Стаття 69. Особливості застосування цивільної відповідальності

Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих.

Змістом правовідносин у сфері екологічно-небезпечної діяльності, пов’язаної

із джерелами підвищеної екологічної небезпеки є наявність у суб’єктів вказаних

правовідносин певного комплексу прав та обов’язків. Екологічний ризик,

впливаючи на формування спеціального статусу володільців джерел підвищеної

екологічної небезпеки, одночасно є передумовою покладення на таких суб’єктів

специфічних обов’язків, які випливають із загального абсолютного права громадян

на безпечне природне середовище, а також зобов’язання забезпечити стан

екологічної безпеки. На жаль, в законодавстві України ще відсутній перелік

обов’язків володільців джерел підвищеної екологічної небезпеки, що знижує

чіткість процесу реалізації правових норм, знижуючи рівень відповідальності

володільців небезпечних джерел. В.І. Андрейцевим було запропоновано концепцію

Закону України “Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” [7], наукова

модель якого була розроблена ним у травні 1995 р. Дана Концепція отримала

широке визнання та схвалення як міжнародних експертів, так і вітчизняних

фахівців-правознавців, екологів, економістів, інших спеціалістів. Зазначений

науково-прикладний доробок намітив можливий перелік зобов’язань юридичних і

фізичних осіб, котрі експлуатують екологічно небезпечні об’єкти чи здійснюють

відповідні види діяльності, спроможні викликати надзвичайні ситуації.

Обов’язок визначення ступенів екологічного ризику і екологічної безпеки з

метою оцінки впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан

навколишнього природного середовища та оцінки ефективності, повноти,

обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного

середовища шляхом здійснення екологічної експертизи передбачений ст. 5 Закону

України “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р. Екологічний ризик

виступає об’єктом еколого-експертних правовідносин і впливає на визначення

правового статусу осіб, які постраждали внаслідок заподіяння шкоди від джерела

підвищеної екологічної небезпеки.

Спеціальна правосуб’єктність учасників правовідносин екологічної безпеки,

котрі здійснюють експлуатацію джерел підвищеної екологічної небезпеки, тісно

пов’язана з їх відповідальністю, зокрема, з особливостями позитивної

відповідальності в галузі екології.

Позитивна відповідальність у галузі екологічної безпеки ґрунтується на

концепції екологічного ризику – відповідальності за нього. Екологічний ризик як

об’єктивна категорія набуває суб’єктивних ознак через усвідомлення та

відтворення (суб’єктивація об’єктивного екологічного ризику), які мають місце

при розкритті екологічного ризику як умови виникнення регулярних

правовідносин позитивної відповідальності [2, с. 97]. Експлуатуючи джерело

підвищеної екологічної небезпеки, суб’єкт свідомо припускає вірогідність (ризик)

настання шкоди, а це, в свою чергу, підвищує ефективність пошуку і

запровадження найбільш оптимальних технологій екологічно обґрунтованих

рішень, стимулюючи володільця джерела небезпеки до “екологізації” процесу

експлуатації небезпечних властивостей такого джерела. Саме в цьому виявляється

екологічний ризик як мотивація позитивної поведінки, а ризик, як властивість

небезпечних речовин, стає юридичним фактом, підставою виникнення позитивного

зобов’язання суб’єктів екологічно небезпечної діяльності саме з моменту, коли

набуває форми юридичного мотиву, породжуючи виникнення спеціальної

правосуб’єктності.

Саме на позиціях позитивної відповідальності, обумовленої високим ступенем

екологічного ризику-загрози, реалізується відповідальність, передбачена

Стокгольмською декларацією конференції ООН з проблем навколишнього

середовища людини, де чітко зазначено, що людина несе особливу

відповідальність за збереження та розумне управління продуктами живої природи

та її середовища, які в теперішній час перебувають під серйозною загрозою [4].

Отож, екологічний ризик відображений в усіх ланках регулятивного

правовідношення. Ризик є підставою виникнення правовідносин із забезпеченню

екологічної безпеки – як різновид юридичного факту, на підставі якого виникають

специфічні абсолютні правовідносини, пов’язані із забезпеченням екологічної

безпеки та зниженням ступеня екологічного ризику.