Екологічний аудит та його місце в системі правового стимулювання

Природоохоронної діяльності

Якщо правовим наслідком

здійснення екологічного контролю є прийняття управлінських та інших рішень (зокрема, заборона

екологічно некоректної діяльності, притягнення до відповідальності порушників, відкриття

фінансування певної діяльності тощо), то екологічний аудит відіграє допоміжну роль при прийнятті

рішень, причому не лише органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а й юридичними чи

фізичними особами, в першу чергу — суб'єктами господарювання, які замовляють екологічний аудит.

Звідси — різний статус інформації про висновки екологічного аудиту, з одного боку, та екологічного

контролю — з іншого. Якщо результати екологічного контролю (так само, як і екологічної експертизи)

переважно мають бути відкритими для громадськості, то висновки екологічного аудиту є власністю

його замовника, який і визначає режим такої інформації (за загальним правилом вона є

конфіденційною).

 

Організація і здійснення еколого-аудиторської діяльності регулюються частинами 2, 3 ст. 49 Закону

України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про екологічний

аудит» (2004), законодавчими актами, що регулюють види діяльності і сфери, в яких здійснюється

обов'язковий екологічний аудит (зокрема приватизацію). Низку процедурних документів стосовно

сертифікації екологічних аудиторів, ведення Реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, які

мають право на здійснення екологічного аудиту, затверджено наказами Міністерства охорони

навколишнього природного середовища. Екологічний аудит систем управління якістю довкілля

регулюється також міжнародними стандартами. 3 1 січня 1998 р. в Україні, зокрема, адаптовані такі

міжнародні стандарти: ДСТУ ISO 14010-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Загальні

принципи», ДСТУ ISO 14011-97 «Настанови щодо здійснення екологічного аудиту. Процедури аудиту.

Аудит систем управління навколишнім середовищем», ДСТУ ISO 14012-97 «Настанови щодо

здійснення екологічного аудиту. Кваліфікаційні вимоги до аудиторів з екології». На зміну цим

стандартам згодом прийшов єдиний стандарт ДСТУ ISO — 19011:2003«Настанови щодо здійснення

аудитів систем управління якістю і (або) екологічного управління».

 

За змістом екологічний аудит є документально оформленим системним незалежним процесом

оцінювання об'єкта для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, систем

управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства

України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Відповідні критерії встановлюються замовником екологічного аудиту в договорі на його проведення.

Екологічному аудиту можуть підлягати підприємства, установи та організації, їх філії, представництва

чи об'єднання, цілісні майнові комплекси, інші господарські об'єкти, їх окремі підрозділи, виробництва

чи види діяльності; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об'єкти,

передбачені законом.

 

Право на проведення екологічного аудиту в Україні мають екологічні аудитори, сертифіковані

відповідно до вимог законодавства України. Такими вимогами є: а) відповідна вища освіта; б) досвід

роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше

чотирьох років підряд; в) отримання в установленому порядку сертифіката на право здійснення

відповідної діяльності, який видається терміном на 3 роки.

 

Містить законодавство України й певні заборони на проведення екологічного аудиту. Вони

поширюються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, осіб, яким законом

заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. Забороняється здійснювати екологічний аудит

господарських об'єктів екологічним аудиторам,якщо вони мають акції цих об'єктів або в іншій формі

мають безпосереднє відношення до них.

 

Закон України «Про екологічний аудит» розрізняє внутрішній та зовнішній; обов'язковий та

добровільний екологічний аудит.

 

Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу управління

для власних потреб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих

суб'єктів. Такими суб'єктами можуть бути, зокрема, потенційні покупці об'єкта, що приватизується або

виставляється на продаж — для визначення реальної вартості об'єкта з урахуванням його екологічних

характеристик.

 

Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів на замовлення як власника

(органу управління) об'єкта, так і іншого заінтересованого суб'єкта. У другому випадку, тобто якщо

екологічний аудит замовляється третьою стороною, Закон вимагає згоди керівника чи власника об'єкта

на проведення на ньому екологічного аудиту.

 

Обов'язковий екологічний аудит відповідно до ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит»

здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого

самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку,

відповідно до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554, у таких випадках:

банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача

або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів

державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності

спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції

відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом. Станом на 1 липня 2007 р. Мінприроди

України підготовлені зміни до Закону «Про екологічний аудит», якими, зокрема, пропонується суттєво

розширити сферу обов'язкового екологічного аудиту.

 

58. Правове регулювання заходів фінансування природоохоронної діяльності

Про онпс

Стаття 41. Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають:

а) взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств,

установ та організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів по

охороні навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

б) визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

 

Стаття 42. Фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

В Україні фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за

рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та

місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього

природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.; \ Стаття 47. Фонди охорони

навколишнього природного середовища

Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються

Державний, республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього

природного середовища.

Республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного

середовища утворюються у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та

відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом;

б) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним

законодавством;

в) цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян.

Розподіл коштів екологічного податку, що надходять до республіканського Автономної Республіки

Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, здійснюється Верховною

Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними, міськими (міст загальнодержавного

значення) Радами за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої

влади з питань екології та природних ресурсів.

Державний фонд охорони навколишнього природного середовища утворюється за рахунок:

а) частини екологічного податку згідно із законом;

б) добровільних внесків підприємств, установ, організацій, громадян та інших надходжень;

г) частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону

навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним

законодавством.

Розподіл коштів, що надходять до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища,

здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Кошти місцевих республіканського Автономної Республіки Крим і Державного фондів охорони

навколишнього природного середовища можуть використовуватись тільки для цільового фінансування

природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, в тому числі наукових досліджень з цих питань,

ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також заходів для

зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення.

Положення про республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони

навколишнього природного середовища затверджуються відповідними Радами, а Державного фонду

охорони навколишнього природного середовища - Кабінетом Міністрів України.

В Україні можуть утворюватись й інші фонди для стимулювання і фінансування заходів щодо охорони

навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та

забезпечення екологічної безпеки.