Механізм захисту екологічних прав.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Механізм захисту екологічних прав.



У законодавстві не міститься визначення поняття захисту екологічних прав громадн. Зазначається лише, що порушені права гро­мадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону «Про охорону на­вколишнього природного середовища»). Тобто закон визначає поря­док та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перепон у їх реалізації, відновлення порушених прав.

При цьому доцільно розмежовувати такі поняття, як: засоби, спо­соби та форми захисту порушених екологічних прав. Так, засоби захи­сту — це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх екологічних прав від посягань інших суб'єктів (наприклад, подання позову, скарги, заяви). Способи захисту — це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (напри­клад, визнання права на екологічну інформацію судом, розгляд земельних спорів радою, опротестування прокуратурою акта органу державної влади, що порушує екологічні права тощо). Форми захис­ту — це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, обумовлені різницею діяльності державних та інших органів із захисту прав у цілому. Тобто громадяни та інші особи вправі звертатися за захистом своїх екологічних прав до правоохоронних органів, органів адміністративної чи судової юрисдикції, які зобов'язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян на­лежить Конституційному Суду України, який вирішує питания про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і дає їх тлумачення (ст. 147 Конституції). Зокре­ма, у справі за конституційним зверненням громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення положения пункту 1 частини другої статті 2 Закону України «Про статус і соціальний за­хист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Конституційний Суд України рішенням від 25 жовтня 2000 р. розтлумачив, що зона відчуження — це територія, що з 26 квітня 1986 р. охоплює ту частину радіаційно небезпечних земель, рівень забруднення яких зумовив необхідність евакуації населення у 1986 р. на підставі відповідних актів органів державної влади незалежно від часу прийняття цих актів та проведения евакуації. Отже, при вирішенні спорів про визнання осіб потерпілими від наслідків Чорнобильської катастрофи таке визначення матиме відповідне значення при захисті прав громадян такої категорії.

У випадках, коли використані всі національні засоби правового за­хисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України). 3 метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади «Урядовий кур'єр» опубліковані Правила звернен­ня в Європейську Комісію з прав людини.

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі екологічні, права. 3 точки зору положень екологічного законодавства такими діями (бездіяльністю) можуть виступати: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подання завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної ек­спертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населения та інше (ст. 68 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Закон України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян» визначив загальний адміністративний порядок оскарження колегіальних та індивідуальних дій (рішень) державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб, у резуль­таті яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадян (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

У випадках, коли встановлено факт порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, органи держави можуть винести рішення про заборону діяльності окремих підприємств, установ, організацій чи об'єктів.

Законодавство України прямо не передбачає судову заборону екологічно небезпечної діяльності. Однак частина друга ст. 10 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про власність» кожен громадянин особисто або через громадські організації має право вимагати заборони діяльності підприємств, установ, організацій і громадян, які завдають шкоди навколишньому середовищу.

 

 

88. Виключна (морська) економічна зона та континентальний шельф як елемент навколишнього природного середовища і об'єкт правової охорони.

Правовий режим природних ресурсів виключної (морської) економічної зони - сукупність закріплених у законодавстві правил та норм щодо раціонального використання, збереження та відтворення природних ресурсів даної зони, які є обов’язковими для всіх користувачів. Цей режим має базуватися на необхідності розумного поєднання прав та обов’язків прибережної держави і держав, які зацікавлені у здійсненні промислу у відповідній зоні, з дотриманням принципу раціонального та повного використання водних живих ресурсів даної зони.

Природні ресурси В(м)ЕЗ України є ресурсами загальнодержавного значення [4], а отже, відповідно до ст. 17 цього Закону України («Про екологічну мережу України» вiд 24 червня 2004 р.) , вони можуть бути включені до переліку об’єктів екологічної мережі України. У ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» наведений вичерпний перелік складових структурних елементів екомережі України. В(м)ЕЗ в ньому не згадується, але вона може бути такою складовою структурних елементів екологічної мережі України з огляду на п. «ж» ст. 5 цього Закону України, як територія, що є місцем перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України.

природні ресурси виключної (морської) економічної зони України - об’єкти права власності народу України та права приватної власності, як природні ресурси загальнодержавного значення та національне багатство України.

право власності на природні ресурси даної зони - передбачене та гарантоване законом право конкретного суб’єкта (держави в особі її органів від імені та в інтересах народу України, а також фізичних та юридичних осіб) здійснювати володіння, користування та розпорядження цими природними ресурсами на свій розсуд і з будь-якою метою в межах, визначених чинним законодавством України.

в чинному екологічному законодавстві право користування природними ресурсами виключної (морської) економічної зони не має зовнішнього відокремлення у вигляді спеціального нормативно-правового акта.
Лише є КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А від 13 серпня 1999 р. Про затвердження Порядку і умов використання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України

Існуюча розпорошеність правових норм не спроможна забезпечити повне і комплексне регулювання використання та охорони природних ресурсів даної зони. Внаслідок такого стану спостерігаються постійне погіршення екологічної якості унікальних природних ресурсів морського середовища і неможливість досягнення поєднання максимально ефективного використання даних ресурсів із забезпеченням екологічної стабільності у виключній (морській) економічній зоні.

30.Особливості континентального шельфу як елемента навколишнього природного середовища і об'єкт правової охорони

Міжнародно-правовий режим континентального шельфу, в якому зацікавлені прибережні держави, регламентує Конвенція про континентальний шельф, прийнята на Женевській конференції по морському праву 1958. Згідно з конвенцією прибережна державава має суверенні права досліджувати й розробляти природні багатства континентального шельфу. Без згоди цієї держави інша країна не може приступити до таких розробок. Відповідно до Конвенції про континентальний шельф, континентальний шельф - це морське дно (включаючи його надра), що простирається від зовнішньої межі територіального моря до встановлених міжнародним правом меж, над яким прибережна держава здійснює суверенні права з метою розвідки і розроблення його природних багатств.

Природні ресурси континентального шельфу включають мінеральні й інші неживі ресурси морського дна і його надр, а також живі організми, що належать до «сидячих видів», тобто організми, що у період, коли можливий їхній промисел, або знаходяться в нерухомому стані на морському дні або під ним, або не здатні пересуватися, інакше як знаходячись у постійному фізичному контакті з морським дном або його надрами.

Особливості правової охорони та використання природних ресурсів вказаного морського простору зумовлені також характером їх природних умов, екологічною вразливістю морського середовища, специфікою ведення господарської діяльності, складністю ліквідації наслідків забруднення чи іншого негативного впливу, здійснення контролю за додержанням встановлених правил, іншими факторами.

Посилена увага до питань правового регулювання цієї зони зумовлена й тим, що зона контакту суші та моря характеризується специфічною геологічною будовою морського дна, яка у багатьох випадках є перспективною для формування нафтогазоносних родовищ, покладів інших корисних копалин. Тут створюються сприятливі умови для рибальства, розвитку природних та штучних біоценозів, які мають важливе господарське значення, активної життєдіяльності людей.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.236.187.155 (0.01 с.)