Навколишнє природне середовище в системі об’єктів екологічного права.

Основним загальним об'єктом екологічного права виступає «навколишнє природне середовище». Слід зазначити, що зустрічаються ряд суміжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, навколишнє природне середовище, довкілля (вперше вжите в Конституції України 1996 p.).

Природа — це природне середовище у вузькому розумінні цього слова, об'єктивна реальність, що існує незалежно від свідомості людини як наслідок еволюційного розвитку матеріального світу і складається з природних екологічних систем. Іншими словами, «це сукупність об'єктів і систем матеріального світу в їх природному стані, що не є продуктом трудової діяльності людини».

Навколишнє середовище — це частина середовища, яка перетворена в процесі діяльності людини, і охоплює також виробниче, побутове, соціальне середовище.

Навколишнє природне середовище — сукупність всіх природних умов, у тому числі перетворених, змінених у процесі виробничо-господарської діяльності людини, в яких відбувається життєдіяльність людини.

Довкілля - те, що навкруги, що оточує людину і відповідно може включати як об'єкти довколишнього природного, так і виробничого, побутового, антропогенного походження. Як тотожні поняття «довкілля» і «навколишнє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, коли довкілля виступає як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів та ідентифікується з навколишнім природним середовищем (тобто саме в екологічних правовідносинах).

Згідно з ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до об'єктів правової охорони належать:

— навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

— ландшафти та інші природні комплекси.

Особливій державній охороні підлягають території та об’єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об’єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Крім наведених вище об'єктів екологічного права, додатковим об'єктом виступає життя і здоров'я людини, яка проживає і перебуває в тісному зв'язку з навколишнім природним середовищем та зазнає його безпосереднього впливу.

Адмін.. в-сть

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення передбачена Кодексом України про адміністра­тивні право­порушення, актами екологічного законодав­ства

суб’єкти: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та посадові особи, наділені адміністративною дієздатністю, ю.о.

Стягнення - попере­дження, штраф, позбавлення спеціального права, конфіскація знарядь вчинення право­порушення.

Застосо­вується суб'єктами застосуван­ня адміністративної відповідальності є визначене КУпАП коло органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення: спеціально уповнова­женими органами управління в галузі еко­логії (дер­жавними ін­спекціями), адміністра­тивними комісіями при місце­вих органах виконавчої влади; місцеві суди; органи санітар­но-епідеміологічної служби, органи деж. Агентства зем. ресурсів, органи рибохорони, органи лісового господарства, органи Мінприроди та інші, їх підвідомчість розмежована в розділі 3 КУпАП.

Правопорушеннями в галузі охорони і використання землі є: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст. 53); самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53^і); приховування або перекручення даних земельного кадастру (53²); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або неприведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54 КпАП України).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання надр є: порушення права державної власності на надра (ст. 47); порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57); порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр (ст. 58 КпАП України).

Правопорушеннями в галузі охорони і використання вод є: порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59^і); порушення правил водокористування (ст. 60); пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв (ст. 61); невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62 КпАП України).

Правопорушеннями в галузі охорони атмосферного повітря є: порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78^і); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79); випуск в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 80); експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах (ст. 81 КпАП України).

 

27. Характеристика суб’єктно-об’єктного складу права власності на ліси в Україні.

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи. У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною
площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.Ліси, отримані у спадщину іноземними громадянами, особами без громадянства та іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Об'єктом права власності на ліси є усі ліси України, які становлять її лісовий фонд. Уся сукупність дерев, чагарників, іншої лісової рос­линності, які віднесені до поняття лісу, визначаються об'єктами права держ. власності доти, поки вони ростуть на землі. Зрубані дерева, чагарники та інші лісові ресурси не є частиною лісу, вони перетворю­ються в його продукцію, яка становить самостійний об'єкт права власності. Якщо власником лісу є держава, то правомірно заготовлені лісові ресурси можуть належати на праві власності не лише державі, а й колективу та окремим громадянам.

Право держ. Вл. не пошир. також на усі види зе­лених насаджень, які не віднесені до категорії лісів і перебувають у межах населених пунктів: окремі дерева і групи дерев, чагарники на с\г угіддях, садибах, присадибних, дачних і садо­вих ділянках. Відп. до положень зак-ва такі насадження можуть бути віднесені до комунальної, колективної чи приватної форми власності.

 

28. Суб’єкти екологічних правовідносин.​

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру. Різномантність і складність екологічних відносин зумовлює різноплановий характер самих суб’єктів, їх статус та взаємовідносини.

Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).

Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).

 

29. Ліси як об’єкт правового регулювання використання, відтворення і охорони: загальна характеристика.

Ліси є основною складовою навколишнього природного середовища і як будь-який природний об'єкт характеризуються відповідними ознаками: біологічними, екологічними, економічними та юридичними.

За своїми біологічними ознаками ліси - це унікальне природне явище, тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами, що взаємопов'язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. У цьому значенні поняття лісів є складовою поняття рослинного світу.

Важлива особливість лісів у тому, що вони є відтворюваним природним ресурсом, а процес відтворення пов'язаний із значним строком вирощування (кілька десятиліть).

Ліси - це також середовище проживання диких тварин у всьому їх видовому і популяційному різноманітті.

З урахуванням паритету екологічних і економічних ознак ліси України за своїм екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються законодавством на категорії (статті 39-41 Л К України):

- захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції);

· -рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції);

· -ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо);

· -експлуатаційні ліси.

екологічними ознаками лісів є виконання ними кліматорегулюючих, середовищезахисних, ґрунтозахисних, водоохоронних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих, рекреаційних, інших екологічних функцій, бути джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Економічне значення лісів полягає у тому, що ліси - це основа кормової бази для тваринництва, ведення мисливського господарства, основа паперової, меблевої, фармацевтичної та інших видів промисловості.

Юридичне поняття лісів пов'язане з формуванням лісового фонду, який становлять усі ліси на території Україні, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них (ч. 3 ст. 1 ЛК України). Особливістю лісового фонду України є віднесення до нього лісових ділянок, тобто ділянок лісового фонду України з визначеними межами, виділених відповідно до закону для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення їх у землекористувачів або власників землі, в тому числі захисних насаджень лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара. Такі лісові ділянки можуть бути як вкриті лісовою рослинністю, так і постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До лісового фонду не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. На цю рослинність не поширюється правовий режим, встановлений для лісів.