Структура екологічних правовідносини.

Суспільні відносини, що врегульовані еколого-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких поділяються взаємними правами і обов’язками згідно з приписами норм екологічного права, носять назву екологічних правовідносин. Як будь-які правовідносини, вони мають свою структуру. До складу екологічних правовідносин належать суб’єкти, об’єкти та зміст.

Під суб’єктами екологічного права слід розуміти учасників екологічних правовідносин, тобто фізичних осіб або органи (організації), які уповноважені на певну поведінку природоохоронного або природоресурсного характеру. Різномантність і складність екологічних відносин зумовлює різноплановий характер самих суб’єктів, їх статус та взаємовідносини. З одного боку, нормами екологічного права врегульовані проблеми використання

природних ресурсів, з іншого — охоплюються природоохоронні проблеми.

Суб’єкт екологічних правовідносин можна класифікувати за кількома обставинами. Насамперед, це — фізичні особи (громадяни України, іноземці та особи без громадянства), юридичні особи, держава Україна та іноземні держави, а також український народ. Крім того, суб’єкти можуть різнитися за напрямами здійснюваного владного впливу під час існування екологічних правовідносин і, відповідно, характеру прав і обов’язків. З одного боку, це суб’єкти, які мають владні повноваження стосовно інших (наприклад, спеціально уповноважені державні контролюючі органи), та суб’єкти, які зазнають владного впливу.

Суб’єкти природоресурсного права поділяються на суб’єкти права власності і суб’єкти права користування об’єктами природи. В свою чергу, право користування може носити вільний характер (право загального природокористування; такими суб’єктами виступають усі громадяни, які, наприклад, користуються парками, водоймами, збирають гриби для задоволення різноманітних потреб без отримання спеціального дозволу) та дозвільний характер (право спеціального природокористування, яке має, як правило, строкові, платні та ліцензійні ознаки).

Під суб’єктами права власності на природні ресурси розуміють осіб, які юридично спроможні реалізувати повноваження щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами. До них належать: Український народ, від імені якого це право здійснюють державні органи та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міністерства і відомства, обласні ради та районні, міські, сільські, селищні ради); організації і підприємства (аграрні підприємства корпоративного та кооперативного типів, селянські фермерські господарства, приватні сільськогосподарські підприємства); громадяни України, які будують чи обслуговують жилі будинки і господарські споруди; ведуть особисте селянське господарство, власники дач і гаражів).

Відповідно до ст. 13 Конституції України основним суб’єктом права власності на природні ресурси є народ України.

Під суб’єктами права природокористування розуміють фізичних і юридичних осіб, які в установленому порядку набули права користування природними ресурсами і зобов’язані здійснювати комплекс заходів щодо ефективності їх використання, відтворення та охорони. До них належать: фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи (підприємства, установи, організації різних галузей господарювання в Україні, громадські об’єднання, релігійні організації, військові організації і формування, іноземні держави, міжнародні організації та об’єднання, іноземні підприємства).

Потрібно також згадати про систему уповноважених державних органів, що здійснюють державний контроль у сфері охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Ними виступають Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державний комітет ядерного регулювання України, Державний комітет по земельних ресурсах України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та їх відповідні органи на регіональному рівні, а також відповідні Ради народних депутатів. Нагляд за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюють органи прокуратури, зокрема створені спеціалізовані екологічні підрозділи.

Під об’єктами екологічного права розуміють сукупність природних, природно-соціальних умов і процесів, природних ресурсів і комплексів, екосистем та життя і здоров’я громадян, що підлягають охороні за допомогою норм екологічного законодавства. Об’єкти, в свою чергу, також поділяються на: об’єкти відповідно до права власності та об’єкти права природокористування.

За видовою ознакою об’єкти власності на природні ресурси об’єднані у фонди — земельний, водний, лісовий, рослинний, тваринний і надр. Але залежно від якісних характеристик природних об’єктів, що входять до складу кожного окремого фонду, існує внутрішня класифікація всередині кожного фонду.

Зміст екологічних правовідносин – це права та обов’язки учасників цих правовідносин. Зміст прав та обов’язків залежить від складу учасників та об’єкту конкретного правовідношення.

Суб’єктивне екологічне право – це закріплена і гарантована правом міра можливої поведінки суб’єкта щодо природи.

Екологічний обов’язок – це закріплена і гарантована правом міра необхідної поведінки суб’єкта щодо природи.

На відміну від суб’єктивного права, екологічні інтереси – психічне переживання людиною своєї екологічної потреби, тобто усвідомлення цінності довкілля, його здатності задовольняти бажання людини. Навіть якщо особа не має права на якийсь об’єкт, вона має право вимагати судового захисту свого інтересу, якщо тільки він стосується не приватної, а суспільної потреби, суспільного блага. Ст. 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачає право на захист інтересу особи, що не суперечить загальним засадам справедливості, сумлінності і розумності.

Право носія державної влади на застосування цієї влади для встановлення прав і обов’язків інших осіб поза їх волею (через нормотворчість чи через управлінські акти) називається повноваженням. Сукупність повноважень державного органу – його компетенція.

 

19.Планування та фінансування як елементи економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища

Важливим напрямом підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері природокористування і охорони навколишнього середовища є узгодження економічних та екологічних інтересів підприємств, установ, організацій, суспільства в цілому та окремих індивідів. Відображаючи економічні і екологічні інтереси суспільства, держава повинна створювати необхідні і оптимальні умови для поєднання економічного розвитку з природокористуванням та охороною довкілля. Це можливо лише шляхом комбінації заходів адміністративно-правового впливу на природокористувачів та заходів економічного регулювання природокористування і охорони навколишнього природного середовища.

Поєднання адміністративних і економічних методів забезпечення охорони довкілля та раціонального природокористування — основний напрям оптимізації економіко-правового механізму в зазначеній сфері.

Сукупність передбачених законодавством економічних заходів, що забезпечують охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування, складає економічний механізм. Основними елементами цього механізму згідно із Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 41) виступають: визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів; встановлення нормативів плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу; надання підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідхідних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії; здійснення інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища. Що ж стосується відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, яке назване в ст. 41 Закону серед економічних заходів забезпечення охорони навколишнього природного середовища, то віднесення його до економічного механізму є дискусійним. Таке відшкодування здійснюється в порядку застосування майнової відповідальності.

У складі економіко-правового механізму поєднуються як власне економічні регулятори, так і правові чинники. Він передбачає організаційно-правову, інституційну, функціональну та економічну (ресурсну) сторони.

Економічний механізм, включений до системи правового регулювання екологічних відносин, виконує ряд важливих функцій. Він спрямований у першу чергу на економічне забезпечення природокористування і охорони довкілля. Це одна з його головних функцій, яка реалізується шляхом послідовного здійснення всіх необхідних заходів, що входять до складу економічного механізму.

Самостійне значення має стимулююча функція економіко-правового механізму. Вона полягає в створенні умов економічної зацікавленості підприємств та інших природокористувачів у виконанні адресованих їм вимог екологічного законодавства. Ця функція здійснюється відповідно до ст. 48 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шляхом надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян при реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, переході на маловідхідні і безвідхідні ресурсо- і енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання й устаткування для утилізації забруднюючих речовин, переробки відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів, забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища; надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища; встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища; надання можливості отримання природних ресурсів під заставу тощо.

До складу економіко-правового механізму входять як постійно діючі правові інститути, без яких він не може нормально функціонувати, так і нові, виникнення яких пов'язане з переходом до ринкових відносин у сучасних умовах. До інститутів першої групи належать пільги по кредитуванню, оподаткуванню, звільнення від оподаткування, встановлення зборів та ін. У той же час з'являються нові економічні стимули: екологічне страхування, введення заохочувальних цін на екологічно чисту продукцію, екологічний аудит та ін.

Економіко-правовий механізм регулювання охорони навколишнього природного середовища складається з різноманітних засобів впливу на економічні інтереси суб'єктів природоохоронних відносин з метою стимулювання впровадження і реалізації ефективних екотехнологічних та інших заходів, необхідних для підвищення рівня екологічної безпеки в країні.

Заходи правового забезпечення економічного механізму охорони довкілля за своєю юридичною природою різні. Це можуть бути заходи як адміністративного, так і цивільно-правового характеру. Але всі вони спрямовані на стимулювання фінансової зацікавленості суб'єктів господарської діяльності.

Зрозуміло, що запровадження системи економічних засобів забезпечення дотримання екологічних вимог у процесі господарської діяльності ще не дає гарантії їх дотримання. Тому слід розраховувати тільки на комплексне економіко-правове забезпечення реалізації екологічної функції держави, в якій повинні поєднуватися економічні важелі з управлінськими та використовувався б інститут юридичної відповідальності.

Головними складовими елементами економіко-правового механізму природокористування виступають: збір за спеціальне використання природних ресурсів; збір за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля; система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державний, республіканський — Автономної Республіки Крим) і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо); екологізація податкової і цінової систем; підтримка становлення і розвитку екоіндустрії та ін.

Закріплені чинним законодавством, а також потенційно можливі заходи економічного регулювання відносин у галузі екології можна підрозділити на декілька груп: економічні санкції, економічні стимули і економічні гарантії.

Основу економічних санкцій становлять заходи фінансового характеру, які інколи в юридичній літературі називають економічною відповідальністю, наприклад, за забруднення оточуючого середовища. Такі платежі за своєю юридичною природою мають податковий характер.

До економічних стимулів необхідно віднести податкові, кредитні та інші пільги.

Економічні гарантії — це заходи, які дозволяють створити адекватні фінансові умови в сфері охорони довкілля. До їх числа належать екологічне страхування, екологічний аудит тощо.