Характеристика розподілу і перерозподілу природних ресурсів як функції управління в галузі екології.

Функції управління в галузі екології - основні напрямки діяльності державних, самоврядних та громадських об'єднань у сфері ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки.

Комплексні (міжгалузеві) функції - вирішення екологічне спорів у галузі екології, екологічне прогнозування, екологічне ліцензування, організація і здійснення екологічної експертизи, екологічна стандартизація і нормування, інформаційне екологічне забезпечення, екологічний контроль, екологічний моніторінг, екологічний аудит, екологічна сертифікація, ведення кадастрів екологічно небезпечних об”єктів і територій та реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій.

Моноресурсові (галузеві) функції - розподіл і перерозподіл природних ресурсів, облік і ведення природно- ресурсових кадастрів і Червоної книги, організація ресурсовпорядження.

• розподіл і перерозподіл природних ресурсів між природокористувачами - становить собою таку функцію державного управління, в результаті здійснення якої у природокористувачів виникають, змінюються й припиняються права на користування (власність) природними ресурсами. Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами;

Розподіл та перерозподіл природних ресурсів як функція управління здійснюється у формі передачі природних ресурсів у власність чи наданні у користування або вилученні (викупу) природних ресурсів із власності чи користування. Розрізняють такі різновиди зазначеної функції: передача земель у власність і надання їх у користування та припинення права власності або користування землею; надання водних об'єктів у спеціальне користування та припинення права спеціального водокористування; надання лісових ресурсів у спеціальне користування та припинення права спеціального лісокористування; надання надр у користування та припинення права користування надрами; надання об'єктів тваринного світу у спеціальне використання та припинення права спеціального використання об'єктів тваринного світу; створення чи проголошення територій і об'єктів природно-заповідного фонду та скасування статусу територій і об'єктів природно-заповідного фонду. Кожен із названих видів має свою специфіку, особливості яких висвітлені у розділах Особливої частини підручника.

Юридичною формою впровадження цієї функції є компетенція органів управління з надання природних ресурсів у користування (власність) та припинення права користування (власності) природними ресурсами;

 

Ведення мисливського господарства і полювання в Україні: загальна характеристика. В ЗУ про НПС

Нормативно-правові засади в галузі охорони та раціонального використання диких тварин

мисливське господарство - це галузь господарства, завданням якої є раціональне використання, охорона і відтворення мисливських звірів і птахів, надання послуг мисливцям щодо проведення полювання, розвиток мисливського спорту і мисливського собаківництва;

 

мисливство - це вид спеціального використання тваринного світу, що здійснюється з метою задоволення рекреаційних, матеріальних та інших потреб громадян і суспільства шляхом добування диких звірів і птахів, які перебувають у стані природної волі в межах мисливських угідь;

полювання - це сукупність дій людини, спрямованих на пошук, вистежування, переслідування з метою добування, саме добування мисливських тварин, а також перебування осіб в межах мисливських угідь, в тому числі на польових та лісових дорогах з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування диких звірів і птахів, або з мисливськими собаками чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання, а також перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання, або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю, якщо вказані дії не пов¢язані з виконанням особами своїх службових обов'язків.

У законодавстві України, що пов¢язане з охороною та раціональним використанням тваринного світу ці терміни у розумінні різних законів тлумачаться заплутано, залежно від відомства, що готувало проект закону до подання у Верховну Раду. На сьогодні цілий ряд норм, що стосуються мисливської галузі „розкидані” по окремих законах, при цьому деякі з них викладені нечітко, що допускає на практиці їхнє неоднозначне тлумачення і дозволяє врешті-решт взагалі їх не виконувати через відсутність належного правового механізму їх реалізації. Адже завданням законодавства про тваринний світ є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження і поліпшення середовища перебування диких тварин, збереження умов постійного існування видового та популяційного різноманіття тварин у стані природної волі, неволі чи напіввільних умовах. Практичне розв¢язання відзначених проблем потребує неухильного дотримання вимог законодавства про тваринний світ.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991р.) визначає, що Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища; на досягнення гармонійної взаємодії природи і суспільства; на охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів. Серед завдань цієї політики – попередження негативного впливу діяльності людини на природу, збереження природних ресурсів та генофонду живої природи у всій його видовій та просторовій різноманітності і цілісності. Названим законом встановлені компетенція і повноваження органів державного управління, органів місцевої влади, права та обов'язки громадян; передбачено ведення державних кадастрів природних ресурсів, моніторинг природного середовища, екологічна експертиза проектів, нової техніки і технології, матеріалів, речовин, продукції на предмет її екологічної безпеки; здійснюється розробка екологічних нормативів і програм.

Екологічне ліцензування

Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави.

Екологічне ліцензування є функцією державного управління, з допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб'єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність кваліфікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно-важливу діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «екологічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія»

.Під екологічною ліцензією нами розуміється узагальнена назва групи дозвільних документів державного зразка, якими засвідчується право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ній виду господарської діяльності, пов'язаної з використанням природних ресурсів чи потенційним шкідливим впливом на довкілля, протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Законодавство не встановлює чіткого переліку ліцензій власне екологічного характеру. Водночас ліцензовані види діяльності в цій сфері можна виокремити з-поміж інших видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, перелік яких наведено у ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (див. таблицю 2).

Цей Закон встановлює порядок ліцензування, передбачає заходи державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у зазначеній сфері.

Екологічне законодавство передбачає і деякі інші види дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів і здійснення діяльності, що може справити негативний вплив на довкілля. Усі види дозволів мають, по-перше, персоніфікований характер (видаються конкретному суб'єкту — фізичній чи юридичній особі та не підлягають передачі іншому суб'єкту), по-друге, видаються на певний строк чи на період виконання певної роботи, по-третє, мають територіальний масштаб поширення. На підставі ліцензії, виданої в порядку Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність може проводитись на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, — на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Що стосується екологічних дозволів, не передбачених цим Законом, територіальні межі їх чинності за загальним правилом визначені.

50) під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, якими регулюються відносини у сфері взаємодії навколишнього природного середовища і суспільства.

Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Групи джерел екологічного права:

—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. - укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

— за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулювання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);

— за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) та окремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. -затверджений Постановою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»+ Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на всіх рівнях. 1-Конституція України.

+Судова практика.

51) Екологічна експертиза полягає в оцінці можливого впливу передбаченої або запланованої діяльності на стан довкілля, її відповідності вимогам екологічного законодавства.

Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.

Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є закони України Про охорону навколишнього природного середовища розділ VI, статті 26-30 та Про екологічну експертизу 1995N 5456-VI (5456-17) від 16.10.2012 Екологічна експертиза в Україні базується на таких принципах:

-попередній характер за загальним правилом вона проводиться на найбільш ранніх стадіях, коли діяльність ще не почала здійснюватись і можна найбільш раціонально, найбільш економічно вплинути на прийняття господарських чи управлінських екологічно важливих рішень;

-обовязковість щодо видів діяльності та обєктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку;- комплексність в оцінці матеріалів, поданих на експертизу
оцінці піддається діяльність на відповідність вимогам всього екологічного законодавства, а не окремо земельного, водного чи гірничого; при цьому слід підраховувати і не лише найближчі, а й віддалені екологічні наслідки господарської діяльності; ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні;

-свобода вибору експертами форм і методів еколого-експертного аналізу;

-наукова обґрунтованість обєктивність висновків екологічної експертизи забезпечується науковою методологією, що застосовується в процесі дослідження, кваліфікаційними вимогами до експертів екологічної експертизи, що є єдиними для учасників усіх видів екологічної експертизи;

-прозорість процедури та висновків екологічної експертизи, гарантії участі громадськості в її здійсненні;

- відповідальність субєктів екологічної експертизи за організацію, проведення, її висновки та дотримання умов, що в них містяться.

Закон виділяє три форми екологічної експертизи: державну, громадську та інші. При цьому обовязковими для виконання є лише висновки державної екологічної експертизи. Висновки громадської та іншої екологічної експертизи мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації обєкта екологічної експертизи.

52)ЗУ «про природно-заповідний фонд» Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв'язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

До природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Заказники, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками природи, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Законодавством Автономної Республіки Крим може бути встановлено додаткові категорії територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

53) До підзаконних нормативно-правових актів як джерел екологічного права України належать укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та рішення органів місцевого самоврядування. До числа підзаконних правових актів як джерел екологічного права належать також закони Автономної Республіки Крим.

Укази і розпорядження Президента України-Ці нормативно-правові акти приймаються відповідно до ст.106 Конституції України і є обов’язковими для виконання на території України. Вони не повинні суперечити Конституції та законам України, тобто мають підзаконний характер.- Серед указів Президента України екологічного змісту - укази "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України" (8 вересня 1993 р), "Про біосферні заповідники України" (26 листопада 1993 р), "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" (12 липня 1995 р), "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (8 серпня 195 р),

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України на основі й на виконання Конституції та законів, указів і розпоряджень Президента України видає постанови й розпорядження, які є обов’язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами й громадянами. Ці акти приймаються відповідно до ст.117 Конституції України і також належать до категорії підзаконних. Вони не повинні суперечити не тільки Конституції та законам, а й указам Президента України.-постанова Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року "Про перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку

Накази, інструкції, інші нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Головне призначення цих актів - сприяти однаковому й правильному тлумаченню й застосуванню чинних нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою та Президентом, Кабінетом Міністрів України. Сформульоване завдання виконується шляхом деталізації загальних положень, що містяться в даних нормах. Нормативні акти приймаються міністерствами та іншими органами державної виконавчої влади в межах їх компетенції з власної ініціативи чи за дорученням уповноважених органів

Особливе місце серед міністерств і відомств, що мають право приймати нормативні акти міжвідомчого значення, належить Міністерству екології та природних ресурсів України Накази Мінекоресурсів, прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконання центральними органами державної виконавчої влади, місцевими органами влади і самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами. -Інструкція щодо порядку погодження матеріалів з Мінекоресурсів України та його органами на місцях для отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами, затверджена наказом цього Міністерства від 30 вересня 1996 року.

+ Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України та інші відомства.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов’язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб’єктів екологічних відносин; б) обов’язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій, а також для громадян. Видання останніх зумовлене міжвідомчими (надвідомчими) повноваженнями відповідних органів, і самі ці акти є джерелами екологічного права.

54) Управління в галузі екології (гомадани) — урегульовані правовими нормами суспільні відносини, в яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, що спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами, дотримання екологічного законодавства, попередження екологічних правопорушень та захист екологічних прав громадян.

Конституция и охорона НПС

Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, екологічної експертизи, контролю, прогнозування, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів у республіці є спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органи на місцях та інші державні органи, до компетенції яких законодавством України та Автономної Республіки Крим віднесено здійснення зазначених функцій.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Громадські природоохоронні об'єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

д) вільного доступу до екологічної інформації;

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення

Діяльність громадських об'єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

55)Зонування заповідник. У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони, встановлених цим Законом.

Зонування території біосферних заповідників проводиться відповідно до проекту організації території біосферного заповідника та охорони його природних комплексів.

Для біосферних заповідників установлюється диференційований режим охорони, відтворення та використання природних комплексів згідно з функціональним зонуванням:

заповідна зона - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників;

буферна зона - включає території, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях; її режим визначається відповідно до вимог, встановлених для охоронних зон природних заповідників;

зона антропогенних ландшафтів - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності; в ній забороняється мисливство.

56) Конституція України як Основний Закон держави є політико-правовим актом, шо має найвищу юридичну силу. Вона є також основним джерелом права України, в тому числі екологічного. Загальною передумовою правового регулювання екологічних відносин є положения Конституції про суспільно-політичний устрій України як незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст. 1). Конституція визначає права і свободи людини й громадянина, основи правової системи України, повноваження державних органів у сфері правотворення тощо.

У суто екологічному аспекті Конституція є основою для формування екологічної політики і реалізації екологічної функції держави. На конституційному рівні закріплені обов'язки держави щодо охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки (ст. 16), прав власності на природні ресурси (ст. 13), права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50). Водночас Основний Закон покладає на кожного обов'язок не заподіювати шкоду природі та відшкодовувати завдані їй збитки (ст. 66). Ряд норм Конституції визначають основи діяльності й компетенцію державних органів у екологічній сфері (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України), в тому числі шляхом прийняття ними відповідних нормативно-правових актів (статті 92, 106, 116 та ін.). Тут же йдеться і про повноваження Автономної Республіки Крим (ст. 138) та органів місцевого самоврядування (ст. 142) у вирішенні питань охорони довкілля та раціонального природокористування.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції й повинні відповідати їй (ст. 8). Це конституційне положения повною мірою стосується й актів екологічного права.