Складові елементи права власності на природні об’єкти та природні ресурси.

Складовими частинами права власності є суб’єкт, об’єкт та зміст.

67) Правові проблеми використання і охорони континентального шельфу.

Перш ніж говорити про проблемні питання, необхідно, як мінімум, дати визначення та розкрити правове регулювання такого специфічного об’єкту як континентальний шельф. На сьогодні в Україні немає спеціального закону про її континентальний шельф. Тому правове регулювання охорони та використання його природних ресурсів здійснюється на основі відповідних загальних норм Конституції України, законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», Водного кодексу України, Кодексу про надра, а також міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України, до яких насамперед належать Конвенція ООН з морського права 1982 р., Конвенція про континентальний шельф 1958 року.

При цьому відповідно до ст. 76 Конвенції ООН з морського права континентальний шельф прибережної держави включає морське дно та надра підводних районів, що виходять за межі її територіального моря на всьому проміжку природного продовження її території на суші до зовнішньої межі підводної окраїни материка або на відстань 200 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря, коли зовнішня межа підводної окраїни материка не пролягає на таку відстань.

Аналізуючи вищевикладене постає перша проблема – відсутність єдиного н.п.а., який би регулював питання континентального шельфу. Адже набагато простіше застосовувати законодавство, яке вже адаптоване та кодифіковане. У такому акті доцільно було б визначити не тільки положення, що в загальному сформульовані конвенціями, а й чітко та детально регламентувати коло суб’єктів, процедуру видачі дозволів (ліцензій), права та обов’язки таких суб’єктів в межах використання багатств континентального шельфу.

Щодо правових проблем охорони континентального шельфу, то, аналізуючи дисертацію Притули А.М.(Одеса-2010), потрібно відзначити не доскональність кримінальної відповідальності за порушення законодавства про континентальний шельф (ст. 244 ККУ). Виявлено, що обмежене застосування принципу територіальності має місце при вчиненні злочину в межах континентального шельфу й виключної (морської) економічної зони іноземним громадянином, причому положення ст. 8 Кримінального кодексу України при недостатньому відображенні суб'єктного складу у диспозиціях конкретних складів злочинів (ч. 2 ст. 244) не завжди надають можливості адекватного вирішення питання щодо притягнення іноземних громадян до відповідальності за конкретні злочини.

Існуючі пропозиції щодо уніфікації законодавства України законодавцями Грузії, частково Туреччини та Молдови не можуть бути сприйнятими у повному обсязі.

Шляхи вирішення цього питання можуть бути пов'язаними як з уточненням характеристик принципу територіальності у кримінальному праві, так і з встановленням у відповідних додатках до ст. 6 КК України переліку злочинів, вчинення яких на території виключної (Морської) економічної зони карається за законами України.

Але, по-перше, така трактовка суперечить міжнародним зобов'язанням України, по друге - саме специфіка об'єкта охорони передбачає застосування особливого режиму криміналізації із встановленням місця вчинення злочину як системної ознаки криміналізації діяння (як, наприклад, було зроблено законодавцем шляхом формування диспозиції ч. 1 ст. 243 КК України).

68. Управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів.

Управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів - це визначена лісовим законодавством виконавчо-розпорядча діяльність органів держави, самоврядних та громадських інститутів у цій галузі. Таке управління слід розмежовувати також як управління з боку держави та внутрішньогосподарське управління з боку лісокористувачів.

Державне управління є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на ліси. Воно поділяється на загальне та спеціальне.

Відповідно до статтей 25-27, 30-33 ЛК України загальне державне управління в галузі ефективної охорони, належного захисту, раціонального використання та відтворення лісів здійснюють Президент України, Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Спеціальне державне управління в цій сфері здійснюють Державне агенство лісових ресурсів України, Міністерство екології та природних ресурсів України та їх органи на місцях. Комнетенція цих органів визначається статтями 28, 29 ЛК України та Положеннями про них, затвердженими, відповідно, Указом Президента України від 13.04.2011 та від 13.04.2011 року.

Основними функціями управління у галузі використання, відтворення, захисту та охорони лісів є: розподіл і перерозподіл лісів; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; моніторинг лісів та лісова сертифікація; лісовпорядкування; організація відтворення лісів і лісорозведення; державний контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів; вирішення спорів у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Розподіл та перерозподіл лісів складається у галузі розпорядження лісовим фондом і становить сукупність розпорядчих дій відповідних державних органів.

Одні розпорядчі дії породжують виникнення, зміну або припинення права власності чи користування земельними ділянками лісового фонду, інші є необхідною умовою для виникнення права лісокористування.

Основними формами розпорядчих дій стосовно лісів є: а) передача земельних лісових ділянок у власність, надання у постійне та тимчасове користування; б) видача дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів; в) перерозподіл земельних лісових ділянок; г) вилучення земельних лісових ділянок із власності та користування, вилучення лісових ресурсів із користування, анулювання дозволів на спеціальне використання.

Ведення державного лісового кадастру та обліку лісів здійснюється відповідно до ст. 49 ЛК України на території України з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України, відтворення лісів, здійснення систематичного контролю за якісними та кількісними змінами лісів.

Згідно зі ст. 51 ЛК України державний лісовий кадастр включає: облік якісного та кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники. Державний лісовий кадастр ведеться на основі державного земельного кадастру Держлісагенством.

Облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками.

Лісовпорядкування -територіальна просторова організація лісів для їх раціонального використання і охорони. Відповідно до ст. 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями. До його змісту, згідно ст. 46 ЛК, входять: відновлення у встановленому порядку меж території лісового фонду України і визначення внутрігосподарської організації; обґрунтування поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; обчислення розрахункової лісосіки, обсягів використання інших видів лісових ресурсів; упорядкування мисливських угідь тощо.