Правові основи створення і функціонування екологічної мережі на території України.

Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та обєкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та обєкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів далі — елементи екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Правове регулювання: ЗУ Про екол.мережу України, Про Загальнодерж.програму формування націонал.еколгіч.мережі України на 2000-2015 роки, Про охорону навколишнього природного середовища, Про природно-заповідний фонд України, Про тваринний світ, Про рослинний світ, Земельний кодекс України, Лісовий кодекс та Водний кодекс України. Природні ділянки міжнародного значення створюються відповідно до міжнародних договорів України

Національна екологічна мережа включає частину земель країни, на яких збереглися майже незмінені чи частково змінені природні ландшафти.

Структурні елементи екомережі — території екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів екомережі відносяться ключові, сполучні, буферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження найбільш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтного та біорізноманіття. Сполучні території екокоридори поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території забезпечують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану порушені землі, деградовані і малопродуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, інші території, важливі з точки зору формування просторової цілісності екомережі.

Національна екологічна мережа включає елементи загальнодержавного і місцевого значення, які визначаються за науковими, правовими, технічними, організаційними та фінансово-економічними критеріями.

До складових структурних елементів екомережі включаються:

а території та обєкти природно-заповідного фонду як основні природні елементи екологічної мережі, а саме — природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні, памятки природи, а також їх охоронні зони; штучно створені обєкти ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки — памятки садово-паркового мистецтва;б землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;в землі лісового фонду;г полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;ґ землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;д землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;е інші природні території та обєкти ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, камяні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні обєкти, що мають особливу природну цінність;є земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;ж території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;з частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо;и радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.
Принципи формування, збереження та використання
екомережі

Формування, збереження та використання екомережі здійснюється
відповідно до таких основних принципів:

 

а) забезпечення цілісності екосистемних функцій складових
елементів екомережі;

 

б) збереження та екологічно збалансоване використання
природних ресурсів на території екомережі;

 

в) зупинення втрат природних та напівприродних територій
(зайнятих рослинними угрупованнями природного походження та
комплексами, зміненими в процесі людської діяльності), розширення
площі території екомережі;

 

г) забезпечення державної підтримки, стимулювання суб'єктів
господарювання при створенні на їх землях територій та об'єктів
природно-заповідного фонду, інших територій, що підлягають
особливій охороні, розвитку екомережі;

 

ґ) забезпечення участі громадян та їх об'єднань у розробленні
пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та
використання екомережі;

 

д) забезпечення поєднання національної екомережі з
екомережами суміжних країн, що входять до Всеєвропейської
екомережі, всебічний розвиток міжнародної співпраці у цій сфері;

 

е) удосконалення складу земель України шляхом забезпечення
науково-обґрунтованого співвідношення між різними категоріями
земель;

 

є) системне врахування екологічних, соціальних та економічних
інтересів суспільства.

78. ​Класифікація правовідносин права власності на природні ресурси.

Зміст права власності на природні ресурси є сукупність трьох головнихправомочностей щодо них: права володіння, права користування і праварозпорядження. Вказані правомочності виникають у власника разом з набуттямправа власності на природні ресурси і в сукупності можуть належати лишевласникові. Наприклад, орендар земельної ділянки має право на її використаннявідповідно до цільового призначення, але не має права на передачу її увласність іншому власникові.Право володіння природними ресурсами — це забезпечена юридичними нормамиможливість фактично і безперешкод­но, хоча і з дотриманням вимогзаконодавства, впливати на них. Це гарантована належність власнику, якаозначає невід'ємність природних ресурсів від власників без згоди ос­танніхабо без належних на те підстав, це визнання їх абсо­лютних прав на природніоб'єкти і ресурси та недопущення впливу на них інших осіб.Право володіння — це гарантія подальшого розпоряджен­ня природними ресурсамита їх використання.Право користування природними ресурсами — це викорис­тання їх кориснихвластивостей, забезпечене наявністю юридичних норм щодо такого.Право користування землею та іншими природними ре­сурсами реалізується надекількох рівнях:— суб'єктами права приватної та колективної власності з метою використаннякорисних властивостей природних ре­сурсів для задоволення особистих потреб.Забезпечується юридичне гарантованою можливістю для самостійного їхгос­подарювання;— державою і органами місцевого самоврядування для за­доволення різноманітнихпотреб громадян і суспільства в ціло­му (матеріальних, естетичних).Забезпечується діяльністю спеціальних уповноважених державою органів, якаспирається на правове закріплення і регламентацію в нормативних ак­тах.Право розпорядження — це, виходячи з цивілістичного розуміння, юридичнезабезпечена можливість визначення фактичної і подальшої долі природногооб'єкта. Особливістю права розпорядження природними ресурсами як власністю єнеобхідність визначення для цього їх правового статусу.Правовий статус природного об'єкта — це:а) визначення його основного цільового призначення;б) віднесення його до певної категорії відповідно до вста­новленоїзаконодавчими актами класифікації. Наприклад, всі землі за Земельним кодексомУкраїни поділені на 7 кате­горій залежно від їх цільового призначення: землінаселених пунктів, землі запасу, землі водного фонду і т.д. Території таоб'єкти природно-заповідного фонду за завданнями, науко­вим профілем,особливостями природоохоронного режиму поділяються на природні заповідники,біосферні заповідни­ки, національні природні парки, регіональні природніпар­ки. Встановлення подібних характеристик в нормативних ак­тах практичнодля всіх природних об'єктів і визначає на­прямки розпорядження ними приреалізації повноважень власності на них, а значить, є першим етапом праварозпо­рядження. В подальшому право розпорядження передбачає розподіленняприродних об'єктів за суб'єктами власності, володільцями, орендарями,користувачами — надання у власність чи користування, або процес перерозподілупри­родних об'єктів — вилучення із власності або користування і змінукористувача (власника, володільця, орендаря, найма­ча).Відповідно до екологічного законодавства України правом розпорядження державиє юридичне забезпечена можливість визначення основних засад і режимувикористання природ­них ресурсів, передача їх у власність або користування,вста­новлення порядку та розмірів плати за використання об'єктів, граничнихрозмірів плати за оренду землі.Право розпорядження органів самоврядування — це надана правовими нормамиможливість розподілу і перерозподілу природних ресурсів, визначення розмірусередніх часток, що підлягають передачі у власність, надання у користуванняцих ресурсів, відчуження їх іншим особам відповідно до чинного законодавства.Право розпорядження колективних і приватних власників природних ресурсів — цезабезпечена правовими нормами можливість самостійного використання природнихресурсів, право надання їх у користування іншим особам з дотриман­ням вимогзаконодавства та право добровільного відчуження.Здійснення права власності на природні ресурси, про що вже зазначалося,повинно відзначатися суворим дотриман­ням вимог екологічного законодавства.Право власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідностям іншихгромадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію на планеті іприродну якість землі.