Поняття, види і способи здійснення екологічного контролю в галузі використання та охорони

Заходи стимулювання природоохоронної діяльності і їх правове регулювання

.Економіко-правове стимулювання екологічно спрямованої діяльності – це встановлені зак-ством

пільги, переваги, компенсації та ін. форми заохочення, спрямовані на ініціативне здійснення юридично

значимої діяльності щодо ефективного використання природ ресурсів, охорони НПС та забезпечення

екологічної безпеки.

Ст. 48 ЗУ «про охорону НПС» - примірний перелік таких заходів:

• Надання пільг при оподаткуванні

• Надання пільгових кредитів

• Підвищення норм амортизації основних, виробничих, природоохоронних фондів

• Передача котів фондів охорони НПС на здійснення природоохоронних заходів

• Застава природних ресурсів

• Екологічне страхування та екологічний аудит

Ст. 49 ЗУ «про охорону НПС»: в Україні може запроваджуватись обов’язкове та добровільне

страхування. ЗУ «про страхування» визначено перелік видів обов’язкового страхування. Страхування

може бути майнове(заподіяння шкоди або природним ресурсами, або життю і здоров’ю громадян, або

ФО чи ЮО у разі аварійного забруднення) та особисте.

Постанова КМУ від 16.11.2002 року №1778.

 

Екологічний аудит та його місце в системі правового стимулювання

Природоохоронної діяльності

Якщо правовим наслідком

здійснення екологічного контролю є прийняття управлінських та інших рішень (зокрема, заборона

екологічно некоректної діяльності, притягнення до відповідальності порушників, відкриття

фінансування певної діяльності тощо), то екологічний аудит відіграє допоміжну роль при прийнятті

рішень, причому не лише органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а й юридичними чи

фізичними особами, в першу чергу — суб'єктами господарювання, які замовляють екологічний аудит.

Звідси — різний статус інформації про висновки екологічного аудиту, з одного боку, та екологічного

контролю — з іншого. Якщо результати екологічного контролю (так само, як і екологічної експертизи)

переважно мають бути відкритими для громадськості, то висновки екологічного аудиту є власністю

його замовника, який і визначає режим такої інформації (за загальним правилом вона є

конфіденційною).

 

Організація і здійснення еколого-аудиторської діяльності регулюються частинами 2, 3 ст. 49 Закону

України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про екологічний

аудит» (2004), законодавчими актами, що регулюють види діяльності і сфери, в яких здійснюється

обов'язковий екологічний аудит (зокрема приватизацію). Низку процедурних документів стосовно

сертифікації екологічних аудиторів, ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, які

мають право на здійснення екологічного аудиту, затверджено наказами Міністерства охорони

навколишнього природного середовища. Екологічний аудит систем управління якістю довкілля

регулюється також міжнародними стандартами. 3 1 січня 1998 р. в Україні, зокрема, адаптовані такі

міжнародні стандарти: ДСТУ ISO 14010-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні

принципи», ДСТУ ISO 14011-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту.

Аудит систем управління навколишнім середовищем», ДСТУ ISO 14012-97 «Настанови щодо

здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології». На зміну цим

стандартам згодом прийшов єдиний стандарт ДСТУ ISO — 19011:2003«Настанови щодо здійснення

аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління».

 

За змістом екологічний аудит є документально оформленим системним незалежним процесом

оцінювання об'єкта для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, систем

управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства

України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Відповідні критерії встановлюються замовником екологічного аудиту в договорі на його проведення.

Екологічному аудиту можуть підлягати підприємства, установи та організації, їх філії, представництва

чи об'єднання, цілісні майнові комплекси, інші господарські об'єкти, їх окремі підрозділи, виробництва

чи види діяльності; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об'єкти,

передбачені законом.

 

Право на проведення екологічного аудиту в Україні мають екологічні аудитори, сертифіковані

відповідно до вимог законодавства України. Такими вимогами є: а) відповідна вища освіта; б) досвід

роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше

чотирьох років підряд; в) отримання в установленому порядку сертифіката на право здійснення

відповідної діяльності, який видається терміном на 3 роки.

 

Містить законодавство України й певні заборони на проведення екологічного аудиту. Вони

поширюються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, осіб, яким законом

заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. Забороняється здійснювати екологічний аудит

господарських об'єктів екологічним аудиторам,якщо вони мають акції цих об'єктів або в іншій формі

мають безпосереднє відношення до них.

 

Закон України «Про екологічний аудит» розрізняє внутрішній та зовнішній; обов'язковий та

добровільний екологічний аудит.

 

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу управління

для власних потреб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих

суб'єктів. Такими суб'єктами можуть бути, зокрема, потенційні покупці об'єкта, що приватизується або

виставляється на продаж — для визначення реальної вартості об'єкта з урахуванням його екологічних

характеристик.

 

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення як власника

(органу управління) об'єкта, так і іншого заінтересованого суб'єкта. У другому випадку, тобто якщо

екологічний аудит замовляється третьою стороною, Закон вимагає згоди керівника чи власника об'єкта

на проведення на ньому екологічного аудиту.

 

Обов'язковий екологічний аудит відповідно до ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит»

здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку,

відповідно до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554, у таких випадках:

банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача

або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів

державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності

спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції

відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом. Станом на 1 липня 2007 р. Мінприроди

України підготовлені зміни до Закону «Про екологічний аудит», якими, зокрема, пропонується суттєво

розширити сферу обов'язкового екологічного аудиту.

 

58. Правове регулювання заходів фінансування природоохоронної діяльності

Про онпс

Стаття 41. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств,

установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по

охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

 

Стаття 42. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за

рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та

місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього

природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.; \ Стаття 47. Фонди охорони

навколишнього природного середовища

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються

Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього

природного середовища.

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного

середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та

відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом;

б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним

законодавством;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл коштів екологічного податку, що надходять до республіканського Автономної Республіки

Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною

Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міст загальнодержавного

значення) Радами за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої

влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

г) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним

законодавством.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища,

здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Кошти місцевих республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони

навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування

природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань,

ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для

зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

Положення про республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони

навколишнього природного середовища затверджуються відповідними Радами, а Державного фонду

охорони навколишнього природного середовища - Кабінетом Міністрів України.

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки.

 

Земель

Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням

земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства

Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України

від 27 жовтня 1997 року N 171

1. Загальні положення

1.1. Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів

через порушення природоохоронного законодавства (далі - Методика), розроблена відповідно до

Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи" та інших

нормативно-правових актів.

1.2. Методика встановлює порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди суб'єктами

господарювання та фізичними особами в процесі їх діяльності через забруднення земель хімічними

речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і поширюється на всі землі

України незалежно від форм їх власності.

1.3. Методика застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель

будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених

проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм

екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних

робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів;

самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів.

1.4. Методика не поширюється на визначення розмірів шкоди, яка завдана земельним ресурсам

внаслідок їх радіоактивного і бактеріального забруднення.

 

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок

капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими

нормативами.

3. Порядок визначення забруднення (засмічення) земель

3.1. Землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що

сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути

зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і

збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для

складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель

сільськогосподарського призначення).

3.2. Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали,

сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього

природного середовища.

3.3. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють

державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення

актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що

підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

3.4. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням

через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації

про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються

площа, глибина проникнення.

3.5. При виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники,

які необхідні для визначення розмірів шкоди.

3.6. У випадках складних ситуацій, коли обсяг забруднення не може бути визначеним за підпунктом 3.4

цієї Методики, спеціалізовані організації виконують еколого-геологічні роботи.

 

4. Визначення розмірів шкоди внаслідок забруднення земель

4.1. Розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за

додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про

адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення земель,

протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

4.2. Основою розрахунків розміру шкоди від забруднення земель є нормативна грошова оцінка

земельної ділянки, яка зазнала забруднення.

4.3. Розмірною одиницею для розрахунку величини шкоди приймається товща землі в 0,2 м (об'єм

ґрунтової маси 2000 м3 на один гектар земної поверхні).

4.4. Витрати для здійснення заходів щодо зниження чи ліквідації забруднення земель збільшуються

залежно від глибини просочування забруднюючої речовини у співвідношенні як 10:3 (тобто при

збільшенні глибини в 10 разів відносно товщі землі 0,2 м витрати для ліквідації забруднення

збільшуються в 3 рази).

 

4.5. Забруднюючі речовини, що спричинили забруднення земельної ділянки, поділені на 4 групи

небезпечності, основою для визначення яких є величини граничнодопустимих концентрацій (ГДК) та

орієнтовно допустимих концентрацій (ОДК) хімічних речовин в ґрунті (додаток 1).

4.7. Довідку про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що зазнала забруднення, надають

територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

земельних ресурсів.

4.7.1. Грошова оцінка земель, по яких не проведено її визначення, здійснюється із застосуванням

відповідних понижувальних коефіцієнтів до нормативної грошової оцінки угідь

Довідку про нормативну грошову оцінку відповідних угідь по адміністративному району (місту

обласного підпорядкування) надають територіальні органи спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

5. Визначення розмірів шкоди внаслідок засмічення земель

5.1. Розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за

додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про

адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель,

протягом шести місяців з дня виявлення порушення.

5.2. Основою розрахунків розміру шкоди від засмічення земель є нормативна грошова оцінка земельної

ділянки, що засмічена.

 

Атмосферного повітря

Цивільно-правова відповідальність за порушення атмосфероохоронного законодавства настає за певних

умов і підстав. До умов такої відповідальності належать: наявність шкоди; протиправна поведінка

особи, яка заподіяла шкоду; причинний зв'язок між протиправною поведінкою такої особи і шкодою,

що настала; винна поведінка особи, що заподіяла шкоду

Особи, винні в порушенні законодавства про охорону атмосферного повітря, зобов'язані відшкодувати

заподіяну шкоду незалежно від притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної

відповідальності.

Порядок визначення і стягнення збитків встановлений цивільним і цивільно-процесуальним

законодавством. Тому в кожному конкретному випадку вимагається диференційоване застосування

спеціального законодавства про порядок визначення шкоди, яка виникла в тій чи іншій сфері діяльності

в результаті порушення атмосфероохоронного законодавства. При цьому на практиці часто

застосовується сукупність нормативних актів. Щодо визначення збитків спеціальне законодавство

застосовується в порядку субсидіарності, тобто додатково до основного.

 

Тваринного світу

У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Положення про Державну екологічну інспекцію України

м. Київ, 13 квітня 2011 року N 454/2011

Державне управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють

Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні

адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного

середовища, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства України в галузі

ведення мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади з питань рибного

господарства України, їх органи на місцях, інші державні органи.

Кабінет Міністрів України затверджує порядок видачі дозволів та встановлення лімітів на спеціальне

використання тваринного світу, порядок здійснення полювання та ведення мисливського, рибного

господарства, державного кадастру тваринного світу, правила і об'єкти рибальства, порядок надання у

користування водоймищ з метою ведення рибного господарства, виконує інші повноваження.

 

Істотну роль у галузі управління тваринним світом виконує Мін-природи України та його органи на

місцях. У межах повноважень, визначених Законом України «Про тваринний світ», органи Мінприроди

України здійснюють координацію діяльності інших спеціально уповноважених органів державної

виконавчої влади у цій сфері, контроль за додержанням вимог фауністичного законодавства усіма

підприємствами, установами, організаціями та громадянами, моніторинг та облік тваринного світу

Вони ведуть Червону книгу України, розробляють та затверджують правила ввезення в Україну і

вивезення за її межі об'єктів тваринного світу, використання тварин з метою одержання продуктів їх

життєдіяльності, добування (придбання) диких тварин з метою утримання і розведення у неволі чи

напіввільних умов, виконують інші повноваження у межах своєї компетенції.

Самоврядне управління в галузі використання, відтворення та охорони тваринного світу здійснюють

місцеві ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве

самоврядування».

Громадське управління в галузі використання, відтворення та охорони тваринного світу здійснюють

Українське товариство мисливців і рибалок, Товариство військових мисливців і рибалок, товариство

«Динамо» в межах, визначених їхніми статутами. Крім цих громадських організацій, громадське

управління у зазначеній галузі здійснюють Українське товариство охорони природи, Українська

екологічна асоціація «Зелений світ», українське відділення Грінпіс та інші громадські організації, у

тому числі регіонального рівня.

Основними напрямами діяльності органів управління в галузі використання, відтворення і охорони

тваринного світу є: ведення державного кадастру і моніторингу тваринного світу; розподіл і

перерозподіл тваринного світу; планування заходів у галузі охорони і використання тваринного світу;

державний та громадський контроль за охороною і використанням тваринного світу; вирішення спорів,

пов'язаних з використанням тваринного світу.

До основних функцій управління належить контроль у галузі охорони, використання і відтворення

тваринного світу. Завданням контролю у цій галузі є забезпечення дотримання вимог фауністичного

законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та

громадянами. Такий контроль може бути державним, громадським і відомчим.

Органами, які здійснюють державний контроль у галузі, є: Кабінет Міністрів України, Мінприроди

України та його органи на місцях; місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи,

органи місцевого самоврядування тощо. Так, відповідно до Положення про Державну екологічну

інспекцію Мінекобезпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада

2001 р., в редакції постанов від 16 червня 2004 р. та від 20 грудня 2006 р., на Головну державну

екологічну інспекцію, державні екологічні інспекції охорони Азовського моря, охорони довкілля

Північно-Західного регіону Чорного моря, на Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію,

державні обласні, міст Києва і Севастополя екологічні інспекції покладено контроль за дотриманням

правил, норм щодо використання і охорони тваринного світу, а також за дотриманням встановленого

порядку обліку тварин та обліку їх використання.

 

Тваринний світ

Фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), винні в незаконному добуванні

риби, водних тварин та рослин, несуть майнову відповідальність згідно з постановою Кабінету

Міністрів України від 19 січня 1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру

відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконного добування (збирання) або знищення цінних

видів риб та інших об'єктів водного промислу». Цією постановою (за тим же принципом обрахування

шкоди — пропорційно неоподатковуваним мінімумам доходів громадян за один екземпляр добутого)

затверджено три такси, за якими відшкодовуються збитки, заподіяні добуванням:

— цінних видів риб, водних безхребетних та водних рослин у рибогосподарських водоймах України

(наприклад, осетер — 30, сом — 5, форель — 3 тощо);

— водних безхребетних і водних рослин на континентальному шельфі України (краб — 0,3, молюски

— 0,006 тощо);

— живих організмів у виключній (морській) економічній зоні України, а також анадромних видів риб,

що утворюються у річках України, за межами вказаної зони (севрюга — 30, кефаль — 3 тощо).

Юридичні особи, в тому числі іноземні, які спричинили шкоду рибному господарству, а також

громадяни, винні у незаконнному вилові риби нецінних видів, відшкодовують її у розмірі, обчисленому

не наведеною постановою, а згідно з Методикою розрахунку збитків, заподіяних рибному господарству

внаслідок порушення правил рибальства та охорони рибних запасів, яка була затверджена Державним

При незаконному добуванні чи знищенні диких звірів і птахів або руйнуванні їх жител на територіях

природно-заповідного фонду обчислення розміру шкоди здійснюється згідно з постановою Кабінету

Міністрів України від 21 квітня 1998 року «Про затвердження такс для обчислення розміру

відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій і

об'єктів природно-заповідного фонду». Так, добування на зазначених територіях лося оцінюється в

2000 гривень, кабана — 860, фазана — 180, осетра — 550 тощо.

Розмір шкоди, заподіяної незаконним добуванням тварин, що занесені в Червону книгу України,

визначається відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 червня 1993 року (із змінами

від 16 березня 1999 року) «Про розміри компенсації за добування (збір) і шкоду, заподіяну видам тварин

і рослин, що занесені в Червону книгу України». Обчислення шкоди проводиться у гривнях за кожний

екземпляр тварини залежно від її категорії (зникаючі, рідкісні, уразливі і т.ін.).

Шкода тваринному світу також може бути спричинена при здійсненні інших видів користування

об'єктами тваринного світу, не віднесених до ресурсів мисливського чи рибного господарства. В цьому

випадку розмір шкоди за понадлімітне, самовільне та інше незаконне використання або знищення таких

тварин обчислюється шляхом збільшення встановлених нормативів плати за їх правомірне спеціальне

використання в п'ять разів. Такі нормативи плати містяться у постанові Кабінету Міністрів України від

25 січня 1996 року «Про затвердження тимчасового порядку справляння плати за спеціальне

використання диких тварин».

При вирішенні питання про те, чи є шкода, заподіяна об'єктам тваринного світу, значною, враховується

їх вартість, екологічна цінність, кількість добутих чи знищених об'єктів, а також сумарний розмір

шкоди.

 

?86. Рослинний світ як об’єкт: поняття та види.

Рослинний світ становить сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань

на певній території. Це правове визначення рослинного світу як об'єкта навколишнього природного

середовища міститься в ст. 3 Закону України «Про рослинний світ». Цей Закон є першим в

екологічному законодавстві нормативно-правовим актом, яким на рівні закону були системно

врегульовані суспільні відносини, пов'язані з використанням, відтворенням та охороною рослинного

світу.

Науковці сьогодення визначають рослинний світ як об'єкт права власності, суверенних прав, який у

вигляді сукупності диких рослин, що зростають у стані природної свободи на території України, а

також у межах внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та

виключної (морської) економічної зони України, щодо якого встановлено відповідний правовий режим,

який забезпечує його належне використання, охорону й відтворення.

В екологічному законодавстві та юридичній літературі таким чином визначається склад рослинного

світу: ліси, нелісова деревинно-чагарникова рослинність; флора, яка зростає на землях водного фонду;

природні пасовища на землях сільськогосподарського призначення; рослинність, що занесена до

Червоної книги.

За екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками

рослинні ресурси поділяють на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення.

До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об'єкти рослинного світу

у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виключної

(морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що

розташовані і використовуються на території більш ніж однієї області, а також їх приток усіх порядків;

природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам'яток

природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного зазначення; б) лісові ресурси державного зазначення; в)

рідкісні і такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості,

лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні і такі, що

перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої

книги України. Крім того, до природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення

законодавством України можуть бути віднесені й інші об'єкти рослинного світу.

До природних рослинних ресурсів місцевого значення належать дикорослі та інші

несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також

гриби, які не віднесені законодавством України до природних рослинних ресурсів загальнодержавного

значення.

Законом України «Про рослинний світ» передбачена необхідність збереження природної просторової,

видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного світу; збереження умов

місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань; науково обґрунтованого,

невиснажливого використання природних рослинних ресурсів; здійснення заходів щодо запобігання

негативному впливу господарської діяльності на рослинний світ; охорони об'єктів рослинного світу від

пожеж, захисту від шкідників і хвороб; здійснення заходів щодо відтворення об'єктів рослинного світу;

регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з урахуванням

інтересів охорони здоров'я населення.

 

Смуг

Відповідно до ст. 60 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» полезахисні

природні смуги є одним із типів природних територій, що підлягають особливій державній охороні.

Однак визначення цих природних зон, а також їх правового режиму цей Закон не містить. Оскільки

відповідні природні смуги, як правило, становлять ділянки, вкриті лісом, то й відносини щодо них

здебільшого регулюються лісовим законодавством. Так, стаття 36 ЛК України, що регулює поділ лісів

за групами і віднесення їх до категорій захисності за екологічним і господарським значенням, відносить

полезахисні лісові смуги до лісів першої групи як такі, що виконують переважно природоохоронні

функції.

Визначення цієї категорії територій особливої охорони дається в Порядку поділу лісів на групи,

віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового

фонду, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р., відповідно до

якого полезахисні лісові смуги - це штучно створені насадження лінійного типу для захисту

сільськогосподарських угідь (п. 24 Порядку). Ці ліси належать до захисних лісів (поряд з

водоохоронними, санітарно-гігієнічними, оздоровчими та деякими іншими категоріями захисності, що

формують ліси першої групи.

Правовий режим полезахисних лісосмуг охороняє у встановленому законом порядку. Знищення або

пошкодження полезахисних лісових смуг є одним з порушень лісового законодавства, за яку відповідно

до ст. 98 ЛК України до винних може бути застосовано юридичну відповідальність.

Кримінальний кодекс України не містить спеціальних складів злочину, що посягає на правовий режим

полезахисних природних смуг. Знищення або пошкодження полезахисних лісосмуг створює підстави

для застосування кримінальної відповідальності за умови, що відповідний злочин вчинений із

застосуванням вогню чи іншим загальнонебезпечним способом (ч. 1 ст. 245 Кодексу). Такі дії

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав-ленням волі на той самий

строк.

Якщо ж у результаті вчинення відповідного злочину настали тяжкі наслідки у формі загибелі людей,

масової загибелі тварин чи інші, то винна особа може бути позбавлена волі строком від п'яти до десяти

років (ч. 2 ст. 245 КК України).

Вчинення незаконної порубки дерев і чагарників у особливо охоронюваних лісах, якими, зокрема, є

полезахисні лісосмуги, може стати підставою притягнення винних до кримінальної відповідальності за

ст. 246 КК України «Незаконна порубка лісу». Цей злочин карається накладенням штрафу від

п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести

місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з

конфіскацією незаконно добутого.

 

Стаття 168. Охорона ґрунтів

1. Ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони.

2. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель.

3. При здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок та землекористувачі повинні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей.

Поняття і структура ПЗФ

ЗУ «Про ПЗФ»

Стаття 63. Рекреаційні зони

Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються:

а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням;

б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Рес<