використання лісових ресурсів.

 

 

9. Особливості майнової відповідальності за правопорушення в сфері екології

Юридична вдп. За екологічні правопорушення є комплексним міжгалузевим інститутом ЕП і характеризується тим, що по перше має особливу підставу- екологічне правопорушення ,а по друге передбачає заст..санкцій крим.пр. адміністр. Цив. Пр. дисципл. Хар-ру.до осіб що вчинили еколог.правопоруш.

Певні особливості властиві насамперед цивільно-правовій відповідальності. На підприємства, установи, організації і громадян Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 68) і поресурсові кодекси покладають обов'язок відшкодовувати збитки, завдані ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у порядку і розмірах, визначених законодавством України. При цьому в законодавстві підкреслюється, що застосування заходів дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, завданої забрудненням навколишнього природного середовища і погіршенням якості природних ресурсів. Це означає, що винні особи несуть цивільно-правову відповідальність незалежно від їх притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності за порушення екологічного законодавства у встановлених законом випадках. Сутність цивільно-правової відповідальності за порушення екологічного законодавства полягає в покладенні на особу, винну у вчиненні екологічного правопорушення, несприятливих майнових наслідків (санкцій). Крім загальних умов настання юридичної відповідальності необхідною умовою цивільно-правової відповідальності в галузі екології виступає неправомірність дій громадянина або юридичної особи, наслідком яких є майнова шкода (здоров'ю людей, майну, природним ресурсам тощо). При відсутності такої шкоди питання про цивільно-правову відповідальність не виникає.

Суттєвою особливістю, специфічною рисою цивільно-правової відповідальності є порядок визначення розміру шкоди, завданої порушенням екологічного законодавства, який встановлено спеціальними нормативними актами.

Дотримання такого порядку теж не завжди забезпечує повне відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону природи, тому застосовуються такси, спеціальні методики тощо. У спеціальному законодавстві, яке стосується окремих видів природних ресурсів, питання про конкретні умови, розміри відшкодування збитків детально врегульовані, визначено також коло осіб, які можуть заявляти позовні вимоги.

Загальні ж принципи цивільно-правової відповідальності закріплені цивільним законодавством. Щодо відносин по використанню природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища норми цивільного законодавства застосовуються субсидіарно, якщо ці відносини не регулюються спеціальним законодавством (ст. 9 Цивільного кодексу України).

Коли ж порушенням екологічного законодавства шкоду завдано спільними діями декількох осіб, вона відшкодовується ними в солідарному порядку. В окремих випадках за рішенням суду можливе покладання на винних відшкодування збитків у натурі, якщо це буде відповідати інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування завданих збитків.

Цивільним законодавством передбачена можливість відшкодування не тільки майнових збитків, але й моральних. Моральні збитки — це фізичні або моральні страждання, завдані неправомірними діями. Посадові особи та інші працівники, з вини яких організації й установи зазнали витрат, пов'язаних з їх відшкодуванням, несуть матеріальну відповідальність у встановленому законом порядку.

Із засобами цивільно-правової відповідальності за правопорушення в галузі екології пов'язані засоби адміністративної відповідальності. Остання має самостійний характер. Відповідно до ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначення складу екологічних правопорушень і порядок притягнення до адміністративної відповідальності за їх вчинення визначаються Кодексом України про адміністративні правопорушення, який екологічним проступкам присвячує цілу главу.

Адміністративна відповідальність, як правило, буває пов'язана із застосуванням уповноваженими органами і посадовими особами адміністративних стягнень до суб'єктів, винних у вчиненні адміністративного проступку в галузі екологічної безпеки, природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Ця відповідальність є оперативним засобом впливу на правопорушників, бо застосовується в адміністративному, інколи — в судовому порядку і для її застосування не потрібні підрахунки збитків. Вона покладається на винних осіб лише за ті проступки, які не є суспільно небезпечними і передбачені чинним адміністративним законодавством. Адміністративні заходи впливу на правопорушників стимулюють дотримання ними природоохоронних вимог і правил.

Відповідно до адміністративного законодавства за вчинення екологічного правопорушення застосовується одне з таких стягнень: штраф, попередження, конфіскація предметів, які були знаряддям правопорушення або безпосередніми об'єктами правопорушення, позбавлення права вести діяльність, пов'язану з деякими видами експлуатації природних ресурсів і охорони природи.

 

 

10. інтегроване джерело екологічного права. ____________???

а також включає природоохоронне право і право екологічної безпеки, яке є комплексним інститутом екологічного права. Екологічне право тісно пов'язане з іншими галузями права: конституційним, адміністративним, цивільним і кримінальним. Норми цих галузей права обслуговують і екологічну сферу і навпаки, норми екологічного права входять як складова до інших галузей права. Екологічне право тісно пов'язане також з міжнародним правом, оскільки нині проблема забезпечення екологічної безпеки з регіональної та національної перетворилася на глобальну. Про це свідчать міжнародні форуми з питань охорони навколишнього середовища.

8. Поняття, система та особливості джерел екологічного права України
З метою правового регулювання суспільних відносин в екологічній сфері в Україні прийнято багато законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів, які загалом становлять систему українського національного екологічного законодавства. Ця система охоплює як загальні акти та правові норми в екологічній сфері, так і такі, що регулюють суспільні відносини з охорони і раціонального використання окремих природних ресурсів (землі, надр, води, лісів тощо), природних територій (природно-заповідного фонду, рекреаційних територій та ін.) і забезпечення екологічної безпеки населення.
Система джерел екологічного законодавства і права включає відповідні джерела трьох його складових частин: природоресурсові, природоохоронні та в галузі екологічної безпеки. Саме такий поділ нормативно-правових актів як джерел екологічного законодавства і права на природоресурсові, природоохоронні та екологобезпечні і характеризує систему екологічного права як комплексної галузі українського права. У юридичній літературі норми екологічного права поділяють на дві великі групи, які й становлять відповідно систему екологічного законодавства і права — природоресурсове та природоохоронне. У свою чергу ці групи нормативно-правових актів і еколого-правових норм поділяються на галузі (підгалузі) та еколого-правові інститути. Природоресурсове законодавство і право як систему поділяють на такі галузі (підгалузі), як земельне, надрове (гірниче), лісове, водне, атмосферне законодавство і право. У деяких випадках правову екологію людини, під якою розуміють правове забезпечення екологічної безпеки населення, виокремлюють у комплексний міжгалузевий правовий інститут, що складається з правової охорони життя і здоров'я громадян від стихійних сил природи і правової охорони життя і здоров'я людей від небезпечного штучного впливу на навколишнє середовище, а ядерне право — в правову радіоекологію.

9. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» як інтегроване джерело екологічного права.
Серед джерел екологічного законодавства і права найбільше значення мають законодавчі акти, які мають вищу юридичну силу порівняно з іншими (підзаконними) нормативно-правовими актами. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка приймає закони та інші законодавчі акти. В системі законодавчих актів України найвищу юридичну силу має Конституція України, яка визначена як Основний Закон країни. Всі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти повинні прийматися на підставі Конституції та відповідати їй. Законодавчим актом найбільш загального характеру в екологічній сфері є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».
По-перше, закон є комплексним головним законодавчим актом прямої дії. Предметом регулювання з його боку служать екологічні (природоохоронні) відносини. У регулюванні цих відносин закон переслідує три задачі: 1. Збереження природного середовища. 2. Попередження й усунення шкідливого впливу господарської діяльності на природу і здоров'я людини. 3. Оздоровлення і поліпшення якості навколишньої природного середовища. Закон очолює систему екологічного законодавства. У питаннях охорони навколишньої природного середовища норми інших законів не повинні суперечити даному законодавчому акту. Закон є актом прямої дії, тобто його норми, за невеликим винятком, діють без яких або додаткових актів, що конкретизують норми даного закону. По-друге, головна лінія цього закону складається в сполученні екологічних і економічних інтересів під пріоритетом охорони здоров'я людини і його природних прав на сприятливе навколишнє середовище. Мірою сполучення виступають гранично припустимі норми впливу господарської діяльності на природне середовище. Перевищення цих норм є правопорушенням

 

 

11. Функції управління в галузі екології: поняття та види.

Управління в галузі екології — це цілеспрямована діяльність компетентних органів та уповноважених посадових осіб, мета якої — реалізація екологічного законодавства і забезпечення виконання його вимог. Управління у галузі екології повинно здійснюватись на науково-обгрунтованих засадах, з обов'язковим врахуванням об'єктивних екологічних законів, оскільки порушення механізму їх дії може спричинити порушення екологічного балансу природних систем і тим самим призвести до неповоротних змін та руйнування екологічного благополуччя.

Функція управління в галузі екології
— основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єд­нань в сфері ефективного використання природних ре­сурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Комплексні (міжгалузеві) функції - Вирішення екологічне спорів у галузі екології, екологічне прогнозування, екологічне ліцензування, організація і здійснення екологічної експертизи, екологічна стандартизація і нормування, інформаційне екологічне забезпечення, екологічний контроль, екологічний моніторінг, екологічний аудит, екологічна сертифікація, ведення кадастрів екологічно небезпечних об”єктів і територій та реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій.. Моноресурсові (галузеві) функції - Розподіл і перерозподіл природних ресурсів, Облік і ведення природно- ресурсових кадастрів і Червоної книги, Організація ресурсовпорядження

Виходячи з цього, розрізняють громадське управління та державне управління в галузі екології. Громадське управління передбачає впровадження і зміцнення демократичних начал в регулюванні природокористування та охорони навколишнього природного середовища, максимальне залучення громадян суспільства до вказаної діяльності і здійснюється громадськими об'єднаннями та організаціями. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, ради та їх виконавчі і розпорядчі органи на місцях, а також спеціально уповноважені на те державні органи, такі як Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і його органи на місцях, інші державні органи, до компетенції яких законодавством віднесено здійснення зазначених функцій. Державне регулювання здійснюється в різних правових формах: — правотворчій — прийняття рішень, що мають форму закону і його значення; — правозастосовчій — розробка і прийняття нормативних актів, що забезпечують реалізацію правотворчих нормативних актів; — правозабезпечувальній (правоохоронній) — застосування санкцій, визначених правовими нормами, у випадку порушення норм екологічного законодавства. Повсякденне управління в галузі екології має форму оперативного господарського розпорядження. Здійснюється воно за допомогою адміністративних методів: — метод наказів і приписів — передбачає точне і неухильне виконання управлінського рішення; — метод рекомендацій — винесення управлінських рішень, реалізація яких передбачає можливість коригування їх з врахуванням місцевих та об'єктних умов або особливостей; — метод санкціонування, який ще називають методом обмеженого самоуправління, що передбачає можливість для підпорядкованого органу самостійного прийняття рішення, але виконання його лише після затвердження вищестоящим компетентним органом; — метод дозволу — повного делегування права прийняття управлінського рішення.

 

 


12. Співвідношення екологічного права з іншими галузями права у правовій системі України.​

 

Система ЕП це відповідним чином структурно об’єднані механізми (елементи) що утворюють вдп.галузь права. Система екологічного права— це відповідним чином структурно об'єднані елементи, що утворюють відповідну га­лузь права.

Система екологічного права сладає:

1) Загальна частина

2) Особлива частина

3) Спеціальна частина

Загальна частинаекологічного права охоплює інститути, що містять найбільш важливі положення, які мають спільний харак­тер для цієї галузі.

У Загальну частину входять такі інститути:

— право власності на природні ресурси;— право природокористування;— екологічні права та обов'язки громадян;— правові механізми управління в галузі охорони довкілля;екологічна експертиза;— економічний механізм у галузі охорони навколишнього природного середовища;— правове забезпечення екологічної безпеки;— юридична відповідальність в галузі охорони довкілля.

Особлива частинамістить норми, які регулюють окремі ви­ди екологічних відносин з урахуванням специфіки окремих при­родних об'єктів.

В Особливу частину входять такі підгалузі та інститути:

— земельне право;— надрове право;— водне право;— лісове право;— фауністичне право;— правова охорона атмосферного повітря;— правовий режим екологічної мережі України, що охоп­лює правову охорону природно-заповідного фонду, а також пра­вовий режим лікувальних, оздоровчих, рекреаційних зон та ін­ших її складових;— правовий режим зон надзвичайних екологічних ситуацій.

Спеціальна частинаекологічного права охоплює норми, що регулюють міжнародне співробітництво в галузі охорони дов­кілля. У системі права України екологічне право існує не відособ­лено, а взаємодіє з іншими галузями права.

Джерела екологічного права:

-Конституція України-Міжнародні договори, учасницею яких є Україна;-Закони України (у тому числі кодифіковані);-Постанови Верховної Ради України;-Укази і розпорядження Президента України;-Постанови і розпорядження КМУ;-Інструкції та інші нормативні акти міністерств і відомств України;-Рішення місцевих органів державної виконавчої влади;-Рішення органів місцевого самоврядування;-Локальні нормативно-правові акти;-Судова практика, зокрема рішення Конституційного Суду України.

 

 

13. Поняття, види і зміст відповідальності за екологічним законодавством.

Відповідальність як засіб реалізації екологічного права: поняття і форми

Юридична відповідальність в галузі екології — особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відпові­дальними особами спеціальних обов'язкових вимог зако­нодавства в галузі використання природних ресурсів, охо­рони навколишнього природного середовища, забезпечен­ня екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу

Правові форми юридичної відповідальності в галузі екології - позитивна, негативна (дія і бездіяльність)Форми реалізації – добровільна і примусова

Позитивна юридична відповідальність за екологічні правопорушення Позитивна юридична відповідальність - сумлінне виконання своїх обов'язків перед громадянським cуспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. Позитивна юридична відповідальність, тобто свідоме виконання обов'язків щодо природи. Це пов'язане з невідтворюваністю ресурсів надр, шкідливими наслідками порушень правил і вимог щодо охорони останніх, недостатнім рівнем людських знань про процеси, що відбуваються у літосфері, та неможливістю достовірного визначення напрямів їх змін у разі антропогенного втручання.
Людина, яка усвідомлює значення довкілля в житті суспільства, необхідність забезпечення його екологічно безпечного стану, виконує свої екологічні обов'язки в силу її переконань. Обсяг позитивної відповідальності кожної особи є різним і залежить від її індивідувальності, кола службових обов'язків, професійної підготовки.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення Юридична відповідальність — один із найважливіших правових засобів забезпечення дотримання екологічного законодавства (екологічної законності) та екологічних прав громадян і юридичних осіб, підтримання в державі і суспільстві належного екологічного правопорядку. Підставою для застосування такої відповідальності є факт вчинення екологічного правопорушення, тобто винної, протиправної поведінки, яка порушує встановлений нормами права екологічний правопорядок. Основною рисою екологічного правопорушення, яка відрізняє його від інших правопорушень, є його екологічна спрямованість. Підставою для застосування юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення. Фактичною підставою для юридичної відповідальності в екологічній сфері є екологічне правопорушення, сутність якого визначається його складом: суб'єктом, об'єктом, суб'єктивною стороною, об'єктивною стороною. Серед об'єктів екологічного правопорушення виокремлюють: навколишнє природне середовище як норми найбільш загального характеру, норми природоресурсового (земельного, надрового, водного, лісового, атмосферного, фауністичного) законодавства, а також норми природоохоронного (заповідно-охоронного тощо) та екологобезпечного законодавства. Об'єкти екологічного правопорушення поділяються на три великі групи: загальні, спеціальні та особливі. Найбільш загальним об'єктом усіх видів екологічних правопорушень є встановлений нормами екологічного права екологічний правопорядок. Його основою є суспільні правовідносини щодо охорони, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища. Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі визначені в Земельному кодексі України (розділ IX, ст. 114— 117); надрові — в Кодексі України про надра (глава 6, ст. 65—67); водні — у Водному кодексі України (глава 23, ст. 110, 111); атмосферні — у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (розділ IX, ст. 44); фауністичні — у Законі України «Про тваринний світ» (розділ VI, ст. 58); інші правопорушення в природоохоронній галузі — у Законі України «Про захист рослин» (розділ III); у Законі України «Про природно-заповідний фонд» (розділ IX, ст. 64, 65) та інших. Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

. Види юридичної відповідальності за екологічні правопорушення

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державного примусу – еколого-правовий проступок, еколого-майновий-делікт, еколого-адміністративне правовпорушення, екологічний злочин Відповідальність – майнова, еколого-правова, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна. Еколого – правова відповідальність - перевищення лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, вимог екобезпеки Санкції – обмеження діяльності, її зупинення, або припинення Дисциплінарна відповідальність – дисциплінарні проступки в галузі екології (в галузі використання природних ресурсів, охорони нпс, в галузі забезпечення екологічної безпеки) Умови настання дисціплінарної відповідальності – протиправність, вина, професійна правосуб”єктність в галузі екології, (не)виконання екологічних вимог, які складають коло службових професійних обов”язків

Види дисц. Стягнень – догана, звільнення з посади.

 

14. Поняття та види права водокористування

Дане питання регулюється Водним кодексом України та ЗУ ПРО «ОНПС»

Ст..1 ВКУ дає визначення Води- це усі води ( тобто поверхневі, підземні,морські) що входять до складу природних ланок кругообігу води. Тобто Води є об’єктом правової охорони

«водний об’єкт»- це природний або стоврений штучно елемент довкілля в якому зосереджуються води(море річки озера водосховища…)

Води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду АРК і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Стаття 46. Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціального водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітряного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони нпс та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради народних депутатів за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених первинним водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.

Первинний водокористувач зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

Якщо первинним водокористувачем або відповідною Радою народних депутатів не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Водокористування не є спеціальним, якщо воно пов'язане з пропуском води через гідровузли, судноплавством, подачею (перекачуванням) води водокористувачам у маловодні регіони, усуненням шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення тощо), використанням підземних вод для вилучення корисних компонентів, вилученням води з надр разом з видобуванням корисних копалин, виконанням будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт, видобуванням корисних копалин і водних рослин, прокладанням трубопроводів і кабелів, а також буровими,

геологорозвідувальними та іншими роботами на водних об'єктах, які виконуються без забору води та скидання стічних вод. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами народних депутатів за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення. Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне

водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України. У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти забору води та скидання забруднюючих речовин. У разі маловоддя ліміт забору води може бути зменшено спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Спеціальне водокористування є платним. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до

трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років).

У разі необхідності строк спеціального водокористування може

бути продовжено .

У користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Передача права оренди на користування водними об'єктами (їх частинами) місцевого значення забороняється. Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення

є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради народних депутатів. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

15. Поняття та класифікація екологічних правовідносин.

Екологічні правовідносини– це суспільні екологічні відносини, що врегульовані нормами екологічного права. Ними є суспільні відносини, що виникають у царині використання та охорони окремих видів природних ресурсів, охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Вони є предметом екологічного права. Їх суб’єктами є фізичні, юридичні особи та держави.

Види екологічних правовідносин за предметною ознакою:

1. природоресурсні – щодо раціонального використання та охорони окремих видів природних ресурсів;

2. природоохоронні – щодо охорони особливо цінних та унікальних природних комплексів;

3. щодо забезпечення екологічної безпеки

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнь­ого природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охоронних заходів, і навпаки.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомере



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.174.62.102 (0.027 с.)